83. Міжнародні угоди щодо захисту інвестицій.

Одним із напрямків міжнародно-правового регулювання інозе­мних інвестицій є договори про заохочення (стимулювання) та захист інвестицій.Міжнародні договори про захист інвестицій укладаються за ініціативою країн - експортерів капіталу і спрямовані на забез­печення їх інвесторам певних мінімальних правових та еконо­мічних гарантій безпеки та стабільності, тобто економічно роз­винуті країни за їх допомогою намагаються захистити своїх ін­весторів міжнародно-правовими засобами.Україною укладено більш ніж 40 двосторонніх міжнародних договорів про захист інвестицій з країнами СНД (Казахстан, Грузія, Молдова, Азербайджан, Узбекистан, Білорусія, Киргизстан, Туркменістан), з країнами Східної Європи (Угорщина, Болгарія, Польща, Словенія, Хорватія, Македонія), з країнами Балтії, з країнами Західної Європи (Австрія, Франція, Іспанія, Італія, Данія, Греція, Австрія, Німеччина, Швеція, Швейцарія) та з країнами інших регіонів (СІЛА, Куба, Аргентина, Канада, Чилі, Корея, Ізра­їль, Іран, Туреччина, Китай та ін.). Бажаючи розширити економічне співробітництво для взаєм­ної вигоди України та Польщі з метою створення та збереження вигідних умов для інвестицій інвесторам однієї держави на те­риторії іншої держави і визнаючи необхідність заохочення і захисту іноземних інвестицій з метою сприяння економічному розвитку обох держав у м. Варшаві 12 січня 1993 року було укладено Угоду між Урядом України та Урядом Республіки Польща про взаємне заохочення та захист інвестицій.16 червня 1994 року у м. Києві було укладено Угоду між Урядом України та Урядом Держави Ізраїль про заохочення та взаємний захист інвестицій. Згідно зі ст. 2 цієї Угоди кожна зі сторін на своїй території створює та підтримує сприятливі умови для інвестування іншої сторони та, спираючись на свої права та законні інтереси чи законодавство, забезпечує здійснення інвес­тування. Інвестиції кожної сторони здійснюються на рівнопра­вній основі та користуються повним захистом і безпекою на території іншої сторони. Жодна зі сторін не повинна завдати шкоди безпідставними або дискримінаційними заходами щодо здійснення, підтримки, використання та розміщення на її тери­торії інвестицій інвесторами іншої сторони. Кожна зі сторін зобов'язалася застосовувати на своїй території відносно здійс­нення інвесторами іншої сторони інвестицій чи прибутків ре­жим не менш сприятливий, ніж в аналогічних випадках для інвестицій і прибутків своїх інвесторів і прибутків інвесторів інших країн.Бажаючи створити сприятливі умови для підвищення еконо­мічного співробітництва між Україною і Австрією, визнаючи, що сприяння та взаємний захист інвестицій може посилити готов­ність до таких інвестицій і таким чином зробити важливий вне­сок до розвитку економічних відносин між державами, у м. Граці 8 листопада 1996 року було укладено Угоду між Україною і Рес­публікою Австрія про сприяння та взаємний захист інвестицій. Цією Угодою визначено питання сприяння та захисту інвестицій, режиму інвестування, компенсацій, переказів, вирішення інвести­ційних спорів. Угода укладена на 10 років, і по завершенні цього строку вона залишається чинною на невизначений строк та може бути денонсована будь-якою стороною шляхом повідомлення по дипломатичних каналах. Угода застосовується до інвестицій, здійснених або тих, які будуть здійснені інвесторами однієї краї­ни згідно з законодавством іншої країни на її території, як до, так і після набуття чинності цією угодою.

84.

За останнє десятиліття в Україні з'явилося багато нових форм підприємств, нових професій, нових форм торговельно- ек. відносин. Однією з останніх є тендер.

Тендер — форма розміщення замовлення на яку-небудь роботу, яка передбачає визначення виконавця шляхом конкурсного відбору кращої тендерної пропозиції за критеріями, що встановлюються замовником; конкурс на право виконання яких-небудь робіт.

