Теми рефератів

1. Національна економіка України: стан та перспективи розвитку.

2. Валовий внутрішній продукт та суспільний добробут.

3. Визначення економічного потенціалу України за основними макроекономічними показниками.

4. Сучасні тенденції соціально-економічного розвитку України.

5. Проблеми розподілу національного доходу в Україні.

Контрольні завдання

1. Визначте, яке із зазначених тверджень є правильним, а яке – неправильним. Обґрунтуйте свою відповідь.

1. Основною метою національної економіки є забезпечення миру та безпеки громадян з боку держави.

2. В Україні на сьогоднішній день відсутні чітко визначені характерні ознаки національної економіки.

3. Недоліком у підрахунку показника валового внутрішнього продуту є те, що допускається багаторазовий облік вартості однієї і тієї ж продукції.

4. Визначення ВВП за доходами і за витратами у кінцевому підсумку забезпечують однакові значення.

5. Стипендії як дохід студентів включаються у підрахунок ВВП за доходами.

2. Тести

1. Сутність суспільного відтворення полягає у:

а) повному задоволенні зростаючих потреб людей і суспільства в цілому;

б) раціональну використанні економічних ресурсів на всіх етапах розвитку суспільства;

в) постійному зростанні добробуту населення;

г) постійному повторенні ті відновленні суспільного виробництва.

2. Початковою стадією суспільного відтворення є:

а) споживання;

б) розподіл;

в) виробництво;

г) обмін.

3. У разі повторення виробництва у все більших масштабах щодо кількості та якості виробленого продукту має місце:

а) звужене суспільне відтворення;

б) просте суспільне відтворення;

в) розширене суспільне відтворення;

г) усі відповіді правильні.

4. Об’єктивною причиною необхідності існування розширеного типу суспільного відтворення є:

а) розвиток науки і техніки;

б) зростання потреб людей і суспільства в цілому;

в) обмеженість економічних ресурсів;

г) протиріччя між зростаючими потребами людей і обмеженістю економічних ресурсів.

5. Матеріальною основою розширеного відтворення є:

а) інтенсифікація виробництва;

б) науково-технічний прогрес;

в) нагромадження;

г) споживання.

3. Питання для самоперевірки знань

1. Що таке відтворення і чим воно відрізняється від процесу виробництва?

2. Які види суспільного відтворення Ви знаєте? Що лежить в їх основі?

3. Що таке особистий дохід, наведіть приклади його формування та використання.

4. Яка роль продуктивності праці в розвитку національної економіки України.

5. Які причини існування тіньового сектору в економіці України.

6. Назвіть шляхи вирішення екологічних проблем в Україні.

Література: 10, 15, 17, 22, 23, 28, 31.

Тема 13 Економічний розвиток. Зайнятість, відтворення робочої сили та їх регулювання державою.

1. Зайнятість: суть і форми. Теорії зайнятості.

2. Державне регулювання зайнятості та його методи.

3. Проблеми зайнятості та відтворення робочої сили в Україні.

Методичні вказівки та пошукові завдання

Серед тих процесів, які відбуваються в соціально-економічному розвитку суспільства, зайнятість належить до одного з найбільш важливих. Останнє зумовлене тим, що вона тісно пов'язана із задоволенням потреби людини в праці, забезпечує виробництво матеріальних і духовних благ, надання послуг, що є економічною основою життя суспільства.

Зайнятість населення, забезпечуючи людину певним заробітками і тим самим створюючи можливість задоволення її матеріальних і духовних потреб, виконує таку важливу соціальну функцію, як самореалізація особи через суспільно корисну діяльність. Це дає змогу стверджувати, що в широкому розумінні зайнятість населення охоплює сукупність соціально-трудових відносин між людьми щодо забезпечення працездатних робочими місцями, формування, розподілу і перерозподілу робочої сили для її участі у суспільно корисній праці та забезпечення розширеного відтворення здатності людини до праці.

