33.Характиристика реалізму

Реализм характеризуется большим вниманием к бытовым деталям и большей опасностью для персонажей (в соответствии с представлениями о реальной жизни). Будучи уместно применён, он усиливает интерес и сложность игры. Например, реализм в различных системах и сеттингах может проявляться так:

Оснащение, образ действия и связи персонажа с сеттингом играют равную, если не большую роль в конфликте, чем его непосредственные способности. Поэтому ведётся счёт доступных партии ресурсов (боеприпасов, компонентов магии, еды и воды…) и отыгрывается их пополнение (например, волшебник должен покупать или добывать самостоятельно гуано летучей мыши для файерболов).

Уделяется внимание физиологическому состоянию героев, на которое влияет регулярность питания, количество сна, нагрузка. Болезни, яды, заражение личинкой Чужого описываются в деталях и влияют на эффективность персонажа.

В отличие от героики и эпики, в реалистичных играх практически отсутствуют проходные бои: в любом боевом столкновении существует вероятность если и не гибели, то получения травм, которые в таких играх вполне могут остаться с героем навсегда. Реалистичные сеттинги часто ограничивают быстрое восстановление здоровья раненого персонажа — лечебная магия не существует, ограничена или труднодоступна, а заживление ран требует медицинского ухода и сниженной активности.

Фантастические способности персонажей, если они есть, часто имеют логическое объяснение, ограничения и пределы применения. Например, «реалистичная магия» в современности не позволит персонажу кидаться файрболами, а ограничится менее заметными способностями, такими как предвидение и проклятье. Даже в D&D при реалистическом стиле игры, если лишить мага доступа к гуано летучей мыши, он не сможет колдовать файерболы; при подходе, когда такие детали опускаются, это невозможно).

В реалистичных сеттингах часто отсутствуют моральные абсолюты — понятия «добра» и «зла» относительны, а акцент делается на мотивациях противоборствующих сторон, у каждой из которых «своя правда». Большее внимание уделяется психологии и культуре противников (даже монстров), в героических сеттингах считавшихся бы за мясо.

Реализм противопоставлен подходу «драма прежде всего», где описываются только драматические события и детали, а «неинтересные» подробности опускаются.

34.Українське мистецтво на межі 19-20ст.

Авангардизм, породжений духовною атмосферою 20 століття з його грандіозними катаклізмами, ілюструє не тільки протиріччя між різними системами і техніками композиції, але і боротьбу світоглядних позицій

Ірраціоналізм був стрижнем культурного розвитку кінця XIX - початку XX ст. Оскільки розчарування в силі розуму пізнати дійсність було однією з основних причин виникнення на початку XIX ст. романтизму, то подібні духовно-культурні процеси кінця XIX-початку XX ст. іноді називають неоромантизмом.

Неоромантизм намагався синтезувати і переосмислити європейську культуру, знайти ідейні й психологічні орієнтири для її розвитку в умовах занепаду художньої культури, свідомості й моралі. Діячі культури цього періоду називали себе декадентами, тобто людьми, які творять культуру занепаду.

Авангардизм (фр. avant-gardisme - перед і варта) - загальна назва художніх напрямків 20 століття, для яких характерні пошук нових, невідомих, часто штучних форм і засобів художнього відображення, чи недооцінка повне заперечення традицій і абсолютизація новаторства. Породжений духовною атмосферою 20 століття з його грандіозними катаклізмами, ілюструє не тільки протиріччя між різними системами і техніками композиції, але і боротьбу світоглядних позицій.

Одні теоретики і практики авангардизму декларують створення елітарного мистецтва, далекого соціальним задачам, інші, навпаки, шукають принципово нові виразні засоби для передачі настроїв соціального протесту, революційного змісту.

Виділився головним чином не в закінчених формах, а в тенденціях до витиснення традиційних тим, сюжетів і принципів композиції, гіпертрофії умовності, сильної (звуковий, колірний, пластичної й інший) експресивності. Характеризується також руйнуванням об'єктивно обумовлених границь між видами і жанрами (проникнення поезії і музики в прозу і "прозаїзація" поезії, перенесення принципів музичної композиції на літературу й образотворче мистецтво).

Суперечлива природа авангардизму позначилася в тяжінні одних його напрямків до формалізму (перемога словесної образності і символіки над змістом у поезії і прозі, акцентуація колориту, композиційної структури і безсюжетність у живописі, атональность і какофонія в музиці), а інших, навпаки, - до заперечення естетичної суті мистецтва й утилітаризму (злиття мистецтва з виробництвом, побутом і політичною публіцистикою).