Під поняттям тендерна документація розуміють поданий замовником комплект документів, необхідних для підготовки тендерних пропозицій у визначений термін, що включає інформацію про умови і процедуру проведення торгів (тендерів).

В оголошенні про проведення торгів зазначаються:

1 Головний розпорядник коштів.

2. Замовник торгів (назва установи, ідентифікаційний код, поштова адреса, відповідальний за проведення торгів).

3. Інформація про товари, що закуповуються.

4. Процедура здійснення закупівлі.

5. Місце та спосіб отримання тендерної документації.

6. Вартість тендерної документації.

7. Місце та кінцевий термін подання тендерних пропозицій.

8. Місце та дата розкриття тендерних пропозицій.

9. Додаткова інформація.

Існує три способи проведення тендерів. Тендери можуть бути: відкритими, відкритими з попередньою кваліфікацією, закритими.

Тендерна документація повинна бути однаковою для всіх претендентів, а також недискримінаційною, однозначною для розуміння, містити вичерпну інформацію, необхідну для розроблення тендерних пропозицій, і не створювати ризику для підрядників за обставин і подій, які вони не можуть передбачати під час визначення ціни і на які не мають впливу. Тендерна документація затверджується замовником і включає такі документи: інструкцію для претендентів, форму контракту, форму тендерної пропозиції (оферти), форми кваліфікаційної оцінки претендентів, проектну документацію, перелік робіт, інформацію щодо способу надання тендерного забезпечення.

Витрату на організацію та проведення тендерів проводяться за рахунок коштів замовника і враховуються у вартості будівництва. Витрати підрядника на підготовку тендерної пропозиції відносяться на його накладні витрати.

85.

Проектува́ння  — процесстворенняпроекту,прототипу, праобразу майбутньогооб'єкта, стану та способів його виготовлення. У проектуванні застосовують системний підхід, який полягає у встановлені структури системи, типу зв'язків, визначені атрибутів, аналізуванні впливів зовнішнього середовища.

Проектува́ння  — це комплекс робіт який складається з пошуку, досліджень, розрахунків та розрахування з метою отримання опису достатнього для створення нового об'єкту або виробу, його реконструкції, модернізації, що відповідає заданим вимогам.

Технічне проектування — розробка проектної, конструкторської та іншої технічної документації, ппризначеної для забезпечення будівництва, створення нових видів та зразків.

В процесі проектування виконуються технічні та економічні розрахунки, схеми, графіки, пояснювальні записки, кошториси, калькуляції та описи.

Стадії проектування: 

1. Технічне завдання встановлює призначення обладнання, галузь його застосування, характеристику (короткий опис), технічні вимоги, етапи розробки і терміни їх виконання, обґрунтування ефективності застосування, перелік документів, що підлягають розгляду замовником, особливості приймальних випробувань.

2. Ескізний проект — це сукупність документації, яка містить принципові компонувальні і структурні рішення, що дають уявлення про устрій і принцип роботи обладнання, а також дані, що визначають основні параметри об'єкта, який розробляється.

3. Технічний проект — сукупність документації, яка містить технічні рішення, що дають повне уявлення про обладнання, що проектується, а також всі початкові дані, необхідні для розробки робочої документації на стадії конструювання.

86. Проект складається з наступних розділів:

1. Пояснювальна записка з вихідними даними.

2. Архітектурно - будівельне рішення, генплан, благоустрій.

3. Технологічна частина.

4. Рішення по будівельному оснащенню і зовнішнім інженерним мережам.

5. Оцінка дії на довкілля.

6. Організація будівництва.

7. Кошторисна документація.

 Відповідальними особами за технічні, економічні, естетичні та екологічні якості проекту є головний інженер проекту (ГІП). Вони готують договори, координують дії виконавців, ведуть переговори з замовниками, субпідрядниками і підрядниками. Відповідальними особами за якість певного розділу проекту є керівник та головний спеціаліст відповідного проектного підрозділу.

