91. Соціологія молоді: основні проблеми та напрямки дослідження.

Проблеми молоді, її освіти, виховання, соціального становлення, участі в суспільному житті перебувають у центрі уваги і на перехресті різних наук. Соціологія зараховує ці проблеми до найважливіших. Зважаючи на те, що соціальний портрет молоді формується під впливом різноманітних суспільно-політичних, соціальних чинників, соціологія виявляє непересічний інтерес до того, яку роль відіграватимуть для молоді певні соціальні цінності, норми моралі, традиції тощо. Цими ж питаннями переймається ювен-тологія як складова сучасної науки про людину.Соціологія молоді - галузь соціології, яка досліджує соціально-демографічну спільність суспільства, що перебуває в процесі переходу від дитинства до дорослого життя і переживає стан сімейної та позасімейної соціалізації, інтерналізації норм і цінностей, творення соціальних і професійних очікувань, ролей, статусу. Предмет соціології молоді охоплює такі аспекти: — вироблення понятійно-категоріального апарату для .визначення сутності молоді, специфіки її життєдіяльності у суспільстві; — опис стану та виявлення динаміки ціннісних орієнтацій молоді; — вивчення процесів формування політичних, моральних, професійних і естетичних інтересів та позицій; — вивчення чинників, які впливають на формування свідомості та реальної поведінки різних груп молоді; — визначення поняття «молодь» та встановлення її вікових меж; — вивчення механізму формування свідомості молоді — співвідношення біологічного та соціального, а також чинників, які впливають на свідомість і поведінку молодої людини; — дослідження взаємодії поколінь та визначення ролі вікових етапів у структурі життєвого циклу особи; — вивчення механізмів соціалізації та виховання молодого покоління, набуття соціальної зрілості та становлення молоді як суб'єкта історії. Молодіжні аспекти вивчають соціологія праці, соціологія освіти, соціологія сім'ї, соціологія виховання, соціологія де-віантної поведінки. Ці галузі соціологічного знання досліджують молодь в окремих сферах її життєдіяльності, їх дані допомагають скласти повнішу картину молодіжних проблем, процесів, явищ. Соціологія молоді не тільки запозичує цю інформацію, але й надає їй цілісного характеру, визначає її місце в структурі свідомості та поведінки як молоді загалом, так і окремих її груп. Це дає змогу соціології молоді виконувати функції цілісного систематичного аналізу молоді, досліджувати її з позицій динамічних.

92. Соціологія міста та села: об’єкт, предмет, завдання.

Соціології міста і села, попри свої специфічні особливості, мають багато спільного, оскільки вивчають соціально-територіальні спільноти, наділені такими системоутворюючими ознаками, як економічні, соціальні, політичні та духовні зв’язки. Соціологія міста — галузь соціології, яка вивчає конкретні особливості розвитку і функціонування міста як елемента соціально-просторової організації суспільства, соціальні процеси, що відбуваються в ньому, його форми та інститути. Предмет цієї галузі соціології — особливості міста як соціальної системи, а об’єкт — безпосередньо місто як соціально-територіальна спільнота і поселенська структура. Найчастіше соціологія міста зосереджується на таких проблемах: — визначення ролі міста в суспільстві й системі розселення; — дослідження процесу формування міст і чинників їх розвитку; — з’ясування основних підсистем міста та особливість їх взаємозв’язку; — внутрішня структура і соціальна стратифікація міста; — закономірності розвитку і функціонування міста як цілісного феномену; — проблеми управління та самоуправління; — особливості міського способу життя; — соціоекологія міста тощо. До головних її категорій належать: «місто», «міський спосіб життя», «соціальна структура міста», «соціальна інфраструктура міста». Специфіка міста визначає його основні соціальні функції: — господарсько-економічна — організація механізму виробництва на підставі функціонування різних галузей промисловості; — соціальна — втілена у діяльності соціальної сфери, яка охоплює послуги торгівлі, побутового обслуговування, транспорту, зв’язку, житлового будівництва, соціального забезпечення, медичного обслуговування тощо; — культурно-освітня — реалізується через надання людині вищої, середньої спеціальної освіти через створення дозвільної та рекреаційної інфраструктур; — управлінсько-адміністративна — здійснюється шляхом продовження адміністративної влади різними державними та соціальними органами. У своїх дослідженнях соціологія міста часто вдається до категорії «міський спосіб життя». Його характеризують такі ознаки: — нестійкість соціального статусу, підвищена мобільність; — інтенсивність та анонімність людських контактів; — різноманітність можливостей щодо проведення вільного часу; — відмирання сусідських стосунків; — зниження соціального значення сім’ї, передача багатьох її функцій різним суспільним інститутам, послаблення зв’язків і залежності між родичами; — послаблення традицій у регулюванні поведінки особистості внаслідок посилення формального соціального контролю. Місто є своєрідним соціокультурним середовищем, що охоплює соціальний світ, матеріальні та духовні умови становлення, існування, розвитку та діяльності людей. Тобто міське середовище — це і ландшафт, і люди, і способи їх взаємодії, і виробничі процеси, екологія, якість життя, рівень інформаційного обміну, особлива соціальна структура. Предмет соціології села — вивчення ролі села в суспільстві та системах розселення, головних чинників, що впливають на його розвиток; визначення його підсистем, специфіки сільського стилю життя, особливостей сільської культури; аналіз соціальної та професійної структури населення. Село — конкретна соціально-просторова форма існування суспільства, місце, де населення зайняте переважно аграрною працею. Сільському життю властиві: підпорядкованість праці ритмам природи, нерівномірність трудової зайнятості; тісне поєднання праці та побуту; невисока виробнича мобільність; різноманітний демографічний склад територіальних груп; трудомісткість праці у домашньому та особистому підсобному господарстві; сильний неформальний соціальний контроль, велике значення місцевих авторитетів; менш напружений ритм життя, простіші форми спілкування, ніж у місті; зв’язок з природним середовищем; дисперсність розселення (розкиданість як самих сільських населених пунктів, так і індивідуальних осель у них).У селі, на відміну від міста, традиційно відсутні дуже багаті і дуже бідні. Сільське населення відрізняється від міського особливим укладом, родом і характером занять; рівнем кваліфікації праці (у робітників села він нижчий за рівень кваліфікації праці міських робітників); комфортністю життя, типом мислення, стабільністю норм і цінностей. Відрізняється воно від міста мінімальним рівнем заробітної плати та пенсійного забезпечення, системою пільг за стаж роботи, нормами забезпечення продовольчими і промисловими товарами, розміром коштів, що виділяються з бюджету на розвиток інфраструктури, та іншими ознаками.У соціології села існує декілька типологій сільських поселень: за чисельністю населення, соціальноекономічнимиознаками,зайнятістю у сільському господарстві, виробничо-адміністративною роллю.