Розділ I. Влив антропогенного навантаження на структурний стан чорноземів

Чорноземи відрізняються від багатьох інших типів грунтів дуже сприятливими для вирощування сільськогосподарських куль­тур агрофізичними властивостями: у структурному складі їх найбільш пере­важають окремості важливі агрономічно цінні агрегати — часточки розміром від 10 до 0,25 мм, кількість яких сягає в орному шарі 72-84 %, а водостійких агрегатів — 3-0,25 мм — до 55% , що забезпечує такі добре виражені властивості як водопроникність та вологозбереження, оптимальне співвідношення у ґрунті твердої фази з повітряною та ін. Визначальними факторами формування агрофізичних вла­стивостей чорноземів є ґрунтотворні породи (переважно лес і лесовидні суглинки), які характеризуються сприятливим мінерало­гічним складом, перш за все, високою карбонатністю, що обумо­вило такі цінні фізичні та фізико-хімічні властивості як висока мікроагрегованість, водопроникність, нейтральна або слаболужна реакція ґрунтового розчину (Гаврик П.О., 1968, Кисіль В.Д., 1981). Леси та лесовидні суглинки обумовили переважно суглин­ковий та глинистий гранулометричний склад чорноземів, який у процесі ґрунтоутворення сприяв створенню добре оструктурених грунтів з переважанням агрономічно цінних водотривких агрегатів з високою механічною стійкістю.

Основними факторами структури є цементуючі речовини ґрунту, ґрунтові колоїди - гумус та глина. Але їх зв'язуюча здатність проявляється лише в тому випадку, якщо вони в достатній мірі насичені іоном кальцію. Заміщення іону Са²⁺ на Na⁺, К⁺, Н⁺, NH₄⁺ веде не тільки до пептизації ґрунтових колоїдів (цементуючих речовин), але і до переміщення їх в більш глибокі шари ґрунту та формування ущільнених горизонтів.

У про­цесі обробітку грунтів у зв'язку з механічним подрібненням руй­нується структура і в результаті погіршуються водний, повітряний, поживний та інші режими, тобто спостерігається деградація агро­фізичних властивостей.

Погіршення структурного стану чорноземів, тобто розпилен­ня структури, створення брилуватості при тривалому сільськогос­подарському використанні, плужної підошви і деградація всього комплексу агрофізичних показників, зменшення стійкості до ерозії, відзначалось вже В.В.Докучаєвим (1883) та його сучасниками (П.А. Костичев, 1891, А.А.Ізмаїльський, 1893). П.А. Костичев (1891) встановив, що в нетривало розо­раних цілинних чорноземах переважає велика кількість зернистих агрономічно цінних агрегатів. При довготривалому обробітку цих грунтів структурні грудочки в орному шарі руйнуються, у зв'язку з чим погіршується водний і повітряний режими.

Вплив людини на грунт у процесі господарчої діяльності го­ловним чином полягає в механічному обробітку, щорічному зби­ранні більшої частини врожаю, щорічному порушенні кореневих частин рослин, періодичному перебуванні ґрунту без рослинності, внесенні добрив (Е.А. Афанасьева , 1964).

Обробіток ґрунту (особливо за глибокої оранки) сильно змінює природну структуру чорнозему. При багаторічній оранці на одну і ту ж глибину утворюється щільна плужна підошва, яка впливає на більшість ґрунтових процесів, особливо на водний, температурний і газовий режими грунту.

За даними В.В.Медведєва (2004), при розорюванні цілинних чорноземів відбуваються істотні якісні і кількісні зміни структур­но-агрегатного складу у різних підтипах чорноземів. Зменшується доля агрономічно цінних агрегатів (розміром 10-0,25 мм), збільшується брилуватість (особливо у чорноземі південному). Дещо в меншій мірі ознаки деградації структури відзначаються і в підорних шарах.

Відзначається (В.В. Медведєв та ін., 2008), що в природних умовах структура чорноземів відносно стабільна як у річному, так і в сезонному циклах. При механічному обробітку в середньо- і важкосуглинкових ґрунтах діапазон динаміки щільності може сягати ±0,40 г/см³, тобто механічний обробіток і викликані ним зміни у щільності статури є головною причиною динаміки водно-фізичних властивостей орних земель.