Зайнятість населення - це сукупність економічних, соціальних, демографічних, правових та інших відносин, пов’язаних із забезпеченням працездатного населення робочими місцями та його участю у суспільно корисній діяльності, яка приносить йому заробіток (трудовий дохід). Але зайнятість населення - це насамперед соціально-економічне явище, і тому в ній слід виокремити економічні та соціальні аспекти.

Далі звертається увага на те, що у сучасних умовах законодавство нашої держави зараховує до зайнятого населення тих громадян України, котрі мешкають на її території на законних підставах та працюють:

– за наймом на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форми І власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном;

– які самостійно забезпечують себе роботою, серед них: підприємці, особи, зайняті індивідуальною трудовою діяльністю, члени кооперативів, фермери і члени їхніх сімей, які беруть участь у виробництві.

До зайнятих також належать громадяни, обрані, призначені або затвердженні на оплачувану посаду в органах державної влади, управління та і громадських об’єднаннях, та ті, які проходять службу в Збройних Силах і України, Службі безпеки України, Прикордонних військах України, військах внутрішньої та конвойної охорони і Цивільної оборони України, органах внутрішніх справ, інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, альтернативну (невійськову) службу.

Сучасне законодавство України до зайнятого населення зараховує також осіб, які проходять професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва та навчаються в денних загальноосвітніх школах і вищих навчальних закладах, громадяни інших країн, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов’язані із забезпеченням діяльності посольств та місій.

За кількісними параметрами зайнятості населення зайняті працівники становлять тільки частину трудових ресурсів. Законодавством Щ України встановлено, що останні охоплюють осіб віком від 6 до 60 років (чоловіки) і від 16 до 55 років (жінки), а також людей пенсійного віку і молодь меншого віку від зазначеного, якщо вони працюють у народному господарстві.

Існує декілька теорій зайнятості населення. Однією з цих теорій є кейнсіанська теорія зайнятості населення. В контексті державного регулювання розвитку економіки Дж. Кейнс вважав його основним завданням вирішення проблеми зростання ділової активності, а відтак, зниження рівня безробіття.

Кейнсіанці при аналізі залежності між зайнятістю та інфляцією посилаються на «криву Філіпса». Вона ілюструє існування зворотного зв'язку між заробітною платою, цінами та безробіттям. На основі того факту, що зайнятість залежить від рівня заробітної плати, робився висновок, що проблему зайнятості можна вирішити за допомогою помірної інфляції. Остання створює ілюзію зростання заробітної плати, а насправді заморожує її на певному мінімальному рівні.

Представники неолібералізму М. Фрідмен, Д. Гілдер, А. Лаффер та інші пропонували обмежити державне регулювання економіки контролюванням грошової маси, емісії грошей, кількістю грошей, котрі перебувають в обігу і запасах тощо.

Прихильники неокласичної школи вважають, що в сучасних умовах і в минулому найкращим регулятором зайнятості населення є ринковий механізм. Відповідно до їх уявлень, ціна праці через рівень заробітної плати впливає на попит і пропозицію робочої сили, регулює їх співвідношення та необхідну рівновагу між ними.

При вивченні другого питання звертається увага на те, що політика зайнятості населення являє собою систему регуляторних заходів і дій соціально-економічного, адміністративно-організаційного та правового характеру, які здійснюються державними і соціальними інститутами та спрямовані на забезпечення оптимального функціонування й розвитку сфери соціально-трудових відносин, у тому числі національного ринку праці, з метою забезпечення повної зайнятості.

Державна політика зайнятості населення виконує своєрідну роль в узгодженні економічної та соціальної політики держави. З її допомогою детермінується ієрархія цілей та завдань регулювання пропорцій суспільного відтворення, забезпечується сприяння соціально-економічному розвитку суспільства.

