13. 25 Постмодернізм

Поняття постмодернізму (постсучасності) формується в соціології з метою теоретичного узагальнення принципових і особливих рис суспільства у ставленні до теоріям сучасності.

перш за все інституційно-структуралістські теорії. При поясненні подібних переходів використовують поняття культурної породжує моделі, зачатки і основи якої створені на рубежі XIX-ХХ століть, коли категорії соціального простору, часу і причинності придбали невластиве їм раніше тлумачення моделей і засобів конструювання соціальної реальності.

Наприклад, М. Бердяєв, використовуючи ідеї К. Леонтьєва, Ф. Ніцше, З. Фрейда, О. Шпенглера, вказує не тільки моменти боротьби культури з цивілізацією, але й передчуває інші, ніж раціоналістичні, конфігурації історії.

Разом з тим методологічний апарат постмодернізму не оформлений, використовувані їм мовні засоби запозичені з різних сфер пізнання і культури, а претензії, в залежності від авторів, можуть бути як скромними, частковими, так і радикально-парадигмальний.

Серед основних проблем постмодернізму обговорюються: кінець віри в панування загальної науково-раціоналістичної і єдиною теорії соціального прогресу; заміна емпіричних теорій істини постемпіріческімі; розширене увагу до явищ несвідомого в соціальних діях; зростання ролі вільно конструюються теорій і плюралізму концепцій. Крім того, постмодернізм взаємодіє з проблемами і теоріями постіндустріального і посткапіталістичного суспільства, а також з прогностичними можливостями соціології. На зміну технологічного серця сучасності прийшла інформаційна природа постсучасного суспільства.

Основна теза постмодернізму можна визначити як твердження нераціоналістіческіх підстав соціального консенсусу і прагнення обгрунтувати ідею, що суспільство не вичерпується раціоналістичними уявленнями, якими оперували творці теорій сучасного суспільства. Постмодернізм являє собою екстеріорізацію тій частині соціального досвіду, який не виражений засобами інститутів і структур сучасності; крім того, постмодернізм робить акцент на інших тенденціях в соціальній еволюції, ніж це робив модернізм. Так, Ж. Ліотар підкреслює деструктивний характер постмодернізму, бо цей напрям цікавиться тим, що не включено в рамки консенсусу і тим самим є своєрідною ідеологією "розширюється соціальної всесвіту" і подоланням аутизму. Адже невідомо, розуміють реальність краще ті, хто знаходиться в рамках консенсусу чи поза ним.

Велику увагу приділяє постмодернізм соціальної комунікації, роблячи її центральною категорією цього типу мислення і підкреслюючи, що віртуальна реальність детермінує реальність об'єктивну.

З. Бауман ставить питання про значення соціології в постмодерністському світі: вона повинна перетворитися з об'єктивістської, правда вже порушеною неомарксистської ідеями, в мистецтво інтерпретації дійсності. Таким чином, висувається принцип "огортання" відомого марксистської тези в умовах партикуляризації сучасної культури та суспільства. Завдання соціології полягає в проникненні в досвід чужого життя і відшуканні його сенсу, таким чином посилюються герменевтичні тенденції в соціологічному мисленні, підкреслюється авторське присутність в соціальному мисленні.

Д. Белл висловлює побоювання, що бунт постмодернізму проти стереотипів сучасності в соціальному мисленні не може гарантувати збереження терпимості та плюралізму і призведе лише до нового твердженням насильства і обману.

Таким чином, постмодерністська соціологічна парадигма об'єднує ряд національно-культурних, цивілізаційних, наукових, гуманітарних проблем. І відповідно предмет, метод і завдання соціології набувають більш широкі обриси в міру того як отримують визнання нераціоналізірованние і нелегітимною сфери соціального сенсу. Значення набуває неинституционализированная активність як поле нових соціальних можливостей буття людини.