3.Сфера компетенції місцевого самоврядування (мс). Акти місцевого самоврядування

В Європейській хартії МС, Конституції та інші законодавчих актах України, в юридичній літературі широко застосовуються терміни «компетенція МС», «сфера компетенції МС», «повноваження МС», «компетенція ОМС», «повноваження ОМС», «предмети відання МС та його органів» тощо. Відсутність нормативних визначень цих термінів обумовила різне їх тлумачення.

В Європейській хартії МС вживається термін компетенція МС. Це - новий для українського законодавства та вітчизняної юридичної науки термін, він іще не отримав ні нормативного, ні доктринального визначення. У закордонній літературі під компетенцією МС розуміють установлену нормами конституції, законів, підзаконних актів сукупність прав, обов'язків і предметів відання територіальної громади, органів і посадових осіб МС для здійснення функцій і завдань МС.

В аналізі змісту поняття «компетенція МС» необхідно враховувати такі фактори:

конституційна модель МС в Україні передбачає, що ядром компетенції МС є предмети відання та повноваження територіальної громади, вони обумовлюють і визначають зміст предметів відання та повноважень органів і посадових осіб МС. Згідно зі ст. 143 КУ: «Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підпри­ємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції».

Компетенцію МС не можна розглядати як механічну суму компетенції територіальної громади, органів і посадових осіб МС, оскільки до компетенції останніх законом віднесено як самоврядні, так і делеговані повноваження, реалізація яких пов'язана з виконанням функцій та завдань виконавчої влади. Водночас компетенцію МС мають становити виключно самоврядні повноваження, саме вони виступають юридичним вираженням призначення та функцій МС як публічної влади територіальної громади.

Що стосується змісту поняття компетенції МС, то Хартія передбачає, що він має визначатися на основі таких принципів.

Принципу правової автономності МС: «основні повноваження і функції місцевих властей мають визначатися конституцією або законом держави» (ч. 1 ст. 4). Законодавче визначення компетенції МС вже саме по собі є важливою гарантією права територіальної громади на самостійне вирішення всіх питань місцевого значення оскільки у правовій державі заборонено втручання органу публічної влади у сферу компетенції іншого органу.

Принципу повноти повноважень МС та необмеженості самоврядних прав: «повноваження, якими наділяються місцеві власті, як правило, мають бути повними і виключними. Вони не можуть скасовуватися чи обмежуватися іншим, центральним або регіональним органом, якщо це не передбачене законом» (ч. 4 ст. 4).

Принципу субсидіарності. Основна ідея цього принципу полягає в тім, що публічна влада повинна втручатися лише тією мірою і в тих межах, за яких суспільство та його групи, починаючи від індивідуумів до сім'ї, територіальних громад та інших значніших груп, не в змозі задовольнити свої різнобічні потреби. Тобто, субсидіарність базується на принципі невтручання державної влади або органу МС вищого територіального рівня у вирішення питань місцевого значення.

Аналіз відповідних положень Хартії дозволяє розглядати принцип субсидіарності в його юридичному та політичному значеннях.

Так юридичне значення субсидіарності характеризує цей принцип як певну формулу розподілу в законодавчих актах повноважень, відповідно до якої найнижчий рівень влади отримує такі повноваження, які наступний за ним територіальний рівень влади не може здійснити ефективніше. Такий розподіл повноважень дозволяє, з одного боку, максимально наблизити процес прийняття рішення до громадянина, а з іншого, цей рівень має володіти організаційними, матеріальними та фінансовими ресурсами, що забезпечують обсяг та якість соціальних послуг, що надаються населенню, відповідно до загальнодержавних норм. При цьому пріоритет низового рівня в розподілі повноважень має завадити будь-яким спробам централізації в системі територіальної організації влади.

Політичне значення принципу субсидіарності полягає і тім, що він виступає своєрідним засобом, який має забезпечити реалізацію повноважень якомога ближче до громадянина - повноваження, які вилучаються у держави, передаються лише тим органам влади, якими керують або яких контролюють обрані представники.

Принципу підзаконності МС. ОМС можуть здійснювати лише повноваження, визначені законом. Цей принцип може бути по-різному реалізований у законодавчій практиці для визначення компетенції МС.

Принципу адаптації делегованих повноважень до місцевих умов. Крім власних (самоврядних) повноважень, ОМС реалізують також окремі повноваження ОВВ, які ним делегуються законом.

Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених Законом «Про місцеве самоврядування в Україні». При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Рішення ради приймається відкритим (у тому числі поіменним) або таємним голосуванням. Таємне голосування обов’язково застосовується у випадках: обрання за пропозицією сільського селищного, міського голови на посаду та звільнення з посади секретаря ради; прийняття рішення щодо дострокового припинення повноважень сільського, селищного, міського голови; обрання голови районної та обласної ради, заступника голови ради, звільнення їх з посади; прийняття рішення про недовіру голові відповідної місцевої адміністрації; внесення до Кабінету Міністрів України пропозицій щодо голови відповідної місцевої адміністрації.