 Ескізний проект, ТЕО інвестицій, проект і робочий проект підписуються керівництвом і основними виконавцями проектної організації. Титульний лист пояснювальної записки підписують керівник організації (директор, головний інженер, головний архітектор), керівник майстерні (відділу), головний архітектор (інженер) проекту, автори проекту (якщо такі є, крім ГАПа, ГІПа). Розділи пояснювальної записки підписують головні фахівці відділів, автори розділів (якщо вони є), виконавці. Креслення підписують керівник майстерні (відділу), головний архітектор (інженер) проекту, автори проекту (якщо такі є, крім ГАПа і ГІПа), головні спеціалісти, виконавці. У пояснювальній записці вказуються прізвища учасників проектування по кожному розділу проекту а в разі наявності субпідрядників - назви фірм або фізичних осіб субпідрядників.

 Проектувальники при розробленні проектної документації несуть відповідальність та забезпечують:

- Відповідність архітектурним і містобудівним вимогам та високу архітектурно-художню якість;

- Відповідність вимогам чинних нормативних документів;

- Захист навколишнього природного середовища, екологічну безпеку і раціональне використання природних ресурсів;

- Відповідність вимогам з енергосбереганію;

- Експлуатаційну надійність; - Ефективність інвестицій;

- Патентну чистоту прийнятих технічних рішень та використовуваного обладнання;

- Відповідність проектних рішень вихідним даним та дозвільним документам.

87. Визначення рівня цін на об'єкти інвестування - це частина як основної інвестиційної стратегії, так і довгострокової стратегії маркетингу підприємства.

Суб'єкти господарювання можуть використовувати у діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни - граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін.

Вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлені державні ціни, суб'єктами господар-ння самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання.

Державні фіксовані та регульовані ціни встановлюються на ресурси, що мають визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, а також на продукцію та послуги, що мають суттєве соціальне значення для населення. Перелік зазначених ресурсів, продукції, послуг затверджує Кабінет Міністрів України.

Політика ціноутворення, порядок встановлення та застосування цін, повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо встановлення та регулювання цін, а також контролю за цінами і ціноутворенням визначаються Законом "Про ціни і ціноутворення" та ін. законодавчими актами.

Ціни в інвестиційній діяльності можуть визначатися залежно від того, чи є вони:

- ринковими (явними) або тіньовими (неявними);

- абсолютними або відносними;

- поточними чи постійними.

Ринкові або явні ціни - це ціни, які представлені на ринку, незалежно від того, визначаються вони попитом та пропозицією та урядом, іншими словами, це ціни - за якими фірма буде купувати собі необхідні ресурси та продавати продукцію. Тіньові ціни - це викривлені під дією певних чинників ринкові ціни.

Абсолютні ціни виражають вартість одного продукту в абсолютній кількості грошей, а відносні ціни - виражають її через вартість ін. продукту. Наприклад, абсолютна ціна однієї тонни зерна може становити 100 грошових одиниць, а еквівалентної кількості нафти - 500 грошових одиниць. В цьому випадку ціна вугілля в перерахунку на нафту становитиме 0,2. Це означає, що відносна ціна нафти у два рази вище ціни вугілля.

Система ціноутворення в інвестиційній сфері формується відповідності до загальної та єдиної цінової політики України та характеризується такими ознаками:

• застосуванням, переважно, вільних (ринкових) тарифів майже на всю продукцію виробничо-технічного призначення та послуги, які використовуються в капітальному будівництві;

• можливістю використання вільних (договірних) цін на будівельну продукцію;

• надання рівних прав учасникам інцест. процесу при формуванні договірних цін на будівельну проду-ю;

• використання підрядних торгів як пріоритетного методу формування договірних цін;

• наявністю рекомендаційного характеру загальних положень ціноутворення.

88. Кошторисна документація

Правила складання кошторисної документації та визначення базисної і розрахунковоїкошторисної вартості будівництва наведені в державних будівельних нормах України.

Розрахункова кошторисна вартість будівництва (КВБ) складається з:

• базисної кошторисної вартості будівництва;

• коштів на компенсацію витрат, пов’язаних з ринковими умовами здійснення будівництва.

