2.3. Гарантії здійснення прав і свобод людини і громадянина.

Важливим засобом захисту прав та свобод людини є гарантії. Вони є системою норм, принципів та вимог, які забезпечують процес дотримання прав та законних інтересів людини. Призначенням гарантій є забезпечення найсприятливіших умов для реалізації конституційно закріпленого статусу людини. Таким чином, гарантії є засобом, що забезпечує перехід від передбачених конституцією можливостей до реальної дійсності. Ефективність гарантій залежить від рівня розвитку загальноправових принципів, стану економіки, рівня розвитку демократичних інститутів, реальності політичної системи суспільства, наявності системи досконалих законів у державі, ефективності механізмів реалізації законоположень, ступеня правової свідомості, правової культури населення, узгодженості інтересів населення та суспільства в цілому і наявності високоефективного органу конституційного контролю.

Гарантії являють собою систему узгоджених факторів, що забезпечують фактичну реалізацію та всебічну охорону прав і свобод людини.

Багатоманітність факторів, які забезпечують реальність прав та свобод, визначає різноманітність їх гарантій. Найпоширенішою у юридичній літературі є класифікація гарантій за наступними критеріями:

І. За практичним спрямуванням:

а) загальні, що охоплюють всю сукупність об'єктивних та суб'єктивних факторів, спрямованих на забезпечення реалізації прав і свобод людини, їх захист та поновлення у разі порушення.

У свою чергу, загальні гарантії класифікують за сферами суспільних відносин на:

— економічні, які складають спосіб виробництва, існуючі форми власності, наявність ринкових відносин, економічну свободу громадян, вільний вибір форм та видів трудової діяльності, наявність різноманітних форм підприємницької діяльності тощо;

— політичні, до яких належить діяльність держави, представництво політичних інтересів інститутами політичної системи, наявність реально діючих інститутів безпосередньої та представницької демократії, можливість населення звертатися за захистом прав до спеціальних органів держави тощо;

— організаційні, що характеризуються як реально діючі повноваження органів держави, посадових осіб та громадських об'єднань із створення необхідних для реалізації прав та свобод умов;

б) спеціальні гарантії, які визначаються як система юридичних засобів, що сприяють процесу реалізації, захисту та поновлення прав і свобод суб'єктів права, їх змістом є надання державно-владної загальнообов'язковості як правам особи, так і їх захисту. Юридичні гарантії мають конституційну та законодавчу форми закріплення. Так, основними конституційними гарантіями є:

— оскарження у суді рішень органів держави та посадових осіб;

— право на відшкодування збитків, завданих незаконними рішеннями осіб чи органів, що діють від імені держави;

— право на правову допомогу;

— можливість отримувати інформацію про зміст прав та обов'язків;

— принцип презумпції невинуватості людини;

— можливість обмеження конституційних прав та свобод.

II. За характером гарантії класифікують на:

а) норми та принципи матеріального і процесуального права, що у процесі реалізації забезпечують реальність прав та свобод людини;

б) судовий захист порушених прав і свобод та можливість їх судового поновлення;

в) контроль за дотриманням законодавчими, виконавчими та судовими органами положень Конституції про права та свободи людини і громадянина. Важливе значення у сфері парламентського контролю належить Уповноваженому з прав людини;

г) відповідальність за порушення прав та свобод людини, що поширюється на всіх суб'єктів права без винятку.

III. За ступенем поширеності гарантії класифікують на:

а) національні (внутрішньодержавні), які закріплюються нормами національного законодавства та гарантуються державою. Вони, у свою чергу, існують як:

— державний захист прав і свобод людини, проголошений ст. 3 Конституції України та визначений як обов'язок держави здійснювати правове регулювання прав і свобод, а також забезпечувати правовими засобами дотримання, виконання та захист прав і свобод;

— судовий захист прав людини, який є демократичним, об'єктивним і справедливим засобом вирішення справ, пов'язаних з правами та свободами людини і громадянина;

— право людини на самозахист, що надає можливість суб'єктам захищати свої права і свободи від порушень та протиправних посягань будь-якими, не забороненими законом, засобами;

б) міжнародні, що встановлюються міжнародними актами з прав людини (закріплюють стандарти прав людини) та забезпечують можливість кожному після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до міжнародних судових установ чи органів міжнародних організацій.

