19. Дати характеристику методів фінансового планування.

Метод коефіцієнтів, або екстраполяції передбачає розповсюдження встановлених у минулому тенденцій на майбутній період або розповсюдження вибіркових даних на іншу частину сукупності досліджуваних об'єктів, які самі не були досліджені. Цей метод використовується при індексації вартості основних фондів, дооцінці товаро-матеріальних цінностей в зв'язку з інфляцією, при плануванні прибутку, величини власних оборотних коштів та ін. Перевага методу коефіцієнтів полягає у його простоті, водночас цьому методу притаманний суттєвий недолік. Справа в тому, що разом з коефіцієнтами, які використовуються при плануванні фінансових показників, механічно на наступний період переносяться всі недоліки, що мали місце в попередній період; внутрішні резерви, як правило, не вишукуються. Нормативний метод у фінансовому плануванні позбавлений вказаного недоліку; він передбачає розрахунок фінансових показників на основі встановлених норм і нормативів. Це — нормативи утворення фондів грошових коштів, норми амортизаційних відрахувань, нормативи розподілу прибутку, норми витрачання коштів в бюджетних установах та ін. Нормативний метод є більш ефективним при умові що норми і нормативи відповідають наступним вимогам: — вони мають бути науковообгрунтованими; — прогресивними; — тривалої дії; — стабільними. Нормативи бувають двох видів: 1) нормативи, засновані на матеріальних нормах, що представляють грошовий вираз натуральних норм (при визначенні видатків бюджетних установ); 2) нормативи як самостійні розрахункові величини, які відображають процеси формування і розподілу доходів, відрахувань та ін. (податки, внески в цільові фонди, нормативи розподілу прибутку). Балансовий метод у фінансовому плануванні передбачає відповідність видатків джерелам їхнього покриття, ув'язку всіх розділів фінансового плану, фінансових і виробничих показників, в результаті чого досягається збалансованість плану. В сучасних умовах цей метод набуває особливого значення тому що всі видатки підприємств залежать від зароблених коштів; підприємства стали повністю самостійними і повинні розраховувати тільки на власні поступлення, а не на допомогу держави чи міністерства. Попередня практика господарювання в нашій країні свідчить про недостатню увагу до цього методу, що проявлялося у перерозподілі коштів всередині галузей, використанні індивідуальних нормативів розподілу прибутку, наданні дотацій збитковим підприємствам, а також місцевим бюджетам.

20. Фінансовий контроль, його суть, завдання, принципи

Фінансовий контроль — це контроль законодавчих і виконавчих органів влади всіх рівнів, а також спеціально створених установ за фінансовою діяльністю всіх економічних суб'єктів із застосуванням певних методів і прийомів.

Фінансовий контроль - одна з форм контролю з боку держави та інших уповноважених законодавством органів за законністю і обґрунтованістю виконання фінансових операцій з визначення результатів господарської та управлінської діяльності, створення та використання фондів фінансових ресурсів на цілі економічного і соціального розвитку держави.

Цей вид контролю здійснюється: 1) за дотриманням фінансово-господарського законодавства в процесі формування та використання фондів грошових коштів; 2) щодо оцінки економічної ефективності фінансово-господарських операцій та доцільність зроблених витрат. Фінансовий контроль - це самостійний контроль, тому на відміну від інших видів контролю (екологічного, санітарного, адміністративного) він має місце у всіх сферах суспільного відтворення і супроводжує весь процес руху грошових фондів, включаючи і стадію обмірковування фінансових результатів.

Специфіка фінансового контролю полягає в тому, що при його проведенні використовуються вартісні категорії та показники, які визначають кінцевий результат господарського процесу.

Об’єктом фінансового контролю виступають всі господарські операції, які здійснюються з використанням коштів на цілі економічного та соціального розвитку.

Суб’єктами фінансового контролю є органи державної влади в особі постійних комісій Верховної Ради України, НБУ, органів державного управління в особі Мінекономіки, Мінфіну, Мінстату, органів внутрішньовідомчого контролю міністерств, відомств, корпорацій, об’єднань, а також державні і приватні аудиторські організації.

Державні органи контролю насамперед перевіряють використання фондів державних органів, тобто дотримання вимог законів, що регулюють фінансові взаємини між господарськими суб’єктами, між державою і населенням.

Фінансовий контроль держави спрямований насамперед на раціональне використання бюджетних коштів і коштів централізованих і децентралізованих фондів цільового призначення, фінансової дисципліни в господарських структурах державної форми власності.

Важливий напрям фінансового контролю - своєчасне і повне виконання фінансових зобов’язань юридичними і фізичними особами перед бюджетом, дотримання податкового законодавства.

У цілому фінансовий контроль держави спрямований на

Ø пошук резервів зростання фінансових ресурсів на виробництво,

Ø правильне відображення в господарських операціях їхньої вартості,

Ø виявлення непродуктивних витрат.

Вплив фінансового контролю на процеси, пов’язані з функціонуванням фінансів, виявляється через фінансові санкції та інші заходи з усунення виявлених недоліків.

Матеріали фінансового контролю використовують для прийняття управлінських рішень, а також для внесення змін у чинне фінансове законодавство.

Принципи фінансового контролю:

Ø незалежність (виключення матеріальної чи моральної зацікавленості перевіряючого);

Ø гласність (результати перевірок публікуються для широкого загалу);

Ø превентивність (попереджувальний характер фінансового контролю);

Ø дієвість (за результатами контрольної перевірки завжди приймаються певні заходи);

Ø регулярність (контроль проводиться з певною періодичністю);

Ø об'єктивність (контроль проводиться згідно з вимогами чинного законодавства);

Ø всеохоплюючий характер (по можливості фінансовий контроль повинен охоплювати всі сторони фінансово-господарської діяльності). До основних завдань фінансового контролю можна віднести наступні: 1) сприяння збалансованості між потребою у фінансових ресурсах і розмірами грошових доходів бюджетів держави; 2) забезпечення своєчасності і повноти виконання фінансових зобовязань перед державним бюджетом; 3) виявлення внутрішньовиробничих резервів зростання фінансових ресурсів, у тому числі по зниженню собівартості і підвищенню рентабельності; 4) сприяння раціональному витрачанню матеріальних цінностей та грошових ресурсів на підприємствах, в організаціях та бюджетних установ, а також правильному веденню бухгалтерського обліку та звітності; 5) забезпечення дотримання чинного законодавства та нормативних актів, у тому числі в області оподаткування підприємств, що відносяться до різних організаційно-правових форм; 6) сприяння високій віддачі зовнішньоекономічної діяльності підприємств, у тому числі з валютних операцій, і т. д.