Тема 6 українська фразеологія: джерела, структура, семантика. Роль фразеологізмів у мові мас-медіа

План практичного заняття:

1. Фразеологія як розділ мовознавства

2. Фразеологізми, їх генетичні, функціональні та структурно-граматичні ознаки. Системні зв’язки у фразеології. Джерела й склад української фразеології.

3. Фразеологія і збагачення засобів увиразнення в журналістському тексті.

4. Трансформація фразеологізмів у мові мас-медіа. Фразеологізми як мовні кліше в засобах масової інформації.

5. Мовні штампи. Уникнення мовних штампів у ЗМК (у пресі, на радіо, телебаченні).

6. Фразеологізм і контекст. Номінативні функції фразеологізмів.

Фразеологія (від гр.phrasis – вислів і logos – понят­тя, вчення) – це: 1. Розділ мовознавства, що вивчає сталі зво­роти мовлення. 2. Склад фразеологічних одиниць і висловів мо­ви. До складу фразеології входять ідіоми, порівняння, крилаті вислови, прислів’я, приказки, стійкі формули, звороти науково-термінологічного характеру, афоризми, сталі вислови з вироб­ничо-технічної сфери та ін.

Фразеологічною одиницею, або фразеологізмом, називається стійке сполучення слів, граматично ор­ганізованих за моделлю словосполучення або речення. Фразео­логізми характеризуються семантичною злитістю компонентів, цілісністю значення й автоматичним відтворенням у мовленні. Наприклад: збити з пантелику; біла ворона; прокрустове ложе, сім ра­зів відміряй, а раз відріж; буде й на нашій вулиці свято; коефіці­єнт корисної дії; мир та лад — великий клад; наша дума, наша пісня не вмре, не загине; зметати на живу нитку; заварити кашу.

Ідіомами (від гр. Idioma – особливість, самобутній зво­рот) називаються стійкі словосполучення, що виражають єдине поняття. Вони втратили свою внутрішню форму й іншою мо­вою, як правило, дослівно не перекладаються: вскочити в хале­пу; була не була; море по коліна; замилювати очі.

Порівняння – це вид простого тропа, в якому одне явище як поняття виявляється шляхом зіставлення з іншим яви­щем. Фразеологізми цього типу цінні тим, що в них безпосеред­ніше відбиваються особливості життя і побуту носіїв мови: чис­тий, як сльоза; їсть, як іржа залізо; мов у воду опущений; кру­титься, як муха в окропі; білий, як стіна (як крейда, як глина, як молоко, як сніг).

Прислів’я – це виражений реченням народний вислів повчального змісту, що передає узагальнений суспільний до­свід або формулює життєву закономірність: щире слово, добре діло душу й серце обігріло; обпікся на молоці, то й на воду студить; не копай під кимсь ями, бо сам у неї впадеш; вік живи, вік учись.

Приказка – це стійкий вислів, який відзначається ла­конічною будовою й використанням образної виразності, але не формулює певної закономірності чи правила: у страху очі ве­ликі; і стіни вуха мають; ні сіло ні впало; м’які слова і камінь кру­шать.

Крилаті вислови – часто повторювані влучні сло­весні формули, джерело яких може бути встановлене: голос во­лаючого в пустелі; лиш боротись – значить жить!; посипати го­лову попелом. До них належать вислови видатних політичних діячів та історичних осіб, цитати з творів письменників, з ан­тичної літератури тощо: І чужому научай­тесь, Й свого не цурайтесь.

Афоризм виражає в стислій формі яку-небудь думку уза­гальнено. Це може бути прислів’я, приказка, крилатий вислів, народнопоетична формула та інші фразеологізми, які набува­ють афористичності у мовленні: і в наше віконце загляне сонце; хто шукає, той знайде; бо то не просто мова, звуки...; друзі піз­наються в біді; через терни до зірок; хутко казка мовиться, та не швидко діло робиться.

