Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Лекція 1. Управл. інноваціями.docx
Скачиваний:
24
Добавлен:
05.02.2016
Размер:
24.67 Кб
Скачать

Тема №1: «Сутність, розвиток та основні поняття інноваційного

менеджменту»

1. Зміст поняття «інновація». Класифікація новацій, інноваційних процесів, нововведень. Сучасні аспекти нововведень та розвиток конкуренції.

В економічній літературі термін “інновація” інтерпретується як перетворення потенційного науково-технічного прогресу в реальний, який втілюється в нових продуктах і технологіях. Інноваційний продукт характеризується вищим технологічним рівнем, новими споживчими якостями товару або послуги порівняно з попереднім продуктом.

У літературних джерелах є чимало визначень інновацій. Наприклад, за змістом чи внутрішньою структурою розрізняють інновації технічні, економічні, організаційні, управлінські та ін. Виокремлюють такі ознаки, як масштаб інновацій (глобальні та локальні); параметри життєвого циклу; закономірності процесу впровадження.

Вчені по-різному трактують це поняття залежно від предмета та об’єкта свого дослідження. Наприклад, Б. Твісс визначає інновацію як процес, у якому винахід або ідея набувають економічного змісту. Ф. Ніксон вважає, що інновація — це сукупність технічних, виробничих і комерційних заходів, що спричинюють появу на ринку нових товарів, поліпшених промислових процесів та устаткування.

Відповідно до міжнародних стандартів, інновація визначається як кінцевий результат інноваційної діяльності, який дістав втілення у вигляді нового або удосконаленого продукту, впровадженого на ринку, нового або удосконаленого технологічного процесу, що знайшов використання у практичній діяльності.

Щодо змісту цього поняття у фахівців існують два підходи: широкий і вузький. Класичним широким підходом вважають викладене австрійським економістом І. Шумпетером ще у 1913 р. у праці “Теорія економічного розвитку” розуміння цього процесу як такого, що складається з п’яти основних варіантів:

  • введення нового товару (товару, з яким не знайомий споживач, або товару нового виду);

  • впровадження нового методу виробництва продукції (методу, який раніше не використовувався у цій галузі промисловості);

  • відкриття нового ринку, на якому цю галузь промисловості цієї країни не було представлено;

  • завоювання нового джерела сировини та напівфабрикатів;

  • впровадження нової організаційної структури в будь-якій галузі.

Схожої точки зору дотримується й Ла Гєрре, який визначає інновацію як будь-яку зміну у внутрішній структурі господарського організму.

Однак більшість економістів стоять на позиціях вузького підходу. Вони обмежують галузь інновації науково-технічними технологічними питаннями. При цьому, згідно з однією точкою зору, інновація — це процес застосування нових технологій, виробів, згідно з іншою, — результат у вигляді нових

методів, продукції, технологічних процесів. Так, угорський економіст Б. Санто визначив інновацію як суспільно-технологічний та економічний процес, який завдяки практичному використанню ідей та винаходів сприяє створенню кращих за своїми характеристиками виробів і технологій.

В кінці 60-х років XX ст. з’явилася перша класифікація інновацій. Вона стала класичною і належить И. Шумпетеру. Він виділив п’ять типів інновацій:

  • виробництво нового продукту, що невідомий споживачам або продукту з якісно новими властивостями;

  • впровадження нового засобу виробництва;

  • освоєння нового ринку збуту певною галуззю промисловості країни;

  • знаходження нових джерел сировини та напівфабрикатів;

  • застосування нових організаційних форм.

На погляд В. Г. Мединського, класифікувати інновації необхідно за такими ознаками:

  • ступінь впливу на зміни;

  • рівень розробки та поширення;

  • ступінь новизни та глибина змін;

  • масштаб інноваційних процесів;

  • сфера впровадження та поширення;

  • роль у відтворюючому процесі;

  • зміст, а також сфера застосування;

  • спрямованість дії.

Керівники підприємств завжди бажають знати, який саме вид інновацій зможе принести їм більшу вигоду. Тому доцільно буде розглянути сучасну класифікацію інновацій:

  • За сферою діяльності підприємства:

  • інновації на вході в підприємство як систему;

  • інновації на виході з підприємства;

  • інновації структури підприємства.

  • За змістом діяльності:

  • технологічні;

  • виробничі;

  • економічні;

  • торговельні;

  • соціальні;

  • управлінські.

  • За інтенсивністю інноваційних змін:

  • інновації нульового порядку (регенерування вихідних властивостей);

  • інновації першого порядку (кількісна зміна);

  • інновації другого порядку (перегрупування чи організаційні зміни);

  • інновації третього порядку (адаптаційні зміни);

  • інновації четвертого порядку (новий варіант);

  • інновації п’ятого порядку («нове покоління»);

  • інновації шостого порядку (новий «вид»);

  • інновації сьомого порядку (новий «рід»).

  • За рівнем об’єктивного та суб’єктивного сприйняття:

  • абсолютна новизна;

  • відносна новизна;

  • умовна новизна;

  • суб’єктивна новизна.

  • За причинами виникнення:

■ реактивні;

  • стратегічні.

