Іі. Основні умовні позначення, які застосовуються при нанесенні тактичної обстановки на топографічні карти

Читати карту – це означає правильно та у повному обсязі сприймати умовні знаки, швидко та безпомилково розпізнавати за ними зображені об’єкти та їх характерні особливості. Залежно від вирішених завдань, послідовність читання карти може бути різною.

При цьому необхідно дотримуватися деяких загальних правил:

1. Читати на карті треба не все підряд, а вибірково, звертаючи увагу на ті елементи її змісту, які стосуються поставленого завдання.

2. Умовні знаки об’єктів, що вивчаються, необхідно розглядати не ізольовано, а у взаємозв’язку із зображенням рельєфу та іншими елементами місцевості, визначаючи при цьому взаємний вплив цих об’єктів на виконання поставленого завдання.

3. Читання карти потрібно закінчувати осмисленим запам’ятанням зображених на карті об’єктів місцевості, які є предметом вивчення і розпізнавання їх у натурі під час виконання бойового завдання.

Топографічні елементи місцевості зображаються на топографічних картах у вигляді умовних знаків, знаючи які, можна уявити характер і взаємне розташування місцевих предметів. Абсолютно всі об’єкти місцевості позначити не можливо, навіть на карті найбільшого масштабу. З метою підвищення наочності та читання топографічної карти дрібні та незначні об’єкти на ній не позначаються.

Умовними знаками топографічних карт називається система графічних, літерних, цифрових та кольорових позначень, яка дозволяє зобразити місцевість на карті. До умовних знаків завжди висувалися серйозні вимоги, основними з яких є :

– знаків не повинно бути багато, оскільки їх усі треба знати;

– знаки мають нагадувати об’єкт, який зображується;

– знаки мають бути досить простими для накреслення та запам’ятовування.

Графічні умовні знаки поділяються на масштабні, позамасштабні, лінійні та пояснювальні.

Масштабні (контурні) умовні знаки застосовуються для зображення місцевих предметів, розміри яких виражені у масштабі карти і можна визначити площу такого об’єкта (луг, ліс, чагарник, болото тощо). Зовнішні межі (контури) таких об’єктів позначаються на карті точковим пунктиром, якщо вони не збігаються з лініями місцевості (дорогами, річками тощо).

До пояснювальних знаків належать ті, що вказують на рід рослинності, напрямок течії річки, глибину болота тощо.

Позамасштабні умовні знаки застосовуються для зображення об’єктів, розміри яких не можна показати у масштабі карти (башти, колодязі, пам’ятники, окремі дерева тощо), а, отже, не можна визначити площу об’єкта за картою шляхом вимірювань. Точне розташування цих предметів визначається головними точками, якими і користуються у разі визначення координат, вимірюванні відстаней та вирішення інших завдань.

Лінійними умовними знаками позначаються об’єкти місцевості, у яких за картою можна вимірювати довжину, але не можна вимірювати ширину (дороги, канави, нафтопроводи, лінії електропередач тощо). Крім графічних умовних знаків, якими позначаються місцеві предмети, для додаткової характеристики застосовуються повні і скорочені підписи та цифрові позначення.

Для підвищення наочності топографічні карти друкуються у кольорах, що відповідають забарвленню об’єктів місцевості: ліс – зеленим, гідрографія – синім, рельєф і піски – коричневим, щільно забудовані квартали населених пунктів та автошляхи з покриттям – жовтогарячим кольором.

Кожний офіцер особисто веде свою робочу карту так, щоб в ній міг розібратися будь-який інший офіцер. Дані обстановки наносяться встанов­леними умовними знаками тонкими лініями так, щоб якомога менше затемнювалась топографічна основа карти і добре читалися орієнтири, назви об’єктів, їх кількісні та якісні характеристики.

Положення своїх військ, їх завдання і дії позначаються червоним кольором, крім ракетних військ, артилерії і спеціальних військ, які позначаються чорним кольором. Положення і дії військ противника позначаються синім кольором такими ж умовними знаками, як і свої війська.

Нумерація і найменування частин і підрозділів, інші написи підписуються: своїх військ – чорним, противника – синім кольором.

Умовні знаки військ, вогневих засобів, бойової та іншої техніки наносяться на карту згідно з їх дійсним місцезнаходженням на місцевості і розташовуються за напрямком дії або ведення вогню; у середині або поруч з умовними знаками вогневих засобів, бойової та іншої техніки при необхідності вказуються тип і кількість цих засобів.

Джерела даних про противника позначаються чорним кольором, як правило, початковими літерами найменування джерела (Сп – спостереження, П – свідчення полоненого, А – повітряна розвідка, ДП – документи противника). Дата і час, до яких відносяться дані про противника, підписуються під позначенням джерела отримання даних. Свідчення, які потребують перевірки, позначаються знаком питання. Другорядні дані на карту не наносяться, а записуються на полях карти або в робочому зошиті. Фактичні дії військ і їх розташування наносяться встановленими умовними знаками суцільною лінією. Наміри командира і дії, що передбачаються виконати підрозділом, а також дороги, аеродроми та інші об’єкти, що будуються, позначаються переривистою лінією (пунктиром). Запасні райони розташування військ і запасні позиції позначаються переривистою лінією (пунктиром), але з літерою “З” у середині знаку або поруч з ним; хибні райони розташування військ, хибні споруди і об’єкти позначаються переривистою лінією, але з літерою “Х” у середині знаку або із ним.

У разі нанесення на карту кількох положень підрозділу (частини) за даними на різний час або для більшої наочності нанесеної на карту обстановки, умовні знаки дозволяється доповнювати штрихами, пунктирами, точками або підтушо­вувати кольорами: при цьому рекомендується найближче завдання підмалювати (підтушувати) оранжевим, а подальше – зеленим кольором. Час, до якого відноситься те чи інше розташування військ, указується під найменуванням підрозділу (частини) або в рядок. Ці підписи в окремих випадках можуть бути зроблені на вільному місці карти зі стрілкою від напису до умовного знаку.