
- •3.Основне питання філософії,його дві сторони та їх рішення.
- •4. Міфоепічні засади
- •5. Філософія Стародавньої Індії.
- •6. Філософія Стародавнього Китаю. Даосизм. Конфуціанство. Легізм
- •7. Філософія Античності. Мілетська школа, натурфілософія Геракліта, атомізм Демокріта.
- •10. Особливості формування Середньовічної філософської думки. Схоластика як особливий тип культури. Полеміка номіналізму і реалізму. Філософія Аквінського (томізм).
- •17. Раціоналізм Лейбніца
- •18 Епоха Просвітництва: соціальні і духовні основи.
- •19. Проблема людини та прогресу людського розуму у філософії французьких, німецьких та англійських просвітників.
- •20. Німецька класична філософія. І.Кант: метафізика, критицизм, агностицизм, апріоризм та категоричний імператив. Космогонічна гіпотеза Канта.
- •21. Філософія абсолютної ідеї Гегеля. Суперечність його методу і системи.
- •24. Раціоналізм і ірраціоналізм як дві тенденції сучасної посткласичної філософії.
- •27. Проблеми логіки та методології наукового пізнання у філософських концепціях позитивізму, неопозитивізму та постпозитивізму.
- •28. Релігійна філософія сучасності: неотомізм,еволюціонізмТейярадеШардена.
- •31 Кордіогносія Юркевича
- •33. Християнський екзистенціалізм л.Шестова та м.Бердяєва.
- •34.Онтологія як теорія
- •Типи онтологій
- •II. Буття речей, процесів
- •III. Буття соціальне
- •35. Проблема субстанції у філософії XVII ст.
- •44. Поняття істини та заблудження. Об'єктивність та конкретність істини. Діалектика абсолютної та відносної істини.
- •45 .Поняття практики,її гносеологічний статус.Форма,структура та функції практики.
- •46. Поняття наукового методу. Емпіричний та теоретичний рівні пізнання,їх основні методи.
- •47. Форма знання:науковий факт,проблема,гіпотеза,ідея,спостереження. Сутність та структура наукової теорії.
- •48. Наука як соціальний інститут. Місце науки в системі соціальних цінностей. Етика науки та соціальна відповідальність вченого.
- •49. Поняття розвитку. Діалектична та метафізична концепція розвитку. Об’єктивна та суб’єктивна діалектика.
- •50. Поняття діалектики: основні принципи, закони і категорії діалектики. Історико-філософські форми діалектики.
- •51. Закон єдності та боротьби протилежностей – суть, ядро діалектики. Протиріччя як джерело руху і розвитку; види протиріч.
- •53. Закон заперечення заперечення; діалектичне та метафізичне розуміння заперечення.
- •56. Джерела та рушійні сили суспільного розвитку
- •57. Основні концепції суспільства у філософії; сутність матеріалістичного розуміння історії.
- •58. Поняття суспільного буття та суспільної свідомості, їх взаємозв’язок; основні форми суспільної свідомості; суспільна психологія та ідеологія.
- •59. Діяльність як спосіб існування і розвитку людини та суспільства. Структура, типи та форми діяльності.
- •60. Філософія як методологічна основа економічного управління та господарювання. Духовні компоненти економіки.
- •61. Поняття ринку. Ринок – середовище для вільного самовизначення людини як суб’єкта економічної діяльності.
- •62. Практична філософія підприємця. Конкуренція як форма вирішення протиріч між людьми в процесі підприємницької діяльності. Людиновимірна сутність економіки.
- •63. Поняття моралі. Формування моральної свідомості особистості. Основні принципи та категорії моральної свідомості.
- •64. Етика та етикет. Місце етики в сучасному світі. Етична проблематика в економічній діяльності.
- •65. Поняття „цінність”. Цінності як визначальні характеристики людського буття. Структура цінностей та їх класифікація. Провідні системи ціннісних орієнтацій в ххі ст.
- •67. Поняття релігії, її сутність та структурні елементи. Основні функції релігії.
- •72. Поняття цивілізації. Основні ознаки цивілізації та критерії визначення її типів. Історичні типи цивілізацій.
- •75. Поняття суспільного прогресу, його сутність та проблема пошуку об'єктивних критеріїв;історичні типи суспільного прогресу.
47. Форма знання:науковий факт,проблема,гіпотеза,ідея,спостереження. Сутність та структура наукової теорії.
Застосування різноманітних методів наукового пізнання дає наукове - знання, але це знання виникає не відразу в готовому вигляді, а розвивається поступово в процесі пізнання в різних формах. Для наукового пізнання насамперед характерні такі форми, як емпіричний факт, проблема, ідея, гіпотеза, теорія.