Розрахункова КВБ визначається Зведеним кошторисним розрахунком, що розробляється у складі Проекту або Робочого проекту.

Базисна кошторисна вартість будівництва – це сума грошових коштів, яка визначається розділом А зведеного кошторисного розрахунку і обчислюється на основі чинної в Україні кошторисно-нормативної бази та складається з базисної кошторисної вартості будівельних і монтажних робіт, устаткування, меблів, інвентарю та базисних інших витрат.

Порядок визначення вартості будівництва наведений в державних будівельних нормах (ДБН)

Кошторисна документація розробляється в базисних цінах 1997 року.

Базисна кошторисна вартість будівництва визначається з використанням наступних нормативних документів:

1. кошторисних норм України.

2. одиничних розцінок України.

3. вказівок щодо застосування кошторисних норм і одиничних розцінок.

4. розцінок на монтаж устаткування і вказівок ДБН.

5. збірника норм і розцінок щодо експлуатації машин і механізмів.

6. збірника єдиних середніх кошторисних цін на матеріали, вироби, конструкції.

7. збірника кошторисних цін на перевезення вантажів.

8. норм накладних витрат, затверджених Кабміном України.

9. норм планових нагромаджень у розмірі 30 відсотків від загальної суми прямих і накладних витрат, затверджених постановою Кабміну України.

Одиничні розцінки України (ОРУ) на будівельні роботи призначено для визначення базисної кошторисної вартості будівництва підприємств, будівель та споруд, розроблення укрупнених нормативів кошторисної вартості та прейскурантів на будівництво будівель та споруд.

Одиничною розцінкою називається кошторисний норматив, який установлює розмір прямих витрат в грошовому виразі на одиницю конструктивного елементу або виду робіт.

ОРУ складається на підставі нормативних документів:

• кошторисних норм України (КНУ – 93);

• збірника єдиних середніх кошторисних цін на матеріали, вироби та конструкції ;

• збірника норм і розцінок для визначення кошторисної вартості експлуатації будівельних машин і механізмів .

В одиничних розцінках враховано витрати на виконання комплексу робіт, передбаченого кошторисними нормами КНУ – 93, включаючи вивантаження матеріалів, виробів та конструкцій на приоб'єктному складі, горизонтальний та вертикальний транспорт їх від приоб’єктного складу до місця встановлення, монтажу чи використання в діло (внутрішньо-будівельний транспорт).

Єдині середні кошторисні ціни призначені для визначення базисної кошторисної вартості будівельно-монтажних робіт. Вони застосовуються при розробленні: а) одиничних розцінок і монтаж устаткування;

б) прейскурантів на будівництво будівель і споруд;

в) укрупнених кошторисних норм (УКН) на конструкції та види робіт;

г) кошторисної документації на будівництво під-в, будівель та споруд.

Збірник єдиних середніх кошторисних цін складається з таких частин:

ч.І. Будівельні матеріали.

ч.ІІ. Будівельні конструкції та вироби.

ч.ІІІ. Матеріали та вироби для санітарно-технічних робіт.

ч.ІV. Місцеві будівельні матеріали.

ч.V. Матеріали, вироби і конструкції для монтажних та спеціальних

будівельних робіт.

Єдині кошторисні ціни за всіма позиціями враховують всі витрати, пов’язані з доставкою матеріалів, виробів і конструкцій до проектного складу будівництва (оптові ціни, складські націнки, витрати на тару, упаковку і реквізит, транспортні, вантажно-розвантажувальні і заготівельно-складські витрати).

89. Для нормального функціонування запроектованого виробництва важливою умовою є забезпечення обладнанням, матеріалами, сировиною та іншими ресурсами.

Матеріально-технічне забезпечення інвестиційного проекту - це складний процес, який включає: систему матеріально-технічного забезпечення проекту; визначення потреби в ресурсах, організацію збалансованості їх обсягів із виробництвом, розміщення замовлень на поставки та здійснення їх у строки, підпорядковані безперервності інвестиційного процесу.

