Зовнішня політика уцр

Центральна Рада була поставлена в складне становище і шукала оптимального виходу з цієї ситуації. Дії Центральної Ради були вимушеними і мотивувалися деякими обставинами:

1. відсутністю військової сили для боротьби з Тимчасовим урядом;

2. непідготовленістю народних мас до сприйняття ідеї боротьби

з Тимчасовим урядом, а значить, і з Росією;

3. можливістю руйнування українського фронту і окупації України німецькими та айстро - угорськими військами.

Тимчасовий уряд невблаганно торував шлях від демократії до встановлення диктатури. З цією метою Керенський скликав у Москві Державну нараду. Але Центральна Рада і більшовики відмовилися брати в ній участь. Та це не перешкодило підготовці Корніловського заколоту з метою встановлення військової диктатури в країні. В Центральній Раді було утворено більшовицьку фракцію.

Розвиток історичних подій спонукав Центральну Раду до рішучих кроків у боротьбі за державний суверенітет. Центральну Раду у боротьбі з Тимчасовим урядом своїми рішеннями підтримував з'їзд народів Росії, який проходив у Києві 21 - 28 вересня 1917 року. З'їзд засудив державну централізацію і закликав до федеративної побудови Росії, до розв'язання болючих питань соціально - економічного розвитку, що суттєво загострило відносини між Центральною Радою і Тимчасовим урядом.

Центральна Рада готувалася до скликання Установчих зборів.

Було затверджено виборчий закон, за яким встановлювалося загальне і рівне виборче право шляхом безпосередніх виборів і таємного голосування.

Більшовики готовили повстання в Києві,але Центральна Рада роззброїла їх. Центральна Рада взагалі підкреслено лояльно ставилася до діяльності більшовиків, більшовицьких організацій, не визнаючи стану війни з Раднаркомом. На території області Війська Донського вів рішучі бої з військовим урядом під керівництвом генерала О.Колегіна і вимагав від Центральної Ради підтримки своїх дій. Центральна Рада мала щодо цих подій власну політику. Назрівав конфлікт, який вилився 17 грудня 1917 року в ультиматум Раднаркому Центральній Раді. У зв'язку з цим було чотири ультиматуми:

1. відмовитися від спроб деорганізації загального фронту ( йшлося про утворення українського фронту);

2. не пропускати військові частини з фронту на Дон або інший район з ворожими Раднаркому урядами;

3. пропускати революційні ( більшовицькі ) війська на Південний фронт;

4. припинити роззброєння радянських полків і червоногвардійських загонів.

На роздуми ЦР давалося 48 годин і у випадку незгоди Раднарком вважав ЦР у стані відкритої війни проти радянської влади на Україні. ЦР відкинула ультиматум Раднаркому, бо у випадку його прийняття вона повинна була б самоліквідуватися. Напрошується . Напрошується висновок, що більшовицький уряд шукав приводу для війни з Україною.

У відповідь ЦР прийняла рішення про припинення транспортування хліба на північ Росії, про створення власної грошової системи. Сторони почали готуватися до війни.

Раднарком не тільки прийняв виклик Центральної Ради, а й ретельно до нього підготувався. До Харкова було стягнуто великі збройні сили, а 23 грудня більшовики і ліві есери сформували в місті ВРК, до якого перейшла вся повнота влади. Поступово більшовики витіснили з міста гарнізони Центральної Ради.

Раднарком воював проти Центральної Ради, тому що вона була проти існування радянського уряду, проголошеного представниками трудящих самої України.

У Харкові в грудні 1917 р. було створено радянську УНР обрано Центральний виконавчий комітет ( ЦВК), головою якою став Медвєдєв. ЦВК затвердив перший радянський уряд - Український Народний Секретаріат. Схожість назви з урядом Центральної Ради була не випадковою.

Співіснування Центральної Ради і більшовицьких організацій в Україні у кінці 1917 р. призвело не тільки до „ війни декретів ” та відвертої „ силової боротьби ” . Більшовицький центр домігся свого і 23 - 24 грудня в Харкові було проголошено радянську владу в Україні, спрямовано уряд, підпорядкований Раднаркому. Для Раднаркому цей факт мав велике значення. Виходило, що тепер Радянська Росія допомогла українським трудящим захистити створений ними радянський уряд, а не воювати проти УНР.

