Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
презентація зачоса.doc
Скачиваний:
13
Добавлен:
05.02.2016
Размер:
65.02 Кб
Скачать

Cлайд 3 (ФУНКЦІЯ ПЛАНУВАННЯ)

Планування відноситься до загальних, базових функцій менеджменту і є відправною ланкою у циклі управління. Планування визначає, якими мають бути цілі організації і що слід робити її членам, щоб їх досягти, тому можна сказати, що воно відображає рівень осмисленості діяльності організації.

Планування – це вміння передбачити цілі організації, результати її діяльності і ресурси, які необхідні для досягнення поставлених цілей.

Слайд 4

Планування допомагає відповісти на такі важливі запитання:

1. Якою хоче бути організація?

2. Де організація знаходиться зараз, які результати і умови її

діяльності?

3. В якому напрямку вона збирається рухатись?

4. Як, за допомогою яких ресурсів можуть бути досягнуті цілі

організації?

Отже, планування – перший і найважливіший етап управління. На основі розробленої системи планів в подальшому здійснюється організація робіт, мотивація задіяного для їх виконання персоналу, контроль результатів та їх оцінка з точки зору планових показників.

Слайд 5

. Аналіз та оцінка внутрішнього потенціалу підприємства

Його мета полягає в оцінці меж поліпшення економічних результатів фірми завдяки підвищенню її рівня конкурентоспроможності у цілому і в тих видах діяльності, якою вона займається. Тобто йдеться про оцінку внутрішнього середовища підприємства, виявлення його сильних і слабких

сторін.

Внутрішнє середовище має декілька зрізів, кожен із яких включає набір ключових процесів і елементів організації, стан яких у сукупності визначає її потенціал. Так, маркетинговий зріз внутрішнього середовища підприємства охоплює ті процеси, які пов'язані з реалізацією продукції.

Це:

– частка ринку, яку займає підприємство і його конкурентоспроможність;

– різноманітність і якість асортименту виробів;

– ринкова демографічна статистика;

– ринкові дослідження і розробки;

– передпродажне і післяпродажне обслуговування клієнтів;

– ефективний збут, реклама і просування товарів (приклад );

– прибутковість.

В результаті оцінки внутрішнього середовища підприємства визначаються його сильні та слабкі сторони, які можуть включати:

Сильні сторони:

– міцні ринкові позиції;– великі масштаби виробництва;– наявність унікальної технології;

– переваги в області витрат;– висока кваліфікація працівників підприємства;– позитивний імідж;

– наявність інновацій і можливості їх реалізації;– винахідливість у функціональних сферах діяльності;– стійке фінансове становище;– можливість залучення рідкісних ресурсів;

– захищеність (хоч у чомусь) від сильного конкурентного тиску.

Слабкі сторони:

  • невизначеність стратегічних напрямків;– нездатність фінансувати необхідні зміни стратегії.

  • – застаріла технологія;– низька прибутковість;– відсутність управлінського таланту і глибокого бачення проблеми у вищого керівництва;– надмірна централізація управління;

  • – відсутність деяких типів ключової кваліфікації і компетенції у

працівників;– відставання в області досліджень і розробок;– відсутність ефективної системи контролю;– неефективні системи мотивації та оплати праці;– надто вузька спеціалізація;

– слабка маркетингова діяльність тощо.

Як правило, цілі групуються в межах чітко окресленого економічного чи управлінського просторів за однорідними ознаками. Різні автори дають свій перелік сфер діяльності, для яких необхідно визначати цілі.

Найчастіше цей перелік включає:

- прибутковість - позиції на ринку - продуктивність - продукція - фінансові ресурси - виробничі потужності - інновації ,персонал

Слайд 7

Організовування – одна з основних функцій менеджменту

Ефективність діяльності будь-якої фірми великою мірою залежить від того, наскільк професіонально виконується така функція менеджменту як організовування. Здійснюючи цю функцію, менеджмент формує певну систему відносин між окремими підрозділами підприємства, що дозволяє їм

ефективно співпрацювати і досягати поставлених цілей, підбираючи для цього відповідні засоби.

Організовування – це процес формування структури управління організацією, встановлення системи зв'язків та відносин, що дає змогу підприємству ефективно працювати для досягнення поставлених цілей.

Організація як система може бути утворена лише тоді, коли з'явиться можливість сформувати і належним чином об'єднати її складові частини, побудувати її структуру, яка забезпечить стійкість, стабільність системи, дасть їй змогу реалізувати певні властивості, необхідні для бажаного функціонування. Завдяки структурі система відтворює себе, існуючи певний час у відносно незмінному вигляді з точки зору своєї якості.

Cтруктура організації – це впорядкована сукупність стійко взаємозв’язаних елементів, що забезпечують функціонування і розвиток організації як єдиного цілого. Вона характеризує її будову,

просторово-часове розташування її частин, взаємозв'язки між ними і тісно пов’язана з цілями, функціями, процесом управління, роботою менеджерів і розподілом між ними повноважень. В рамках організаційної структури відбувається рух потоків інформації і прийняття управлінських рішень, в чому беруть участь менеджери всіх рівнів, категорій і професійної спеціалізації.