IV. За суб'єктами, що реалізують гарантії, розрізняють:

— гарантії Верховної Ради України як органу, що виключно законами визначає зміст прав і свобод людини та громадянина та гарантії цих прав;

— гарантії Президента України як гаранта прав і свобод людини та громадянина;

— гарантії органів виконавчої влади, які забезпечують реалізацію наданих громадянам прав та свобод;

— судові гарантії, покликані захищати та поновлювати права і свободи;

— гарантії омбудсмана, котрий вживає заходів до запобігання порушенням прав та свобод;

— гарантії прокуратури, яка здійснює представництво інтересів громадянина у суді у випадках, визначених законом;

— адвокатські гарантії щодо забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні юридичних справ;

— гарантії політичних партій та громадських організацій, які захищають права та свободи громадян, що у них об'єднуються;

— гарантії місцевих адміністрацій та органів місцевого самоврядування, які на відповідній території забезпечують дотримання прав і свобод громадян;

— гарантії міжнародних органів та організацій, членом яких є Україна.

V. За особливостями правового статусу, що гарантується, визначають:

а) загальні гарантії, які закріплені конституційно та поширюються на всіх суб'єктів суспільних відносин у рівній мірі;

б) родові, що сприяють захисту інтересів певних категорій громадян. Як правило, закріплюються певними нормативними актами. Так, гарантії правового та соціального захисту працівників міліції передбачені Законом України «Про міліцію»;

в) галузеві, які гарантують права та свободи суб'єктів у певній сфері діяльності та закріплені галузевим законодавством (наприклад, норми ЦК України, що вміщають гарантії прав власника);

г) індивідуальні гарантії як фактори організаційного, процесуального, матеріального та правового характеру, що забезпечують реалізацію прав особи у конкретних життєвих обставинах на основі закону.

VI. За змістом розрізняють:

а) контрольні гарантії, що забезпечують можливість виявити порушення прав особи та підвищити ефективність поновлення порушених інтересів;

б) процедурні гарантії, які визначають порядок, способи, умови впровадження норм матеріального характеру шляхом чіткого визначення та дотримання процедури їх реалізації;

в) організаційно-технічні гарантії забезпечують реалізацію правового статусу шляхом використання засобів техніки та зв'язку (наприклад, діяльність ТУ як засобу гарантування свободи інформації).

Гарантії реалізації та захисту прав і свобод здійснюються системою органів та засобів, що охоплюються категорією «механізм захисту прав громадян».

Підкреслимо, що у юридичній літературі останнього часу цей механізм характеризують як соціально-правовий. Він є системою засобів та факторів, які забезпечують повагу до прав і свобод людини, що є суттєвими для повного та вільного розвитку. Основним призначенням соціально-правового механізму є захист суб'єктивних прав та їх поновлення, а його фундаментальне призначення визначається у процесі реалізації функцій.

У науковій літературі 70-х pp. були зроблені спроби визначити названі функції. Академік М. Матузов обґрунтував можливість існування восьми функцій, професор Р. Лівшиц визначав одну, провідну функцію соціально-правового механізму суб'єктивних прав — забезпечення прав людини, надаючи решті функцій допоміжного характеру.( О. В. Зайчук, Н. М. Оніщенко )

На нашу думку, правомірним є визначення як функцій механізму гарантування прав людини охоронної, регулятивної, виховної, інформаційної та компенсаційної.

Механізм соціально-правового захисту відображає права та свободи особи як вищу цінність; рівень соціальної справедливості у суспільстві, ступінь гарантованості прав та свобод особи; здійснення суспільного порядку та безпеки. Згаданий вище механізм характеризується певною структурою, яку складають взаємодіючі елементи.

1. Органи державної влади і місцевого самоврядування, що реалізують законодавчо закріплені гарантії у межах повноважень.

2. Підприємства, установи та організації гарантують права і свободи своїх працівників.

3. Політичні партії та громадські організації щодо гарантування прав їх учасників.

4. Спеціалізовані державні органи і громадські організації, до повноважень яких входить захист та гарантування прав і свобод.

5. Засоби масової інформації як засіб доведення змісту та можливостей гарантій до адресатів.

6. Система нормативних актів, що закріплюють гарантії та регламентують порядок їх здійснення.

Основними факторами підвищення дієвості роботи механізму соціально-правового захисту прав людини, як й інших засобів гарантування цих прав, є: створення ефективних контрольних процедур поновлення порушених прав; вдосконалення правової бази з регулювання та захисту прав і свобод людини на національному та міжнародному рівнях, вдосконалення механізму реалізації конституційних прав і свобод; поширення інформації про права та свободи людини; надання допомоги професійними юристами, що розробляють проблеми прав людини, парламентарям та населенню; підвищення рівня правової культури і свідомості всіх суб'єктів права.

Сучасний міжнародно-правовий механізм захисту прав і свобод людини охоплює міжнародні організації та установи, що безпосередньо розглядають питання, пов'язані з порушенням прав і свобод людини, а саме:

1. Центр з прав людини Економічної і Соціальної Ради ООН.

2. Комісію з прав людини ООН.

