64. Позичкові джерела інвестиційних ресурсів.

Позичкові:

– довгострокові кредити банків (на сьогоднішній день використовуються мало із-за кризового стану в економіці);

– емісія облігацій компанії.

Емісія – випуск в обіг грошових знаків або цінних паперів. На Україні не знайшла широкого застосування, так як законодавством дозволяється емісія 25% від статутного фонду, а це джерело під силу лише компанія з великим розміром статутного фонду.

– інвестиційний лізинг – довгостроковий кредит, який надається в натуральній формі та погашається розстрочку. Це найбільш перспективна форма займу.

– інвестиційний селенг – передача власником (юридичною або фізичними особами) права користуватися та розпоряджатися його майном за певну плату. Майном можуть бути будівлі, споруди, обладнання, сировина, цінні папери, а також продукти інтелектуальної праці.

В зарубіжній практиці селенг – один із важливих складових фінансових інвестицій.

65. Способи залучення капіталу.

Таблиця 9.1. Способи залучення капіталу

ЗАЛУЧЕННЯ   КАПІТАЛУ	АКЦІОНУВАННЯ	Корпоратизація
		Самофінансування
		Транстинг
		Венчурні фірми
		Придбання рядового пакету акцій
	БОРГОВЕ ФІНАНСУВАННЯ	Кредитування
		Кредит з факторингом
		Форфейтинг
		Іпотечний кредит
		Кредит державних установ
		Іноземний кредит
		Розміщення боргових зобов’язань
	ФІНАНСУВАННЯ НА КОНСОРЦІЙНИХ  ЗАСАДАХ	Спільні підприємства
		Альянси
		Франчайзинг
		Ліцензування
		Інжиніринг
		Еккаутинг
	ОРЕНДА	Оперативна оренда
		Фінансовий лізинг
		Лізбек
		Селенг
	ПІЛЬГОВЕ ФІНАНСУВАННЯ	Урядовий пільговий кредит
		Гарантування
		Інвестиційний податковий кредит
		Безпроцентний кредит
	СУБСИДУВАННЯ	Дотування
		Гранти
		Субвенції
		Спонсорство
		Донорство

Самофінансування — це спосіб фінансування компанією власних дій за рахунок чистого прибутку (не розподіленого серед акцонерів). У США широкого розвитку набуло наділення корпорацією своїх працівників акціями (EmployeeStocksOwneshipPlans — ESOP).

Здійснюється два види наділення: без залучення кредиту; з залученням кредиту, що забезпечує податкові переваги як для позичальника, так і для кредитора.

Транстинг — це спосіб вторинного отримання доходів шляхом вкладення у цінні папери прибутку, одержаного від первинних інвестицій у підприємництво. Транстинг є одним з найефективніших способів нагромадження капіталу, який застосовується переважно закритими акціонерними та іншими господарчими товариствами.

Залучений з допомогою транстингу капітал таким чином максимально диверсифікується, а його вкладники, крім частки прибутку від діяльності товариства, мають доходи у вигляді процентів та дивідендів з портфеля цінних паперів. Транстинг є альтернативою способу реінвестування, особливо коли власний фінансовий стан господарчого товариства погіршується.

Венчурний капітал (ризиковане інвестування) впроваджується з метою швидкої окупності залучених коштів. Венчурний капітал створюється шляхом випуску нових акцій та їх розповсюдження у нових сферах діяльності. Інвестиції здійснюються, як правило, через придбання частки акцій венчурного підприємства (венчура), або надання йому позички, в тому числі з правом її конверсії у майбутньому в акції.

Рядовий пакет акцій — це пакет інвестора, що становить менше 50 % акціонерного капіталу. Його часто практикують невеликі компанії, які зацікавлені у фінансуванні свого розвитку. Цей спосіб залучення капіталу переважає у наукомістких галузях виробництва, коли невеликі компанії допомагають великим виробляти та реалізовувати продукцію. При цьому дрібні компанії можуть виробляти для великих окремі вузли, деталі, напівфабрикати тощо.

Боргове фінансування інвестицій може здійснюватися за рахунок: банківського кредиту; іпотечних позичок; державного кредиту;  розміщення боргових зобов’язань; позичок міжнародних кредитно-інвестиційних інституцій та закордонних банків.

