75. Основні різновиди соціальних змін.

Вивчення соціальних змін у соціології спирається на знач­ні теоретичні традиції. Досить згадати, що вже в ранніх вер­сіях соціологічної теорії (наприклад, у О. Конта) теоретичні завдання поділялися на дві групи проблем: пояснення соці­альної статики (тобто суспільства в його структурних вимі­рах) та пояснення соціальної динаміки (тобто суспільства в його розвитку). Сучасні соціологічні теорії соціальних змін залежно від інтерпретації головних чинників можна досить умовно поділити на три різновиди:

а) соціокультурні теорії — пов’язують соціальні зміни з динамікою духовної сфери суспільства (система цінностей, ідеології, способи накопичення та поширення знань, світо­глядні орієнтири, наука і т. ін.);

б) технологічні теорії — виводять зміст та спрямування соціальних змін з особливостей техніко-технологічного роз­витку матеріального виробництва. Такі теорії особливо поширились на перших стадіях сучасної науково-технічної ре­волюції;

в) соціально-економічні теорії — намагаються пояснити соціальні зміни через встановлення змісту взаємодії еконо­мічного базису та надбудови.

Незважаючи на те, що ці теорії досить часто відтворюють реальні риси зумовленості соціальних змін, повного їх пояс­нення вони не дають.

Соціологічний аналіз соціальних змін передбачає виділен­ня певних ознак, що створюють їх якісну визначеність:

а) процесуальність, тобто логічний зв’язок окремих станів об’єкта у часі, їх певним чином організована послідовність, де початковий стан може порівнюватися з кінцевим;

б) масовий характер, тобто окремі події суспільного життя можуть бути віднесені до соціальних змін тільки за умови їх масовості та значимості для тих чи інших соціаль­них систем;

в) суспільно зумовлені зміст, джерела та результати, ос­кільки вони можуть відбуватися лише в суспільстві і лише в соціальній взаємодії його інститутів;

г) наявність причинно-наслідкових зв’язків як у структурі самого процесу змін, так і з зовнішнім середовищем.

76. Основні причини та фактори соціальних змін.

Серед найбільш вагомих чинників, які викликають зміни у поведінці людей, а також у культурі та структурі суспільства, виділяють такі:

Фізичне середовище. Людина взаємодіє з навколишнім середовищем, виробляючи при цьому певну технологію і соціальну організацію (наприклад, суспільство землеробів чи скотарів). Зі зміною довкілля, люди змушені виробляти нові типи адаптації, реагувати новими технічними винаходами і формами соціальної організації. Так, скажімо, предки нинішніх угорців були кочовим народом і основним їхнім заняттям було скотарство. Переселившись наприкінці IX ст. на територію сучасної Угорщини де не було місця для ведення кочового способу життя і, опинившись в оточенні землеробських народів, угорці також змінили свій спосіб життя на осілий.

Населення. Різке збільшення кількості населення чи навпаки, "старіння" суспільства, або різке зростання кількості міського населення чи міграції до інших країн — призводить до змін у культурі та соціальній структурі суспільства.

Конфлікти навколо ресурсів і цінностей. Для досягнення своїх цілей різні групи мобілізують свої ресурси і можливості, відмовляючись від звичного способу життя ("Все для фронту, все для перемоги"). Перемога однієї із сторін, як, втім, і досягнення компромісу, передбачають появу нових інституційних структур, диктують необхідність пристосування до нових умов.

Інновації. Термін "інновація" включає в себе два поняття: відкриття і винахід.

Відкриття — це сприйняття людьми нових, раніше невідомих аспектів реальності. Людина відкриває теорію відносності чи періодичну систему Менделєєва. Відкриття примножує знання, воно завжди додає до культури щось нове.

Винахід — це нова комбінація вже відомих елементів, наприклад, комбінація парового двигуна і візка привела до винаходу паротяга.

Відкриття і винаходи приводять до появи нових технічних нововведень (радіо, телебачення, двигун внутрішнього згорання тощо), або нематеріальних ідей (виборче право для жінок, право націй на самовизначення тощо), які викликають зміни у поведінці людей, а також у культурі та структурі суспільства.

Дифузія — це процес, під час якого культурні характеристики поширюються від однієї соціальної системи до іншої (поширення абетки, християнства чи інших світових релігій. У сьогоднішньому світі — поширення так званого американського способу життя). Дифузія можлива тільки у тих суспільствах, які контактують між собою. Часто групи навмисне збільшують кількість контактів, щоб посилити дифузію (наприклад, посилають спеціалістів навчатися за кордон).