46. Основні канали соціальної мобільності.

П. Сорокін, аналізуючи фактори соціальної мобільності, вживав поняття “ліфти”, “канали”, “східці”, “отвори”, “мембрани”, тобто соціальні інститути, потрапляючи у сферу впливу яких, індивід чи соціальна група мають суттєві можливості підвищення власного соціального статусу. Серед таких “каналів” П. Сорокін називав: армію, церкву, політичні, економічні та професійні організації, освіту, сім’ю.

Шлюб виступає одним з дієвих каналів вертикальної соціальної мобільності. Шлюб з представником іншого соціального статусу призводить зазвичай до зниження чи підвищення позиції. За римським законодавством жінка, яка одружилася з рабом, втрачала статус вільної людини. Її діти також визнавалися рабами. Схожа деградація очікувала й чоловіка чи жінку вищого стану, які уклали шлюб з представником нижчого стану.

У демократичних суспільствах також відбувається взаємне протягування багатих наречених та бідних титулованих женихів. У результаті у виграші обидва партнери – один підіймається сходами завдяки власному матеріальному ресурсу, інший – підкріплює свій титул фінансово. В усіх стратифікаційних системах існують канали вертикальної мобільності, які періодично змінюють свою дієвість.

У сучасних суспільствах сім’я залишається ще досить важливим каналом інтергенераційної мобільності, але освіта стає найбільш важливим каналом вертикальної мобільності. Виникає ефект “зачарованого кола”. Індивід з нижчих класів має менше шансів на здобуття освіти. У результаті недостатньої освіти він має недостатні можливості для одержання доходу. Останнє, у свою чергу, знижує його шанси на поліпшення своєї позиції і, що ще гірше, – на те, щоб дати адекватну освіту своїм дітям, тобто на можливості інтергенераційної мобільності. Сучасні суспільства не ліквідовують бар’єри в соціальній структурі суспільства, а навіть ускладнюють переміщення з найнижчих класових позицій. Вищий та нижчий клас – найбільш закриті, а середній клас у розвинутих суспільствах – основний суб’єкт соціальної мобільності. Не простежується ніяких ознак того, що нерівність зникає, – як і раніше існують такі бар’єри для соціального переміщення, як класові відмінності, стать та етнічна приналежність.

47. Поняття маргінальності, її основні типи та їх характеристика.

Маргінальність — це пограничний стан індивіда або соціальної групи щодо суспільства чи певної суспільної верстви. Маргіналії — це люди, які не зуміли пристосуватися до домінуючої культури чи субкультури і виявилися витісненими на узбіччя соціального життя.

Маргінал — це індивід, який втратив свій попередній соціальний статус і виявився нездатним адаптуватися до того соціокультурного середовища, в межах якого він змушений функціонувати. Наприклад, інженер, який втратив роботу за спеціальністю і змушений торгувати на базарі, але не адаптувався на новому місті, відчуває приниження в своєму новому соціальному стані. Від старих культурних цінностей і звичок він відмовлятися не може і не хоче, а нові сприймати не бажає. Так само у маргінальній ситуації опинилися і представники нижчого класу, які поповнили ряди “нових українців”: у них є проблеми з тим, як пристойно себе поводити, розмовляти, одягатися відповідно до вимог нового соціального статусу.

Численні маргінальні групи виникають тоді, коли відбувається масова міграція чи “виштовхування” зі звичних соціальних умов певної частини населення (втрата роботи, позбавлення громадянських чи політичних прав та ін.). Маргіналізація охоплює широкі верстви суспільства в умовах його пере структуризації, політичної та економічної нестабільності. Деякі вчені (Володимир Добреньков, Альберт Кравченко) вважають, що маргінальність це тимчасовий феномен. Так, селяни, які переселилися до міста — маргінальні, але їхні діти уже лише частково успадковують деякі елементи цієї субкультури, а вже через два-три покоління маргінальність зникає.

Виділяють три традиції у поясненні маргінальності

Культурна маргінальність – в її снові взаємодія двох ціннісно–нормативних систем культур, що нерідко конфліктують між собою. В результаті у індивіда виникає не адаптованість, невизначеність статусу та ролі, двозначність ситуації.

Маргінальність соціальної ролі – виникає: у випадку невдалої спроби входження до позитивної референтної групи; членство в групах, обумовлених як маргінальні (деякі професійні групи, наприклад, цілителі); перебування в ролі, що лежить між двома суміжними ролями; соціальні групи, що функціонують за межами соціальної організації (наприклад, цигани, бездомні і т.д.).

Структурна маргінальність – соціальні групи, які втратили свої права та можливість їх реалізації чи перебувають у відносно гірших умовах, в результаті політичної, економічної та соціальної нерівності.

Структурна маргінальність характеризує дві різні позиції індивіда чи соціальної групи в соціальній структурі суспільства. Це або проміжна позиція між структурним елементами, або сама найнижча в соціальній ієрархії. В структурній маргінальності виділяють маргінальність – перехідність та маргінальність – периферійність. Маргінальність, яка розуміється як перехідність (граничність) – це стан на межі, що виникає в процесі переходу індивіда із одного соціального статусу до іншого. Обов’язково передбачається, що це не просто перехід, а стан незавершеності даного переходу, перебування на межі двох статусів. При цьому індивід залишається повноправним елементом соціальних відносин. Маргінальність – перехідність виникає як наслідок:

– процесів соціальної мобільності, що не пов’язані зі структурними змінами в суспільстві;

– процесів переходу від усталеної соціальної структури суспільства до нової.

Маргінальність – периферійність характеризує перебування в самій найнижчій позиції в соціальній ієрархії чи за межами (на межі) функціонального центру поліструктурної системи соціальних зв’язків. Периферійна маргінальність передбачає втрату соціальних зв’язків. Низхідна соціальна мобільність утворює соціальні групи «на краю» соціальної структури. Для таких елементів в соціології застосовують поняття: «нижчий клас», «аутсайдери», «декласовані», «бездомні» тощо.