3. Конституційно-правовий статус особи

 

Правовий (конституційний) статус людини включає: конституційні принципи правового статусу людини і громадянина; громадянство; основні права, свободи та обов’язки; гарантії реалізації прав і свобод людини і громадянина.

1. До основних принципів правового статусу людини і громадянина належать: принцип рівності людей у своїй гідності та правах (ст. 21 Конституції); принцип рівності конституційних прав і свобод громадян України та рівності їх перед законом (ст. 24 Конституції); принцип невідчужуваності та непорушності прав і свобод людини (ст. 21 Конституції); принцип гарантованості прав, свобод і обов’язків людини і громадянина (ч. 2 ст. 22 Конституції); принцип невичерпності конституційного переліку прав і свобод людини і громадянина (ч. 1 ст. 22 Конституції); принцип єдності прав людини та її обов’язків перед суспільством (ст. 23 Конституції).

Водночас, коли йдеться про правовий статус особи, треба мати на увазі, що в кожній країні переважну більшість населення складають її громадяни. Це — специфічний статус, який характеризує зв’язок особи з тією чи іншою державою.

2. Громадянство України — це правовий зв’язок між фізичною особою і Україною, що знаходить своє відображення в їх взаємних правах та обов’язках. Окрім Конституції, галузевий інститут громадянства містить норми Закону України «Про громадянство України» від 18.01.01, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, підзаконних нормативних актів.

Громадянство як визначений зв’язок особи і держави має певні ознаки: правовий характер, необмеженість у просторі і часі, стійкість, двосторонність, максимальний характер взаємних прав і обов’язків.

Громадянство у країні, де формою правління є монархія, називається підданством.

Законодавство України про громадянство базується на таких принципах:

1. єдиного громадянства (ст. 4 Конституції) — громадянин України не може бути громадянином іншої держави (тобто мати подвійне громадянство);

2. запобігання виникненню випадків без громадянства; неможливості позбавлення громадянина України громадянства України (ч. 1 ст. 25 Конституції);

3. визнання права громадянина України на зміну громадянства;

4. неможливості автоматичного набуття громадянства України іноземцем чи особою без громадянства внаслідок укладення шлюбу з громадянином України або набуття громадянства України його дружиною (чоловіком) та автоматичного припинення громадянства України одним з подружжя внаслідок припинення шлюбу або припинення громадянства України другим з подружжя;

5. рівності перед законом громадян України незалежно від підстав, порядку і моменту набуття ними громадянства України;

6. збереження громадянства України незалежно від місця проживання громадянина України.

Підстави набуття громадянства України за ст. 6 Закону України «Про громадянство України» поділяються на кілька груп:

1) за народженням — філіація (від лат. filius — син). Філіація може бути двох видів — на підставі принципу «права крові» і принципу «права ґрунту». В Україні застосовується і той, й інший принципи. У першому випадку дитина набуває громадянства батьків незалежно від місця народження, а в іншому — дитина стає громадянином держави, на території якої вона народилась, незалежно від громадянства батьків;

2) за територіальним походженням згідно із ст. 8 Закону України «Про громадянство України» реєструється громадянином України особа, яка сама або хоча б один з її батьків, дід чи баба, повнорідні брат чи сестра народилися або постійно проживали до 16 липня 1990 р. на території, яка стала територією України відповідно до ст. 5 Закону України «Про правонаступництво України», а також на інших територіях, що входили до складу Української Народної Республіки, Західно-Української Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закар­патської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки і є особою без громадянства або іноземцем, що взяв зобов’язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її діти;

3) внаслідок прийняття до громадянства (натуралізації). Види:

А) натуралізація за законом – у разі усиновлення або встановлення опіки чи піклування над дитиною громадянами України

Б) натуралізація за заявою. Умови:

1) визнання і дотримання Конституції України та законів України;

2) зобов’язання припинити іноземне громадянство або неперебування в іноземному громадянстві;

3) безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх 5 років. Ця умова не поширюється на особу, яка перебуває у шлюбі з громадянином України терміном понад 2 роки та постійно проживає в Україні на законних підставах;

4) отримання дозволу на постійне проживання в Україні;

5) володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, достатньому для спілкування (ця умова не поширюється на осіб, які мають певні фізичні вади — сліпота, глухість, німота);

6) наявність законних джерел існування.

Водночас до громадянства України не може бути прийнята особа, яка: вчинила злочин проти людства чи здійснювала геноцид; засуджена в Україні до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину (до погашення або зняття судимості); вчинила на території іншої держави діяння, яке визнано законодавством України тяжким злочином.

