Теми рефератів

1. Моделі ринкової економіки.

2. Власність як економічне явище та закони її розвитку.

3. Трансформація відносин власності: роздержавлення і приватизація.

4. Приватизація: зміст, основні способи і форми здійснення.

5. Інтелектуальна власність: зміст, механізм і форми реалізації.

Контрольні завдання

1. Тести

1. Елементами економічної системи є:

а) норми й правила організації грошового обігу в країні, що склалися історично й закріплені національним законодавством;

б) централізовані й децентралізовані фонди коштів у державі, що використовуються для фінансування розширеного відтворення на макрорівні;

в) сукупність правових норм, що опосередковують рух товарів і послуг, а також мережа інститутів й організацій, що обслуговують ринок і забезпечують нормальний режим його функціонування;

г) сукупність продуктивних сил, виробничих відносин у суспільстві, а також господарський механізм.

2. Прихильники формаційного підходу стверджують, що процес історичного розвитку суспільства відбувається на основі:

а) розвитку продуктивних сил;

б) відкриття нових технологій;

в) розвитку потреб людини;

г) закону відповідності виробничих відносин характеру й рівню продуктивних сил.

3. Основні риси змішаної економіки полягають в:

а) розвитку приватної власності;

б) використанні централізованого державного регулювання економіки;

в) сполученні ринкового й державного регулювання, різноманітті форм власності;

г) пріоритеті традицій господарського життя над вимогами технічного прогресу.

4. Визначте основні ознаки традиційної економіки:

а) панування великої приватної власності;

б) використання новітніх технологій в економіці;

в) пріоритет сфери послуг;

г) все перераховане вище невірно.

5. Проблеми: що, як і для кого виробляти мають відношення:

а) тільки до адміністративно-командної системи;

б) тільки до ринкової економіки;

в) тільки до відсталої економіки;

г) до будь-якої економічної системи.

2. Питання для самоперевірки знань

1. У чому полягає відмінність формаційного і цивілізаційного підходів до періодизації суспільного розвитку?

2. Що таке економічна система і з яких основних елементів вона складається?

3.Які існують основні закони розвитку економічної системи?

4. Розкрийте сутність власності як економічної категорії.

5. Назвіть суб’єкти та об’єкти власності.

6. Розкрийте специфіку інтелектуальної власності.

Література: 2, 6, 9, 10, 11, 12, 21.

Тема 5 Товарна форма організації суспільного виробництва. Товар і гроші.

1. Суб’єкти і об’єкти товарних відносин.

2. Теорії грошей.

3. Грошові реформи. Еволюція грошей.

4. Сучасна грошова система.

Методичні вказівки та пошукові завдання

Необхідно засвоїти, що з утвердженням глибокого суспільного поділу праці і спеціалізованого товарного виробництва практично кожен вироблений продукт набуває такої суспільної форми, яка одержала назву товар. У зв’язку з цим виникають і розвиваються товарні економічні відносини. Вони охоплюють усі галузі виробництва матеріальних благ і послуг.

Об’єктами товарного виробництва є все те, що виробляється ним на ринок: різноманітні предмети споживання (їжа, одяг, взуття, меблі, посуд тощо); предмети праці (сировина, матеріали, комплектуючі вироби); знаряддя праці (інструменти, верстати, лемехи, засоби транспортування), такі засоби праці, як будівлі і споруди. З розвитком товарного господарства розширюються межі його об’єктів.

Суб’єктами товарних відносин є перш за все товаровиробники. Той, хто виробляє товари, автоматично виступає суб’єктом товарного господарства і товарних відносин. Водночас, товаровиробник виступає і як суб’єкт пропозиції товарів на ринку. В даному випадку він уже виступає як торговець.

З розвитком товарно-грошових відносин товарний обмін поступово перетворюється в систему регулярної торгівлі. В торгівлі з’являються особи, які спеціалізуються на торговельних операціях, - купці. Вони не виробляють товари, а продають їх, отже не є товаровиробниками. Проте і вони є суб’єктами товарних відносин.

На певному етапі розвитку товарного виробництва його безпосереднім суб’єктом стає наймана робоча сила.

Суб’єктом товарних відносин виступає покупець, той, хто купує вироблені товари. Товаровиробник є водночас і покупцем товарів, які потрібні йому для задоволення потреб і які він купує на ринку. А взагалі покупцем - суб’єктом товарних відносин - є будь-яка фізична чи юридична особа, що має гроші і купує товар. Деякі економісти вважають, що на ринку саме покупець є головною фігурою товарно-ринкових відносин.

Розглядаючи друге питання, необхідно підкреслити, що теорії грошей - це сукупність поглядів різних напрямів світової економічної думки про роль і місце грошей в економіці. У світовій економічній думці існує два напрями теорії грошей:

- класичний, неокласичний та сучасний монетаристський;

- кейнсіанський, неокейнсіанський та посткейнсіанський.