Залучення капіталу шляхом банківського кредитування дозволяє підприємству придбати основні (капітальні) активи. Висока вартість та довгі строки служби таких активів змушують підприємства створювати довготерміновий чи середньотерміновий борг.

Основна відмінність між власними і позичковими ресурсами у тому, що процентні виплати вираховуються до податків, тобто включаються у валові витрати, в той час коли дивіденди виплачуються з прибутку, що залишилася у розпорядженні підприємства.

Ця обставина є джерелом додаткової вигоди для підприємства, суть якої можна пояснити за допомогою наступного прикладу.

66. Позитивні і негативні сторони використання різних джерел інвестиційних ресурсів.

Фонд накопичення та частина фонду відшкодування сукупного суспільного продукту та деяка частина раніш утвореного національного багатства, які виступають у вигляді інвестиційних ресурсів для фінансування інвестиційної діяльності існують у вигляді різних джерел фінансування: Фінансування соціально-культурних закладів, Фінансування охорони здоров'я, Фінансування освіти, Фінансування оборони.

В залежності від виду коштів існують такі методи фінансування інвестиційної діяльності, як самофінансування, акціонування, боргове фінансування, фінансування за рахунок дотацій, змішане фінансування. Вибираючи той чиінший метод фінансуванняінвестиційнихпроектів треба враховуватиїхособливості. Зокрема, внутрішні (власні) коштитакі як амортизація та прибутокмаютьпевніпозитивністорони, а саме: - простота та швидкістьзалучення; - високавіддача за критеріємнормиприбутковостіінвестиційногокапіталу (непотрібновиплачувативідсотки та дивіденди); - суттєвезниженняризикунеплатоспроможності та банкрутствапідприємства при їхвикористанні; - повнезбереженняуправління в руках засновникапідприємства. В той же час, обсяг таких джерел у підприємстваобмежений, крім того, відсутнійзовнішній контроль за їхефективнимвикористанням. Зовнішні (боргові та залучені) коштинавпакимаютьвисокіможливостізалучення та можливостізовнішнього контролю за ефективністюїхвикористання. Однак є і негативністорони, а саме: - складністьіззалученням та оформленням; - значний строк залучення; - необхідністьнаданнягарантій (на платнійоснові); - підвищенийризикбанкрутства у зв’язку з несвоєчаснимпогашенням боргу; - втратачастиниприбуткувідінвестиційноїдіяльності у зв’язку з необхідністюплатитивідсотки та дивіденди; - частковавтратауправліннядіяльністюпідприємства.

67. .Фінансовий, операційний та загальний леверидж.

Фінансовийважіль (ліверидж) полягає у потенційнійможливостіпідприємствавпливати на темпизміни чистого прибутку шляхом зміниобсягів та структуривласного і позиковогокапіталу. У формалізованомувиглядівпливфінансовоговажеля на фінансовірезультатипідприємстваможнапредставити таким чином:

(операційний) леверидж кількісно характеризується співвідношенням між постійними і змінними витратами в загальній їх сумі і варіабельністю показника «Прибуток до вирахування відсотків і податків». Саме цей показник прибутку дозволяє виділити і оцінити вплив мінливості операційного левериджу на фінансові результати діяльності фірми.

Ефект операційного левериджу показує процентну зміну прибутку до виплати процентів та податків (ЕВІТ) при зміні об’єму збуту на 1%. Даний показник розраховується за формулою (1).

                                             (1)

Вплив фінансового левериджу «накладується» на ефект операційного важеля. Загальний ризик підприємства різко збільшується, якщо і операційний і фінансовий леверидж мають значення більше одиниці. Добуток двох цих показників називається загальним або комбінованим левериджем. Загальний леверидж можна розрахувати за формулою (5) та формулою (6).

68. Інвестиційна стратегія компанії.

Під інвестиційною стратегією розуміють формування системи довгострокових цілей інвестиційної діяльності і вибір найефективніших шляхів їх досягнення.

