Основні види протипіхотних інженерних загороджень

Колючий дріт – тип загородження у вигляді дроту з розташованими на ній гострими шипами. Використовується для будівництва недорогих загороджень, а також для покращення якостей тих, що вже існують. Людина чи тварина, яка спробує пройти крізь колючий дріт, буде відчувати не самі приємні відчуття, навіть може отримати рану. Загородження з колючого дроту потребують тільки опори і сам дріт. Його може швидко встановити навіть робітник з низькою кваліфікацією.

Спіраль Бруно являє собою протипіхотне загородження у вигляді циліндричної спіралі діаметром 70-130 см і довжиною до 25 м, сплетеної з декількох ниток колючого дроту, які перетинаються.

Спирали Бруно з’явились під час Першої світової війни.

Часник  - військове загородження. Складається з декількох гострих штирів, спрямованих у різні боки. Якщо його кинути на землю, то один шип буде направлений догори, а решта становитимуть опору. Загородження з великої кількості розкиданого часнику було ефективно проти кінноти, застосовувалось також проти піхоти, слонів і верблюдів. Довжина кожного стрижня біля 5 сантиметрів, товщина 0,8-1 см. Стрижні можуть закінчуватись зазубринами, як риболовні крючки.

Сучасні аналоги часнику (які називають «їжаки») використовуються у якості протиавтомобільного загородження - для проколу шин.

Засіка – оборонне загородження у лісовій місцевості. Одне з самих серйозних і найбільш трудно знешкоджуємих перешкод. Будується з дерев діаметром не менше 15 см, повалених рядами чи хрест-навхрест вершинами в сторону противника. Робиться дуже скоро. Заважає переміщення піхоти і виключає маневр кавалерії.

Засіки відомі з стародавніх часів, застосовувались вони і у війнах початку ХХ ст.

С-185, "Гобі" – Електросигналізаційний комплекс для охорони державного кордону, прийнятий на озброєння у 1988 році на заміну С-175. Лінійна частина комплексу зроблена на металевих (а не дерев’яних) опорах без козирків. Вперше комплекс працює безконтактно, показуючи спрацювання при наближенні порушника ближче 1-2 метрів до лінійної частини.

 

Основні типи протипіхотних і протитанкових мін

Мінно-вибухові загородження становлять основу інженерних перешкод і влаштовуються у вигляді мінних полів, мін та окремих мін.

Для обладнання мінно-вибухових загороджень застосовуються протипіхотні та протитанкові міни.

Протитанкові міни бувають: протигусеничні; протиднищеві; протибортові.

2.За вражаючєю дією: фугасні; осколкові; кумулятивні.

3. По направленості дії: направленої дії; ненаправленої дії.

4. По виду матеріалу виготовлення корпусу: металеві; дерев’яні; пластмасові; комбіновані.

5. По можливості розмінування : розмінуванні; не розмінуванні.

6. По способу підриву міни: нажимні; електричні; на розривання розтяжки; на розтягування розтяжки; годинникові міни.

7. По способу встановлення: вручну; системою дистанційного мінування; реактивною системою залпового вогню; авіаційними засобами; наземними транспортними системами; артилерійськими системами.

8. Магнітні міни.

9. Міни з самознищуванням.

Протипіхотні міни фугасного типу "Монета”, "Пелюсток”, та ін. Мають крихітні розміри 4-6 см. при товщині 1 см. та вагою 8-11 г. Корпус такої міни виготовлено з м’якого пластику або синтетичної тканини, вибуховий заряд – желеподібна вибухівка малої ваги – до 9 г.

Міни цього класу не мають вибухового пристрою. Їх розкидають на місцевості за допомогою засобів дистанційної установки. У вхідному положенні вони просякнуті флегматизованими речовинами (фреоном) при падінні на землю не вибухають. Через кілька хвилин після падіння на землю вони стають вибухонебезпечними: при незначному натисканні або переміщенні вони вибухають. Колір міни – такий як і місцевість. Вони можуть тривалий час перебувати у бойовому стані.

Протипіхотні осколкові міни – можуть вбити або поранити кілька десятків чоловік. Це – найефективніші міни, які при спрацюванні підскакують на висоту до 0,8-1,5 м. І при вибуху вражають у радіусі до 20 м. Міни встановлюються вручну або дистанційно.

Найбільш сучасними є протипіхотні міни типу МОН (МОН-50, МОН-100, МОН-200). Це міни направленої дії. Цифра вказує відстань ураження.

Можливість ураження танків, БТР, БМП на мінних полях міна типу ТМ- 62 за витрати 750-1000 прим. на I км. становить 0,65-0,75, та якщо з хв типу ТМК-2 за умови витрачання 300-400 прим. на I км. - 0,7 - 0,8.

Протитанкові мінні поля встановлюють мінними загородженнями, вертольотами, обладнаними комплексом для розкладки мін (БМР-2), з застосуванням автомобілів, обладнаних лотками, вручну.

Причіпний і гусеничний мінні загороджувачі (ПМЗ-4. ГМЗ) призначені для установки протитанкових мін у ґрунт, сніг і поверхню грунту, снігу, і навіть для установки керованих мінних полів. Загороджувач ПМЗ-4 транспортують автомобілем чи БТР.