Система матеріально-технічного забезпечення інвестиційного проекту включає в себе:

• поставки матеріальних ресурсів для реалізації інвестиційних проектів у реальній сфері;

• оптову торгівлю технологічним обладнанням, будівельними матеріалами, конструкціями та деталями.Оптова торгівля представляє собою форму забезпечення споживачів матеріальними ресурсами без квот (лімітів) та здійснюється безпосередньо підприємствами-виробниками або організаціями матеріально-технічного забезпечення на основі прямих замовлень, які надаються будівельними підприємствами та організаціями в ці органи;

• торгівлю будівельними матеріалами, конструкціями та деталями через систему будівельних бірж:, торгових домів та посередницьких підприємств та інше.

Матеріально-технічне забезпечення інвестиційного проекту здійснюється через систему закупок та поставок. Під закупками та поставками розуміють заходи направлені на забезпечення проектів ресурсами - тобто майном, виконанням робіт (послуг), передачею результатів інтелектуального капіталу у зв'язку з реалізацією конкретного інвестиційного проекту.

Організація матеріального забезпечення інвестиційних проектів може базуватися на системі виробничо-технологічної комплектації. Ця система передбачає єдність комплектного виготовлення конструкцій та виробів, поставки та транспортування усіх матеріальних ресурсів у відповідності з технологічною послідовністю реалізації проекту, сприяє найбільш раціональному та бережному використанню ресурсів.

На стадії розробки проекту створюється модель технологічної комплектації. У складі планів проекту розробляється уніфікована нормативно-технологічна документація (УНТД) - це комплекс документів, який є нормативною базою виробничо-технологічної комплектації. Комплекти конструкцій, виробів та матеріалів постачаються централізовано, як правило, у повній технологічній готовності для виробничого споживання, у контейнерах та пакетах безпосередньо у робочу зону проекту.

Поряд із розвитком виробничо-будівельної комплектації через будівельні організації подальший розвиток одержала форма постачання будов через територіально-посередницькі підприємства за замовленням проектних команд замовника. Останнім часом у сфері матеріально-технічного забезпечення проектів стали використовуватися нові методи та технології, які базуються на концепції логістики.

Логістика - це наука управління матеріальними потоками від початкового джерела до кінцевого споживача з мінімальними витратами, пов'язаними з товарним рухом та потоком інформації- Основою логістики єлогістичт ланки, по яким проходить товарний та інформаційний потоки від постачальника до споживача, а саме: постачання матеріалів, сировини та напівфабрикатів; збереження продукції та сировини; виробництво товарів; розподіл, включаючи відвантаження товарів із складу готової продукції.

Важливим у процесі забезпечення матеріально-технічними ресурсами проектів є визначення потреби в матеріально-технічних ресурсах для реалізації інвестиційних проектів, яке проводиться за такими напрямками:

- визначаються види й кількість матеріалів, сировини та комплектуючих виробів, що перероблятимуться; - вивчається ринок відповідних матеріалів, сировини та комплектуючих виробів і підбираються такі умови їх постачання, які будуть найбільш сприятливі стосовно якості, кількості, вартості, доступності та надійності поставок; - передбачається альтернативний варіант забезпечення кожним видом ресурсів;

- розраховується можливі втрати матеріалів і сировини при транспортуванні та зберіганні;

- складається оптимальна програма поставок матеріалів сировини та устаткування, яка б задовольняла умовам якості, кількості та вартості.

Матеріально-технічне постачання інвестиційних проектів здійснюється за графіками, які чітко пов'язані із строками виконання будівельно-монтажних робіт. Графіки є обов'язковим додатком до договорів. Замовник, або за його дорученням проектна команда узгоджують із підприємствами-виробниками технічні умови та іншу технічну документацію на виготовлення та поставку окремих видів матеріально-технічних ресурсів, а також розглядають технічні питання, пов'язані з розміщенням замовлень на виготовлення ресурсів.

90. Виконання будівельно-монтажних робіт.