3. Спеціальні органи ООН - Комітет із прав людини (міжнародний пакт про громадянські і політичні права), Комітет з економічних, соціальних та культурних прав (Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права), Комітет з прав дитини (Конвенція про права дитини), Комітет із ліквідації расової дискримінації (Конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації), Комітет проти застосування катувань (Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання).

4.  Верховний комісар ООН із заохочення і захисту всіх прав людини (з прав людини). За розпорядженням Верховного комісара ООН з прав людини встановлено «лінію прямого зв'язку з питань прав людини» - постійно діючу лінію факсимільного зв'язку, яка дозволяє Центру з прав людини ООН контролювати надзвичайні ситуації в галузі порушень прав людини. Лінія прямого зв'язку доступна для жертв порушень прав людини, для їхніх родичів і неурядових організацій.

5. Європейський суд із прав людини. У громадян України можливість звертатися до Європейського суду з'явилася після вступу України до Ради Європи і прийняття 17 липня 1997 р. Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року», Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції». Відповідно до Конвенції Європейський суд працює на постійній основі та складається з 40 суддів (по одному від кожної держави - члена Ради Європи). Стосовно заяв про порушення прав і свобод з боку держави, що надходять від громадян України, Європейський суд:

1)  може прийняти справу до розгляду тільки після того, як було використано всі національні засоби захисту аж до звернення до Верховного Суду України і не пізніше шести місяців від дати прийняття остаточного рішення відповідною національною установою України;

2)  не розглядає заяв, які надійшли до Суду ще до того, як Україна стала членом Ради Європи;

3) не розглядає індивідуальних заяв, якщо вони:

-   анонімні;

-   за своєю сутністю порушують те саме питання, що вже було розглянуте Європейським судом або вирішене іншою процедурою міжнародного розслідування чи врегулювання, і не містить ніякої нової інформації;

-   є зловживання правом на оскарження або явно необгрунтованими;

-   є несумісними з положеннями Конвенції або протоколів до неї. Європейський суд приймає до розгляду лише такі скарги, які пов'язані з порушенням прав, що гарантовані Конвенцією і протоколами до неї. До них, зокрема, відносять права:

- на життя;

- на повагу до гідності;

- на свободу і особисту недоторканність;

-  на законність обвинувачення і справедливість належного та безстороннього суду;

- підозрюваного, обвинуваченого на захист;

- на те, що відносно кожної людини закон не матиме зворотної сили, крім випадків, коли він пом'якшує чи скасовує відповідальність особи;

- засудженого на перегляд вироку;

- на компенсацію шкоди, завданої незаконним засудженням;

- не бути вдруге покараним за один і той самий злочин;

- на невтручання в особисте і сімейне життя;

- на недоторканність житла;

- на таємницю листування;

- на свободу думки, совісті й релігії;

- на свободу виявлення поглядів;

- на свободу мирних зборів;

- на участь в асоціаціях (політичних партіях і громадських організаціях);

- на створення сім'ї, а також право чоловіка і жінки мати рівні громадянські права у шлюбі;

- на захист від будь-якої дискримінації;

- на приватну власність;

- на освіту;

- виборче право;

- право не бути позбавленим волі лише на підставі неспроможності виконання свого договірного зобов'язання;

- на вільне пересування і свободу вибору місця проживання на території певної держави, де людина законно перебуває;

- вільно залишати будь-яку країну, право громадянина не бути висланим з території своєї держави, а також право безперешкодного в'їзду на її територію;

- право іноземця не бути свавільно висланим за межі держави, на території якої він законно проживає.

Всі скарги до Європейського Суду надсилаються за адресою: European Court of Human Rights, Council of Europe/BP 431 R6 67006, Strasburg Cedex France.

Висновок

Система гарантій прав і свобод особи є досить складною і розгалуженою. За змістом і за видами суспільної діяльності гарантії прав і свобод особи поділяються на загальні та спеціальні. До загальних гарантій належать економічні, політичні, соціальні, ідеологічні та культурні гарантії - засоби забезпечення прав і свобод. До спеціальних належать юридичні або правові гарантії прав і свобод особи.

Система прав, свобод та обов'язків людини і громадяни­на, встановлена Конституцією України, визначає основний зміст правового статусу людини і громадянина України. За­лежно від характеру діяльності, здійснюваної в основних сферах життя громадянського суспільства, Конституція фік­сує основні права, свободи та обов'язки громадянина і люди­ни. Вони належать усім громадянам як суб'єктивні права певного виду.

Проаналізувавши систему гарантій прав і свобод особи в країні, можна зробити висновок, що в Україні існує практично необмежене коло засобів захисту прав і свобод людини і громадянина. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ДІЄВОСТІ РОБОТИ МЕХАНІЗМУ СОЦІАЛЬНО- ПРАВОВОГО ЗАХИСТУ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ.