Структурний ґрунт характеризується кращим водним режимом (більшою водопроникністю та вологоємністю, меншим випаровуванням), а також сприятливішими умовами для мікробіологічних процесів.

Такі ґрунти потребують при обробітку менших витрат праці та паливно-мастильних матеріалів. У структурних ґрунтах ство­рюються найкращі умови для проростання насіння, росту і роз­витку рослин.

Більшість дослідників (П.Г. Адерихін, 1964; В.В. Медведєв, 1988 та ін.) вважають, що зміни механічного складу чорноземів під впливом ґрунтотворного процесу і сільськогосподарської куль­тури відбуваються дуже повільно і переважно в сторону оглинювання. Встановлено, що зміни мікроагрегованості, а також факто­ру дисперсності і структурності при розорюванні виявлені в меншій мірі на чорноземі звичайному, ніж на типовому і південному.

Таким чином, тривале розорювання чорноземів без застосу­вання добрив обумовлює глибокі зміни їхньої структури, складення, фізичних та водних властивостей. У результаті розорюваний чор­нозем набуває об'єктивно відмінних від цілини фізичних власти­востей та їх відповідні параметри.

При розорюванні цілинного ґрунту порушується щільність аг­регатів, створена під багаторічною трав'янистою рослинністю, грунт стає пухкішим, загальна шпаруватість зростає і внаслідок цього зменшується його об'ємна маса. Збільшення загальної шпа­руватості в орних ґрунтах веде до збільшення водопроникності, а значить і глибини промочування. На цілині глибина промочування досягає 90-100 см , а в орних ґрунтах — 140-150 см і глибше (Чесняк О.А., Чесняк Г.Я., 1968). У дослідженнях П.В. Вороха (1983) при розорюванні цілин­ної ділянки чорнозему звичайного важкосуглинкового (Дніпропетровська область) кількість агрономічно цінних агрегатів зменши­лась від 82,35% до 57,01% , в т.ч. кількість водостійких агрегатів на цілинній ділянці була найбільшою і складала 77,49 у фракції 0,5-0,25 мм і 86,11% в ґрунтових окремостях 10-7 мм. На ріллі кількість водостійких агрегатів у фракції 05-0,25 мм складала тільки 17,66% із збільшенням цього показника до 38,73% у гру­дочках розміром 10-7 мм.

Тривале сільськогосподарське використання чорноземів ЦЧО глинистого та важкосуглинкового складу обумовлює зменшення коефіцієнта структурності в 4-6 разів, головним чином, за раху­нок збільшення кількості мікроагрегатів і, особливо агрегатів, круп­ніших за 10 мм (Адерихін П.Г. та ін., 1983). Спостерігається різке зниження кількості агрономічно цінних водостійких агрегатів. Структурно-агрегатний склад підорних шарів чорноземних грунтів за своїми показниками близький до складу цілинних чорноземів. У цілому після розорювання чорноземи характеризуються сприятли­вими фізичними і водно-фізичними властивостями. Більш значні зміни структурно – агрегатного стану чорноземів Середньоруської височини встановлені в дослідженнях Шульги С.А. та ін. (1983), які провели дослідження по маршруту експедиції В.В. Докучаєва. Дослідженнями встановлено, що уміст агрономічно цінних агрегатів (3-0,25 мм) в цілинних грунтах — 50%, на ріллі зменшується до 30-32 %. Значні розбіжності між орними ділянками чорноземів і перелогом за вмістом і якістю водостійких агрегатів: середньозважений діаметр водостійких агрегатів складає 1,5-2 мм, а на ділянках ріллі — 0,2-0,5 мм.

Узагальнення багатьох дослідних даних дало можливість обґрун­тувати висновок про найбільший вплив на врожай сільськогоспо­дарських культур таких агрофізичних властивостей як структурний склад і щільність оброблюваного шару (В.В. Медведєв, 1988). Саме ці агрофізичні властивості є визначальними, а всі інші агро­фізичні властивості і режими залежать від них.