  Капітальне будівництво може здійснюватись підрядним і господарським способами.    Підряднийспосіб — цеорганізаційна форма веденнябудівництвасамостійнимибудівельно-монтажнимиорганізаціями на підставідоговорівпідряду з підприємствами та організаціями-замовниками. При підрядномуспособі в будівництвіоб’єктівберуть участь двіюридичністорони — замовник і підрядник. Замовникамиможутьвиступатипідприємства, організації, місцевіорганивлади, колгоспи, окремігромадяни. Підрядники — це будівельно-монтажні організації.

Господарський спосіб — це організаційна форма, за якоїоб’єктибудуютьсябезпосередньопідприємствамиабоорганізаціями-забудовниками без залученняпідряднихорганізацій. При цьомуфункціїзамовника і підрядникаоб’єднані в однійюридичнійособізабудовника, який є розпорядникомкоштів, щовиділяються на будівництво, оперативнимкеруючим і виконавцем будівництва об’єкта.

Протягомтривалого часу підрядним способом виконувалосяприблизно 90 % всьогообсягубудівельно-монтажнихробіт. За сучасних умов цейпоказникдещозмінюється, але в незначному діапазоні.   Більшість інвестицій в основний капіталздійснено державними підприємствами та організаціями, підприємствами колективної форми власності .

У ряді випадків кількісний та якісний склад машинного парку не повноюміроювідповідаєобсягам і структурі робіт, які виконуються.   Прискореннятехнічногопрогресу в будівництвіпідвпливомзасобівмеханізаціїпов’язано, в першу чергу, з необхідністюмаксимальноїреалізаціїїхномінальноготехніко-економічногопотенціалу. При цьомуобов’язковимиумовами є забезпеченняпідвищеннятехнічногорівнябудівельних машин та оптимальна організаціяїхексплуатації. Вирішенняцихзавданьможливе за умовипостійного оновлення парку будівельних машин.

   Необхідністьвирішеннявеликомаcштабнихсоціальнихзавданьпотребуєцілеспрямованоїроботи з розвиткуматеріально-технічноїбазибудівництва. Однаккапітальнівкладення на такіцілі виділяються в обмеженій кількості. Необхідно розробити систему заходів щодореструктуризаціїзбиткових і неперспективнихпідприємствбудівельного комплексу, посилити контроль за достовірністювизначеннявартостібудівництва і договірнихцін на об’єктах, щоспоруджуютьсяіззалученнямбюджетнихкоштів, проводити роботу з активізаціїзалученнянетрадиційнихджерелфінансуваннякапітальногобудівництва, а саме: ресурсівкомерційнихбанків, акцій, коштівіноземних і приватних інвесторів, заощаджень населення тощо.

90. Підрядний та господарський способи ведення будівельно-монтажних робіт.

Найпоширеніші способи ведення будівництва (виконаннябудівельно-монтажнихробіт):

• підрядний;

• господарський.

Підрядний спосіб будівництва — це метод веденняробітспеціалізованимипідряднимибудівельно-монтажнимиорганізаціями, щовиконуютьвідповідніроботи за договорами підряду.

Згідно з укладеним договором підрядчикбере на себе зобов'язаннявиконативласними силами і засобамибудівництвооб'єкта за затвердженим проектом.

Замовникзобов'язаний:

• передатипідрядчикубудівельниймайданчик та затверджену проектно-кошториснудокументацію;

• забезпечитисвоєчаснефінансуваннябудівництва і поставку технологічногоустаткування;

• без затримкиприйнятизбудованийоб'єкт та оплатитивиконанібудівельно-монтажніроботи.

Для виконання окремих комплексів робітпідрядчикможезалучатиіншіспеціалізованіпідрядніорганізації. При цьомувідповідальність перед замовником за виконанняусіхробітнесегенеральний (основний) підрядчик.

Господарський спосіб будівництва передбачає веденняробітбезпосередньо самим забудовником (підприємствомчиорганізацією) власними силами і засобами.

• Підприємство (організація) - забудовник у цьомуразівиконуєфункціїкерівникабудівництва та виконавцябудівельно-монтажнихробіт.