Рішення ради нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо радою не встановлено більш пізній строк введення цих рішень у дію.

Виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень також приймає рішення. Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету і підписуються сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради.

Сільський, селищний, міський голова, голова районної у місті, районної, обласної ради в межах своїх повноважень видає розпорядження.

Рішення виконавчого комітету ради з питань, віднесених до власної компетенції виконавчих органів ради, можуть бути скасовані відповідною радою.

Акти всіх органів та посадових осіб МС з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України можуть бути визнані незаконними в судовому порядку.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування доводяться до відома населення. На вимогу громадян їм може бути видано копію відповідних актів органів та посадових осіб місцевого самоврядування. При цьому слід відзначити, що згідно з положенням ч.1 ст.21 Закону «Про інформацію» акти органів місцевого самоврядування є основним джерелом інформації цих органів.

Акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов’язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об’єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Білет 23

1. Порядок призначення та повноваження Прем’єр-міністр Укр., Першого віце-прм’єр-міністра, віце-прем’єр-міністра

Прем'єр-міністр України призначається на посаду ПрУ за згодою ВРУ. ПрУ вносить до ВРУ письмове подання з відповідними документами (громадянство, освіта, тр.діяльність, автобіографія, довідка ДПС щодо декларації, довідка про судімость. Все державною мовою за личной подписью). ВРУ розглядає до 5 діб. Кандидат за пропозиціями деп.фракцій зустрічається з ними. Голосування у поіменному режиму, присутній ПрУ, оформлюється Постанова ВРУ. Повноваження з моменту Указа ПрУ.

Склад КМУ призначається ПрУ відповідними указами за поданням Пр.-міністра.

Кабінет Міністрів України відповідно до КУ та ЗУ здійснює свої повноваження шляхом прийняття рішень на його засіданнях більшістю голосів від посадового складу КМУ, визначеного відповідно до статті 6 цього Закону.

Стаття 42. Прем'єр-міністр України

1. Прем'єр-міністр України:

1) керує роботою КМУ, спрямовує діяльність КМУ на забезпечення здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Програми діяльності КМУ, схваленої ВРУ, та здійснення інших повноважень, покладених на КМУ, надає з цією метою доручення членам КМУ;

2) вносить на розгляд Президента України:

подання про призначення членів КМУ, керівників центральних органів виконавчої влади та їх заступників;

подання про утворення, реорганізацію та ліквідацію міністерств, інших ЦОВВ в межах коштів, передбачених Державним бюджетом України на утримання цих органів;

подання про призначення на посаду голів місцевих державних адміністрацій;

4) формує проект порядку денного засідання Кабінету Міністрів України;

5) скликає засідання Кабінету Міністрів України та головує на них;

6) підписує акти Кабінету Міністрів України;

7) скріплює підписом акти ПрУ у випадках, передбачених пунктами 3, 4, 5, 8, 10, 14, 15, 17, 18, 21, 22, 23, 24 частини першої статті 106 КУ;

8) представляє КМУ у відносинах з іншими органами, підприємствами, установами та організаціями в Україні та за її межами;

9) вступає у відносини з урядами іноземних держав, веде переговори і підписує міжнародні договори відповідно до закону та актів Президента України;

10) вносить на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції щодо затвердження голів спільних міжурядових комісій з питань співробітництва, що утворюються на підставі м/н договорів, укладених від імені КМУ.

Стаття 43. Перший віце-прем'єр-міністр України, віце-прем'єр-міністри України

1. Перший віце-прем'єр-міністр України, віце-прем'єр-міністр України згідно з розподілом повноважень:

1) забезпечує виконання Програми діяльності КМУ, виконання інших покладених на КМУ завдань і повноважень у відповідних напрямах діяльності;

3) забезпечує підготовку питань для розгляду на засіданнях КМУ, попередньо розглядає і погоджує проекти законів, актів ПрУ, що готуються КМУ, та проекти відповідних актів КМУ, сприяє узгодженню позицій між членами КМУ, вносить пропозиції щодо порядку денного засідань КМУ;

4) забезпечує взаємодію КМУ з ПрУ та ВРУ з питань діяльності КМУ, інших органів виконавчої влади;

5) бере участь у розгляді питань на засіданнях КМУ, має право бути присутнім на засіданнях ВРУ та її органів, брати участь у роботі колегій міністерств та інших ЦОВВ, у засіданнях Ради міністрів АРК;

6) за рішенням КМУ здійснює керівництво консультативними, дорадчими та іншими допоміжними органами, що утворюються КМУ;

7) представляє в установленому порядку КМУ у відносинах з іншими органами, підприємствами, установами та організаціями в Україні та за її межами;

8) веде переговори і підписує міжнародні договори України відповідно до наданих йому повноважень;

9) здійснює інші повноваження, передбачені цим та іншими законами.

2. Перший віце-прем'єр-міністр України, віце-прем'єр-міністр України за рішенням ПрУ очолює міністерство.