Основними факторами підвищення дієвості роботи механізму соціально-правового захисту прав людини, як й інших засобів гарантування цих прав, є: створення ефективних контрольних процедур поновлення порушених прав; вдосконалення правової бази з регулювання та захисту прав і свобод людини на національному та міжнародному рівнях, вдосконалення механізму реалізації конституційних прав і свобод; поширення інформації про права та свободи людини; надання допомоги професійними юристами, що розробляють проблеми прав людини, парламентарям та населенню; підвищення рівня правової культури і свідомості всіх суб'єктів права.(Буткевич В.)

Хоча права та свободи людини і громадянина, а також гарантії реалізації і захисту цих прав і свобод, закріплені в Конституції, сучасне становище в даній свідчить про те, що гарантованість практичної реалізації, охорони та захисту прав і свобод людини та громадянина ще перебуває на досить низькому рівні. Насамперед це стосується деяких соціально-економічних прав і свобод людини та громадянина, закріплених і гарантованих чинною Конституцією. Поки що фактично вони носять більше декларативний, ніж реальний характер, в більшій мірі проголошені, ніж гарантовані. Механізм здійснення та захисту цих і деяких інших прав і свобод з тих чи інших причин іноді реалізується дуже повільно або навіть гальмується. Важливою причиною існування проблем в галузі реалізації прав і свобод людини та громадянина є те, що через наявні в нашому суспільстві економічні проблеми, держава фактично неспроможна забезпечити і гарантувати всім громадянам більшість проголошених в Конституції соціальних та економічних прав і свобод. Іншою не менш важливою проблемою є недоліки в самому законодавстві: недостатньо розроблені юридичні механізми реалізації і захисту тих чи інших прав і свобод, існують певні суперечності в нормативній базі тощо.

На сучасному етапі розвитку Української держави і суспільства проблема забезпечення прав і свобод особи набуває особливого значення. Це виявляється як у певних складнощах в практичній реалізації деяких прав і свобод, закріплених в Конституції України, так і в незадовільному стані їх захищеності. Існуючий розрив між проголошеними в Конституції України правами та свободами людини і громадянина, а також закріпленими в ній гарантіями цих прав і свобод, та повсякденною практикою їх реалізації і захисту можна пояснити тим, що головні передумови ефективного забезпечення прав і свобод особи, якими є вільне громадянське суспільство і демократична правова соціальна держава в Україні, ще не сформовані. Аналізуючи історичний досвід минулого і сучасну практику забезпечення прав і свобод особи, можна зробити висновок про необхідність комплексного і системного втілення в життя основних засад громадянського суспільства з одночасним впровадженням в практику найважливіших положень правової держави в Україні. Тільки подолавши всі труднощі становлення правової державності та формуванні вільного громадянського суспільства можна підійти до реального розв'язання проблеми забезпечення прав та свобод особи в Україні.( Заєць А.П. )

Правовий статус істотно дестабілізувався в результаті тих негараздів, що відбуваються сьогодні в суспільстві: соціальна напруженість, політичне протистояння, складна криміногенна обстановка, екологічні та технологічні катастрофи, шокові методи проведення реформ, тощо.

Визначення в Конституції України нашої держави як соціальної і правової є до певної міри передчасним: на цих засадах базується програма подальшого державотворення, проте ці положення не є констатацією реального стану справ. Адже ще не остаточно втілені в життя принципи верховенства права, верховенства Конституції і закону, держава належним чином не відстоює права та свободи людини і громадянина та принцип поділу влади. Подекуди закони приймаються без урахування реальних суспільних потреб та навіть всупереч їм, немає відповідних соціально-економічних передумов і механізмів їх реалізації. Низькою е правова культура і правосвідомість громадян та посадових осіб, а масове невиконання і недотримання норм права та інші прояви правового нігілізму є поширеним явищем.

Визнання у ст. З Конституції людини найвищою соціальною цінністю, її прав і свобод змістом і метою діяльності держави, утвердження і забезпечення прав і свобод людини та громадянина є головним її обов'язком, безперечно, має величезне значення, але це положення поки залишається лише програмною установкою. Це означає, що Україну не можна визнати правовою державою, адже права і свободи особи поки що не стали вищою цінністю. Формування правової держави і створення умов, за яких людина дійсно стає вищою соціальною цінністю, є надзвичайно складним завданням, його вирішення можливе лише в результаті тривалих зусиль суспільства, пов'язаних з подоланням всього комплексу наявних проблем.( Кравченко В. В.)

