85. Глобалізація як сучасна форма соціального розвитку.

Глобалізація представляє собою складний, суперечливий процес соціальних перетворень. Загальність змін. Глобалізація пронизує всі рівні соціальної структури і проникає у всі соціальні шари, які перестають бути замкненими в собі; формує сіткові структури спілкування, підтримки і соціального контролю. Глобалізація несе гомогенізацію світової спільноти, життя відповідно до єдиних принципів, єдині ціннісні переваги, бажання все універсалізувати. Глобалізація обумовлює трансформацію нормативно-регулятивної функції держави, що приводить до послаблення впливу держави на людину. Явище глобалізації — це обов’язковий період в розвитку сучасної цивілізації, коли вона прийшла до необхідності розв’язання питань, без яких її подальший гуманістичний розвиток практично неможливий; передусім це питання про основні, пріоритетні напрями розвитку людства. їхнє обґрунтовування вимагає копіткого порівняльного аналізу соціально-економічних, духовно-культурних, державно-правових і, перш за все, світоглядних основ сучасної і майбутньої цивілізації. Таким чином, глобалізація представляє собою незворотний, історично унікальний об’єктивний процес, викликаний розвитком капіталізму, який передбачає інтенсифікацію виробничо-економічних, соціальних, політичних і культурних інтеракцій у всесвітньому масштабі. В кожній сфері життя суспільства глобалізація активізує цілий комплекс проблем.

86. Основні концепції глобалізації та їх характеристика.

Ключовою проблемою у визначенні історичних меж і часових відтинків глобалізації є проб­лема дефінітивно-методоло­гічного плану. Її зміст є предметом низки дискусійних питань, серед яких головними є: співвідношення понять глобалізація і інтернаціоналізація, глобалізація і інтеграція, визначення форм і результатів глобальних трансформацій і, нарешті, принципове питання — що становить системну сутність самого терміна «глобалізація». Існує безліч різноманітних підходів, теоретичних конфігурацій, які пропонують інструментарій пізнання глобальних проблем, розкривають їх зміст і, відповідно, презентують певні часові орієнтири глобалізації. Узагальнення їх дає змогу виділити чотири базових концепції, що віддзеркалюють історичні кордони цього феномену:

1. Концепція глобалізації як зміни форм історичного процесу (концепція «архаїчної глобалізації»).

2. Концепція глобалізації як сучасного економічного феномену.

3. Концепція протоглобалістів (в агрегованому вигляді вони представлені на рис. 1.1).

4. Концепція глобалізації як деякої позачасової властивості, що іманентно притаманна світовому суспільству (концепція Е. Азроянца).

87. Соціологія управління: об’єкт, предмет та основні напрямки досліджень.

Соціологія управління як галузь соціології вивчає соціальні наслідки механізму цілеспрямованого впливу на соціальні структури і процеси в суспільстві, а також соціальні відносини, що з цим зв’язані.

Це стосується всіх без винятку сфер діяльності людини. Соціологія управління — міждисциплінарна наука, що вивчає проблеми управління, поєднуючи економічні, політичні, соціальні, організаційні, правові, психологічні та інші підходи до управління.Управління соціально-економічними процесами зв’язане з господарськоорганізаторською функцією і має давню історію.

Уже із зародженням суспільства люди ставили перед собою певні цілі і завдання. Отже, уже тоді виникала потреба в забезпеченні відповідної організації управлінської праці.

Вивчення та використання багатого досвіду організації управління, безумовно, сприятиме досягненню ліпших результатів.

Становлення соціології управління пройшло кілька етапів. Досить докладно були розглянуті принципи «фордизму», «тейлоризму», доктрини «людських стосунків» Е. Мейо.

Залишається додати, що з метою подолання обмеженості названих теорій виникла так звана емпірична школа теорії організації та управління, яку ще називають «менеджеризмом».

Згідно цієї соціологічної концепції вирішальна роль в економічному житті сучасного суспільства переходить від власників капіталу і засобів виробництва до управлінців виробництвом (менеджерів).

Відомий американський соціолог Ф. Херцберг уважає, що індустріальна соціологія на Заході у розвитку вчення про виробничу поведінку працівника пройшла три парадигми: науковий менеджмент, менеджмент людських стосунків і ситуативний менеджмент. Вітчизняний менеджмент має певні особливості.

Специфіка управління в сфері соціально-політичних відносин полягає в тім, що для характеристики цієї діяльності не досить кількісних показників — кількості партій, активних виборців тощо.

Управлінці — категорія специфічна. Вони посідають цілком визначене місце в основній суспільній підсистемі-виробництві і відіграють у ньому значну роль. Проте у зв’язку з тим, що оплату їхньої праці не завжди вдається поставити в залежність від її результатів, склалася особлива практика отримання управлінцями своєї частки національного доходу. Відомо, що виробництво будь-якого виробу потребує суспільно необхідних затрат праці.