Перші спроби теоретично осмислити сутність грошей та їх місце в економічному житті суспільства належать античним мислителям Ксенофонту, Платону, Аристотелю. Ідеї Аристотеля набули розвитку в економічній теорії XVI-XVIII ст. - кількісній теорії. її основоположники - французький економіст Ш. Монтеск’є і англієць Д. Юм стверджували: гроші не мають внутрішньої вартості, їх вартість, як і рівень цін, залежить від кількості грошей в обігу. Чим більше грошей в обігу, тим вищі ціни і навпаки. Це твердження розповсюджувалося як на металеві, так і на паперові гроші.

Прихильники кількісної теорії повністю ігнорують не лише функцію грошей як міри вартості, а й функцію грошей як скарбу, яка регулює кількість грошей при металевому обігу. На початку XIX ст. кількісну теорію грошей захищав Д. Рікардо, який, на відміну від інших її прихильників, намагався поєднати цю теорію з теорією трудової вартості.

З переходом до системи паперових грошей кількісна теорія отримує все більше розповсюдження, адже вона дуже органічно поєднує природу і закони обігу паперових грошей. У цих умовах кількісна теорія стає керівництвом для регулювання грошової маси в країні як спроба впливу на рівень товарних цін і стан господарської активності. Методи цього впливу розробив Дж.М. Кейнс, який вважав: зростання в обігу грошової маси і обсягу кредитних ресурсів тягне за собою пожвавлення економіки, зростання інвестицій та доходу і повну зайнятість. Сьогодні кількісна теорія переживає другу молодість в економічному вченні монетаристів.

Монетаризм - економічна теорія, згідно якої кількість грошей в обігу є фактором, що визначає формування господарської кон’юнктури, визнає прямий зв’язок між зміною грошової маси в обігу і обсягом ВНП (ВВП).

Ця модифікація розпочалася з досліджень І. Фішера - глави монетаризму. Він розробив свою версію кількісної теорії, центральне місце в якій належить рівнянню обміну Фішера. Суть цього рівняння полягає у тому, що сума грошей, виплачених за товари і послуги, є добутком кількості реалізованих товарів і послуг і рівня їх цін.

МV = РQ,

де М - пропозиція грошей;

V - швидкість обігу грошей;

Р - загальний рівень цін (індекс цін);

Q - пропозиція товарів і послуг (реальний сукупний продукт - У).

З даної залежності І. Фішер зробив висновок: ціни товарів (Р) знаходяться в прямій пропорційній залежності від кількості грошей в обігу (М) і оберненій пропорційній залежності від кількості товарів і послуг.

P=MV/Q

Тому рівень цін повинен зростати або знижуватися залежно від зміни кількості грошей в обігу, якщо водночас не відбуваються зміни у швидкості їх обігу (V) або у кількості товарів, які обмінюються. Це дозволяє обчислити потрібну грошову масу в обігу, формула якої одержала назву закону Фішера:

M=PQ/V

Останнє рівняння показує, що кількість грошей не може бути довільною (невмотивованою). Так, якщо зростають ціни, то при незмінному обсязі виробництва і незмінній швидкості обігу грошей їх маса повинна бути збільшеною. Якщо ж швидкість обігу грошей зростає, а ціни і обсяги виробництва незмінні, то країна може обходитися меншою кількістю грошей.

Представники класичної школи А. Сміт і Д. Рікардо обґрунтували теорію трудової вартості. Вони визнавали стихійне походження грошей, визначали їх товарну природу. Вагомий внесок в розвиток теорії грошей зробив К. Маркс. Він поєднав у цілісну структуру теорію трудової вартості й теорію грошових відносин, розглядаючи гроші не просто як товар, а як особливий товар, що виконує в системі економічних відносин специфічну функцію - роль загального вартісного еквіваленту. Він довершив теорію трудової вартості щодо виникнення й розвитку грошей, їх місця та ролі в структурі загальноекономічного процесу суспільного відтворення, а також пов’язані з цим наукові визначення механізмів використання грошових відносин. Ця теорія стала методологічною основою для визначення генетичних основ вартості.

Водночас теорія трудової вартості не може розглядатися як універсальна. Виходячи з принципу історизму, ця теорія правильно характеризує насамперед той період існування грошей, коли основу утворення суспільного продукту становили витрати здебільшого фізичної праці. Це свідчить про певну обмеженість Марксової грошової теорії.

Теорія граничної корисності (маржиналізм) започаткувала неокласичний напрям. її сутність полягає у тому, що вартість товарів пов’язана не стільки з витратами праці або факторами виробництва, а з суб’єктивною оцінкою їх цінності покупцем. Л. Вальрас висунув ідею про кількісне вимірювання вартості на негрошовій основі та використання умовно розрахункової одиниці, яка могла б бути базою вимірювання корисності товарів та послуг. Тому неокласичний напрям економічної думки повернувся до постулатів номіналістичної теорії, яка розглядає гроші як умовні знаки, що не містять внутрішньої вартості.