Необхідно розробити і прийняти наукову концепцію розвитку українського законодавства, в якій потрібно передбачити механізм переорієнтації чинного законодавства на правове забезпечення прав людини, приведення чинного законодавства у відповідність з міжнародними стандартами з прав людини. Крім цього, слід підвищувати невисоку за рівнем правову культуру і правосвідомість наших громадян. В цьому відношенні ефективною має бути пропаганда юридичних знань, юридична освіта, ефективна правова допомога та інші заходи. Для вирішення цих проблем потрібно здійснювати відповідні зміни в економічній політиці України: забезпечувати зростання виробництва, переорієнтовувати економіку на загальносоціальні потреби, забезпечувати її стабільний розвиток, і взагалі, поєднувати ринкові перетворення з виваженою соціальною політикою держави, спрямовану на забезпечення ефективної реалізації правового статусу громадян1.

Важливим завданням економічних і соціальних перетворень в сучасній Україні є забезпечення балансу між свободою ринкової економіки та забезпеченням соціальної захищеності людини, захистом і гарантуванням соціально-економічних прав і свобод людини та громадянина. Соціальна функція може бути повноцінно реалізована лише за умови високого рівня економічного розвитку, що дозволить ефективно перерозподіляти кошти і ресурси, зберігаючи при цьому свободу ринкових відносин і підприємництва. Система цих заходів повинна бути спрямована на припинення масового зубожіння населення і подальшої різкої поляризації суспільства та сприяти поступовому підйому загального рівня життя.

Ще однією з основних тенденцій сучасного розвитку правового статусу особи в Україні є утвердження у суспільній свідомості уявлення про те, що саме людина є первинним і головним суб'єктом невід'ємних прав, що мають соціальну природу (соціально-природний характер); поширення принципу правової рівності на всіх людей в державі; збільшення переліку прав та свобод (як наслідок збагачення, зростання потреб їхніх носіїв), зростання кількості країн, які допускають наддержавний (міжнародний) контроль за станом дотримання у них прав людини.( Захаров Є.)

Серед найважливіших тенденцій в сфері прав людини слід назвати такі:

- універсалізація проблематики й концепції прав людини, поширення її на дедалі більшу кількість держав;

- впровадження принципу верховенства норм міжнародного права з питань прав людини щодо відповідних норм внутрішньодержавного законодавства;

- урізноманітнення конкретного змісту й обсягу прав і свобод людини у різних країнах.

- об'єктивна інформованість світової громадськості про стан дотримання цих прав і свобод у різних країнах;

- утворення й розгортання діяльності недержавних, неурядових організацій із захисту прав і свобод людини та громадянина, міжнародна та державна підтримка таких правозахисник структур;

- підвищення ефективності міжнародних контрольних механізмів у сфері захисту прав людини.

Таким чином, правова держава, до побудови якої прагне наше суспільство, повинна всебічно сприяти розвитку основних засад громадянського суспільства, забезпечувати баланс інтересів між різними верствами населення, відповідати за прийняття виважених політичних рішень, сприяти становленню і розвитку вільних економічних відносин у поєднанні з цілеспрямованою соціальною політикою, тобто, максимально забезпечувати і гарантувати права і свободи людини та громадянина.

Для сучасного правового становища особи в Україні характерні такі особливості, як нестійкість, слабка соціально-правова захищеність, відсутність надійних гарантуючих механізмів, нездатність державних владних структур ефективно забезпечити права, свободи та законні інтереси особи.

Ці негативні чинники зумовили пошук шляхів розвитку правового становища особи в Україні:

- закладення нової концепції взаємостосунків особи і держави з пріоритетом особи як вищої соціальної і моральної цінності;

- здійснення переходу від командно-заборонних методів регламентації правового становища особи до дозвільних, від централізму до розумової автономії і самостійності;

- зміна співвідношення і ролі структурних елементів правового статусу. На перший план в ньому виходять такі пріоритети, як права людини, гідність особи, гуманізм, свобода, демократія, справедливість;

- зняття обмеження особистої свободи особи, втілення в життя принципу "не заборонене законом дозволено";

- посилення судового захисту особи, дія презумпції невинуватості;

- соціально-економічні гарантії передбачають створення такого соціального середовища і відповідної матеріальної бази, що забезпечуватимуть реальне користування правами та свободами. Це соціальна стабільність, розвинута економіка, наявність відповідних виробничих потужностей, широкої інфраструктури - системи установ і організацій, що дають можливість обслуговувати всі види соціальних потреб суспільства;

- політичними гарантіями є відповідним чином зорієнтована політика держави, її спрямованість на створення умов, що забезпечили б гідний рівень життя та вільний розвиток кожної особистості, стабільність політичних структур, їх здатність забезпечити громадянську злагоду, належний рівень політичної культури громадян, виключити можливість дестабілізації у суспільстві;

- юридичні гарантії охоплюють всі правові засоби, що забезпечують реалізацію і охорону прав і свобод людини та громадянина. До них належить, перш за все, конституційне закріплення прав і свобод та гарантій їх реалізації; - певні функції у створенні умов забезпечення реалізації прав і свобод людини та громадянина виконують органи місцевого самоврядування та об'єднання громадян, передусім, профспілки, творчі спілки, жіночі, молодіжні, ветеранські та інші організації.

