План

Вступ

1. Поняття порівняльної педагогіки

2. Мета та завдання порівняльної педагогіки. ЇЇ місце в структурі педагогічної науки.

3. Виникнення порівняльної педагогіки.

4. Порівняльна педагогіка в СРСР та Україні.

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Педагогіка як система знань про навчання, виховання і систему освіти, може вважатися найдавнішою. Адже людство з самого початку свого існування, завдяки саме цій системі передавало досвід від одного покоління до іншого. Але як наука, педагогіка оформилася саме завдяки Яну Амосу Коменському. Пізніше, на межі 19-20 століть, вже з системи педагогічних наук відділилася психологія, яка з самого початку розвивалася в надрах педагогіки, психологічні знання, ідеї і доктрини були спрямовані на забезпечення завдань, пов'язаних з навчанням і вихованням.

Педагогіка – це фундаментальна суспільна наука, яка вивчає закономірності здійснення навчально-виховної діяльності, а також функціонування системи освіти.

Саме поняття "педагогіка" має дуже давню історію. Виникло воно ще в часи Давньої Греції і походить від слова "педагог", що початково означало людину або раба, який супроводжував дитину свого рабовласника до школи.

Використання слів "педагогіка", "дидактика" і т.д. як термінів ми пов'язуємо з ім'ям видатного чеського педагога Яна Амоса Коменського, батька педагогічної науки, людини, яка вперше розробила науковий апарат педагогіки як науки.

Порівняльна педагогіка досліджує закономірності функціонуванняі розвитку освітніх і виховних систем у різних країнах шляхомзіставлення подібностей і розбіжностей. Пошуки загального іспецифічного в освітніх системах у різних народів дозволяютьзнаходити, давати наукове тлумачення освітнім традиціям, системам, збагачувати національну педагогічну культуру завдяки міжнародному досвіду.

Об’єктом порівняльної педагогіки є освіта як процес соціально-культурного відтворення людини в сучасному світі, а також як соціальний інститут у глобальному, регіональному і національному масштабах.

Предмет порівняльної педагогіки — стан, тенденції і закономірності розвитку світового (зарубіжного і вітчизняного) педагогічного досвіду і національних педагогічних культур сучасності.

Основне методологічне питання порівняльної педагогіки полягає в тому, якою мірою й у яких формах можливо і доцільно використовувати досягнення сучасного зарубіжного досвіду у своїй діяльності.

Мета дисципліни “Порівняльна педагогіка” — дати студентам знання про стан та основні тенденції, закони і закономірності розвитку освіти у світовому, регіональному, національному масштабах.

В умовах кардинального реформування усіх ланок освіти в Україні, спрямованого на демократизацію, підвищення якості, досягнення кращих світових взірців та інтеграцію у світовий освітній простір, ознайомлення із специфікою розвитку освіти у країнах світу є надзвичайно актуальним.

Завдання програми передбачає ознайомлення студентів з педагогічною теорією та практикою в зарубіжних країнах у контексті порівняння з досягненнями в освітній сфері України.

Зміст курсу побудований на основі порівняльного аналізу документальних джерел (документи ЮНЕСКО, Ради Європи, Європейського Союзу, Організації з економічного співробітництва та розвитку, національних міністерств освіти країн світу тощо), концепцій і стратегій розвитку освіти провідних країн світу, педагогічних досліджень зарубіжних вітчизняних науковців, статистичних матеріалів.

1. Поняття порівняльної педагогіки.

Динамізм — характерна риса сучасної епохи — яскраво проявляється і в сфері освіти. Іде перегляд існуючої навчально-виховної практики, відбувається її інтенсивне реформування, вносяться різні нововведення, постійно розробляються і впроваджуються все нові проекти. НТР надає освіті особливого значення. Рівень освіченості суспільства значною мірою визначає його життєстійкість, здатність йти в ногу з вимогами часу, конкурентну здатність економіки, місце тієї чи іншої країни у світі. НТР вимагає: високого рівня освіти; уміння творчо мислити, діяти, приймати рішення в нестандартних ситуаціях; професійної мобільності, комунікабельності, здатності самостійно здобувати знання; навичок роботи в групах і колективах.

Це об'єктивне замовлення викликає необхідність у перебудові всіх елементів освіти. Перебудова проходить неоднаково в країнах з різними соціально-політичними структурами, історичними і культурними традиціями. Але неперервний процес оновлення освіти йде всюди. Росте взаємозв'язок країн, і це змушує їх при перебудові освіти враховувати світовий досвід. Особливо уважно вивчається позитивний і негативний досвід тих країн, які вийшли на передові рубежі НТР. При визначенні загальної стратегії розвитку освіти суттєву допомогу надає порівняльна педагогіка. Ця галузь загальної педагогіки існує давно і вивчає закономірності розвитку освіти і виховання підростаючих поколінь як у різних країнах світу, так і в глобальному масштабі. У наш час ця галузь просто процвітає: зростає кількість спеціалістів, відкриваються кафедри і центри, читаються спецкурси в педінститутах і університетах, швидко збільшується число досліджень у цій царині. Існує, наприклад, Європейське товариство порівняльної педагогіки, ВРПП — Всесвітня рада порівняльної педагогіки, у багатьох країнах видаються спеціальні журнали з порівняльної педагогіки. Найбільші національні товариства діють у Канаді, Китаї, США, Японії.