Народний секретаріат видав декрет про скасування заборони на вивіз хліба з України в Росію. Було також опубліковано постанову про недійсність усіх постанов Генерального секретаріату.

Проводилися і військові операції з метою роззброєння сил противника та поширення своєї влади. Попереду тут були більшовики. У цій ситуації керівники Центральної Ради зрозуміли неможливість перетворення Росії у демократичну федеративну державу і вирішили відокремитися від більшовицької диктатури. З'явилася нагальна потреба проводити самостійні мирні переговори з Німеччиною та її союзниками у Брест - Литовському. Тоді було проголошено Центральною Радою ІV Універсал, який проголосив незалежність УНР від Росії. Українські лідери зрозуміли нагальну потребу відмежуватися від контрольованого більшовиками центру. Продовжували точитися бої між Центральною Радою і радянськими військами. Був наступ на Київ, який відбувся у трьох напрямках: через південь, через Яготин, через Ніжин та Бровари.

29 січня відбувся бій під Крутами. Був сформований загін із студентів та гімназистів - старшокласників, який був посланий для захисту Києва Петлюрою. Сили були нерівними - більшість із них загинула, 27 полонених за наказом Єгорова розстріляли.

В результаті безкомпромісної боротьби за владу між ЦР і Раднаркомом перемогу здобули більшовики. Уряди Англії і Франції розглядали Україну як потенціального супротивника німецьким та австро-угорським військам на Сх. фронті. Не визнаючи УНР, англійський і французький уряди невизначиними обіцянками намагалися утримати УНР, від зближення з Центральними державами.

Раднарком скористався з ситуації, звинувативши Центральну Раду у „буржуазності” та зраді національним інтересам.

Але ЦР після підписання перемиря між Росією та Четвертним союзом змушена була відійти від країн Антанти і піти на союз з Німеччиною та Австро-Угорщиною.

Уряд Центральної Ради звернувся з нотою дот всіх воюючих і нейтральних держав, де наголошувалося, що до утворення федеративного російського уряду УНР здійснювати міжнародні відносини самостійно. Підкреслювалося, що мирна угода буде чинною в Україні лише тоді, коли її підпише і ухвалить уряд УНР. Німеччина і Австро-Угорщина прагнули зближення з УНР, оскільки укладення миру з Україною могло б розв'язати гостру проблему нестачі харчів у цих країнах та, з іншого боку послабити позиції більшовицької Росії. Тому Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія і Туреччина погодилися і запросили на переговори представників УНР. Українську делегацію очолив Голубович. Міжнародна ізоляція та відсутність боєздатних збройних сил змусили Центральну Раду піти на союз з Німеччиною та Австро-Угорщиною. Враховуючи своє становлення ЦР публічно відмежувалася від контрольованого більшовиками центрального російського уряду і 4-им Універсалом проголосила незалежність УНР від Росії. Українська держава виступила як самостійна сторона у мирних переговорах у Брест-Литовському.

9 лютого (27 січня) 1918 р. договір між Україною і чотирма державами Німецького блоку було підписано. Це був перший мирний договір, укладений у ході Світової війни. За умовами договору УНР зобов'язувалося постачати Німеччині та Австро-Угорщині м'ясо та іншу сільсько-господарську продукцію: сировину, хліб.

З приходом союзників Україна фактично була окупована. Австро-Угорщина зайняла південь - західну Волинь, Подільську, Херсонську і Катеринославську губернії, а Німеччина - решту території.

Управління залізницями і водним транспортом контролювало німецьке командування, кам'яною і залізорудною промисловістю, союзники управляли спільно. Хоч союзники проголошували єдиною метою, відновлення в Україні законної влади - Центральної Ради, фактично встановлювався окупаційний режим. Німці хотіли від окупації отримати воєнні вигоди, вивозити з України потрібні їм продукти і сировину.