Для реалізації конституційне закріплених прав і свобод людини в Україні необхідно мати налагоджений соціально-правовий механізм забезпечення прав і свобод людини — систему засобів і чинників, що забезпечують необхідні умови поваги до всіх основних прав і свобод людини, які є похідними від її гідності. Поняттям «соціально-правовий механізм забезпечення прав людини» підкреслюється, що правовий механізм — частина соціального і діє з ним у єдності.

Завдання механізму соціально-юридичного забезпечення прав людини — охорона, захист, відновлення порушених прав, а також формування загальної і правової культури населення.

Основні підсистеми механізму соціально-правового забезпечення прав і свобод людини:

—  механізм реалізації;

—  механізм охорони;

—  механізм захисту.

Механізм реалізації прав людини включає заходи, спроможні створити умови для реалізації прав і свобод людини.

Механізм охорони прав людини включає заходи з профілактики правопорушень для утвердження правомірної поведінки особи.

Механізм захисту прав людини включає заходи, що призводять до відновлення порушених прав неправомірними діями і відповідальності особи, яка вчинила ці правопорушення.

У разі порушення прав особи без їх відновлення, а також юридичної відповідальності з боку правопорушника правові гарантії механізму захисту прав людини не можуть вважатися такими, що повністю здійснилися. Заходи захисту — первинна захисна реакція на самий факт відхилення від охоронних заходів, яка має завдання примусити зобов'язану особу виконувати обов'язки, накладені на неї законом або договором. Завдання юридичної відповідальності полягає в покладанні нового обов'язку зазнавати позбавлень, нести правовий збиток.

Без можливості захисту прав охорона прав буде неповною. Захист — це найдійовіша охорона, другий її ступінь.

Форми (або засоби забезпечення) правового захисту громадян від неправомірних дій органів виконавчої влади та їх службовців.

1.  Загальносудова. Право громадян на судовий захист закріплене в ст. 10 Загальної декларації прав людини, відповідно до якої воно відображено у ст. 55 Конституції України Відповідно до цієї статті кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Після використання всіх національних засобів правового захисту громадянин має право звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ або до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна. Судовий захист — необхідна і ефективна гарантія реальності прав, свобод і обов'язків людини і громадянина.

2. Адміністративна («управлінський тип»). Відбувається шляхом розгляду прав громадян у вищих органах виконавчої влади. Як початкову інстанцію для розгляду претензії до адміністрації громадянин може вибрати або орган виконавчої влади, або суд. Громадянин має право звернутися до суду, якщо незадоволений результатами розгляду його справи державними органами, підприємствами, громадськими організаціями.

На жаль, в Україні, як і в інших країнах СНД, судовий порядок захисту прав громадян тривалий час (за часів СРСР) залишався винятковим. Він застосовувався у випадках, прямо передбачених законом. За відсутності прямої вказівки в законі про право на судовий захист громадянин змушений був звертатися до вищих органів держави.

Звичайно, як органи захисту прав громадян суд і адміністрація не сумісні, особливо в умовах командно-адміністративної системи. Адміністративний (управлінський) порядок розгляду скарг не є придатним для такого захисту. Судовий захист, особливо за наявності незалежної судової системи, є набагато об'єктивнішим, кваліфікованішим, неупередженішим, ніж адміністративна.

3.  Адміністративно-судова (склалася в багатьох європейських країнах: Франція, ФРН, Іспанія, Швейцарія). Характеризується створенням спеціалізованих судів для вирішення спорів у індивідуальних адміністративних справах, які виникають у сфеpi функціонування органів управління внаслідок неправомірних дій їх службовців. У ФРН адміністративний суд наділений насамперед функцією забезпечення судового захисту прав громадян, тоді як у Франції його основним завданням є здійснення об'єктивного контролю (перевірки) застосовуваної норми. Тому в адміністративно-судовій формі захисту прав громадян виділяють її «німецький тип». Адміністративні суди входять до єдиної судової системи, підкоряються лише закону, незалежні в правосудній діяльності як від адміністративних органів, так і від загальних судів. В Україні обговорюється питання про введення адміністративних судів для вирішування публічно-правових спорів неконституційного-правового характеру.