Термін "Порівняльна педагогіка" означає основний напрям досліджень та їх провідний метод — порівняння за певними критеріями існуючих систем освіти. Приклади порівняльного методу можна знайти у висловлюваннях Я. А. Коменського, у працях багатьох пізніших психологів і педагогів.

Історія порівняльної педагогіки починається з першої чверті XIX ст. Засновником її вважається французький педагог-дослідник Марк Антуан Жюльєн Паризький. Йому належить "Нарис і попередні зауваження щодо досліджень з порівняльної педагогіки" (1817 р.). У цій праці вперше вжито термін "порівняльна педагогіка", "порівняльне виховання" та обґрунтовано їх. Автор доводив чималу схожість і навіть єдність європейських держав у сфері освіти. Він пропонував створення різних комісій, навчальних закладів, журналів з порівняльної педагогіки.

До кінця XIX ст. визначилися деякі теоретичні завдання порівняльної педагогіки, її координуюча роль у взаємному інформуванні про педагогічні системи країн. У 70—90 р. Ватикан робить спроби запровадити в різних країнах загальну початкову освіту на основі спільних програм. Першим джерелом порівняльної педагогіки в Росії можна вважати "Педагогічні листи із Швейцарії" К.Д. Ушинського.

Школа і педагогіка зарубіжних країн привертають увагу багатьох російських та українських учителів та вчених. У педагогічних журналах XIX—XX століть друкувалися і друкуються сотні статей з описом педагогічної освіти та досвіду роботи школи в інших країнах.

Після 1917 року ознайомлення з іноземною школою і педагогікою поступово обмежувалося під прапором "класового підходу", "відкидання буржуазних і дрібнобуржуазних течій". У 1947 році було розгорнуто зухвалу політичну кампанію боротьби з "низькопоклонством", "космополітизмом", штучно роздувався пріоритет усього радянського. Замкненість радянської системи освіти, її повна відірваність від світової педагогіки приносили чимало шкоди, спричинили її поступове відставання від світового рівня. З великим запізненням запроваджувалися у школах давно відомі на Заході технічні засоби навчання, комп'ютеризація, вивчення екологічних програм, гуманітарне спрямування освіти. У ті роки порівняльна педагогіка майже не розвивалася. Схематично світова система освіти була поділена на три підсистеми: перша — це освіта країн соціалізму на чолі з СРСР; друга — "кризова" освіта країн капіталізму; третя — освіта країн "третього світу" —Азії, Африки, Латинської Америки. Це було шкідливо, тому що наша країна була позбавлена об'єктивної інформації про міжнародну освіту і тому не мала змоги помічати наші слабкості і недоліки, яким міг би зарадити міжнародний досвід.

Тільки в другій половині 80-их років з'ясувалося, що за розвитком освіти Радянський Союз набагато відстає від США, Японії та інших країн, де шкільні реформи поступово просували їх на належний світовий рівень. Порівняльна педагогіка відійшла від огульної критики "кризи" Заходу. У 60—70-их роках вогонь критики радянських теоретиків зосереджувався на проблемі розвінчування впливу "ідеалістичних" філософських течій — супротивників матеріалізму (прагматизму, екзистенціалізму, неопозитивізму, неотомізму, педагогічної антропології) та педагогічної теорії Заходу. Прагматизм як світоглядна теорія правлячих кіл, бізнесменів США та інших країн утворював течію інструментальної педагогіки і, зокрема, педоцентризму; екзистенціалізм, будучи світоглядом переважної частини творчої інтелігенції (письменників, митців), вважався філософською основою індивідуалістичних . концепцій освіти і виховання; неопозитивізм як учення, що віддавало перевагу точним знанням перед філософськими світоглядними течіями (і було світоглядом учених-фізиків, хіміків), у галузі освіти віддавало перевагу кібернетизації навчання, моделюючим формам і методам роботи з учнями; неотомізм як філософія клерикальних католицьких сил вважав за головне — постановку цілей виховання доброчесності, гуманних цінностей людини перед формами і методами; комплексна наука — педагогічна антропологія як філософське обгрунтування педології, також зазнавала критики і опору.

Перебудова теоретичних засад порівняльної педагогіки починалася не з самої педагогіки, а з припинення гострої, дискусійної ідеологічної боротьби у філософії. Сучасну педагогіку потрібно розглядати не як інструмент запеклої ідеологічної "контрпропаганди", а як інструмент співробітництва між Сходом і Заходом.

Основні проблеми сучасної порівняльної педагогіки: о криза та оновлення освіти;

* приватизація освіти (Японія — 75% студентів навчаються в приватних університетах);

* використання сучасної техніки для навчання дорослих і дітей;

* "дистанційне" навчання для країн "третього" світу;

* підвищення якості освіти на основі інтенсифікації; О роль педагогічної науки в сучасному світі; о неперервність реформи освіти;

* недостатній вплив результатів педагогічних досліджень на розробку шкільної політики та на шкільну практику.