Врешті-решт державна політика зайнятості населення безпосередньо впливає на його добробут, який є передумовою кількісного зростання та якісного вдосконалення робочої сили. Саме вона окреслює систему пріоритетів державного втручання в економіку, дає змогу розмежовувати цілі державного регулювання та засоби їх досягнення. У зв'язку з цим слід мати на увазі, що економічна політика розглядається як засіб досягнення цілей, які визначаються соціальною політикою держави, а їх пов’язує та узгоджує саме політика зайнятості населення.

Державна політика зайнятості населення поширюється на всі фази відтворення робочої сили (виробництво, розподіл, обмін і споживання), тобто на всі складові процесу функціонування та розвитку здатності до праці в суспільному відтворенні. Йдеться про навчання, професійну підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації. Вони спрямовані на підтримання та розвиток якісних характеристик працівників у процесі суспільного відтворення.

Зміст політики зайнятості населення становить сукупність дій та заходів загальнодержавних і регіональних установ, спрямованих на зближення структури і пропозиції робочої сили, попиту на неї, тобто на досягнення відповідності між ними. Ці дії та заходи прямо або опосередковано впливають на параметри функціонування національного ринку праці, розширене відтворення робочої сили. До основних з них належать: працевлаштування, в тому числі тимчасове та за межами держави, професійне навчання, підвищення кваліфікації, перекваліфікація, профінформація, організація громадських, тимчасових та сезонних робіт, сприяння розвитку всіх форм зайнятості та збереженню і створенню нових робочих місць.

Безпосереднім організатором і провідником здійснення цих заходів в Україні є державна служба зайнятості населення, яка має для цього законодавчо встановлені повноваження. На її структурні підрозділи, якими є центри зайнятості різного рівня, покладаються і функції робочих органів виконавчої дирекції фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.

Далі необхідно навести приклади, які характеризують особливості діяльності державної служби зайнятості в Україні.

Вивчення останнього питання необхідно почати з усвідомлення того, що формування ринку робочої сили в Україні відображає загальносвітові тенденції, але має й свої особливості, які ускладнюють процес його нормального функціонування. Це:

- аномальний вибух міграційних процесів як наслідок загострення політичних і міжнаціональних відносин між країнами, що утворилися на території колишнього СРСР;

- конверсія виробництва, передислокація військових частин;

- евакуація й переселення людей з територій, що постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській атомній електростанції;

- зупинка підприємств через порушення економічних зв’язків і перебої в постачанні сировини, енергії, комплектуючих частин;

- поспішність у здійсненні програми роздержавлення та приватизації власності;

- відсутність достатньої законодавчої бази, яка б чітко регламентувала взаємовідносини між особами найманої праці й роботодавцями.

Все це врешті решт приводить до того, що наші підприємці, переймаючи західний досвід у вирішенні проблеми зайнятості й організації праці та прагнучи забезпечити собі максимальний прибуток в найкоротший строк, застосовують не кращі методи. А це веде (і привело) до втрати трудящими частини соціальних гарантій, які вони мали, до погіршення умов праці, зниження заробітної плати, а в кінцевому підсумку - до загострення соціальної напруги.

Основна проблема ринку праці України - скорочення попиту на працю - частіше приводить до прихованого безробіття в офіційному секторі ринку праці, зайнятості в неформальному та нетоварному секторах, посилення зовнішньої трудової міграції, ніж до відкритого безробіття, зареєстрованого закладами з питань працевлаштування. Обстеження робочої сили, що періодично проводяться в Україні починаючи з 1995 року, виявляють набагато вищий рівень безробіття порівняно з даними державної служби зайнятості.

Оскільки показники падіння рівня виробництва набагато випереджають показники скорочення зайнятості, слід очікувати подальшого зростання рівня безробіття, передусім, за рахунок перетворення прихованого безробіття у відкрите.

Далі звертається увага на проблеми сільського безробіття, а також особливості прихованого та інших форм безробіття в Україні, робиться висновок про те, що вирішення проблем зайнятості можливе лише за формування сприятливих умов для розвитку підприємництва, стимулювання створення нових робочих місць.