Теми рефератів

1. Потреби і інтереси-рушійна сила розвитку економіки.

2. Мотиви і стимули виробничої діяльності людини.

3. Діалектика об’єктивного і суб’єктивного у формуванні потреб.

4. Мотиваційно-стимуляційний механізм реалізації потреб.

5. Ієрархія потреб. Домінування приватного інтересу в ринковій економіці.

Контрольні завдання

1. Тести

1. Економічний інтерес - це:

а) суб’єктивні відносини людей із приводу використання ресурсів;

б) збільшення грошових доходів людини;

в) усвідомлена потреба;

г) взаємодія людини із засобами виробництва.

2. Виберіть, які види потреб відносяться до соціальних:

а) основні потреби в товарах і послугах, без яких неможливе існування людини;

б) потреби в одержанні освіти, вихованні дітей, одержанні медичних послуг і т.д.;

в) потреби у відвідуванні кіно, театрів картинних галерей, розвитку особистості й т.д.;

г) потреби в захисті.

3. Зростання економічних потреб можна пояснити за допомогою наступних законів:

а) економії часу;

б) попиту та пропозиції;

в) піднесення потреб;

г) закону Енгеля.

4. Економічними благами є:

а) блага, надані людству природою;

б) продукти, створені в результаті господарської діяльності;

в) блага, наділені ціною;

г) продукти праці, створені для продажу.

5. Які потреби належать до дійсних:

а) потреби, які відповідають сучасному рівню розвитку світової економіки;

б) потреби, які відповідають рівню розвитку економіки певної країни;

в) потреби, які людина може задовольнити відповідно до своїх власних доходів;

г) потреби у відвідуванні кіно, театрів картинних галерей, розвитку особистості й т.д.;

6. Чим викликане безперервне зростання економічних потреб у суспільстві:

а) поглибленням розділу праці, розвитком виробництва та споживання;

б) циклічними коливаннями в ринковій економіці;

в) здатністю людей до обміну на ринку;

г) інфляційними очікуваннями господарчих суб’єктів.

2. Питання для самоперевірки знань

1. Визначте сутність категорії «потреби» та в чому особливість економічних потреб?

2. Що таке первинні потреби і яке значення вони мають у житті людини?

3. За якими ознаками класифікуються потреби?

4. У чому полягає сутність економічних інтересів?

5. Охарактеризуйте піраміду Маслоу і поясніть, за яким принципом вона побудована.

6. На чому ґрунтуються суперечності економічних інтересів?

Література: 2, 6, 10, 11, 12, 20, 23.

Тема 4 Соціально-економічний устрій суспільства. Економічна система та закони її розвитку

1. Домогосподарство, підприємства і держава як суб’єкти економічної системи.

2. Відносини власності в Україні.

3. Економічний устрій: суть та роль у житті суспільства.

4. Формаційний і загально-цивілізаційний підходи до типізації суспільства.

Методичні вказівки та пошукові завдання

Необхідно звернути увагу на те, що основними суб’єктами (дійовими особами) ринкової економіки є домашні господарства, фірми, а також держава.

Фірми (підприємства) – основні виробничі одиниці, які є покупцями економічних ресурсів та виробниками товарів і послуг. Фірми використовують власний або позичений капітал, а основною метою їхньої діяльності є отримання прибутку, який переважно використовується для розширення господарської діяльності. Отримання прибутку фірмою є компенсацією за ризик, пов'язаний з її діяльністю.

Держава - це насамперед, політичний орган: законодавча, виконавча та судова влада. Однак вона є й економічним суб’єктом, тобто носієм економічних відносин. По-перше, держава є власником частини ресурсів суспільства, частини підприємств, а той окремих галузей. Як власник, вона виступає організатором виробництва, розподілу, обміну і споживання продукції, виробленої в державному секторі економіки. По-друге, держава здійснює регуляторну політику щодо підприємств приватного (недержавного) сектору. По-третє, держава організує зовнішньоекономічні зв'язки країни з іншими країнами, та світовими економічними організаціями.