Державна охорона прав людини забезпечується за допомогою інституту омбудсманів (народних захисників), які діють, як правило, при парламентах і органах місцевого самоврядування і розглядають скарги громадян щодо порушення їх прав з боку державних органів. У Колумбії, наприклад, омбудсман діє під керівництвом Генерального прокурора.

Коло повноважень омбудсмана у різних країнах не є однаковим. В Іспанії він, крім захисту прав і свобод людини, здійснює нагляд за діяльністю адміністративних органів, у Франції — оцінює застосування законів з точки зору справедливості, а в Намібії ще й розслідує скарги про надмірне використання природних ресурсів. У цілому інститут омбудсманів — це позаюрисдикційний контроль за тим, чи не порушує адміністративна (або будь-яка інша) практика права людини.

У більшості країн будь-який громадянин може безпосередньо звернутися до омбудсмана. У Франції таке звертання є можливим через свого депутата або сенатора. Омбудсман діє не лише за скаргами громадян, але й за власною ініціативою.( http://vuzlib.org/beta3/html/1/11993/12071/ )

В Україні відповідно до Конституції парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини здійснюють Уповноважений Верховної Радою з прав людини і його представники на місцях. Уповноважений Верховної Ради з прав людини є інститутом позасудового захисту прав і свобод людини.

Коло повноважень Уповноваженого з прав людини поширюється на усі випадки порушень громадянських прав і свобод органами виконавчої влади. Він може зажадати порушення адміністративного провадження стосовно державних службовців, які порушили конституційні права і свободи громадян, має право також перевіряти додержання цих прав в установах пенітенціарної системи (системи установ, у яких відбувають покарання засуджені — тюрми, колонії та ін.), в армії, в установах Міністерства внутрішніх справ.

Дійсне «середовище проживання» для прав людини є можливим при демократії, демократичній правовій державі. Демократія, правова держава та права людини є невіддільними одне від одного. Правова держава — гарантія реальності прав людини у плані її захисту від порушень з боку апарату влади, а права людини — головна умова та ознака демократії, гуманістичний, людський вимір правової державності. Через реалізацію, охорону і захист прав людини, через демократію пролягає шлях до реальної інтеграції України до Європейського і світового співтовариства.

Висновок

Основними факторами підвищення дієвості роботи механізму соціально-правового захисту прав людини, як й інших засобів гарантування цих прав, є: створення ефективних контрольних процедур поновлення порушених прав; вдосконалення правової бази з регулювання та захисту прав і свобод людини на національному та міжнародному рівнях, вдосконалення механізму реалізації конституційних прав і свобод; поширення інформації про права та свободи людини; надання допомоги професійними юристами, що розробляють проблеми прав людини, парламентарям та населенню; підвищення рівня правової культури і свідомості всіх суб'єктів права.

Висновок

Важливим засобом захисту прав та свобод людини є гарантії. Вони є системою норм, принципів та вимог, які забезпечують процес дотримання прав та законних інтересів людини.

Призначенням гарантій є забезпечення найсприятливіших умов для реалізації конституційно закріпленого статусу людини.

Гарантії є засобом, що забезпечує перехід від передбачених конституцією можливостей до реальної дійсності.

Ефективність гарантій залежить від рівня розвитку загальноправових принципів, стану економіки, рівня розвитку демократичних інститутів, реальності політичної системи суспільства, наявності системи досконалих законів у державі, ефективності механізмів реалізації законоположень, ступеня правової свідомості, правової культури населення, узгодженості інтересів населення та суспільства в цілому і наявності високоефективного органу конституційного контролю.

Найвищою гарантією прав і свобод людини і громадянина є конституційний лад України, заснований на неухильному дотриманні Конституції України та законів України, приписах природного права та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права.

Гарантії реалізації та захисту прав і свобод здійснюються системою органів та засобів, що охоплюються категорією «механізм захисту прав громадян».

Реальний захист прав людини належить до найгостріших проблем української дійсності. В останні роки це питання є предметом серйозного наукового аналізу.

Конституційне прагнення розвивати і зміцнювати демократичну державу неможливо реалізувати без утвердження в суспільній свідомості і соціальній практиці невідчужуваних прав і свобод людини, нормативного закріплення їх гарантій. Держава зобов'язана проявляти активність у забезпеченні прав людини, у створенні матеріальних, організаційних, соціальних, політичних та інших умов для найповнішого використання людиною своїх прав і свобод.