Основною метою інвестиційної діяльності є забезпечен­ня ефективного здійснення інвестиційної стратегії підпри­ємства, яка досягається шляхом реалізації таких завдань:

1)  досягнення високих темпів економічного розвитку під­приємства;

2)  максимізація доходів (прибутків) від інвестиційної діяльності;

3)  мінімізація інвестиційних ризиків;

4)  забезпечення фінансової стійкості та платоспроможності підприємства

 Визначення галузевої спрямованості інвестиційної діяльності є найскладнішим завданням розробки інвестиційної стратегії. Вона вимагає поетапного підходу до прогнозування інвестиційної діяльності в ув’язці із загальною економічною стратегією компанії.

На першому етапі досліджується доцільність галузевої концентрації або диверсифікації інвестиційної діяльності. Як правило, перші етапи діяльності компанії пов’язуються із концентрацією на одній галузі, найкраще відомої інвесторам. На наступних стадіях життєвого циклу компанії по мірі задоволення потреби у продукції основного контингенту споживачів на її зміну приходить стратегія галузевої диверсифікації.

На другому етапі досліджується доцільність різних форм галузевої диверсифікації діяльності в межах певної групи галузей. Така галузева диверсифікація дозволяє інвестору більш широко використовувати накопичений досвід у сфері маркетингу, виробничих технологій, а використання диверсифікації навіть у таких обмежених рамках дозволить суттєво знизити інвестиційні ризики.

На третьому етапі досліджується доцільність різних форм диверсифікації інвестиційної діяльності в розрізі не пов’язаних між собою галузей. Умовою здійснення такої диверсифікації є формування так званих “стратегічних господарських центрів” -= самостійних структурних одиниць компанії, що включають кілька стратегічних зон господарювання. Він повністю формує свою інвестиційну діяльність, яка є самостійним елементом інвестиційної стратегії компанії. За рахунок вибору галузей з різними стадіями життєвого циклу суттєво знижується рівень інвестиційного ризику.

68. Передінвестиційні дослідження.

Для успішного здійснення інвестицій у цінні папери інвестору необхідно провести попередній аналіз якості фінансових інструментів. Традиційний підхід до аналізу з метою прийняття інвестиційного рішення щодо стратегічного і портфельного інвестування у разі формування великих портфелів цінних паперів із залученням закордонних цінних паперів, тобто підхід «згори — вниз», починається з дослідження на макроекономічному рівні з метою з’ясування характеру та особливостей інвестиційного клімату країни, фінансові активи емітентів якої зацікавили інвестора, потім стосується конкретніших, специфічних секторів (галузей, підгалузей, виробництва, далі — галузей) — так званого індустріального аналізу і завершується оцінюванням фінансового й економічного стану фірми-емітента й прогнозуванням (моделюванням) ринкової ціни фінансових інструментів. Розглянемопослідовніетапи, які є основнимискладовими комплексного аналізу в процесіприйняттяінвестиційнихрішень.

Початковим етапом передінвестиційних досліджень є загальноекономічний або макроекономічний аналіз для визначення інвестиційного клімату країни. 

На другому етапі здійснюється індустріальний аналіз, який передбачає комплексний підхід до аналізу функціонування певних галузей.

Наступний етап — аналіз конкретного емітента — підприємства, фірми, корпорації, передбачає встановлення стадії життєвого циклу й аналіз фінансового стану компанії (підприємства) на підставі визначення фінансових коефіцієнтів, оцінювання платоспроможності й фінансової стійкості, визначення ціни фірми тощо, а також дослідження перспектив розвитку менеджменту, організаційних і комерційних умов функціонування. Підсумковиметапом є прогнозування

68. Технічний інжирінг і консалтингові послуги в інвестиційній діяльності.

Інжиніринг - (англ. engineering - винахідливість, заняття) являє собою інженерно-консультаційні послуги по створенню підприємств і об'єктів. Інжиніринг є важливим методом підвищенняефективностівкладеного в об'єкткапіталу. Вінрозглядається як певна форма експортупослуг (передача знань, технології і досвіду) ізкраїнивиробника в країнузамовника. Інжинірингохоплює комплекс робіт з проведенняпопередніхдосліджень, підготовцітехніко-економічногообґрунтування, комплекту проектнихдокументів, а такожрозробцідокументацій по організаціївиробництва і керування, експлуатаціїустаткування і реалізаціїготовоїпродукції. Стрімкезростанняміжнароднихоперацій по торгівліінженерно-технічнимипослугамипризвело до утворення і розвиткуміжнародного ринку інжиніринговихпослуг (виділивсясамостійний вид міжнароднихкомерційнихоперацій).

