Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

ОТВЕТЫ НА ЖКЗАМЕН ПО ФИЛОСОФИИ / 40. Ідеологія.Роль деолог в сусп льств

.doc
Скачиваний:
91
Добавлен:
06.02.2016
Размер:
37.89 Кб
Скачать

Ідеологія (грец. ιδεολογία, від грец. Ιδεα - прообраз, ідея, і λογος - слово, розум, вчення) - вчення про ідеї. Ідеологія — це організована сукупність ідей у формі міфів, настанов, гасел, програмних документів партій, філософських концепцій тощо.Ідеологія - система поглядів, ідей, переконань, цінностей та установок, що виражають інтереси різних соціальних груп, класів, товариств, в яких усвідомлюються і оцінюються відносини людей до дійсності і один до одного, соціальні проблеми і конфлікти, а також містяться цілі (програми) соціальної діяльності, спрямованої на закріплення або зміну існуючих суспільних відносин.Ідеологія — система політичних, правових, етичних, художніх, релігійних, філософських поглядів; суспільна свідомість.Вперше наукове з'ясування суті ідеології, її ролі в суспільному житті дав марксизм-ленінізм, який довів, що ідеологія — явище надбудовного характеру і являє собою відображення в свідомості людей їхнього суспільного буття. Особливістю ідеології є те, що зміни, які відбуваються у виробництві, відображаються в ній не безпосередньо, а через базис, через призму інтересів певних класів. Ідеологія має класовий характер, а ідеологічна боротьба є однією з форм класової боротьби. Ідеологія відіграє величезну роль у житті суспільства, прискорюючи (передова ідеологія) або гальмуючи (реакційна ідеологія) його розвиток. Люди вже звикли до слова «ідеологія», не замислюючись,що його можна порівняти з подібними — політологія, культурологія, соціологія. І з’ясовується, що термін «ідеологія» придумав у 1796 році француз Дестют де Трасі, який захотів запровадити нову науку про ідеї. З цієї спроби нічого не вийшло і над групою Трасі потішалися, особливо Наполеон, використовуючи слово «ідеолог» для осміювання людей, що марнують час на безплідні справи. Пізніше цей термін забули і тільки в 1845 році він виплив у праці Маркса і Енгельса «Німецька ідеологія» як сфера загальних ідей — «…мораль, релігія, метафізика і інша ідеологія». А в праці «Дo критики політичної економії» Маркс узагальнив його як «юридичні, релігійні, художні, філософські, словом ідеологічні форми». І вже потім, особливо в працях Леніна, ідеологія стала зброєю пролетаріату як методика класової боротьби, а точніше, набір лозунгів, що виправдовують репресивні дії «робітничої влади».Що ми сьогодні розуміємо під цим терміном, звичайно, якщо не йдеться про його застосування на буденному рівні? Досить чітко це охарактеризував М.Амосов у своїй праці «Ідеологія для України»: «Ідеологія — це словесна модель, що передбачає оцінки і дії для громадянина і держави, і що отримала розповсюдження у суспільстві. Вона закликана розставити людей, визначити їх взаємовідносини і втокмачити, що все робиться правильно — для них і для майбутніх поколінь, а тепер ще і для природи».Відірвавшись від тваринного світу, людина взяла з собою багато старих якостей і звичок (інстинктів), але отримала і нові — надію на краще майбутнє, здатність фантазувати, цінувати не тільки матеріальне, але і те, що важко окреслити, але просто назвати — духовне життя. А тому заради надій на краще, заради виконання певних нематеріальних принципів людина погоджується на власну експлуатацію у суспільстві. Це і стало тією основою, стержнем, завдяки якому і можлива побудова держави як відокремленого від іншого світу племінного, національного або наднаціонального острівця.Цей сплав віртуальних можливостей, сьогоденних виконань, узгоджених зі ступенем експлуатації в даному суспільстві, і є тим, що ми звемо ідеологією. Попробуємо дати визначення: «Ідеологія — державний міф про здійснення у майбутньому мрій усередненої людини, втілення в життя, або ознаки початку такого втілення певних принципів, що примирює людей з напрямком і ступенем їхньої експлуатації в даному суспільстві». Без ідеології державу не побудувати, бо це буде об’єднання постійно конфліктуючих груп, незадоволених своїм станом і місцем на вертикалі взаємної експлуатації.