Проведені дослідження (Б.С. Носко, В .В.Медведєв, В.В. Литвиненко, 1979) засвідчили, що структура ґрунту є визначальним фактором ефективності добрив. Враховуючи результати багаторічних досліджень, В.В. Медведєв (1988) розробив модель кореневмісного шару чорнозему звичайного важкосуглинкового з оптимальними агрофізичними і агрохімічними параметрами для вирощування зернових ко­лосових культур для двох рівнів оптимізації: 1) без диференціації структурного складу і щільності по глибині оброблюваного шару і 2) з диференціацією.

Наведені вище дані свідчать про негативний вплив тривалого розорювання чорноземів, перш за все, на структурно-агрегатний склад. Але цілий ряд агротехнічних заходів, які вживаються при вирощуванні сільськогосподарських культур у сівозміні, оптимізують агрофізичні властивості і покращують водний, повітряний, поживний та інші режими. До таких заходів слід віднести глибоку оранку, яка руйнує плужну підошву, та розпушування поверхневої кірки, що утворилася після опадів або зрошення. Руйнування плужної підошви покращує водний режим чорнозему, збільшує водопро­никність та вологоємність ґрунту, підвищує біологічну активність, особливо інтенсифікуються процеси нітрифікації. До таких наслідків призводить і розпушування поверхневої кірки, яка крім цього, покращує суто фізичні умови для проростання і розвитку рос­лин. З метою покращення рихлення чорноземів, особливо шару, в який висівається насіння, пропонуються комбіновані агрегати з активними робочими органами (В.В. Медведєв, 1988), а також застосування мінімальних технологій обробітку та широкозахватних агрегатів (А.С. Кушнарев и др., 1987).

Застосування машинно-тракторних агрегатів, особливо коліс­них тракторів типу К-700 та Т-150 призводить до деградації агро­фізичних властивостей грунтів. Як засвідчують дані В.В. Медведєва та ін. (1987), при багаторазових проходах агрегатів по полю воно покривається ущільненими полосами, сумарна площа яких пе­ревищує саму площу поля. Так, при вирощуванні озимої пшениці сумарна площа ущільнення 1 га досягає в середньому 22-26 тис. м², кукурудзи — 18-30 тис. м², цукрових буряків — 30-32 тис. м² (без врахування збирально-тракторних операцій).

Часто поле протягом року обробляється до 10—12 разів. Не враховується, що добрива, посівний матеріал, зерно і солому, коренеплоди і бульбоплоди завозять на поле та вивозять причепами. Також, через частий обробіток розпилюється поверхня ґрунту. Один трактор "Беларусь", працюючи на сухих полях, здіймає 13—14 тон пилу на кожному гектарі, що і без пилових бур призводить до зносу мільярдів тонн родючого шару ґрунту щорічно. Через ущільнення ґрунту колесами важких тракторів і комбайнів типу "Дон", різко знижується родючість. Нормальна щільність складання структурного ґрунту — 1,1 - 1,2 г/см3 — на багатьох полях змінюється аж до 1,6 - 1,7 г/см³, що значно перевищує критичні величини. У таких ґрунтах майже вдвоє зменшується загальна пористість, різко знижується водопроникна і водоутримуюча здатність, зменшується опір ґрунту до ерозійних процесів. Колеса трактора "Кировець-700" ущільнюють у колії ґрунт на глибину до 20 см, і врожай на таких смугах удвічі нижчий, ніж на ділянках між ними. Лише за рахунок цього фактора загальний врожай на полі зменшується на 20 %.

У дослідження Ногачевської Т.Г. (1989) на чорноземах Молдавії при 15-30-річному їх використанні під яблуневими садами систематичне застосування важких агрегатів обумовлює утворен­ня ущільненого прошарку в шарі 10-30 см із щільністю 1,50-1,60 г/см³ і зниженою загальною шпаруватістю (біля 38%).

На чорноземах вилугуваних Бєлгородської області (Акулов П.Г., 1994) при одному проході трактора ґрунт ущільнювався до 1,08-1,22 г/см³, при трьохразовому — до 1,29-1,33 г/см³ при по­льовій вологості 22-26 % і щільності на контролі 0,89-1,01 г/см³. Після одного проходу трактора загальна шпаруватість з 60-62 % знизилась до 54-55 %, а після трьох — до 50-51 %. Зі збільшен­ням щільності погіршувався агрегатний склад структури.

