125.Поняття та види кредиту.

У юридичній літературі під кредитними правовідносинами розуміють всі кредитні відносини, що виникають при наданні (передачі, використанні і поверненні) грошових коштів або інших речей, визначених родовими ознаками, на умовах повернення. Стаття 1 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначає банківський кредит як будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Суб'єкти господарської діяльності можуть використовувати такі форми кредиту: банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний, бланковий, консорціумний. Банківський кредит надається суб'єктам кредитування усіх форм власності у тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором. Кредити, які надаються банками, поділяються:

за строками користування на:

а) короткострокові - до 1 року; можуть надаватися банками у разі тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв'язку з витратами виробництва та обігу, не забезпечених надходженням коштів у відповідному періоді;

б) середньострокові - до 3 років; можуть надаватися на оплату обладнання, поточні витрати, на фінансування капітальних вкладень;

в) довгострокові - понад 3 роки; можуть надаватися для формування основних фондів. за забезпеченням на:

а) забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами);

б) гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи);

в) з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації);

г) незабезпечені (бланкові);

за ступенем ризику на:

а) стандартні кредити;

б) кредити з підвищеним ризиком;

за методами надання на:

а) кредити, що надаються у разовому порядку;

б) кредити, що надаються відповідно до кредитної лінії. Під кредитною лінією розуміється згода банку-кредитора надати кредит у майбутньому в розмірах, які не перевищують заздалегідь обумовлені розміри за певний проміжок часу без проведення додаткових спеціальних переговорів;

в) гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою, із стягненням комісії за зобов'язання);

за строками погашення на:

а) кредити, що погашаються водночас;

б) кредити, що погашаються у розстрочку;

в) кредити, що погашаються достроково (на вимогу кредитора або за заявою позичальника);

г) кредити, що погашаються з регресією платежів;

д) кредити, що погашаються після обумовленого періоду (місяця, кварталу).

126.Кредитний договір зміст і форма

Стаття 1054 ЦКУ. Кредитний договір

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зо­бов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплати­ти проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитно­го договору.

1. Кредитний договір регулює кредитні відносини між різними учасниками цивільного обігу. Коло кредитодавців (кредиторів) за даним договором обмежується банківськими та іншими фінансовими установами. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про фінансові по­слуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 р., фінансовою установою визнається юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи кілька фінансових послуг та внесена до відповідного реєстру в порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечен­ня, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг. Правовий статус та особливості діяльності зазначених установ регламентуються відповідними законодавчими актами (законами України «Про Національний банк України» від 20.05.1999 р., «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 р., «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових по­слуг» від 12.07.2001 р., «Про кредитні спілки» від 20.12.2001 р., «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» від 05.04.2001 р., «Про фінансовий лізинг» від 16.12.1997 р., «Про страхування» від 07.03.1996 р., «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» від 15.03.2001 р.). Позичальниками у кредитному до­говорі можуть виступати як юридичні, так і фізичні особи.

Предметом кредитного договору, як правило (за винятком комерційного кредиту), є гро­шові кошти (кредит). У ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулю­вання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 р. зазначено, що фінансовим кредитом є кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під певні проценти. Поняття банківського кредиту визначається як будь-яке зобов'язання бан­ку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зо­бов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми (ст. 2 Закону України «Про банки і банків­ську діяльність» від 07.12.2000 р.). На відміну від інших позикодавців банк, як правило, надає грошові кошти, що не належать йому на праві власності. Це кошти, що залучені бан­ком від його клієнтів. Більше того, банківський кредит обтяжений правами вимоги з боку клієнтів банку (у випадку ліквідації банку ці вимоги включаються до ліквідаційної маси). Відповідно до ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 р. до кредитних операцій належать:

розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик;

організація купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррай-тинг — купівлю на первинному ринку цінних паперів з наступним їх перепродажем інве­сторам; укладання договору про гарантування повного або часткового продажу цінних па­перів емітента інвесторам, про повний чи частковий їх викуп за фіксованою ціною з на­ступним перепродажем або про накладання на покупця обов'язку робити все можливе, щоб продати якомога більше цінних паперів, не беручи зобов'язання придбати будь-які цінні папери, що не були продані);

надання гарантій і поруки та інших зобов'язань від третіх осіб, що передбачають їх виконання у грошовій формі;

набуття права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені то­вари чи надані послуги, беручи на себе ризик виконання таких вимог та приймання плате­жів (факторинг);