Ідеологія не є принципом справедливості, вона дає відчуття справедливості, що далеко не одне і те ж саме. Ідеологія примирює громадян, об’єднує їх і незадоволення направляє на обраний об’єкт. А ЩО Ж В УКРАЇНІ?На жаль, такої державотворчої ідеології в Україні немає і найближчим часом не буде. По- перше тому, що рівень експлуатації, а точніше, відчуття такого рівня, виходить за можливі рамки, тобто нормальна експлуатація в суспільстві майже відсутня, різні виробництва ледь жевріють, боротьбу за кваліфікованого робітника з супроводжуючою турботою про нього замінено на боротьбу робітників за будь-яке місце роботи. Що ж стосується напрямку експлуатації, то справи зовсім кепські. При правлінні КПРС всі знали про пільги і інші переваги у вищих ешелонах влади, але виховувалось відношення до цього як до необхідного і справедливого, а сама влада інколи карала тих, хто виходив за ці межі. І не було важливим, чи це дійсно карали винних, чи то була розправа за зовсім інші дії. В суспільстві блукав привід хоч якоїсь справедливості. І тих, хто жалкує сьогодні за цим часом, зрозуміти можна, бо людина мириться з багатьма негараздами при відчутті стабільності і справедливості.Сьогодні ж такого відчуття справедливості в суспільстві немає, навпаки, все робиться для того, щоб розпалити протилежне. Для розумної людини дуже мало можливостей цей розум застосувати, людину активну стримують закони, податки, кримінал. Кримінал тому і стає таким, щоб відновити справедливий, на його думку, розподіл у державі. На тих, кого називаємо елітою, направлений внутрішній гнів пересічних людей, їхнє краще становище вважають незаслуженим, а їх самих винними в усіх бідах (реалії типу слави Лазаренка свідчать, що небезпідставно). А тому, яку б ідею на цей ґрунт не прищепити, вона або зачахне, або дасть протилежні сходи, що приведе до нового протистояння. Національна ідея, подана у яскравій обгортці борців за Україну 20-х-30-х років, залякує вихованців Системи, які не бачать в цьому поліпшення свого становища, а лише ламання вкорінених стереотипів і необхідність користування українською мовою, що виявилась складнішою за угорську чи японську. Комуністична ідея не гріє тих, хто відчув свободу підприємницької діяльності, її ще підтримує нижчий ешелон попередньої влади, що прийшов до керівництва не тому, що мав здібності, а тому, що звільнились місця в перших лавах після переходу верхнього у досить престижні державно-комерційні структури, підготовлені ними заздалегідь. Ідея чисто економічного зростання, по-перше, не підкріплюється дійсністю, а по-друге, нікого не задовольнить, бо людині, крім матеріального, завжди необхідно щось позаматеріальне для виявлення творчих можливостей, визнання суспільством, задоволення духовних прагнень і амбіцій. Ідея приєднання до «старшого брата» гріє тих, хто вже не розраховує на соціальну підтримку і сподівається, що браток щось підкине. Але активна частина лівих і зросійщених правих вже скуштувала зваби свободи і не дуже до цього прагне, хоч під час виборів дехто витягує ці лозунги для отримання голосів. А у результаті перемагає змішана ідеологія, коли частина використовує владно- силові методи збагачення і зі шкіри лізе, щоб їх вважали елітою, інші глумляться над їхнім інтелектуальним розвитком, вважаючи себе елітою у внутрішній еміграції, більшість виживає, порушуючи свої ж принципи, заспокоюючись тим, що при нормалізації мораль відновиться і все стане на місця. Суспільство поступово деградує і цього не зупинять злети і певні досягнення на світовому рівні окремих його представників, бо не може існувати непересічна особистість без оточення, що її розуміє, визнає, тягнеться за нею і наслідує як взірець. Сьогодні ж взірцем все частіше стають «круті», визнається сила, фізична чи шантажу і морального тиску, і зупинити процес, що пішов, можуть тільки кардинальні зусилля.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.