38. Перші слов’янські держави, утворені на території України:

Перші словянські держави утворилися на території Укр. у 1 тис. до н. е. – 1 тис. н. е. (залізний вік)

Держави:

• Кімерійці (10-7 ст. до н.е.) їх описав Гомер у творі «Одісея» та Геродот у творі «Історія». Іраномовне населення. Заняття: кочове скотарство.

• Скіфи (6-3 ст. до н.е.) «Велика Скіфія» столиця – Кам’янка Дніпровська. Ділились на: Царькі Скіфи, Кочівники, Орачі і Землероби. Від 5 ст. – робовласницька держава. Росквіт – 4 ст. при царі Отеї.

• Сармати (3 ст. до н.е. – 3ст. н.е.) Заняття: кочове скотарство. Були витіснені Готами і Гунами.

• Античні міста-держави (8-6 ст. до н.е.) Міста: Ольвія, Тіра, Феодосія, Херсонес, Пентикопей. Розквіт (6-4ст до н.е.) Заняття: виноградарство.

39. Основні етапи формування Київської Русі:

І етап	Це період швидкого територіального зростання Русі та поступової консолідації держави. Охоплює князювання Олега (882-912 рр.); Ігоря (912-945 рр.); Ольги (945-964 рр.); Святослава (964-972 рр.).Пророчими словами: “Хай буде Київ матір’ю градам руським!” Олег проголосив найдавніше східнослов’янське місто столицею новоутвореного великого князівства. Це був перший державотворчий крок в історії нашої держави, адже з цього часу Київ стає політичним центром Київської Русі, водночас набуваючи ролі міжплемінного об’єднуючого начала
ІІ етап	Це період розбудови Київської Русі, економічного та культурного розвитку, досягнення нею вершини політичної могутності. За князювання Володимира Великого(978-1015 рр.)завершилось об’єднання території Київської Русі,проведені реформи. Важливим чинником зміцнення князівської влади, формування національної свідомості стало запровадження християнства.За князювання Ярослава Мудрого(1019-1054) значно розширились кордони Київської Русі, запроваджений перший письмовий збірник “Руська правда”, зміцнилось міжнародне становище держави
ІІІ етап	Період феодальних усобиць, які розгортаються після смерті Ярослава Мудрого, період поступового політичного ослаблення Київської Русі. Найбільш відомі князі Володимир Мономах (1113-1125 рр.), Мстислав (1125-1132 рр.)
ІV етап	Період поліцентризації Київської Русі, який продовжувався до монголо-татарської навали. Найбільш помітна роль у консолідації давньоруських земель належала Галицько-Волинському князівству

40. Історична періодизація розвитку Київської Русі:

1. Стародавня доба - це період від появи людини на території сучасної України і її розвиток до VI–IX ст. нашої ери, коли в процесі вдосконалення знарядь праці, техніки і технології землеробства, піднесення ремесла і торгівлі, а звідси і класової диференціації та розгляду родово-общинного ладу з’являються перші протодержави, які сприяли створенню фундаменту, на якому у IX ст. зросла могутня будова Древньоруської держави.

Перший період розвитку української культури охоплює великий часовий відрізок від її витоків і до прийняття християнства у X столітті. Початки передісторії українського культури сягають сивої давнини. В епоху бронзи і раннього заліза неначе в калейдоскопі змінювались археологічні культури, емпіричним методом накопичувався позитивний досвід, удосконалювалися виробничі сили й суспільні відносини. Відбувається перший поділ праці: скотарство відокремлюється від землеробства. Саме тоді, а це було в II тис. до н. е., починається етногенез слов’ян. У І тис. до н. е. відбувається другий поділ праці: ремесло відокремлюється від землеробства, суспільство поділяється на класи, виникає держава.

У першому тисячолітті нової ери для розвитку української культури визначальними стали такі події історичної ваги, як виникнення Києва та утворення давньоруської Київської держави, розвиток основних напрямів її геополітики на півдні, сході й заході.

2. Княжа доба: Київська Русь та її спадкоємниця Галицько-Волинська держава (IX–XIII ст.): утворення великої і сильної Древньоруської держави, головний осередок якої складали усі нинішні етнічні українські землі, сприяло суспільно-економічному, політичному і культурному розвитку східних слов’ян, висунуло її в число провідних країн середньовічного світу.

Другий період розвитку української культури співпадає з процесом формування і розвитку Київської Русі - держави європейського типу у східнослов’янських народів. Запровадження християнства долучило жителів Русі до культурно-етнічних цінностей європейського континенту, збагатило скарбницю духовного життя народу, вивело його культуру на світові простори. Через об'єктивні, та не меншою мірою й суб'єктивні причини, нашому суспільству, починаючи з доби Київської Русі, хронічно не вистачало вищих національних верств, панівної еліти, особливо духовної, інтелектуальної, яка упродовж всієї історії, знову ж таки через ці причини, або омонголювалася, або полонізувалася, або русифікувалася, а за комуністичного тоталітарного режиму ще й набувала "інтернаціонального" характеру.

3. Литовсько-польська доба української історії (XIV–XVI ст.) - це період, коли в результаті феодальної роздробленості, князівських міжусобиць і спустошливих набігів кочівників (особливо монголо-татарських орд) землі древньоруських князівств стали здобиччю Литви і Польщі. Наприкінці XVI ст. у складі Польського князівства опинилися всі українські землі, за винятком Північної Буковини (Молдавія), Закарпаття (Угорщина) і Чернігово-Сіверщина (Московське царство). Українські селяни були позбавлені права володіти землею і закріпачені, а великі українські землевласники здебільшого покатоличилися і спольщилися.

Умови для культурного розвитку погіршувалися внаслідок асиміляції української еліти, а заодно й втрати нею політичних впливів. Примітним явищем цього періоду стала діяльність церковних братств, спрямована на захист православної церкви та української культури.

Після втрати власної державності умови для розвитку української культури були неоднаковими в різних регіонах України. Берестейська церковна унія (1596 р.) надала нового імпульсу культурному життю України. Розвиток української культури в польсько-литовську добу позначений тісною взаємозалежністю та взаємо переплетінням національно-визвольної боротьби і руху за

відродження української культури. У ході цього руху не лише формувалися ідеологічні передумови всенародної визвольної війни, що розпочалась в Україні 1648 року, а й створювались культурні цінності, які стали основою розвитку української культури протягом наступних століть.