• Для цьоговоно (вона) на періодбудівництвастворюєнеобхіднийапаратуправління і виробничу базу, здійснює на тимчасовійосновінабірробітників-будівельників і залучає (орендує) необхідну будівельну техніку.

90. Участь інвестора у пусконалагоджувальних роботах.

Освоєння реальних інвестицій пусконалагоджувальних робіт здійснюється в процесі і після введення в експлуатацію виробничих потужностей і об’єктів. В Україні дуже мало буд-монтажних фірм, які вводять об’єкти в експлуатацію і здають їх інвестору (замовнику), здібними випускати продукцію у відповідності з проектною потужністю. Розрізняютьроботи: налагоджувальногоперіоду, пуско-налагоджуваніроботи і комплекснеопробуванняобладнання. 1) Налагоджувальнийперіодпочинаєтьсяпіслязакінчення монтажу обладнання і закінчуєтьсяприйманнямоб’єкта в експлуатацію (роботи по налагоджуваннютехнологічного і енергетичногообладнання, пристроїв автоматичного і дистанційногоуправління, регулюваннютехнологічнихліній); комплекснеопробуванняобладнання, затрати на підготовкуспеціалістів. Контролюєтьсяінвесторомчифірмою-девелопером. Оплата виконується за рахунокосновної д-ті по окремомукошторису. 2) Пуско-налагоджуваніможутьпроводитись на різнихстадіяхосвоєнняпотужностей: * післязавершення монтажу обладнання; * у період комплексного випробування; * при освоєнніпроектноїпотужності в-ва; * у процесіексплуатаціїобладнання. Роботивключаютьвипробування на санітарно-гігієнічнийефект і наладку вентиляційногообладнання, окопнихспоруд ( заміришкідливихдомішок, температурнихрежимів і визначенняїхвідповідностідопустимим нормам). Потім проводиться опитно-налагоджувальнаексплуатація машин, обслуговування веденого в експлуатаціюобладнання. Виявленідефекти і недолікиоформляютьсяокремоюдокументацією, але оплачуються по первинномукошторису за рахунокнепередбаченихвитрат (чизбитків). 3) Комплексневипробуванняобладнання – цевипробуванняосновних установок і агрегатів і допоміжногообладнання, щоутворює з основним комплекс, забезпечуєвипускготовоїпродукції і охоронунавколишньогосередовища. Проводиться післяіндивідуальнихвипробуваньобладнання і виконанняпусконалагоджувальнихробіт. Комплекснеопробування проводиться у відповідності з програмою, котравключає: * опробування в робочомурежимі на холостому ходу; * опробуванняпіднавантаженням з пробною видачеюзапроектованоїпродукції; * нагляд за роботоюосновнихмеханізмів та допоміжногообладнання та їхобслуговування; * інструктажобслуговуючого персоналу замовника на роб місці; * відповідність акту на закінченняробіт і технічногозвіту про виконану роботу. Всіроботи і витратисплачуютьсяінвестором по особливому, вжезатвердженомукошторису на введенняоб’єкту в експлуатацію. Інвесторзобов’язанийнадативсінеобхідні для випробуванняматеріально-технресурси. Інвесторорганізовуєпозмінніцілодобовічергування. Інвестормає право виключити з загальноївартості затрат вартістьпродукції, щоотримана при комплексному випробуванніобладнання (при умовіїївідповідностізагальним стандартам). 

90. Етапи прийняття інвестором виконаних робіт і готових об’єктів.