Розрізняють три логічні форми інноваційних процесів підприємства: прості внутрішні, прості міжорганізаційні та розширені міжорганізаційні. Простий внутрішній процес передбачає створення та використання інновацій всередині одного і того ж підприємства. Інновація в цьому випадку не набуває безпосередньо товарної форми. При простому міжорганізаційному інноваційному процесі нововведення виступає як предмет купівлі-продажу. Тут відбувається розподіл функції виробництва та функції споживання нововведення.

Розширений міжорганізаційний інноваційний процес проявляється в порушенні монополії першого винахідника нововведення та в утворенні нових його виробництв, що сприяє конкуренції та вдосконаленню якості винайденого товару, технології чи послуги.

Простий інноваційний процес переходить в товарний через дві фази: перша — створення нововведення, друга — його розповсюдження.

Перша фаза - це послідовні етапи наукових досліджень, дослідно- конструкторських робіт, організації дослідного виробництва і збуту інно­ваційного продукту.

До першої фази відносять також розповсюдження інформації про новий продукт через інформаційно-комунікаційні канали.

На другому етапі проходить розповсюдження інновації в нових умовах та в нових місцях використання. В результаті другого етапу зростає кількість як виробників інноваційного продукту, так і його споживачів. Для швидкого розповсюдження інновації необхідна розвинена інфраструктура.

Класифікація нововведень дозволяє розподілити їх за найбільш важливими ознаками з урахуванням різноманітних особливостей всіх ланок виробництва. Класифікація нововведень є необхідною, оскільки від типу новин, які впроваджуються, залежать витрати на нововведення, методи організації інноваційних процесів, ефективність нововведення.

Нововведення слід класифікувати: за значенням і ефективністю (базисні та удосконалюючи); за змістом (продуктові, техніко-технологічні, організаційні, економічні, управлінські, політичні, соціальні, юридичні); за сферою застосування (широкого і часткового застосування); за рівнем новизни (радикальні, що здійснюються на підставі раніше невідомих законів

та закономірностей, і нововведення на базі відомих законів та закономірностей).

На даному етапі розвитку економічних відносин пріоритетними напрямками інноваційної діяльності є: ресурсозберігаючі технології (розробка та впровадження енергоекономічних джерел системи освітлення, розробка новітніх технологій у перспективних галузях кожного з регіону, використання біопалива), машинобудування, як основа високотехнологічного оновлення всіх галузей виробництва; розвиток високоякісної металургії; високотехнологічний розвиток сільського господарства і переробної промисловості; впровадження інноваційних технологій будівництва; охорона і оздоровлення людини та навколишнього середовища; розвиток інноваційної культури суспільства.

Стратегічними цілями інноваційного розвитку держави та регіону є [3,38]:

  • створення та розвиток науково-технічного потенціалу регіону;

  • впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій виробництва;

  • впровадження у виробництво нових видів конкурентоспроможної продукції;

  • фінансове забезпечення створення інноваційного потенціалу регіону .

Важливим моментом інноваційної діяльності є більш докладний розгляд

складових механізму регулювання фінансово-інвестиційного розвитку:

  • впровадження моніторингу зовнішнього середовища, яке включає: аналіз досягнення науково-технічного прогресу в галузях, що створюють економіку регіону; аналіз ринку нововведень; консультації в НАН України відносносно нових наукових досягнень і можливості їх впровадження.

  • аналіз внутрішнього середовища: визначення пріоритетних напрямів інноваційного розвитку; оцінка інвестиційної привабливості економіки регіону; оцінка можливостей регіону до інноваційного розвитку; оцінка реальної конкурентоспроможності економіки регіону та продукції його підприємств за міжнародними стандартами.

  • контроль за фінансово-інвестиційними потоками, які забезпечують інноваційний розвиток: здійснення контролю за економічним обґрунтуванням інноваційних проектів у рамках інноваційної програми; контроль за реалізацією організаційних заходів інноваційної програми; контроль за ефективним використанням коштів обласного бюджету, які надходять до Державного бюджету; сприяння поданню інноваційних проектів на державні експертизи в Департамент інноваційної політики МНО України[5,39].

Складність проблеми комплексної оцінки впливу нововведень на структуру будь-якого об'єкта, як господарство регіону, полягає в тому, що слід ураховувати такі аспекти [1,30]:

  • можливість одночасного і послідовного здійснення нововведень у галузях господарства регіону і зумовлені ними проблеми динаміки перетворення структури виробництва, галузей і господарства регіону в цілому.

  • поширення впливу нововведень як на галузь безпосереднього застосування, так і на суміжні галузі і, можливо, через них на все господарство регіону.

  • нерівномірність науково-технічного прогресу в галузях господарства регіону.

У більшості випадків необхідним є вивчення балансу позитивних і негативних наслідків використання нововведення, щоб остаточно вирішити питання про його застосування в конкретній ситуації та періоді розвитку господарства регіону.

Враховуючи багатоукладність вітчизняної економіки та систему господарських взаємозв'язків суб'єктів ринку, пріоритетними напрямами регіональної інноваційно-інвестаційної політики мають стати [4,31]: