Партійний склад уцр

Він був досить різноманітний:

- Товариство українських поступовців ( ТУП; Є. Єфремов, Д,Дорошенко), що пізніше було перейменовано на Союз українських автономістів-федералістів;

- Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП; В.Винниченко, С.Петлюра);

- Українська партія соціалістів-революціонерів (УПСР; М.Ковалевський);

- Українська народна партія (УНП).

Крім того, до складу УЦР увійшли представники громадських організацій. Демократичний принцип формування УЦР, яке уособлювалося три представництва : національне, соціально - класове, територіальне,- забезпечив їй широку підтримку з боку народних мас. УЦР перетворилося на представницький (з елементами парламентаризму) орган українського народу.

Як революційний парламент УЦР була визнана на Всеукраїнському національному конгресі (квітень 1917р). Тоді ж було обрано новий склад і керівництво УЦР: голова - М. Грушевський;

Заступник - В. Винниченко, С. Євромов ;

Виконавчий орган - комітет, або Мала Рада.

Переговори про мир з радянською Росією

На початку 1917р. (липень) Тимчасовий уряд не зміг провести радикальних змін в економіці країни, не зняв напругу в соціальній сфері, а тому почав втрачати прихильників курсу на війну до переможного кінця. Ці та інші умови призвели на початку липня 1917р. багатолюдних демонстрацій у Петрограді, які спричинили нову політичну кризу в країні. Ситуація істотно погіршилася у зв'язку з поразкою Росії на Південно - Західному фронті.

В цих умовах Тимчасовий уряд вирішив приступити до розв'язання українського питання. В Київ була направлена урядова делегація, мала виробити основні засоби компромісу між Тимчасовим урядом і Центральною Радою. В ході переговорів між делегацією Тимчасового уряду і президією Центральної Ради та Генеральними секретарями було затверджено, що Тимчасовий уряд зобов'язувався негайно визначати Центральну Раду державним органом влади.

Радником зобов'язувався визнати незалежність УНР і укласти мир з Центральною Радою. Поки сторони домовилися про місце майбутніх переговорів, у столиці України стався переворот. Голова радянської делегації Раковський та його заступник Мануїльський приїхали у Київ у травні 1918 р. на чолі з делегації 18 консультантів та експертів. Переговори проводилися з української сторони українською мовою, а з радянської - російською.

12 червня було підписано прелімінарну угоду про припинення стану війни і поновлення залізничних і поштово - телеграфних комунікацій. Українська держава здобувала право заснувати консульства в багатьох міст Росії.

Найбільш складним пунктом подальших переговорів було питання про державний кордон . Шелухін висунув аргументи економічного й етнографічного характеру щодо включення до складу України північних і південно - західних повітів Курської і Воронізької губерній, а також Донецького вугільного басейну з районом Таганрога. Радянська делегація висловила згоду з етнографічним підходом до визначення приналежності території, але висунула претензії на чотири повіти Чернігівської губернії, всі південні повіти Курської та Воронізької губерній і навіть на частину Харківської та Катеринославської губерній.

У доповідній записці про хід переговорів, яка адресувалася урядові, Шелухін заявив, що Раднарком розпочав переговори, бо змушений був підкоритися умовам Брестського миру.

У вересні Раковський і Мануїльський почали зустрічатися з Винниченком,який уже готував повстання проти гетьманського режиму.

Радянська делегація зобов'язувалася визнати самостійність повновладної УНР.

На початку жовтня переговори перервалися. За домовленістю сторін у силі залишалися прелімінарні умови мир

Бессарабське питання

У війні на боці Антанти Румунія вступила тільки в серпні 1916 року, а вже на початку березня 1918 року вона поспішила укласти мир з немалими для себе територіальними втратами на користь Австро - Угорщини. Відразу після цього, користуючись війною в Україні, вона компенсувала себе анексією Бессарабії. Так виникло Бессарабське питання.

Коли румунські війська ввійшли у Кишинів, прем'єр - міністр УНР Голубович звернувся до Німеччини і Румунії з нотами протесту. Аргументуючи зацікавленість свого уряду долею Бессарабії, він казав, що в її північній частині живуть переважно українці і вони ж переважають серед багатонаціонального населення території між гирлами Дунаю і Дністра. Голова уряду Центральної Ради заявляв, що будь - яка зміна колишнього російського - румунського кордону глибоко порушує політико - економічні інтереси УНР. Голова Центральної Ради Грушевський також засвідчив: з української сторони ніхто не має права на ті частини Бессарабії, в яких більшість становить молдавська народність.

Після приходу до влади гетьманський уряд перервав дипломатичні відносини з Румунією, який вже почала укладати Центральна Рада, прагнучи вирішити Бессарабське питання мирним шляхом. Одним із перших його розпоряджень була заборона вивозу до країни - агресора будь - яких товарів. Тільки через півроку, коли виникла потреба в контактах з Антантою, Скоропадський пішов на укладення тимчасової угоди.

В Румунії були дипломатичні представництва держав Антанти, і гетьман сподівався на посередництво її уряду на переговорах. Розв'язання Бессарабського питання вирішили відкласти до кінця світової війни.