
- •1.Світогляд та його структура, та роль в життєдіяльності людини.
- •2.Міфологія і релігія як історичні типи світогляду.
- •3.Предмет філософії. Зміна предмету філософії в процесі історичного розвитку.
- •4.Специфіка філософського знання(на відміну від науки та релігії).
- •6. Методи та функції філософії
- •7.Філософія як мудрість та наука, образ життя та система знань.
- •8.9. Наука як спеціалізована форма пізнання і вид діяльності. Особливості «наук про природу» та «наук про дух».
- •10. Проблема пізнання як предмет філософського аналізу.
- •11. Структура пізнання(предмет,суб’єкт, об’єкт, процес). Діалектика суб’єкт-об’єктних відношень в процесі пізнання.
- •13. Загальнонаукові методи пізнання.
- •14.Творчість, натхнення та інтуїція: філософські аспекти та проблеми.
- •16. Концепції істини в філософії(кореспондентська, когерентна, конвенційна, прагматистська). Обєктивна істина та історична правда.
- •17.Істина в філософії, науці та релігії.
- •18.Основні закони, принципи та категорії діалектики. Альтернативи діалектики.
- •19. Проблеми буття та сущого у філософії. Концепції буття.
- •20.Поняття субстанції, атрибутів та акциденцій. Реальне та ідеальне буття.
- •21.Філософське поняття світу.Субстанційні та несубстанційні моделі світу.
- •22.Категорії буття.
- •23.Матерія як філософська категорія. Структурні рівні матерії.
- •24.Єдність матерії, руху, простору, часу як форм матерії.
- •26. Свідомість: сутність, специфіка (відмінність від тварини та комп’ютера), функції (пізнавальна, ціннісна, практична).
- •27. Біологічні передумови та соціальні чинники виникнення свідомості.
- •28. Властивості свідомості (ідеальність, інтенціональність, творчість, вербальність, символізм)
- •32. Самосвідомість та самопізнання людини
- •33. Форми суспільної свідомості (політична, правова, естетична, моральна, релігійна)
- •34.Проблема людини та специфіка її існування в філософії.
- •35. Проблема людини та її виникнення
- •36. Проблема сутності людини у філософії,людське існування та екзистенція.
- •39.Поняття практики і досвіду як основ життєдіяльності суспільства і людини.
- •40. Взаємовідношення свободи і необхідності в життєдіяльності людини. Роль особи в історії.
- •44. .Поняття цінностей та їх види. Проблема справжніх і несправжніх цінностей.
- •47.Теорії аграрного, індустріального, постіндустріального і технотронного суспільства
- •49. Проблема періодизації людської історії:формаційний,цивілізаційний підходи.
- •52. Досократичний період античної філософії
- •53. Моральна та логічна проблематика філософії Сократа
- •57. Етапи розвитку та загальна характеристика середньовічного світогляду та філософії
- •59. Середньовічна схоластика (віра і розум, філософія, проблема універсалій)
- •60. Віра і розум, філософія та теологія у Фоми Аквінського
- •61. Світоглядні риси, представники та періоди розвитку філософії Відродження
- •65. Раціоналізм як науковий підхід та напрямок метафізики (р.Декарт, б.Спіноза, т.Лейбніц)
- •66. Суб’єктивний ідеалізм про можливість пізнання світу та людини (д.Юм та д.Берклі)
- •68. Характерні особливості Німецької Класичної філософії (Фіхте, Шеллінг, Гегель)
- •69. Гносеологічні та етичні погляди і. Канта
- •72. Марксизм і його історичні інтерпретації в ленінізмі та лівому марксизмі
- •77. Особливості української філософії XIV-xviiIст. Києво-Могилянська академія
- •78.Філософія серця», самопізнання, вчення про три світи у Григорія Сковороди.
- •79.Філософія національної ідеї.
34.Проблема людини та специфіка її існування в філософії.
Філософське пізнання має принципово гуманістичну спрямованість, тобто головним, предметом філософських міркувань є людина та її існування у світі.
Людина є складним і цілісним утворенням, котре належить певним чином і до природи, і до суспільства, і до культурно-історичного та духовного світу. Але поза межами конкретних наук залишаються світоглядні, суто філософські проблеми про природу (сутність) людини, про її походження, про сенс життя, долю та призначення, про можливості та межі її свободи і творчості. Коло цих питань і складає проблему людини в філософії.
Кожна філософська концепція додавала нові риси, нові грані в пізнанні людини. Стародавня індійська, китайська й грецька філософія розглядала людину як частину космосу, як «малий світ», мікрокосм, що є відображенням і символом макрокосму-Всесвіту.
Європейська середньовічна філософія, спираючись на християнську традицію, висувала на передній план релігійне-моральні проблеми людського існування, розробляла ідею суперечності людської природи, яка поєднує в собі земне, гріховне начало і божественну сутність. Саме тут вперше з'являються ідеї унікальності, неповторності і самоцінності людини як духовної істоти.
Епоха Відродження залишила нам зразок обожнення самої людини, сповнену пафосу ідею про самодостатність і автономію особистості, віру в її безмежні творчі можливості.
Класична філософська традиція починаючи з кінця XVI і до кінця XIX століття вважала істинно людським в людині те, що робить її представником всього людства, тому зосереджувала увагу на її. всезагальній природі, соціальній сутності, універсальності тощо. Так, новоєвропейська філософія XVII століття особливе значення приділяє розуму як специфічній особливості людини. Для німецької класичної філософії визначальним є уявлення про людину як про субєкт духовної діяльності, що створює світ культури і є носієм загального ідеального начала — духу, розуму. На відміну від ідеалістичних уявлень німецької класики, Л.Фейєрбах, а потім і засновники марксизму повертають людині її цілісність — розглядають її не лише як духовну, але й чуттєво-тілесну істоту. Вихідним пунктом марксистського розуміння людини є трактування її як похідної від суспільства, як продукту та суб'єкту суспільно-практичної діяльності. Сутністю людини Маркс вважав саме сукупність всіх суспільних відносин.
З кінця XIX — початку XX століття в філософії здійснюється своєрідний антропологічний поворот — проблема людини стає чи не основною для більшості філософських вчень. Сучасна епоха стала епохою глобальних соціальних, політичних, культурних, екологічних змін, здійснюється уніфікація і стандартизація особистості з боку суспільства та його масової культури. Філософія XX століття стурбована втратою людською особистістю справжньої свободи і індивідуальної автономії. Тому сучасна філософія на місце людини як представника людства ставить індивіда, який в своїй неповторності і унікальності не піддається загальним визначенням. Замість проблеми про загальні визначення (сутність людини) постає проблема безпосереднього існування людської особистості. Виникають багатоваріантні ірраціоналістичні концепції (С.Керкегор, А.Шопенгауер, Ф.Ніцше, А.Бергсон, З.Фрейд), які домінуючими рисами людини проголошують позарозумові властивості (почуття, волю, підсвідоме, інтуїцію тощо). Виникає антропологічна філософська школа (М.Шелер, А.Гелен, Х.Плеснер), яка ставить за мету поєднати конкретно-наукові досягнення з цілісним філософським осягненням людського життя. Цю традицію продовжують такі напрямки, як прагматизм, глибина психологія, структуралізм. У філософії екзистенціалізму і персоналізму проблема особистості стає центральною проблемою, проголошується неповторність духовного самовизначення («екзистенції») людини. Пошуки сучасної філософії, як і відродження гуманістичної проблематики, обумовлені гострим інтересом до долі людини в сучасному світі, до проблеми виживання особистості в сучасному суспільстві.