Проаналізувавши систему гарантій прав і свобод особи в країні, можна зробити висновок, що в Україні існує практично необмежене коло засобів захисту прав і свобод людини і громадянина. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.  Але одночасно існує така проблема: хоча права і свободи особи, а також гарантії реалізації і захисту цих прав і свобод, закріплені в Конституції, сучасне становище в сфері прав і свобод людини і громадянина свідчить про те, що гарантованість практичної реалізації, охорони і захисту прав і свобод особи ще перебуває на досить низькому рівні. Насамперед це стосується деяких соціально-економічних прав і свобод людини, закріплених і гарантованих чинною Конституцією. Поки що фактично вони носять більше декларативний, ніж реальний характер, в більшій мірі проголошені, ніж гарантовані. Механізм здійснення та захисту цих і деяких інших прав і свобод з тих чи інших причин іноді реалізується дуже повільно або навіть гальмується.  Важливою причиною існування проблем в галузі реалізації прав і свобод є те, що через наявні в нашому суспільстві економічні проблеми держава фактично неспроможна забезпечити і гарантувати всім громадянам більшість проголошених в Конституції соціальних та економічних прав і свобод. Іншою не менш важливою проблемою є недоліки в самому законодавстві: недостатньо розроблені юридичні механізми реалізації і захисту тих чи інших прав і свобод, існують певні суперечності в нормативній базі.  Аналізуючи історичний досвід минулого і сучасну практику забезпечення прав і свобод особи, можна зробити висновок про необхідність комплексного і системного втілення в життя основних засад громадянського суспільства з одночасним впровадженням в практику найважливіших положень правової держави в Україні. Тільки подолавши всі труднощі становлення правової державності і створення основ вільного громадянського суспільства можна підійти до реального розв'язання проблеми забезпечення прав і свобод особи в Україні. 

Проаналізувавши систему гарантій прав і свобод особи в країні, можна зробити висновок, що в Україні існує практично необмежене коло засобів захисту прав і свобод людини і громадянина. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.  Але одночасно існує така проблема: хоча права і свободи особи, а також гарантії реалізації і захисту цих прав і свобод, закріплені в Конституції, сучасне становище в сфері прав і свобод людини і громадянина свідчить про те, що гарантованість практичної реалізації, охорони і захисту прав і свобод особи ще перебуває на досить низькому рівні. Насамперед це стосується деяких соціально-економічних прав і свобод людини, закріплених і гарантованих чинною Конституцією. Поки що фактично вони носять більше декларативний, ніж реальний характер, в більшій мірі проголошені, ніж гарантовані. Механізм здійснення та захисту цих і деяких інших прав і свобод з тих чи інших причин іноді реалізується дуже повільно або навіть гальмується.  Важливою причиною існування проблем в галузі реалізації прав і свобод є те, що через наявні в нашому суспільстві економічні проблеми держава фактично неспроможна забезпечити і гарантувати всім громадянам більшість проголошених в Конституції соціальних та економічних прав і свобод. Іншою не менш важливою проблемою є недоліки в самому законодавстві: недостатньо розроблені юридичні механізми реалізації і захисту тих чи інших прав і свобод, існують певні суперечності в нормативній базі. 

Список використаної літератури

1. Конституція України. – К., 1996.

2. Про звернення громадян: Закон України від 2 жовтня 1996 року // ВВР. – 1996. - №47. – Ст.256.

3. Волинка Катерина. Проблема збереження прав і свобод особи в Україні // Юридичний вісник. - №3. – 2001.

4. Жуйков В.М. Права человека и власть закона: Вопросы судебной защиты. - М., 1995. - 284 с.

5. Заєць А.П. Правова держава в контексті новітнього українського досвіду. - К.,1999. - 248 с.

6. Захаров Є., Речицький В. Права людини в Конституції України // Правник. – 2002. - №4.

7. Карташкин В.А. Права человека в международном и внутригосу­дар­ственном праве. - М.,1995. - 132 с.

8. Гіда Є.O. Теорія держави та права. – К.: ФОП О.С. Ліпкан, 2010. – 260 с.

9. Копейчиков В.В. Про теоретичні засади конституційного ладу // Вісник Академії правових наук України. - Харків, 1993. - № 1.

10. О. Глущенко, В. Кампо, 17 уроків з курсу "Конституція України", - К.: МП "Леся", - 1997. -160с. 11. Буткевич В. Права людини в Україні // Права людини в Україні. Щорічник.- 1993.- К., 1995.- С. 35.

12. Рабінович П. М. Основи державної теорії права та держави.— К., 1994.— С. 7.

13. Щетинин Б. В. Проблему теории советского государственного права.—М., 1994.- С. 207-208.

14. Права людини в Україні: Щорічник. 1993.— К., 1995.— С. 77—85.

15. Рабінович Л. М. Права людини та їх юридичне забезпечення.— К., 1992.- С. 5.

16. Буткевич В. Права людини в Україні.— К., 1995.- С. 34.