Отже, Технічний інжиніринг — це надання замовнику технології або технологій для будівництва та експлуатації об´єктів, розроблення проектів водопостачання, енергопостачання та транспорту.

Важливою сферою діяльності суб'єктів підприємницького бізнесу є консалтинг, який є особливим видом послуг з необмеженою сферою застосування.

Консалтинг – ценаданняконсультаційнихпослугщодовирішеннятієїчиіншоїпроблемизамовника на основідослідження та аналізуконкретноїситуації.

Консалтингові послуги, як відомо, полягають у наданні клієнтові обґрунтованої інформації з актуальних для нього проблем щодо найрізноманітніших об'єктів. Ці послуги класифікують на такі групи: загальне управління, адміністрування, фінансове управління, управління персоналом, маркетинг, виробництво, інформаційні технології, спеціалізовані сфери діяльності та ін.

Сучасні консалтингові фірми працюють на замовлення своїх клієнтів або на постійній основі. При цьому вони використовують такі методи консультування [12]:

а) експертне консультування, суть якого полягає в діагностуванні консалтинговою фірмою проблемної ситуації, розробленні рішень і рекомендацій для їх впровадження. Роль клієнта полягає у забезпеченні консультанта інформацією та оцінюванні результатів його діяльності;

б) активна взаємодія консалтингової фірми з клієнтом на всіх етапах реалізації проекту. Завдання консалтингової фірми полягає у сприянні формулювання клієнтом ідей, пропозицій, самостійному аналізі проблем, пошуку оптимальних рішень.

в) навчальне консультування, яке зосереджене на організації тренінгів працівників фірм, що сприяє створенню необхідних інтелектуальних умов для розвитку їх новаторської діяльності.

68. Проблеми інформаційно-консультативного забезпечення інвестиційної діяльності в Україні.

 Особливості сучасного сільського господарства України (велика кількість власників землі, наявність товаровиробників різних форм власності, невеликі розміри господарств, застаріла і зношена техніка, її нестача, недостатнє фінансування) та інші проблеми не дозволяють конкретному товаровиробникові здійснювати наукові дослідження (з питань підвищення рентабельності виробництва, підвищення продуктивності тощо) за рахунок внутрішніх ресурсів, отримувати необхідну інформацію і впроваджувати науково-технічні розробки. Як наслідок, аграрії залишаються зі своїми проблемами один на один, а рентабельність виробництва істотно поступається передовим країнам Заходу. Агропромисловий комплекс (АПК), як і будь-яка інша галузь не може продуктивно функціонувати і розвиватися за умов обмеженого інформаційного поля та недосконалості організації інформаційних процесів.

Для створення умов для ефективного функціонування ринкових і фінансово-кредитних механізмів, прийняття оптимальних управлінських рішень, швидкого збору, обробки та поширення аграрних знань та інформації, підтримки міжгалузевих зв’язків та інтеграції АПК України у світову економічну систему доцільно включити:

- розробку перспективної структури інформаційно-аналітичної системи в межах національної інформаційної системи України аграрного сектору, яка включає складові районних, обласних управлінь с/г і продовольства, центрального апарату Міністерства аграрної політики та продовольства України;

- удосконалити та автоматизувати системи соціально-економічного моніторингу розвитку с/г країни, її галузей і регіонів для інформаційної підтримки діяльності органів державного і громадського управління АПК;

- організувати електронний інформаційний контент АПК, сформувати та підтримувати бази даних на основі інтернет-доступу, систем підтримки та прийняття рішень, експертних систем, створити банк типових прикладних комп’ютерних програм, адаптованих для некваліфікованих користувачів, забезпечити допоміжними і розширеними освітніми програмами у системі післядипломної освіти;

- ввести у загальний інформаційний контент АПК інформаційної системи поширення знань та інформації, спрямованої до конкретних товаровиробників і надати їм допомогу в освоєнні досягнень науково-технічного прогресу;

- забезпечити ефективними інформаційними, комунікаційними та програмними засобами всі складові управління аграрним сектором на базі використання засобів телекомунікацій і системи Інтернет, розподілених баз даних, застосування економіко-математичного моделювання, математичних методів і використання сучасних геоінформаційних технологій [2]