Фундаментом усього знання в кожній науці є фактичний матеріал або конкретні факти. Фактом (від лат.: factum -здійснене, зроблене) називають подію, явище, процес, які мають місце в об'єктивній дійсності і є об'єктом дослідження. Факт -це речення, що фіксує емпіричне знання.
Ідея — форма духовно-пізнавального відображення певних закономірних зв'язків та відношень зовнішнього світу, спрямована на його перетворення.
За своєю логічною будовою ідея є формою мислення, різновид поняття, зміст якого своєрідно поєднує в собі як об'єктивне знання про наявну дійсність, так і суб'єктивну мету, спрямований на її перетворення.
Проблема - це теоретичне або практичне запитання, яке потребує свого вирішення,, вивчення і дослідження,. У перекладі з грецької мови цей термін означає: перешкоди, складність, завдання.
Спостереження — метод наукового дослідження , що полягає в активному , систематичному , цілеспрямованому , планомірному і навмисному сприйнятті об'єкта , в ході якого отримується знання про зовнішні сторони , властивості і відносини досліджуваного об'єкта .
Величезну роль у розвитку наукового знання відіграє така форма теоретичного мислення, як гіпотеза. Гіпотеза (від грец. зрухеуІт- основа, припущення) - це науково обгрунтоване припущення про існування явищ, про внутрішню структуру або функції явищ, про причини виникнення і розвиток явищ, вірогідність яких на сучасному етапі виробництва і науки не може бути перевірена й доведена. Гіпотеза являє собою форму імовірнісного знання, оскільки вона є таким висловлюванням, істинність і помилковість якого ще не встановлені.
Теорія - це система узагальненого знання, основних наукових ідей, законів і принципів, які відображають певну частину навколишнього світу, а також матеріальну й духовну діяльність людей. Термін "теорія" використовується в широкому значенні. Дуже часто під теорією розуміють людське пізнання взагалі, на відміну від практики, або в сукупності вірогідних знань, на відміну від гіпотези, а часом просто як сукупність суджень у тій чи іншій сфері пізнання. Термін "наукова теорія" використовується і в більш вузькому розумінні - як сукупність понять і суджень щодо деякої предметної сфери, об'єднаних у єдину істинну, вірогідну систему знань за допомогою певних логічних принципів.
У споглядальному, теоретично-пізнавальному плані під теорією розуміють систему знань, що описує і поєднує сукупність явищ деякої сфери дійсності і зводить відкриті в ній закони до єдиного об'єднуючого підґрунтя. У цьому плані наукова теорія як система знання характеризується деякими ознаками.
♦ Першою ознакою наукової теорії є предметність, бо вся сукупність понять і тверджень відноситься до однієї і тієї ж предметної області, повинна відображувати одні і ті ж об'єкти дослідження. Правда, ця ознака не включає того, що для пояснення одних і тих же об'єктів можуть існувати декілька теорій.
♦ Друга ознака - адекватність і повнота відображення об'єктивної реальності. Це значить, що знання, які дає теорія, відповідали б тому оригіналу, який вона описує, тобто вона повинна бути вірогідною, мати характер об'єктивної істини.
♦ Ознака перевірочності характеризує теорію з точки зору змістовної істинності і здатності її до розвитку і вдосконалення. Перевірочність виступає як встановлення відповідності змісту твердженням теорії, властивостям, відношенням реальних об'єктів. Вирішальним засобом такого встановлення є науковий експеримент, практика в її широкому розумінні. Відповідно з цим повинна виконуватись вимога внутрішньої несуперечливості теорії і відповідності її дослідним даним. У протилежному випадку теорія повинна бути удосконалена або навіть заперечена.
♦ Ознака істинності та вірогідності полягає в тому, що істинність основних тверджень наукової теорії вірогідно встановлена. У цьому відношенні наукова теорія відрізняється від наукової гіпотези, де істина встановлюється тільки з тим або іншим ступенем вірогідності.
Структура наукової теорії
Твердження наукової теорії безпосередньо відсилають не до реальних об’єктів, а до об’єктів ідеалізованих. За своєю структурою теорія є внутрішньо диференційована, цілісна система знання, яку характеризує логічна залежність одних елементів від інших.
У сучасній методології науки виділяють наступні головні компоненти теорії: 1) вихідну емпіричну основу, яка складається із сукупності фактів, отриманих під час експериментів і потребуючих теоретичного з’ясування; 2) вихідну теоретичну основу – сукупність первинних допущень, постулатів, аксіом, загальних законів теорії, які в сукупності утворюють ідеалізований об’єкт теорії; 3) логіку теорії – множину припустимих у межах теорії правил висновку та доведення; 4) сукупність виведених у теорії тверджень із їх доказами, які утворюють головний масив теоретичного знання.