Найважливішим фактором фізичної деградації орних чорно­земів в останні десятиріччя є переущільнення їх під впливом сільсько­господарської техніки (Бондарєв А.Г., Кузнецова І.В., 1992).

За даними В.В. Медведєва та ін. (2004), Гапоненко B.C. (1987) чорноземи середньо- та легкосуглинкові під впливом МТА ущільнюються не тільки в орному, айв підорному шарах. Най­більше ґрунт ущільнюється на глибині 10-20 см при фізичній стиглості ґрунту. При цьому знижується водопроникність, погіршуються і інші умови розвитку рослин, що обумовлює зниження врожаю ячменю на 11-13 %, гороху — на 20-24 %.

Як вважає А.С. Кушнарьов (1987), одним з найбільш реаль­них шляхів зниження ущільнення ґрунту ходовими системами трак­тора є використання комбінованих машин і агрегатів для суміщен­ня декількох технологічних операцій. Комбіновані агрегати дозво­ляють не тільки зменшити ущільнення грунту ходовими система­ми, але також в 1,5-2 рази скоротити строки виконання польових робіт і на 20-25 % експлуатаційні витрати.

Установлено, що деформація грунтів ходовими системами тракторів істотно впливає на наступне подрібнення ґрунту при ви­користанні ґрунтообробних знарядь, обумовлює утворення брил, збільшує енерговитрати на обробіток грунтів (Медведев В.В. и др., 1987). Узагальнюючи свої дослідження, автори визначили умови, які сприяють деформації грунтів: це велика вага трактора, ходова система колісного типу, багаторазові проходи по полю, пухка та волога поверхня ґрунту. Одночасно визначені умови, які протиді­ють деформації: це мінімалізація кількості проходів тракторів; вик­лючення використання важких тракторів у весняний період; пе­рехід на гусеничні ходові системи та розпушування ґрунту знаряд­дями активного типу.

Адерихін П.Г. (1964) вважає розпилення структури чорноземів одним з важливих факторів зміни фізико-хімічних властивостей, що обумовлює погіршення таких показників як зв'язність, прилипання, скважність, водні, повітряні та теплові властивості.

Найбільш вагомим фактором, який впливає на фізичні влас­тивості чорноземів, є високий вміст гумусу у профілі цих грунтів та його постійне оновлення під впливом трав'янистої рослинності, оскільки тільки новоутворений, активний гумус, за уявленням О.Н. Соколовського (1954), здатний склеювати структурні агрегати, надавати їм міцності та водостійкості. Тому різка зміна співвідно­шення процесів мінералізації та гуміфікації рослинних решток при переході від цілини (або перелогу) до інтенсивного механічного обробітку при сільськогосподарському використанні є об'єктивною умовою погіршення фізичних властивостей чорноземів. Але принагідно зазначимо, що проблема оптимізації фізичних властивостей чорноземів в значній мірі обумовлена, перш за все, відновленням у чорноземних ґрунтах балансу гумусу за ра­хунок впровадження відповідних сівозмін з багаторічними трава­ми, посівів сидеральних культур та застосування органічних доб­рив. За даними В.В. Медведева (1982), внесення гною загальною нормою 80 т/га тричі за ротацію сівозміни по 20-30 т/га кожні 4-5 років, обумовлює умови стабілізації органічної речовини в чорно­земі типовому і одночасно зменшує зрівноважену щільність на 0,06 г/см³, збільшує вміст структурних агрегатів агрономічно цінних розмірів з 72 до 81%, а їх водостійкість - з 46 до 58%; водопро­никність (в стані зрівноваженої щільності) при цьому зростає з 53 до 70 мм/год.

Класичними в цьому відношенні можна вважати дослідження Ю.К. Кудзіна (1962), проведені на багаторічному стаціонарному досліді Миронівської дослідної станції. Результати цих досліджень свідчать, що систематичне застосування гною, а також сумісного внесення гною з мінеральними добривами поліпшує об'ємну масу ґрунту, загальну шпаруватість, ступінь аерації, водо­проникність, загальну і капілярну вологоємність. Найбільш пози­тивно при цьому впливає систематичне внесення гною та сумісне застосування його з NPK, менше — тільки мінеральних добрив.