Крім того, до підстав набуття громадянства України належать поновлення у громадянстві; встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки; у зв’язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини; встановлення батьківства (ст. 15 Закону); інші підстави, передбачені міжнародними договорами України. Такими підставами можна визнати оптацію (від лат. optatio — вибір, бажання) — право вільно обирати громадянство тієї чи іншої держави у зв’язку з переходом частини території від однієї держави до іншої або проголошенням частини території колишньої держави новою незалежною державою (наприклад, радянсько-чехословацький договір 1945 р. про Закарпатську Україну) та трансферт — примусова зміна громадянства при переході частини території від однієї держави до іншої.

Законодавством також передбачаються підстави припинення громадянства України. Насамперед до них належать:

1) вихід з громадянства України — громадянин України, який виїхав на постійне проживання за кордон, може вийти з громадянства України за його клопотанням. Вихід з громадянства України не допускається, якщо особу, яка клопоче про вихід з громадянства України, в Україні притягнуто як обвинувачену у кримінальній справі або стосовно якої в Україні є обвинувальний вирок суду, що набрав чинності і підлягає виконанню;

2) втрата громадянства України у разі, якщо громадянин України після досягнення ним повноліття добровільно набув громадянство іншої держави; якщо іноземець набув громадянство України і не подав документ про припинення іноземного громадянства або декларацію про відмову від нього; якщо іноземець набув громадянство України і скористався правами або виконав обов’язки, які надає чи покладає на нього іноземне громадянство; якщо особа набула громадянство України внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів; якщо громадянин України без згоди державних органів України добровільно вступив на військову службу, на роботу в службу безпеки, правоохоронні органи, органи юстиції або органи державної влади чи органи місцевого самоврядування іншої держави. Від втрати громадянства слід відрізняти примусове позбавлення громадянства, яке чинним законодавством України забороняється.

Набуття або припинення статусу громадянина — це не односторонній акт особи. Політико-правовий зв’язок держави та особи, яким є громадянство, передбачає існування системи спеціально уповноважених державних органів, які мають компетенцію у цій сфері. До системи таких органів належать: Президент України; Комісія при Президентові України з питань громадянства; спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань громадянства (Міністерство внутрішніх справ України); Міністерство закордонних справ України, дипломатичні представництва і консульські установи України.

Конституція України, насамперед ст. 26, закріпила за іноземними громадянами та особами без громадянства національний правовий режим, який полягає в тому, що вони користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України (за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України).

Іноземці, що перебувають на території України, можуть мати певні особливості статусу. Так, іноземці, на відміну від громадян України:

• не можуть об’єднуватись у політичні партії,

• не можуть брати участь в управлінні державними справами,

• не можуть обирати та бути обраними до органів державної влади,

• не можуть брати участь у референдумі,

• не мають права рівного доступу до державної служби,

• не можуть безкоштовно здобувати вищу освіту та деякі інші права.

• на них не поширюється обов’язок відбувати військову службу.

Також специфічним правовим статусом наділені іноземці, які іммігрували в Україну на постійне проживання (спеціальні норми зафіксовані в Законі України «Про імміграцію» від 07.06.01) або які іммігрували в Україну для працевлаштування на визначений термін; які тимчасово перебувають на території України; яким надано притулок на території України. Також особливий статус мають іноземці, які набули статусу біженця (спеціальні норми зафіксовані в Законі України «Про біженців» від 21.06.01)[1]. Специфічним правовим статусом наділені іноземці, які перебувають на території України на підставах, передбачених міжнародними договорами України (наприклад, військовослужбовці підрозділів Чорноморського флоту Російської Федерації), і ті, що користуються дипломатичними і консульськими привілеями та імунітетами відповідно до міжнародних договорів.

3. Найважливішим елементом правового статусу людини є права, свободи та обов’язки, в яких розкриваються основні принципи взаємовідносин держави й особи.

У Конституції України передбачаються такі групи основних прав: громадянські, політичні, економічні, соціальні, екологічні, сімейні, культурні. Вони викладені у розділі 2 Конституції України.

Громадянські права— це можливості людей, що характеризують їх фізичне і біологічне існування, задоволення матеріальних, духовних та деяких інших потреб. Сюди належать такі суб’єктивні права: право на життя, право на недоторканість особи, житла, таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на вибір місця проживання, свободу пересування, на вільне залишення території України та повернення в будь-який час в Україну. Кожному гарантується також право на свободу думки і слова, на вільне виявлення своїх поглядів і переконань; право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово і в інший спосіб на свій вибір; кожен має право на свободу світогляду і віросповідання та ін.

Політичні права — можливості людини і громадянина брати участь у суспільному і державному житті, вносити пропозиції щодо поліпшення роботи державних органів, їх службових осіб та об’єднань громадян, критикувати недоліки в роботі, безпосередньо брати участь у різних об’єднаннях громадян. До цієї групи прав належать: право брати участь в управлінні державними і громадськими справами; користуватися рівним правом доступу до державної служби, а також служби в органах місцевого самоврядування; обговорювати і приймати закони та рішення загальнодержавного і місцевого значення, беручи участь у всеукраїнському та місцевих референдумах; направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до державних органів, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб; утворювати і брати участь у роботі об’єднань громадян (політичних партіях та громадських організаціях); збиратися мир­но, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщати органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування; вибирати і бути обраним у державні органи і в органи місцевого самоврядування, мати громадянство.