Номіналістична теорія заперечує товарну природу грошей, розглядає їх виникнення як результат згоди людей з метою полегшити обмін або ж як наслідок державних законодавчих актів. Згідно цієї теорії, вартість грошей не залежить від їх матеріального змісту і визначається лише найменуванням. Номіналістична теорія, на відміну від металістичної, розриває зв’язок грошей із золотом.

У кейнсіанстві існує кілька течій і одна з них неокейнсіанство, яке базується на ідеї про активну функцію грошей в системі державного регулювання виробництва, з одного боку, а з іншого - відносна стабілізація економіки послужила поштовхом до перегляду неокейнсіанцями важливих методологічних положень теорії грошей про обмежені можливості ринкових саморегуляторів та їх неспроможність автоматично, без державного втручання забезпечити економічну рівновагу. Гроші знову перетворюються на фактор економіки, що вносився в економічну структуру ззовні.

У другій половині 60-х років XX ст. сформувалося посткейнсіанство. Це нова течія в розвитку кейнсіанської теорії яка поєднала ідеї лівого кейнсіанства та критиків ортодоксальних положень кейнсіанської теорії. Посткейнсіанці стверджують, що аналіз теорії грошей логічно може ґрунтуватися лише на вивченні структурних суперечностей ринкової економіки.

Вивчаючи третє питання необхідно зазначити, що одним із засобів відновлення довіри до національної грошової одиниці є грошові реформи. Вони крім усього іншого можуть допомогти й у вирішенні завдання щодо зменшення вже наявної в обігу грошової маси.

Грошова реформа - це перебудова державою наявної в країні грошової системи. При цьому грошові реформи можуть переслідувати не тільки вузькі цілі стабілізації грошової одиниці, а й більш широкі - загальної перебудови чинної в країні системи грошово-кредитних відносин.

Розрізняють три основних види грошових реформ: формальну, деномінаційну та конфіскаційну. Формальна грошова реформа зводиться до впровадження нового зразка купюри з одночасним або поступовим вилученням тієї, що функціонує. Деномінаційна полягає в тому, що разом зі зміною зразка купюри відбувається зміна існуючого масштабу цін (зменшення кількості нулів на купюрах). Конфіскаційна грошова реформа полягає в безоплатному вилученні державою частини грошей суб’єктів економіки.

Розглядаючи еволюцію грошей, треба зазначити, що гроші - це загальновизнаний засіб обміну товарів і оплати різних платежів. Вони полегшують обмін, роблять його ефективним.

Гроші у своєму розвитку пройшли шлях, який можна зобразити так: товарні гроші, металеві гроші, паперові гроші, кредитні гроші, електронні гроші тощо. Необхідно розглянути кожний вид грошей, звернувши увагу на кредитні, електроні гроші.

Кредитні гроші існують у вигляді чеків, векселів, кредитних карток.

Чеки – наказ власника банківського рахунку перерахувати певну суму на користь пред’явника чека. Наслідком цього розпорядження може бути або видача пред’явникові чека готівкою, або безготівковий рахунок грошей з одного банківського рахунку на інший.

Вексель – письмове зобов’язання боржника сплатити визначену суму грошей у визначений строк.

Кредитна картка – розрахунковий засіб, який найчастіше видається банками своїм клієнтам. Картка являє собою пластикову платівку з індефікатором власника, тобто позначкою про номер рахунку в банку; її практично не можна підробити.

Банківські рахунки – є електронними грошима. Вони відображають і контролюють стан і рух коштів (депозитів) власника грошей, який передав їх у банк. Гроші з безстрокового рахунку власник може зняти у будь – який час, зі строкового – лише в певний строк.

Електронні гроші – це записи у «пам’ять комп’ютерів», які через записи інформації на касетах чи дисках здійснюють переведення потрібних сум із одного банківського рахунку на інший. «Електронні гроші» – це символічні гроші.

Таким чином, сучасна грошова система включає в себе готівкові та безготівкові гроші. Безготівкові, або кредитні, гроші виступають у вигляді рахунків в банках.

А в цілому – це система нерозмінних кредитних грошей, яка характеризується: демонетизацією золотого вмісту кредитних грошей (банкнот); панування кредитних (символічних) грошей; значним розширенням безготівкового обороту; державним регулюванням грошового обігу.

При розгляді останнього питання необхідно зазначити, що сучасна грошова система характеризується наступними загальними рисами:

- відміною офіційного золотого вмісту грошових одиниць, демонетизацією золота;

- переходом до нерозмінних на золото кредитних грошей, які за своєю природою небагато чим відрізняються від паперових грошей;

- збереженням в грошовому обігу декількох країн поряд з кредитними грошима паперових грошей у формі казначейських білетів;

- випуском банкнот в обіг з метою кредитування господарства, держави, а також приросту офіційних золотих і валютних резервів;

- розвитком та розширенням в грошовому обороті безготівкових розрахунків при одночасному скороченні готівкових;

- посиленням державного регулювання грошового обороту в зв’язку з постійним порушенням базового принципу грошової системи - відповідності кількості грошей об’єктивним потребам економічного обороту, яке веде до інфляційного процесу.