Структурний аналіз ґрунту з удобрених і контрольних варіантів засвідчив, що розпилення ґрунту під впливом мінеральних добрив не відбувається. (Б.С. Носко , В.В. Медведєв та ін., 1977) Вміст пилу (агрегати діаметром < 0,25 мм) був практично однаковий і не перевищував 4% . До деякої міри змен­шився вміст брил при сухому просіюванні — з 27-36 % до 23%. Більш значні зміни встановлені для агрегатів агрономічно цінних (10-0,25 мм) і їх кількість зменшилась з 76% на контролі до 60% на удобреному варіанті, водостійкість, відповідно, з 49 до 36%.

Важливим чинником порушення структури чорноземів є зрошення, особливо за умови порушення технології поливу та використання недоброякісної поливної води. За даними Медведєва В.В. (1988), за­стосування на чорноземі типовому гіпсу обумовило збільшення вмісту агрономічно цінних агрегатів з 60 до 75% , а їх водостійкість зросла з 39 до 48% , одночасно зменшилась щільність ґрунту і зросла водопроникність.

Істотний вплив на структурно – агрегатний стан має сільськогоспо­дарська культура. Вплив рослинного покриву на структурний стан ґрунту — різнобічний. Перш за все, коренева система рослин скріплює ґрунтові части-нки і цим запобігає розмиву і змиву ґрунту. Багато рослинних угруповань мають значно розвинену кореневу масу порівняно з надземною. Це різноманітні трав’янисті угруповання: степові, лучні, гірсько-лучні. Так, на типових чорноземах зелена маса становить в сухому стані 3—4 т/га, а коренева маса — близько 20 т/га. Отже, маса коріння перевищує масу надземної частини в 5—6 разів. У сухому степу це перевищення досягає 10—12 разів, а на гірських луках — майже 100 разів. На гірських луках потужна коренева система утворює своєрідний панцир, який запобігає розмиванню, зносу і руйнуванню ґрунту, тому знищення природної рослинності в горах шляхом випасання худоби спричинює катастрофічно швидке погіршення структурного стану ґрунту.

У сільськогосподарських культур, за виключенням багаторічних трав, співвідношення між надземною і кореневою масою інше. Так, у зернових культур за урожайності зерна 3 т/га надземна маса становить 6 т/га, а підземна — не більше 2—3 т/га. Внаслідок цього коренева система більшості зернових і зернобобових культур не здатна ефективно захищати ґрунт від руйнування його водою і вітром. Тим більше цього не можна очікувати на полях, зайнятих просапними культурами (Толчельников Ю.С., 1990).

Слід відмітити, що вчення про структуру ґрунту, шляхи її утворення і руйнування, значення для родючості і продуктивності полів створили П.А. Костичев (1886) і В.Р. Вільямс (1939). Останній зазначив роль вищих рослин і мікроорганізмів в утворенні структури, механізм руйнування і відновлення структури, значення її для родючості ґрунту. Проте В.Р. Вільямс (1939) надмірно переоцінював значення ґрунтової структури, зводячи до неї майже всі завдання землеробства: «Перше завдання — створити грудочкувату структуру ґрунту і підтримувати її протягом всього періоду споживання сільськогосподарськими рослинами поживи. Друге завдання землеробства — періодично відновлювати стійкість структури ґрунту». Навіть необхідність виробництва і застосування добрив він ставив у залежність від надання ґрунтам країни структурного стану шляхом впровадження травопільних сівозмін і травопільної системи землеробства. Проте сучасники В.Р. Вільямса, зокрема К.К. Гедройц (1926), М.М. Тулайков (1933), Д.М. Прянишников (1937) та інші вчені не поділяли таких поглядів на значення структури ґрунту в землеробстві. Так, К.К. Гедройц (1926) вказував на те, що багато в трактовці академіка В.Р. Вільямса про структуру є суб’єктивним, «значною мірою умоглядного характеру». Разом з тим, ще в 1894 p. О.О. Ізмаїльський встановив, що під однорічними культурами під час їх вегетації теж відбувається покращення структурного стану ґрунту. Проте факти позитивного впливу однорічних рослин на структуру в період їх росту в полі ще не означають, що за їх вирощування з року в рік покращується оструктуреність ґрунту. Якщо в період вегетації процес утворення агрегатів переважає над їх руйнуванням, то в період, коли поле не зайняте рослинами, тобто ранньою весною, восени і взимку, переважно відбувається руйнування структури. У підсумку протягом року під однорічними культурами без внесення великих доз органічних добрив вміст водотривких агрегатів, як правило, зменшується.

Т.С. Мальцев (1953) у статті «Творчо вирішувати питання підвищення культури землеробства» висунув тезу про те, що однорічні культури збагачують ґрунт органічною речовиною і поліпшують структурний стан ґрунту, «якщо для відмирання і розкладення їх кореневих і післяжнивних решток будуть створені умови, близькі до тих, в яких звичайно відбуваються ці процеси в посівах багаторічних трав або в звичайних умовах природи». Для створення таких умов він запропонував п’ятипільну сівозміну з наступним чергуванням культур: пар — зернові — зернові — однорічні бобові — зернові, в якій у паровому полі проводиться глибокий безполицевий обробіток, а на решті полів — поверхневий обробіток дисковими лущильниками. На структуру ґрунту значний вплив мають однорічні бобово-злакові травосумішки, але через короткий період вегетації їх ефект у структуроутворенні менший, ніж багаторічних трав. Серед зернових культур велику здатність до утворення структури ґрунту мають озимі, в більш тривалий період вегетації, більш розвинена коренева система, ніж у ярих культур, вони добре захищають ґрунт восени і весною від руйнівної сили вітру, атмосферних опадів та талих вод. Просапні культури, за винятком кукурудзи, яка має добре розвинену кореневу систему, менше впливають на структурний стан ґрунту. Погіршення оструктуреності ґрунту під просапними культурами раніше обумовлювалось аеробним процесом розкладу органічної речовини. Сучасні дослідження свідчать, що значне погіршення структурного стану ґрунту під просапними культурами обумовлене малою кількістю рослинних решток у ґрунті після їх збирання та більш інтенсивним механічним обробітком ґрунту.

Таким чином, у процесі вирощування культурних рослин спостері-гається два різних явища: збільшення кількості водотривких агрегатів під час росту багаторічних трав; руйнування, поступове зниження вмісту їх у ґрунті під час вирощування однорічних культур. Інтенсивність руйнування водотривких агрегатів залежить від особливостей технології вирощування однорічних рослин і суми та характеру опадів від збирання попередника до сівби культури. Щоб посилити перший процес — нагромадження органічної речовини і підвищення вмісту водотривких агрегатів в ґрунті, необхідно вирощувати більш високі врожаї багаторічних трав. Для зменшення руйнування структурних агрегатів, підтримання та деякого відновлення структури ґрунту за вирощування однорічних культур, треба прагнути: по-перше, щоб і однорічні культури залишали в ґрунті більше рослинних решток; по-друге, щоб ґрунт був вкритий рослинами якомога триваліший проміжок часу протягом року шляхом введення в культуру проміжних і ущільнених посівів, а також культур суцільного способу сівби; по-третє, забезпечити мінімальну механічну дію ходовими системами і робочими органами машин, знарядь, комбінованих і збиральних агрегатів на ґрунт.

Схематично польові культури в порядку зменшення позитивного впливу на структуроутворення можна поставити в такий ряд: багаторічні бобові трави — однорічні бобово-злакові сумішки — озимі зернові — ярі зернові й зернобобові — кукурудза та інші просапні культури (Лебедь Є.М., Андрусенко І.І., Пабат І.А., 1992).

С.А. Воробйов (1979) польові культури в порядку спадної здатності до сприяння структуроутворенню ставить у такий ряд: багаторічні бобово-злакові травосумішки, багаторічні бобові трави — однорічні бобово-злакові сумішки — озимі зернові культури — кукурудза — ярі зернові і зернові бобові — льон — картопля, коренеплоди. Вчений зазначає при цьому, що цей ряд повторює закономірність, встановлену ним раніше за кількістю органічної речовини, що залишається в ґрунті після збирання сільськогосподарських культур. Це ще раз свідчить, як наголошує науковець, про пряму залежність структуроутворення від маси рослинних решток тієї чи іншої рослини і зворотну (за деякими винятками) — від інтенсивності механічного обробітку ґрунту під час вирощування цих культур. Слід пам’ятати також, як вказує Н.А. Качинський (1963), що бобові трави, особливо конюшина і люцерна, є кальцефілами. Концентруючи кальцій у корінні і стеблах, вони у разі заорювання скиби збагачують ним орний шар, що дуже важливо на кислих ґрунтах. Ступінь повернення кальцію в ґрунт з післяукісними рештками буде залежати від кількості відчужених з поля продуктів урожаю у вигляді сіна або зеленого корму.

Після культур суцільного способу сівби структурний стан ґрунту, як правило, є кращим, ніж після просапних культур. Внаслідок цього оструктуреність ґрунту в сівозмінах з високим насиченням їх просапними культурами змінюється в гірший бік. Виходячи з цього, складаючи схеми сівозмін, потрібно стежити за тим, щоб не допускати чергування просапних культур більш як три роки на одному й тому ж полі (Лебедь Є.М. та ін., 1992).

Медведєв В.В. (1992) приходить до висновку про позитивний вплив на структурно – агрегатний стан чорнозему куль­тур суцільного посіву і негативний вплив пару, а також просапних культур (цукрові буряки, кукурудза, картопля).

Діяльність дощових черв’яків в оструктурюванні ґрунтів давно відома. На це звернув увагу ще в XIX ст. Ч. Дарвін. Частинки ґрунту, проходячи через шлунковий тракт дощових черв’яків, ущільнюються і виходять з організму у вигляді невеликих (2—5 мм) грудочок-капролітів. Цим грудочкам властива висока водотривкість. Структура ґрунту, створена дощовими черв’яками, за формою легко відрізняється — поверхня агрегатів має «оплавлений характер». Колоїдні продукти життєдіяльності й автолізу мікроорганізмів є цементуючими речовинами в ґрунті і сприяють структуроутворенню. 3 дією біологічних факторів пов’язана і певна сезонна відновлюваність структури в ґрунтах.

Як зазначає В.Д. Муха (1979), покращення структурності і фізико-механічних властивостей ґрунтів можна досягнути під впливом загального їх окультурення, яке передбачає посилення фітобіологічного процесу, збільшення утворення у ґрунті моло­дого гумусу і поновлення ґрунтового колоїдного комплексу кальцієм.

Сільськогосподарське використання чорноземів, на жаль, не завжди здійснюється у відповідності до агротехнічних вимог, які забезпечують збереження їх родючості, про що свідчить багато на­ведених фактів.

Після розорювання цілини (перелогу) в різних природних зонах свідчать про негативний в цілому вплив сільськогосподарського використання на їх найбільш важливі по­казники: погіршується структурний стан, зменшується во­достійкість структури, з'являється брилуватість та запливання після опадів (або зрошення), погіршується водопроникність у зв'язку з утворенням плужної підошви та після ущільнення ґрунту ходови­ми системами тракторів, а також аерація, що в цілому обумовлює зниження біологічної активності, головним чином, процесів нітри­фікації, тобто поживного режиму.

Встановлені головні напрямки покращення структурно – агрегатного стану чорноземів, які полягають, перш за все, в покращенні гумусового балансу за рахунок впровадження сівозмін з багаторіч­ними травами, сидератами та застосування органічних добрив; нових технологій при вирощуванні сільськогосподарських культур — перехід до використання комбінованих агрегатів, які за один прохід виконують декілька операцій, маршрутизація проходів тех­ніки по полю, внесення меліорантів на солонцюватих та зрошува­них землях, виконання всіх сільськогосподарських робіт в найк­ращі агротехнічні строки. Впровадження цих та інших заходів дозволить не погіршува­ти агрофізичні властивості чорноземів при їх сільськогосподарсь­кому використанні.