33. «Соціальний статус», «соціальна роль» та «соціальна позиція» як основні поняття рольової теорії особистості.

Соціальний статус – це відносне становище чи позиція індивіда або групи в соціальній системі. Це поняття характеризує місце особистості в системі суспільних відносин, її діяльність в основних сферах життя , та врешті-решт містить оцінку діяльності особистості з погляду суспільства, яка проявляється в певних кількісних та якісних показниках (зарплата, нагороди, звання, привілеї тощо), а також самооцінку, яка може, або не може збігатися з оцінкою суспільства або соціальної групи. Соціальний статус у значенні норми та суспільного ідеалу має великі можливості при розв’язанні задач соціалізації особистості, оскільки орієнтація на досягнення більш високого соціального статусу стимулює соціальну активність. Серйозну проблему становить правильне усвідомлення особистістю свого соціального статусу. Якщо соціальний статус особистості сприймається не правильно, то людина орієнтується на ворожі його соціальному оточенню зразки поведінки.

У цьому випадку можна розглянути дві крайності в оцінці свого соціального статусу. Низька статусна самооцінка, як правило, пов’язані з низькою протидією зовнішньому впливу.

Кожен індивід може мати велику кількість статусів, і всі , хто його оточує чекають від нього виконання ролей згідно цих статусів. В процесі задоволення певних потреб, керуючись певними цінностями людина змушена виконувати певні ролі. Прихильники теорії ролей (Р. Мертон, З. Фрейд, Т. Парсонс) вважали, що соціальна роль виступає важливим елементом механізму взаємодії індивіда з суспільством. Діяльність людини ототожнюється із розігруванням певних стандартних ролей в стандартних ситуаціях. Кожна роль потребує від актора певної поведінки. Отже, соціальна роль – це те, що очікують в даному суспільстві від людини, яка займає певне місце в соціальній системі. Ролева концепція пояснює багато аспектів в соціології особистості, але від неї не можна вимагати всебічного обґрунтованого з’ясування всієї сукупності соціальних функцій індивіда, адже як писав Сорокін , - роль може стати соціальною лише за наявності соціальної матриці.

Соцiальнi позицiї - це вiдносно стабiльнi (тобто відносно iнваріантнi щодо часу) ознаки тих суб'єктiв, які приходять до соцiальної системи та виходять з неї.

Наприклад, люди, що складають Унiверситет, приходять, вчать, вчаться, потiм виходять з нього, але Унiверситет залишається.

Так само - сiм'ї, оркестри, армiї, корпорацiї, церкви.

Усi такi поєднання соцiальних позицiй складають певнi елементи соцiальної структури. Ми сприймаємо їх як незалежну вiд нас реальнiсть, що формує частину нашого об'єктивного середовища. Вони iснують як дещо, що ми не можемо iгнорувати, та з чим ми повиннi постiйно мати справу.

34. Соціальні диспозиції та соціальні еспектації як рушійні механізми рольової поведінки особистості

Соціальне очікування (СО) - припущення людини щодо оцінки її особистості оточуючими. СО включають, по-перше, усвідомлення людиною того, яких форм поведінки чекають від неї інші люди. По-друге, усвідомлення людиною можливих реакцій оточуючих на її поведінку, і, нарешті, усвідомлення людиною тих вимог, які ставлять до неї [3]. Вони виникають у відповідь на ставлення до людини групи або інших індивідів [3]. Виступаючи опосередковуючою ланкою, яка пов’язує індивідуальне в особистості з соціальним, СО відіграють особливо важливу й активну роль у процесах саморегуляції поведінки.

Завдяки СО процес саморегуляції поведінки детермінується не лише самосвідомістю особистості, але і тим реальним досвідом спілкування, взаємодії з навколишнім середовищем, у процесі яких, очікування постійно підлягають соціальній апробації [3]. Людина в різних соціальних системах, виходячи з очікувань щодо неї представників певної групи, здійснює відповідну лінію поведінки. Іншими словами, залежно від конкретних умов спілкування людина ніби весь час перевтілюється у ті чи інші ролі. СО, наділені високим ступенем обов’язковості, формалізованості та виразності, складають роль. Поведінка людини, що займає певну позицію, розцінюється як рольова і підлягає оцінці з погляду відповідності очікуванням.

Концептуальну модель регуляції соціальної поведінки особистості її соціальними очікуваннями запропонував Т.Шибутані. На його думку, формування СО є проявом пристосувальної тенденції. Активність суб’єкта перебуває під безперервним самоконтролем, який базується на СО. Коли сформуються СО і пройде уявна репетиція, в ході якої будуть оцінені можливі наслідки реакції інших на вчинок індивіда, тоді індивід зможе маніпулювати собою та іншими. Оскільки сам індивід, як і інші, реагує на свої соціальні очікування, відбувається антиципація взаємодії, індивід пристосовується, знаходить ймовірні форми реакції заздалегідь. В той час, як гнучкість координації соціальної поведінки базується на соціальних очікуваннях, відносна постійність людини, визначеність її лінії поведінки забезпечується, як стверджує Шибутані, “Я”- концепцією [4].

Соціальні очікування є різновидом соціальних уявлень особистості. Вони є відтворенням уявлень індивіда про позиції “Я” – “Інший” або “Я” – “Узагальнений інший”.

Поняття «диспозиція» тлумачать як умови, що передують реакції, та дії різних соціальних угруповань і спільнот.

Зокрема, залежно від ступеня загальності установки та диспозиції поділяють на вищі, середні та нижчі.

До вищих типів соціальних диспозицій відносять теоретичні концепції форм наукових парадигм, дослідницьких підходів та шкіл, які на рівні буденної свідомості виступають як найбільш загальні погляди на життя, вимальовуючи тим самим спрямування інтересів особистості, оцінку явищ і ставлення до подій. Диспозиції середнього типу диференціюють сприйняття і реакцію особистості на різні групи та сукупності об’єктів і явищ соціальної дійсності. В повсякденному житті ними можуть бути професійно, науково, культурно, економічно чи історично спрямовані (і дуже часто емпірично обмежені) оцінки, спрямування, інтереси, очікування окремої особистості або їх сукупностей. Нижчий рівень диспозицій забезпечує передусім операційний характер життєдіяльності особистості, тобто може виявлятись у формі спеціалізації дій, очікувань або реакцій суб’єкта. Наприклад, очікування висококваліфікованого робітника, характер його дій чи реакцій суттєво відрізняються від параметрів поведінки за тих самих обставин робітника менш досвідченого і малокваліфікованого.

У регуляції життєдіяльності особистості важливу роль відіграють соціальні норми. Для соціології особливо важливо розкрити механізми їх впливу на діяльність особистості. В перекладі з латини «норма» — правило, взірець. Вона є засобом соціальної регуляції та контролю діяльності суб’єктів соціального буття. Формуються соціальні норми з урахуванням історії становлення і розвитку людства загалом, окремих держав, їх спільнот, інститутів, колективів, організацій та інших структур. Необхідною умовою формування соціальних норм є сукупність економічних, географічних, правових, етнічних, культурних та побутових ознак становлення окремих соціальних структур та їх сукупностей.