Комплект знімального устаткування БМР-2 до вертольоту призначений для установки ПТ на поверхню грунту чи снігу, швидкість мінування - 15 км/год. БМР - встановлює один ряд мін з кроком мінування 5,5 м, боєкомплект – 110 мін, час викладки боєкомплекту 3-4 хв.

ПМЗ-4 в боєкомплекті має 200 мін ПТ типу ТМ-62, протипіхотних типу ПМН - 1000 прим. Час установки мін:

- остаточно споряджених ПТМ – 8-10 хв ;

- неостаточно споряджених – 35-40 хв;

- неостаточно споряджених ППМ – 60-90 хв.

Вручну ПТ мінні поля встановлюються стройовим розрахунком. Від польового складу кожен солдатів підносить 4 міни.

Підрозділ (взвод, відділення) вибудовується на вихідної лінії в один з інтервалами між солдатами 8 кроків. (Викладач вибудовує студентів із мінами) і розраховується за порядку номерів. По команді викладача (студента) всі числа роблять 12-15 кроків вперед, де кладуть за однією міні, зробивши крок у бік. Потім за команді командира роблять 30-40 кроків і чи непарні номери роблять крок у інший бік і кладуть ще одне міну і т.д.

При установці ПТ мін вручну у ґрунт в льотних умовах них відкриваються лунки відповідно до формою і розмірами мін. Якщо грунт має трав'янистий характер, то дерен підрізується площею 60х60 см і відвертається убік противника, відкривається лунка для міни, міна встановлюється в лунку й засипається землею і утрамбовується, потім маскується. На місці установки міни земля виноситься чи розкидається.

Забороняється установка міни в поглиблення і вибоїни, і навіть поруч із пнями і валунами.

ПТМ натискного дії встановлюється в лунки в такий спосіб, щоб кришка міни в твердому грунті вивищувалась від поверхні грунту на 2-3 см, а м'якому грунті встановлюється врівень.

Необхідна знати, що установка ПТМ на поверхню грунту здійснюється у таких випадках:

- при мерзлому чи особливо твердому грунті;

- при наявність снігового покрову глибиною понад 25 см;

- за умови встановлення з вертольота;

- при мінування безпосередньо на бойових курсах наступаючих танків противника (коли вже немає часу на установку мін у ґрунт). У інших випадках міни встановлюються в грунт.

При установці ПТМ типу ТМ-62 необхідно:

1. Вигвинтити (вийняти) пробку з міни й переконатися у правильності становища гумової прокладки міни.

2. Угвинтити підривник у міну і підтягти його ключем.

3. Встановити міну в лунку чи поверхню.

4. Зняти з підривача захисну чеку і різко натиснути кнопку пускача.

5. Замаскувати мину.

Командир правофлангового відділення під час установки мінного поля позначає кордон замінованого ділянки віхами.

Потім викладач розповідає порядок установки ППМП. Протипіхотні мінні поля бувають з фугасних мін (ПМН, ПМН-2, ПМД), осколкових (ПОМЗ-2М, ОЗМ-72) та їх поєднання.

ПП мінні поля зазвичай встановлюються перед протитанковими.

На окремі ділянки, недоступних для бойової техніки можуть встановлювати лише ППМП.

Розміри ППМП по фронту можуть становити від кількох десятків до сотень метрів, а глибину 10-15 м і більше. Мінні поля можуть бути з 2-4 і більше рядів мін з відстанню між рядами 5 м, для фугасних мін – щонайменше – 1 м, для осколкових 1-2 радіуса суцільного ураження.

Витрата мін на 1 км. мінного поля приймають: для фугасних – 2-3 тис, для осколкових – 100-300 од. Можливість ураження на зазначених мінних полях становить 0,15-0,25 і 0,3-0,5 відсотка відповідно.

Установку мін вручну починають із віддаленого рубежу. Підривники командиру видають лише в місцях установки мін. Заміновані ділянки на час установки позначають добре видимими знаками, біля ділянок виставляється охорона. Після закінчення установки мінного поля охорону знімають.

Фіксація мінного поля включає: складання формуляра, а на кожну окрему міну – звітну картку.

Формуляр і звітна картка складається з схеми прив'язки мінного поля і текстової частини. У окремих у формуляр включається схема мінного поля.

На схему мінного поля наносяться: координатна сітка; контур мінного поля із прив'язкою кутових точок до орієнтирів на місцевості і схемі; азимути й відстані від основного орієнтиру до точок, що прив’язуються; характерні найближчі місцеві предмети і елементи місцевості; передній край оборони противника.

Для прив'язки мінних полів обираються постійні орієнтири, розташовані поза межами мінного поля. У текстової частини вказується кількість і типи встановлених мін.

На схемі мінного поля вказуються контури мінного поля, кількість рядів мін та відстань між рядами і мінами, місця проходів в мінному поле.

Формуляри і звітні картки мінних полів і окремих мін зберігаються у частини, яка встановила мінне поле.

Крім вище зазначених мінних полів можуть встановлюються керовані мінні поля, які приводяться в дію за командою по дротах чи по радіо, а також хибні мінні поля.

Старший викладач кафедри військової підготовки

працівник ЗС України Д.В. ЗАЙЦЕВ

15