Домогосподарство – самостійна економічна одиниця, яка складається з однієї чи кількох осіб, пов’язаних певними зв’язками, які мають спільні доходи, являються власниками і постачальниками економічних ресурсів та споживачами товарів і послуг. Оскільки домашнє господарство є власником природних, капітальних та трудових ресурсів, воно отримує доходи, пропонуючи їх на ринку ресурсів. У свою чергу, на ринку товарів і послуг домашнє господарство виступає як споживач, витрачаючи отримані доходи як плату за необхідні товари та послуги. Отже, домогосподарство – це рушійна сила, яка стимулює розвиток економіки через попит на товари і послуги та пропозицію економічних ресурсів.

Взаємодія основних економічних суб’єктів, які вступають в складні економічні відносини, відбувається у вигляді економічного кругообігу.

Розглядаючи друге питання, необхідно усвідомити, що в Україні, яка в складі Радянського Союзу протягом тривалого часу будувала соціалізм, склалася своєрідна структура власності, в якій переважали в основному суспільні форми ( до 1991 року ): державна; колгоспно-кооперативна; власність громадських організацій; особиста власність. Така структура власності формувалась під впливом вимог побудови соціалізму.

За умов демократизації економіки і формування ринку в Україні відбуваються істотні зміни у відносинах власності. Сучасна законодавча база України передбачає конкретні заходи для здійснення переходу від монополії держави на привласнення засобів і результатів виробництва та управління ними до різноманітних форм власності на основі роздержавлення власності і приватизації підприємств.

Роздержавлення – це зменшення ролі державної власності шляхом перетворення державних підприємств у такі, що засновані на інших (недержавних) формах власності, та стимулювання розвитку приватного підприємництва. Воно означає істотне скорочення державного сектора економіки і масштабів державного втручання. Роздержавлення може здійснюватися двома шляхами: приватизації і комерціалізації державних підприємств.

Під приватизацією розуміють відчуження майна, що перебуває у загальнодержавній і комунальній власностях, на користь фізичних та недержавних юридичних осіб. Комерціоналізація державних підприємств означає позбавлення невластивих державі функцій господарської одиниці, які будують свою діяльність на засадах підприємництва, тобто самостійно, і цілком беруть відповідальність за результати господарської діяльності.

Вивчаючи третє питання, треба зазначити, що кожен тип суспільства формує свій власний економічний устрій. Незалежно від того, яким є тип суспільства і, відповідно, економічний устрій, існує декілька базових елементів на які спирається кожен тип економіки. До цих елементів належить:

- технологія - знання про те, як контролювати середовище і використовувати його;

- робоча сила - особи, які виконують певні економічні завдання;

- капітал - знаряддя праці, механізми та устаткування, а також кошти за які купують це устаткування;

- управління - тобто організаційні вміння координування технології, капіталу і робочої сили для виробництва і розподілу продукції і послуг.

Кожне суспільство повинно виробляти засоби, необхідні для його фізичного існування. Для цього кожне суспільство створює власну економічну систему - певні інституціолізовані соціальні структури, які покликані видобувати сировину, виробляти і розподіляти необхідні товари та послуги. Економічний устрій суспільств змінювався у процесі еволюції.

Економічний устрій або «суспільно-економічний уклад» - тип господарства, заснований на певній формі власності на засоби виробництва і відповідні відносини в ході цього виробництва.

Економічний лад суспільства може не бути обмеженим одним економічним укладом. Як правило, в рамках багатоукладної економіки один з укладів домінує і визначає характер суспільного ладу. Так, у першій половині XIX століття основними економічними укладами в Росії були: феодально-кріпосницький (панівний), дрібнотоварний (ремісничий) і капіталістичний (активно розвивався). Серед різних видів економічних укладів можуть виділятися формаційні (первісно-общинний, рабовласницький, феодальний, капіталістичний) в протилежність неформаціонним, таким як патріархальний (дрібне натуральне господарство) і дрібнотоварний.

Четверте питання необхідно розглядати з точки зору того, що у сучасній соціальній філософії існують два підходи до розуміння суспільного розвитку – формаційний та цивілізаційний. Основною проблемою, на вирішення якої вони націлені, є спрямованість історичного процесу. Тобто, це питання про те, чи є суспільний розвиток прогресом, чи він є історією локальних, замкнених цивілізацій, не пов’язаних в єдиний загальнолюдський історичний процес.

Формаційний підхід вирішує цю проблему так: історія є прогресом, сходженням від менш розвиненої до більш досконалої формації. На відміну від нього, цивілізаційний підхід до історії не передбачає заданого сценарію майбутнього розвитку, заперечує наявність закономірностей історії.

Формаційна теорія базується на розумінні суспільства як соціально-економічної системи, в ній вирішальна роль відводиться економічному фактору. Згідно теорії К.Маркса, який вперше висунув ідею матеріалістичного розуміння історії, суспільно-економічна формація – це конкретно-історичний тип суспільства, послідовна «сходинка» історичного розвитку, обумовлена певним способом виробництва і своєрідною формою виробничих відносин, перш за все – формою відносин власності.

Згідно з формаційним підходом, спосіб виробництва визначає все різноманіття суспільних зв’язків і відносин. Основними елементами суспільно-економічної формації є базис і надбудова. Базис – це сукупність виробничих відносин, яка складає економічний лад суспільства, від нього залежать всі інші суспільні відносини. Базис визначає характер і зміст надбудови, тобто ідеологічних, політичних, правових та інших відносин та ідей, організацій та установ, через які здійснюються ці відносини.

Отже, суспільно-історична формація виступає загальною характеристикою основних типів суспільства: первіснообщинне, рабовласницьке, феодальне, капіталістичне та майбутнє комуністичне суспільство – такі «сходинки» розвитку людства.

У свій час формаційний підхід, розроблений К. Марксом, був історично виправданим, сьогодні ж він є недостатнім для пояснення історичного розвитку.

В основі цивілізаційного підходу, який заперечує й водночас доповнює формаційний підхід, - перетворення історії людства в глобальну, загальнолюдську історію. Якщо раніше вона була історією окремих племен, народів, країн, регіонів, культур, то сьогодні ми є свідками створення планетарної цивілізації. У соціальній філософії традиційним став поділ історії на традиційну, тобто аграрну, індустріальну (техногенну), постіндустріальну цивілізації, а також на нову, що формується – інформаційну.

На відміну від формаційного підходу, який базується на економічних структурах, певних виробничих відносинах, цивілізаційний підхід фіксує увагу не лише на економічній стороні, а на сукупності всіх форм життєдіяльності суспільства – матеріально-економічній, культурній, політичній, моральній. Звідси – кожному типу цивілізації притаманні свої визначальні чинники розвитку. Звідси й поділ цивілізацій на традиційні, які охоплюють стародавній та середньовічний періоди, з їх аграрною спрямованістю економіки, високим рівнем залежності від природних умов (перш за все від географічного положення), консерватизм у соціальних відносинах і способі життя, негативним ставленням до будь-яких нововведень, обмеженістю індивідуальної свободи тощо; та техногенні, в яких виникає система цінностей, основу яких складають наука, техніка, технологія.

Ідея перетворення світу стає провідною в культурі техногенної цивілізації; принципово змінюється становище людини в суспільстві: утверджується цінність свободи, рівності людей, тобто цінності демократії.

Техногенна цивілізація динамічна, рухлива й досить агресивна. Вона суперечлива: її вища мета – збільшення матеріального багатства на основі постійного оновлення техніко-економічних систем – перетворює людину на просту функцію, засіб виробничої сфери, вона стає предметом маніпуляції з боку масової культури, засобів масової інформації, з одного боку, і водночас орієнтується на свободу людини, мобілізує людську активність, стимулює розвиток здібностей людини, внаслідок чого відбувається гуманізація суспільства.