
- •Міністерство освіти і науки україни
- •Перелік скорочень
- •1 Електромагнітне поле і параметри середовища
- •1.2 Заряди і струми – джерела електромагнітного поля
- •1.3 Вектори електромагнітного поля
- •1.4 Класифікація середовищ
- •2 Основні рівняння електромагнетизму
- •2.1 Зведення рівнянь Максвела
- •Таблиця 2.1
- •2.2 Перше рівняння Максвела (узагальнення закону Ампера)
- •2.3 Друге рівняння Максвела (узагальнений закон електромагнітної індукції)
- •2.4 Третє рівняння Максвела (узагальнена теорема Гауса)
- •2.5 Четверте рівняння Максвела: соленоїдальність поля магнітної індукції
- •2.6 Рівняння неперервності
- •2.7 Закон збереження зарядів
- •2.8 Закон Ома в диференційній формі
- •2.9 Резюме до повної системи рівнянь Максвела
- •2.10 Рівняння Максвела і сторонні струми
- •2.11 Гармонічні коливання і комплексні амплітуди
- •2.12 Середні значення
- •2.13 Рівняння Максвела в комплексній формі
- •2.14 Класифікація електромагнітних явищ
- •3 Поля на межі розділу середовищ (граничні умови для векторів електромагнітного поля ,,,)
- •3.1 Поля на межі розділу середовищ
- •3.2 Граничні умови для векторів електричного поля
- •3.3 Граничні умови для векторів магнітного поля
- •Одночасно зникає перший інтеграл в правій частині (3.21), через скінчене значення на поверхні розділу. Другий інтеграл праворуч не знищується. З урахуванням сказаного, можна записати
- •3.4 Повна система граничних умов. Граничні умови на поверхні ідеального провідника
- •4 Локалізація і рух енергії електромагнітного поля
- •4.1 Закон Джоуля-Лєнця і перетворення енергії
- •4.2 Баланс потужностей електромагнітного поля
- •4.3 Енергія електромагнітного поля
- •4.4 Рівняння балансу для середньої за період потужності. Комплексна потужність
- •4.5 Швидкість розповсюдження електромагнітної енергії
- •4.6 Теорема єдиності для внутрішніх і зовнішніх задач електродинаміки
- •4.7 Лема Лоренця
- •4.8 Теорема взаємності
- •4.9 Переставна двоїстість рівнянь Максвела
- •4.10 Принцип суперпозиції
- •Перелік посилань
2.5 Четверте рівняння Максвела: соленоїдальність поля магнітної індукції
Це
рівняння в інтегральній формі співпадає
з законом Гауса для магнітного поля,
яке формулюється так: потік вектора
через будь-яку замкнену поверхню
дорівнює нулю (рис. 2.5):
. (2.31)
Це
означає, що не існує ліній вектора
,
які тільки входять або тільки виходять
з поверхні
:
вони завжди пронизують її, або замкнені
(рис. 2.5, а, б).
Рівняння (2.31) – це четверте рівняння Максвела в інтегральній формі.
Диференційна форма. Застосувавши результат теореми Остроградського-Гауса до (2.31), отримуємо
. (2.32)
Рівняння
(2.32) показує, що в природі не існує
магнітних зарядів і що лінії вектора
(силові лінії магнітного поля) являються
неперервними. Векторні поля без джерел,
тобто з нульовою дивергенцією, називаютьсясоленоїдальними.
2.6 Рівняння неперервності
Рівняння неперервності можна отримати з першого рівняння Максвела. Застосувавши операцію дивергенції до кожної з двох частин рівняння (2.13), отримуємо
.
Через
те, що
,
то ліва частина цього рівняння дорівнює
нулю. Змінивши порядок диференціювання
по координатам і за часом в правій
частині рівняння і урахував, що
,
отримуєморівняння
неперервності
. (2.33)
Існує друга форма запису цього рівняння. В правій частині першого рівняння Максвела (2.13) стоїть сума густин струму провідності і струму зміщення, тобто густина повного струму:
.
З урахуванням цього зауваження можна записати, що
. (2.34)
Рівність нулю дивергенції якого-небудь вектора означає неперервність ліній цього вектора. Таким чином, лінії густини повного струму неперервні, а лінії густини струмів провідності і зміщення можуть мати початок і кінець.
2.7 Закон збереження зарядів
Інтегральна форма. Закон неперервності тісно пов’язаний з законом збереження зарядів: ні при яких умовах електричні заряди не можуть спонтанно зароджуватися, або зникати. Проінтегруємо по об’єму рівняння неперервності (2.34)
. (2.35)
Застосовуючи
теорему Остроградського-Гауса
до лівої частини рівності (2.35), а в правій
частині змінюючи порядок інтегрування
і диференціювання приходимо до рівняння
. (2.36)
Рівняння (2.36) представляє собою закон збереження зарядів в інтегральній формі.
Враховуючи, що в (2.36)
а
,
то (2.36) приймає диференційну форму
. (2.37)
Із
рівняння (2.37) слідує, що для будь-якій
зміни величини заряду
,
розподіленого в деякій області, відповідає
струм
,
що втікає (якщо струм
від’ємний, тобто заряд
зменшується), або що витікає (якщо струм
позитивний, тобто заряд зменшується) з
неї.
2.8 Закон Ома в диференційній формі
Закон
виражає залежність густини струму
провідності
в який-небудь точці провідного середовища
від напруженості електричного поля
в цій точці. Перехід від звичайного
закону Ома до диференційної форми можна
зробити таким чином. В провіднику
виділяється достатньо малий циліндр
довжиною
і поперечним перерізом
.
Вектор
перпендикулярний торцям циліндру. Лінії
струму паралельні осі циліндра. Розміри
циліндра вибирають такими, щоб густина
струму провідності
,
була незміною, тобто незалежною від
координати (рис. 2.6).
Згідно
з законом Ома струм
уздовж осі циліндра дорівнює
. (2.38)
Опір
визначається із геометрії циліндра і
через питому провідність
речовини провідника, по формулі, відомої
з фізики
, (2.39)
де – поперечний переріз циліндра;
– довжина твірної циліндра.
Напругу між торцями циліндра представимо у вигляді
. (2.40)
Підставляючи (2.40) і (2.39) в (2.38), отримуємо
.
Розділивши
обидві частини цього рівняння на
,
приходимо до співвідношення
,
яке можна представити у векторній формі
. (2.41)
Рівняння (2.41) прийнято називати законом Ома в диференційній формі. В ізотропних середовищах – скаляр, а в анізотропних – тензор.