Каламбур – фігура мовлення, яка полягає в гуморис­тичному використанні багатозначності слова або звукової схо­жості різних слів: кому весілля, а курці смерть; на Миколи та ні­коли; далеко куцому до зайця; на городі бузина, а в Києві дядько; де раки зимують; далеко ще чуприні до лисої голови.

Професійні вислови – це стійкі словосполучення або речення, що внаслідок переосмислення вийшли за межі мо­ви професійних груп і набули образного звучання: грати першу скрипку; брати в шори; підрізати під корінь; закручувати гайки; увійти в роль; дати зелену вулицю; і кінці в воду; пиши пропало.

Народнопоетичні включення – стійкі мовні моделі, які вживаються як зачини чи кінцівки в народній твор­чості у вигляді рефренів, евфемізмів: багато що казати, та мало слухати; як задумав, так і зробив; у добрий час сказати, а в лихий помовчати; бодай тебе добро не минуло; вічна пам’ять. Це переважно народні побажання, заклинання, обіцянки, клятви, вітання. Перенесені у незвичну для них мовну ситуацію, вони надають ліричності, невимушеності, плавності викладу.

Вислови термінологічного характеру ста­ють фразеологізмами, коли вони виходять за межі своєї терміносистеми й набувають переносного значення: питома вага; зі­йти з орбіти; вийти на фінішну пряму; поставити на лінійку го­товності; тримати руку на пульсі; кінська сила; міжнародний клімат; поставити наголос.

Фразеологія української мови – це її багатство й окраса. Більшість фразеологізмів має образне значення й використову­ється як прикраса або надає соціальної оцінки тексту.

У сучасному мовознавстві відомі кілька типів класифікацій фразеологізмів, які прийнятні й для української фразеології.

За семантичною злитістю компонентів розрізняють: а) фразеоло­гічні зрощення; б) фразеологічні єдності; в) фразеологічні спо­лучення (класифікація В.Виноградова). До них додаються ще фразеологічні вислови (за класифікацією М. Шанського).

Фразеологічні зрощення – це сталі словосполу­чення, зміст яких не можна зрозуміти із значень окремих ком­понентів, що входять до складу фразеологічної одиниці: пійма­ти облизня; терпець увірвався; ні в сих ні в тих; теревені прави­ти; нині отпущаєши.

Фразеологічні єдності – стійкі словосполучен­ня, зміст яких певною мірою зумовлений значеннями слів-ком­понентів: тримати камінь за пазухою; ложка дьогтю в бочці ме­ду; намилити шию; стерти в порошок; замилювати очі; зробити з мухи слона; загрібати жар чужими руками. Це переважно ідіоми, що утворилися з вільних синтаксичних словосполучень унаслідок образного переосмислення: дати перцю; дати гарбуза; обмити руки; море по коліна; не всі дома; не по конях, то по го­лоблях; розводити руками та ін.

Фразеологічні сполучення – стійкі вислови, до складу яких входять слова з вільним і фразеологічно зв’яза­ним значенням. У них цілісне значення випливає з семантики окремих слів: здобути перемогу; делікатне питання; насупити брови; згорати з сорому; зачепити за живе; важка вода; бронхі­альна астма; брати участь; вжити заходів.

Фразеологічні вислови – це стійкі звороти мо­ви, які семантично не діляться і складаються зі слів із вільним значенням, але в процесі мовлення відтворюються як сталі мов­ні одиниці. До них належать фразеологічні вислови комуні­кативного типу (речення). Це прислів’я, приказки, кри­латі вислови, народні порівняння тощо: дівка не без щастя, ко­зак не без долі; на словах медок, а на серці льодок; величається, як заєць хвостом; бідний, як церковна миша; мовчання – знак згоди; шукайте – і знайдете! Фразеологічні вислови номінатив­ного типу – це мовні кліше, виражені переважно простим словосполученням: пленарне засідання, ринкові відносини, звітно-виборна кампанія, охорона здоров’я, золоті руки, трудові успіхи, чорне золото, ядерна безпека, охорона навколишнього середовища та ін.