Економічні права— це такі можливості людини і громадянина, які характеризують участь у виробництві матеріальних благ. До них належать: право на приватну власність (індивідуальну і колективну); право на працю і вибір професії та роду трудової діяльності, можливість вибору роду занять і роботи за своїм покликанням; право на професійну підготовку і перепідготовку; право на справедливу оплату праці; право на страйк; право на відпочинок та ін.

Соціальні права — можливість людини і громадянина стосовно забезпечення належних соціальних умов життя. Це — право на охорону здоров’я; право на житло; право на матеріальне забезпечення в старості, в разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, втрати годувальника; право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї (харчування, одяг, житло). Крім того, до цієї групи належить низка прав, які стосуються сімейного життя. Насамперед, це невтручання в сімейне життя, добровіль­не укладення шлюбу, рівні права та обов’язки у шлюбі і сім’ї,  право на державну охорону сім’ї, материнства, батьківства і дитинства, право на рівність дітей незалежно від походження чи народження у шлюбі або поза шлюбом та ін.

Екологічні права— можливість людини і громадянина на безпечне екологічне середовище. Тобто це право на безпечне для життя і здоров’я довкілля, відшкодування завданої порушенням цього права шкоди тощо.

Культурні права— можливості доступу людини до духовних цінностей свого народу (нації) та всього людства. Це — право на освіту; право на користування досягненнями вітчизняної та світової культури; право на свободу наукової, технічної та художньої творчості; право на захист інтелектуальної власності; право на використання результатів інтелектуальної, творчої діяльності та ін.

4. Основні обов’язки громадян можна класифікувати за групами. У сфері економічного і соціального життя в їх число входять обов’язки сплачувати податки і збори, подавати декларації про майновий стан і доходи, зберігати природу та охороняти її багатства. У галузі культурної діяльності громадяни несуть обов’язки з охорони історичних пам’ятників та інших культурних цінностей, повинні відшкодовувати завдані ними збитки. До обов’язків у сфері суспільно-політичного життя входять обов’язки додержуватись Конституції і законів України, оберігати інтереси держави і сприяти зміцненню її могутності й авторитету; захищати Вітчизну, служити в Збройних Силах України, поважати національну гідність інших громадян. У галузі особистої та індивідуальної свободи до системи обов’язків громадян України входять обов’язки поважати права і законні інтереси інших осіб.

Механізм реалізації прав, свобод і обов’язків насамперед складається з гарантій їх забезпечення. Ці гарантії — відповідні умови й засоби, які сприяють реалізації кожною людиною і громадянином закріплених Конституцією України прав, свобод і обов’язків. Вони диференціюються на:

1) Особисті гарантії — це власні можливості людини і громадянина щодо захисту своїх прав, свобод, законних інтересів і обов’язків. До них належать право на захист передбачених законом можливостей людини і громадянина в суді, в Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, в міжнародних судах чи відповідних міжнародних організаціях; право на відшкодування матеріальних і моральних збитків, заподіяних державними органами, органами місцевого самоврядування та їх посадовими особами; право знати свої права і обов’язки; право на правову допомогу; право не виконувати явно злочинні накази; право на індивідуальну юридичну відповідальність і тільки за провину, право відповідати тільки за діяння, що скоєні в часі і просторі дії нормативно-правового акта; право не нести відповідальності за відмову давати свідчення або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначене законом; право засудженого користуватися всіма правами людини і громадянина за винятком обмежень, визначених законом і встановлених вироком суду.

2) Під політичними гарантіями слід розуміти політичний плюралізм і свободу політичної діяльності, що не заборонена законодавством і передбачена ст. 15 Конституції України, реальне визнання народу єдиним джерелом влади і здійснення державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову відповідно до ст. 5 і 6 Конституції України, обмеження діяльності ультрарадикальних політичних організації (ст. 37) і т. ін.

3) Найголовнішими економічними гарантіями слід вважати конституційні положення про рівність усіх форм власності та їх захист державою (ст. 13), справедливість і неупередженість розподілу суспільного багатства (ст. 95), гарантування приватної власності (ст. 41) і т. д.

4) До ідеологічних гарантій у більшості випадків належать: ідеологічна багатоманітність суспільного життя; відсутність державної (обов’язкової) ідеології і цензури (ст. 15); забезпечення вільного розвитку мов (ст. 10); сприяння консолідації та розвитку української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвитку етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України (ст. 11) тощо.

5) Юридичні гарантії — це державно-правові засоби, які забезпечують здійснення та охорону прав, свобод і обов’язків людини і громадянина.