15. Вчення Платона про суспільство, державу і право, його філософська основа.

У світогляді Платона важливе місце належить його поглядам на суспільство і державу. Людина та суспільство у вченні Платона існують як єдине ціле.Індивідуальна добродійність,суспільна справедливість - це два основних полюси людського життя,котрі повинні бути узгоджені між собою. По його теорії держава виникає тому, що людина як індивід не може  забезпечити задоволення своїх головних потреб.

18. Ставлення Платона до приватної власності.

Платон у своєму творі «Держава» висунув проект ідеального державного устрою. Держава у Платона є формою розв'язання протиріч між різноманітними потребами людей і їх одноманітними здібностями. В ідеальній державі має існувати три стани:  філософи, які керують суспільством;  воїни, які охороняють державу і видобувні рабів;  торговці, ремісники, землероби.  Раби не належали до вільних людей і в цю систему не входили.  Платон вважав, що приватна власність — джерело суперечностей і розбіжностей, вона принижує людину. Тому у філософів і воїнів не повинно бути ніякої власності. До ремесла, торгівлі, лихварства Платон ставився недоброзичливо. Він вважав, що держава повинна контролювати ці види діяльності: об'єднувати ремісників у цехи, регулювати ціни та відсотки за кредит, не допускаючи збагачення.

19. Вчення Аристотеля про суспільство, політику, державу і право.

Для Аристотеля держава являє собою певне ціле і єдність складових його елементів, але він критикує платонівську спробу «зробити держава надмірно єдиним». Держава складається з безлічі елементів, і надмірне прагнення до їх єдності, наприклад пропонована Платоном спільність майна, дружин і дітей, призводить до знищення держави.  Держава, зауважує Арістотель, поняття складне. За своєю формою воно являє собою відомого роду організацію і об'єднує певну сукупність громадян. З цього кута зору мова йде вже не про таких первинних елементах держави, як індивід, родина і т.д., а про громадянина. Визначення держави як форми залежить від того, кого ж вважати громадянином, тобто від поняття громадянина. Громадянин, за Арістотелем, це той, хто може брати участь у законосовещательной та судової влади цієї держави.

20. Вершиною античної філософії було вчення Аристотеля (384 322 до н.е.).

За Арістотелем, філософія - універсальна наука про буття. Він поділяв філософію на теоретичну, поети ческую і практичну науки; метою теоретичної філософії служить пізнання; принципом поетичної філософії є ​​художня здатність; при цьому поетична філософія охоплює не тільки теорію мистецтва, але і всяке технічне знання, метою якого є «зовнішнє * твір; прин ципом ж практичної філософії є ​​воля, метою - дей ствие як таке. 

22. Ставлення Аристотелем до вла7сності.

Перераховані правові можливості тісно пов'язувалися змістом права власності, оскільки користування об'єктами власності було можливим лише за умови фактичного володіння ними. Одночасно розпорядження, що ґрунтувалося на володінні та користуванні об'єктами власності, утверджувало відносини привласнення. Для визначення власності у давньоримському праві використовувались терміни dominium і proprietas, які відображали два її найхарактерніші аспекти: "легальне панування" і "права на належність". При цьому режим dominium мав вищий статус.