У процесі будівництва намічаються декількастадійприйманнявиконанихробіт. 1. Приймання від інвестора (замовника) підрядчиком:

-будівельного майданчика для освоєння;

- затвердженої проектно-кошторисної документації,робочоїдокументації та іншої технічної документації;

- монтажних і спеціальних матеріалів, постачання яких входить в обов’язок замовника; - приміщень, що є у замовника, будівельнихмеханізмів і машин, іншихцінностей, щопередаються на час будівництва на умовах, передбачених в договоріпідряду на капітальнебудівництво. 2. Приймання від підрядчика інвестором (замовником):

- виконаних робіт, конструктивних елементів, етапів, готовоїбудівельноїпродукції, об’єктів, що здаються «під ключ»;

- робіт, щоприховуютьсяподальшими роботами з оформленням актів прихованих робіт;

- проміжне приймання за якістю окремих видів робіт, що дають підрядчику підставу - підтвердження технічної готовності даної частини будівлі або споруди до виконання подальших видів робіт; 3. Прийманнявідінвестора (замовника) Державною приймальноюкомісієюзакінченогопідприємства, пускового комплексу, черги, об’єкта. До пред’явлення об’єктів Державним приймальнимкомісіям вони повинніприйматисяробочимикомісіями, щопризначаютьсяінвестором (замовником). До складу таких комісійвключаютьсяпредставникиінвестора (замовника, забудовника), генпідрядника, субпідрядників, генпроектувальника, органів Державного санітарного і пожежногонагляду, технічноїінспекції при Федераціїпрофспілок. Призначення робочих комісій проводиться завчасно, не пізніше ніж за місяць до призначення Державної приймальної комісії, а на великих будівництвах - за декілька місяцівробочі комісії призначаються не пізніше 5-ти днів .

Деякі об’єкти, експлуатація яких необхідна до завершення будівництва загалом (котельні, компресорні, склади, дороги, інженернікомунікації, очисніспоруди і т. п.) приймаються робочою комісією самостійно.. Контроль за усуненням дефектів інвесторздійснює протягом гарантійних термінів за:

- загальнобудівельними роботами – протягом1 року від дня передачі об’єкта в експлуатацію;

- змонтованому обладнанню, електромонтажними роботах - протягом 6-ти місяців;

- житловими будинками - протягом 2-х років.

90. Моніторинг реалізації інвестиційних проектів.

Механізм проведення постійного нагляду та контролю за процесом освоєння інвестицій заведено називати моніторингом інвестиційних проектів. Загальний моніторинг проекту здійснює інвестор (замовник) або від їхнього імені дирекція підприємства, яке будується. Такий моніторинг за угодою з інвестором можуть здійснюватифірма – девелопер абогенеральнийпідрядниквідповіднодо договору про консорціум.

Маркетинговиймоніторингпроводиться для забезпеченнясвоєчасних поставок на будовуматеріально-технічнихресурсів, і йогоздійснюютьтіучасники, на якихпокладенообов’язкив контрактах матеріально-технічногозабезпеченнябудов.

За проведеннямаркетинговихдослідженьможнавикористовуватитакіпідходи:

- матриця «товари-ринки» І. Ансоффа;

-стратегічна модель М.Портера.

Матриця І.Ансоффа показує продуктовий діапазон і допомагає визначити виробничу програму, а концепція стратегічних альтернатив М.Портера сприяє ідентифікації позиції проекту на ринку й визначення виробничої потужності.

Фінансовиймоніторинг проводиться інвестором, замовником, фірмою девелопером за йогодорученням, а такожіншимиучасниками проекту на першомуетапіосвоєнняінвестицій.

Технічниймоніторинг, крімінвестора та йогопредставників, здійснюютьзвичайно ген проектувальник, іншіпроектувальники – у межах

авторськогонагляду. Технічниймоніторинг проводиться для забезпеченнявідповідностіоб’ємно-планувальних і конструктивнихрішень, прийнятих у будівельнійта технічнійчастинах проекту, вимогамдержавних норм (ДБН), держстандартів, технічних умов.

Моніторингінвестиційнихпроектів проводиться за такими показниками: загальнийобсягінвестицій за проектом, джерелафінансування, уведено в експлуатаціювиробничихфондів, грошові потоки, мобілізаціявнутрішніхресурсів, обґрунтуванняіншихджерелфінансування, внутрішнядеканічна форма інвестицій, строк окупностівведених в експлуатаціюфондів задинамічною нормою ефективностіінвестицій.

Моніторингдержавногобудівництваздійснюютьфінансуючі банки.