11.4 Натуралізм в соціології XIX століття

Серед перших соціологів також слід назвати Герберта Спенсера (1820-1903). Його можна вважати основоположником соціалорганіцізма та еволюціонізму. Слабкість ідей органицизма в тому, що аналогії підміняли конкретний аналіз (Органіцісти намагалися встановлювати закономірності в суспільстві за аналогією з закономірностями в живих організмах). Спенсер сформулював незалежно від Дарвіна свою теорію еволюції. Соціальна еволюція по Спенсеру - це частина загальної. У ній також діють два фактори: боротьба за існування і виживання найбільш пристосованих (природний відбір). Він виділяв дві сторони процесу еволюції - інтеграція і диференціація: від нестійкості до стійкості, і три фази еволюції: неорганічна, органічна, надорганічнім. Соціальна еволюція - це частина надорганічнім, яка відрізняється рівнем складності, темпами зміни і важливістю наслідків.

Ідеї еволюціонізму розвивалися в багатьох країнах незалежно, однієї з гілок еволюціонізму був соціальний дарвінізм:

Людвіг Гумплович (1838-1909), Австрія. Написав ряд праць: «Основи соціології», «Соціологія і політика», «Соціологічна ідея держави», «Раса і держава», «Расова боротьба». Вважав, що предмет соціології - вивчення соціальних груп і взаємовідносин між ними. Соціальна група для нього - не просто сума складових її одиниць, а має груповим ефектом. Основний закон кожної соціальної групи - прагнення підпорядкувати собі інші соціальні групи, прагнення до поневолення і панування, до самозбереження.

Вільям Самнер (1840-1910), США. Вважав, що соціальна еволюція відбувається незалежно від волі і бажання людей і закони природного відбору і боротьби за існування універсальні. Основна робота Самнера: «Народні звичаї», де він здійснює спробу пояснення походження і розвитку деяких важливих групових звичок і соціальних форм життя людей. Звичай по Самнеру - стандартні групові форми поведінки, що виступають на рівні індивіда як звички. Ввів поняття In-референтних і Out-референтних груп.

Також у рамках соціал-дарвінізму існувала расово-антропологічна школа. Найвідоміший її представник - Артюр де Гобіно (1816-1882). Основна праця - «Досвід про нерівність людських рас». Він намагався виправдати існуючу нерівність у суспільстві та обгрунтував його расовими відмінностями. Головний критерій - рівень інтелекту раси.

11.5 Географічний напрям.

Спиралася на ідеї Ш.Монтеск’є, який пояснював політичні, соціальні явища географічними умовами: кліматом, характером місцевості, родючістю ґрунту; розташуванням країни та її розміром. Наприклад, Монтеск’є стверджував, що демократія може існувати лише в невеликих країнах, а великі за розміром держави приречені бути недемократичними імперіями. Географічний напрямок в соціології започатковує англійський соціолог Генрі Томас Бокль (1821-1862). Він вважає, що суспільний розвиток залежить насамперед від зов-" нішніх географічних чинників — клімату, їжі, грунтів і ландшафту. Саме вони визначають генезис перших історичних форм суспільності і навіть тип політичного устрою — деспотії чи демократії. Основними положеннями Географічного напрямку в соціології виступають: абсолютизація ролі природних чинників (таких, як клімат, ландшафт, великі ріки, близькість до морів чи океанів, специфіка географічного розташування, тощо); недооцінка специфіки суспільства то масштабів діяльності людини по перетворенню природного середовища в культурне, потенціалу змін, закладеного у внутрішній взаємодії соціальних і духовних факторів; однозначна залежність психологічних і культурних процесів від фізичних чинників зовнішнього середовища. Водночас слід зазначити, що географічна школа в соціології поставила проблему, яка сьогодні є однією з центральних, а саме проблему органічного зв'язку суспільства і природи, проблему відповідальності людини за надмірне втручання у природне середовище і хижацьке використання природних ресурсів. Тому один з сучасних напрямків у соціологічній думці — альтернативно соціологія — знову й знову піднімає питання визнання високої цінності природи то її гармонії з людиною, надає перевагу захисту середовища, а не економічному росту, бере участь у продуманому плануванні і діях з метою уникнення ризику екологічної катастрофи і знищення людства.