Слайд 8

Основні фази організаційного процесу (Функції, що здійснюються в межах

кожної фази)

Фаза почину (ініціювання): від першого задуму організації до стадії формування апарату управління

нею

- визначення завдань організації;

- визначення способів їх вирішення;

- проектування системи комунікацій.

Фаза облаштування (координації): від початку формування до визначення задач поточної діяльності - визначення необхідних видів діяльності;

- визначення складу виконавців;

- створення системи мотивації виконавців.

Фаза розпорядча (адміністрування): здійснюється у сформованому апараті за визначеними напрямками як поточне керівництво діяльністю організації

- делегування повноважень та обов’язків;

- визначення змісту розпоряджень;

- забезпечення виконання розпоряджень.

Ключовими поняттями організаційної структури є її елементи, зв'язки (стосунки), рівні та повноваження. Елементами організаційної структури можуть бути як окремі працівники (керівники, спеціалісти, службовці), так і служби або органи апарату управління, в яких зайнята та чи інша кількість фахівців, що виконують певні функціональні обов’язки.

Слайд 9

Мотивація роботи підлеглих – важлива функція менеджменту

Здійснюючи функції планування та організовування, менеджери визначають,що конкретно, ким і в який спосіб повинно бути зроблено для того, щоб забезпечити успішне функціонування підприємства. Але не менш важливим завданням менеджменту є створення механізму приведення в дію всіх ланок організаційної структури фірми, який би забезпечував координацію діяльності працівників і заохочував їх до ефективного виконання заданих функцій згідно визначених цілей і задач. Таким механізмом є продумана і обгрунтована система мотивації, яка дозволяє цілеспрямовано впливати на поведінку людей відповідно до потреб організації.

Вперше слово “мотивація” вжив А. Шопенгауер у статті “Чотири принципи Шопенгауер у статті “Чотири принципи достатньої причини” (1900-1910), після чого даний термін став широко використовуватися для пояснення причин поведінки людей та тварин. У менеджменті це психологічне явище використовується для виявлення важелів впливу на поведінку тих чи інших працівників фірми з тим, щоб,використовуючи ці важелі, моделювати ситуації, коли індивіди згодні працювати відповідно до загальноорганізаційних цілей.

Ні одна дія людини не відбувається без мотивації. Тому для успішного керування поведінкою людей у процесі їх трудової діяльності дуже важливо встановити, чому саме люди працюють. Що викликає у людини бажання і потребу працювати? Чому одним людям напружена праця приносить задоволення, а інші ставляться до неї байдуже або навіть з відразою? Які фактори зумовлюють те або інше ставлення людини до роботи? Яким чином можна посилити зацікавленість працівника у поліпшенні результатів його

роботи? На ці та інші подібні запитання можна відповісти, розглядаючи явище мотивації.

Одним із перших запропонував загальну теорію мотивації американський вчений Д. Аткінсон.

Сьогодні існують різні трактування мотивації, які можна звести до двох напрямків. Перший розглядає мотивацію як сукупність чинників чи мотивів. Мотивація за цією схемою обумовлюється потребами і цілями індивіда,умовами діяльності (як об’єктивними, зовнішніми, так і суб’єктивними,внутрішніми – знаннями, вміннями, здібностями, характером), світоглядом,переконаннями, рівнем прагнень та ідеалами тощо. З врахуванням цихфакторів приймаються рішення, формуються наміри.

Прибічники цього напрямку визначають мотивацію як певні сили (зовнішні щодо людини чи внутрішні), що змушують людину з ентузіазмом інаполегливістю виконувати задану роботу.

Другий напрямок розглядає мотивацію не як статичне, а як динамічне явище, як процес, механізм,

звідки і відповідна назва цієї групи мотиваційних теорій – процесуальні. Вони дають визначення мотивації як процесу спонукання себе або інших до діяльності, спрямованої на досягнення поставлених цілей – особистих чи загальноорганізаційних. Ці теорії концентрують увагу на процесах мислення працівників, що обирають способи отримання винагороди.

Пропонується і визначення мотивації з врахуванням обох підходів. “Мотивація – це сукупність внутрішніх і зовнішніх рушійних сил, що спонукають людину до діяльності, задають межі і фоми діяльності, спрямовують цю діяльність на досягнення певних цілей”.

Вплив мотивації на поведінку людини залежить від багатьох факторів. Старанність, наполегливість у досягненні цілей формуються тільки під впливом сильних мотиваційних чинників, а наслідком

слабкої мотивації є лише таке виконання роботи, яке не тягне за собою покарання. Отже, мотивація визначає пріоритети ділової активності, посилює бажану поведінку людини. Тому вивчення розуміння внутрішніх механізмів мотивації праці дає змогу менеджерам виробити ефективну політику у сфері трудових відносин, створити “режим найбільшого сприяння” для тих, хто дійсно прагне продуктивної праці.