За походженням (етимологією) фразеологізми поділяються на:

1. Сталі вислови з народної мови (побутового народного мовлення, анекдотів, жартів тощо): сам не гам і другому не дам; світ зав’язати; рука руку миє; як горохом об стіну; про вовка промовка; вивчився на собак брехати; обоє рябоє; тільки сир від­кладений добрий; кирпу гнути; стати на ноги; ні з рота мови, ні у носа вітру. Сюди належать прислів’я і приказки.

2. Професіоналізми, що набули метафоричного вжитку: чорним по білому; прясти на тонку; лити воду на млин; зняти полуду з очей; стригти під один гребінь; закласти фундамент; відігравати роль; зводити до спільного знаменника; знімати стружку; на космічній швидкості; дати гарантію; підкласти міну; гірка пі­люля; вимушена посадка; спіймати на гачок.

3. Переклади з інших мов або запозичення фразеологізмів без перекладу: ста­вити крапку над і; дивитися крізь пальці; від колиски до могили лиш один маленький крок; розумній голові досить сказати одне слово (польське); соntra spem spero, отпіа теа тесит роrtо.

4. Ви­слови з античної культури: гордіїв вузол; прокрустове ложе; піррова перемога; Діоген у бочці; авгієві стайні; між Сциллою і Харибдою; Кастильське джерело; не можна двічі увійти в ту саму річку.

5. Біблійні та євангельські вислови: не одним хлібом живе людина; лікарю, вилікуй себе самого; козел відпущення; притча во язицех; пісня пісень.

6. Вислови відомих людей (афо­ризми, цитати) – іскра вогню великого; за всіх скажу, за всіх переболію; за вашу і нашу свободу; мертві сраму не імуть; нове життя нового прагне слова та ін.

Із стилістичного погляду фразеологічні одиниці групуються на розмовно-побутові, які переважають в усному мов­ленні та художній літературі: вродися та й вдайся; казці кінець — ділу вінець; як тіло без душі; іти світ за очі; аби день до вечора; мороз пройшов поза шкірою; ряст топтати; скільки вовка не го­дуй, той все у ліс дивиться. Другу групу становлять народ­нопоетичні фразеологізми. Це такі, як: при битій дорозі; голубе сивенький; нехай його лихий візьме; будь здорова, як вода, а багата, як земля, а щаслива, як весна; щоб я так здорова була; хай наші вороги плачуть; не так склалось, як гадалось.

В окрему групу виділяються книжні фразеологізми, які використовують­ся переважно в писемній формі наукового, офіційно-ділового, публіцистичного та художнього стилів: болючі проблеми; заходи адміністративного впливу; дійти висновку; коефіцієнт корисної дії; питома вага та ін. Є й інші класифікації, в яких ураховано семан­тичні й стилістичні відтінки (класифікація І. Чередниченка).

Найчастіше фразеологізми використовують у художньому й публіцистичному стилях, в науковому та офіційно-діловому стилях вони позначені певною специфікою, не мають виразності й емоційної барвистості. Це переважно так звані складені терміни.

Наукова фразеологія: теоретичні положення, провести дослідження, скласти бібліографію, глухі приголосні, непряма мова.

Офіційно-ділова фразеологія: накласти резолюцію, мати місце, підписка про невиїзд, поставити підпис, порушити питання.

Фразеологізми публіцистичного стилю позначені тим, що, по-перше, вони є книжними, а по-друге, на відміну від книжних фразеологізмів з двох попередніх стилів, містять у собі певну експресію, мають певну оцінність, що певною мірою наближає їх до розмовних фразеологізмів: почесний обов’язок, мирне співіснування, холодна війна, люди доброї волі, розставити всі крапки над "і".

У фразеології, як і в лексиці, спостерігаються системні зв’язки, тобто фразеологічна одиниця може вживатися в кількох значеннях, вступати в омонімічні, синонімічні, антонімічні відношення. На відміну від слів, багатозначність фразеологізмів обмежена і має свої специфічні особливості, які обумов­люються ступенем семантичної цілісності, структурно-семан­тичною залежністю окремих компонентів стійких словосполу­чень. Наприклад, крутити голову може означати: 1) захоплю­вати кого-небудь, закохувати і 2) збивати з пантелику, говори­ти неправду: «Чи захоче Тоня із ним дружити?.. Адже їй одне задоволення – крутити голови хлопцям...» (О. Гончар); «Мені теж довго голову крутили з пасікою» (М. Стельмах). Критерієм розрізнення значення фразеологізму є словесне і фразеологічне оточення, в якому значення фразеологізму конкретизується.

Омонімія у фразеології менш поширена, ніж полісемія, адже більшість фразеологічних одиниць в українській мові од­нозначна. Сама суть фразеологізму полягає в тому, щоб міні­мальною кількістю слів відтворити глибину явища, факту. Фра­зеологічні вислови (прислів’я, приказки, крилаті слова, по­рівняння) переважно однозначні: біла ворона, як дві краплі води, хто високо літає, той низько сяде. Тому значення фразеологіч­них одиниць може змінюватися тільки під впливом контексту. Саме мовне оточення дає можливість виявити у фразеологізмі землі під ногами не чути кілька значень, наприклад: 1) втікати; 2) бігти; 3) у розпачі йти; 4) бути молодим, бадьорим.

Синонімія у фразеології тісно пов’язана з багатознач­ністю, яка є однією з причин появи фразеологічних синонімів. Фразеологічні синоніми – це ряд фразеологічних висловів, які, виражаючи одне і те саме поняття, відрізняються один від одного експресивно-змістовими відтінками або тим, що належать до різних функціональних типів мовлення. Наприклад: старанно пра­цювати – засукавши рукава (інтенсивно), не покладаючи рук (не­втомно), у поті чола (тяжко заробляючи). У ролі домінанти тут виступає окреме слово або вільне словосполучення, бо кожний фразеологізм має вже в собі заряд експресії. Семантичні відмін­ності між членами синонімічного ряду можна легко виявити. Багаточленні синонімічні ряди утворюють прислів’я та приказ­ки. Наприклад, із значенням «діти схожі на батька»: який бать­ко, такі його й діти, яке дерево, такі його квіти; яка хата, такий тин, який батько, такий син, які мамка й татко, таке й дитят­ко, яка мама, така сама, яке дерево, такий клин; яке коріння, таке й насіння, яке зіллячко, таке і сім'ячко, яка щепа, така яблуня, яка яблунька, такі й яблучка та ін.

Фразеологічні синоніми треба відрізняти від фразеологіч­них варіантів. Під фразеологічними варіантами розумі­ються різновиди фразеологічних одиниць, які є тотожними за значенням, стилістичними й синтаксичними функціями, але частково відрізняються лексичним складом або порядком слів: стенати (знизувати) плечима; взяти гору (верх); брати (взяти, вбрати, забрати) в шори; кров пити (смоктати); тоді, як мерт­вий оживе (з гробу підніметься); в одну дудку грати і під одну дудку грати та ін.

Іноді фразеологізми настільки розходяться за своїми зна­ченнями, що стають антитезою один до одного: метати (кида­ти) очима блискавки означає 1) сердитись, гарячкувати і 2) ко­кетувати. До антонімічності може привести заміна одного з компонентів, який утворює центр фразеологізму: зіп’ястися (стати) на ноги і з ніг звалитись (упасти); (зникнути) як крізь зем­лю провалитись і (з’явитися) як із землі виринути.

У фразеологізмах- антонімах зіставляються про­тилежні якості чи властивості: хоч сядь та й плач, хоч стоя реви; чуже бачить і під лісом, а свого не бачить і під носом. Вказуєть­ся на трудність дії (на стіну дертися; лікті гризти; потилицю чу­хати) або реальну неможливість її (побачиш, як свої вуха; відбу­деться тоді, як рак свисне; як мертвий оживе та ін.). Іноді по­єднуються антонімічні слова за допомогою сурядних сполучни­ків: або пан або пропав; ні в тин ні в ворота; ні богу свічка ні чор­ту кочерга. Деякі фразеологізми будуються на протиставленні, що підсилюється запереченням однієї з властивостей: не все те золото, що блищить; не хвалися язиком, а хвалися ділом; не хвали день до вечора; не кричи, а ліпше навчи.

Література до теми:

1. Білоноженко В., Гнатюк І. Функціонування та лексикографічна розробка українських фразеологізмів. – К.: Наук. думка, 1989. – 153 с.

2. Волощак М. Неправильно-правильно: Довідник з українського слововживання: За матеріалами засобів масової інформації. – К., 2000. – 265 с.

3. Зубков М. Сучасний український правопис: Комплексний довідник/ За ред. проф. В. Калачника. – Харків: Торсінг, 1999. – 159 с.

4. Капелюшний А. Стилістика і редагування: Практичний словник-довідник журналіста. – Львів: ПАІС, 2002. – 576 с.

5. Коваль А. Спочатку було слово: крилаті слова біблійного походження в українській мові. – К.: Либідь, 2001. – 346 с.

6. Коломієць М., Регушевський Є. Словник фразеологічних синонімів. – К.: Рад. школа, 1989. – 200 с.

7. Кочерган М. Словник українсько-російських міжмовних омонімів («фальшиві друзі перекладача»). – К.: Академія, 1997. – 400 с.

8. Куньч З. Риторичний словник. – К.: Рідна мова, 1997. – 341 с.

9. Німчук В. Проблеми українського правопису ХХ – початку ХХІ ст. – К.: Вид-во АН України, 2002. – 113 с.

10. Новий російсько-український словник-довідник / Укл. C. Єрмоленко, В.Єрмоленко та ін. – К.: Довіра, 1999. – 878 с.

11. Особливості мови і стилю засобів масової інформації: Навч. посібник для фак. журналістики ун-тів. – К.: Вища школа, 1983. – 152 с.

12. Різун В. Літературне редагування: Підручник. К.: Либідь, 1996. – 240 с.

13. Скрипник А., Дзятківська Н. Власні імена людей. – К.: Наукова думка, 1986. – 310 с.

14. Словник труднощів української мови / Д. Г. Гринчишин, А. О. Капелюшний, О. М. Пазяк та ін.: За ред. С. Я. Єрмоленко. – К.: Рад. школа, 1989. – 336 с.

15. Сучасна українська мова: Підручник / О.Д. Пономарів, В.В. Різун, Л.Ю. Шевченко та ін.; За ред. О. Пономарева. – К.: Либідь, 2001. – 400 с.

16. Сучасна українська літературна мова: Підручник /М.Я. Плющ, С.П. Бевзенко, Н.Я. Грипас та ін.; За ред. М.Я. Плющ. – 2-е вид., перероб. і допов. – К.: Вища школа, 2000. – 430 с.

17. Ужченко В. Народження і життя фразеологізму. – К.: Наукова думка, 1988. – 217с.

18. Україно-російський і російсько-український фразеологічний словник. – К.: Радянська школа, 1978. – 447 с.

19. Універсальний словник-енциклопедія (УСЕ). – К.: Ірина, 1999. – 1551 с.

20. Фразеологічний словник української мови: У 2 т. – К.: Наукова думка, 1993.

21. Яцимірська М. Культура фахової мови журналіста. – Львів: ПАІС, 2004. – 332 с.