3. Класифікація інвестицій.

За обсягом вкладень розрізняють валові й чисті інвестиції

Валові інвестиції - загальний, сукупний обсяг інвестицій за конкретний період, спрямованих на нове будівництво, придбання засобів праці та приріст товарно-матеріальних засобів.

Чисті інвестиції- це обсяг валових інвестицій, зменшених на суму амортизаційних відрахувань у певному періоді.

За об'єктами вкладання засобів інвестиції поділяються на реальні й фінансові.

Реальні інвестиції - це вкладення засобів у реальні активи - як матеріальні, так і нематеріальні, пов'язані з науково-технічним прогресом.

Фінансові інвестиції - вкладення грошових коштів у різні фінансові інструменти й активи, насамперед у цінні папери.

За характером участі інвестиції є:

- прямі - безпосереднє вкладення коштів інвестором в об'єкти інвестування; прямі інвестиції зазвичай здійснюються без фінансових посередників у виробничі фонди з метою отримання доходу й участі в управлінні виробництвом.

- непрямі інвестиції - це опосередкована участь інвестора у виборі об'єкта інвестування та вкладанні коштів іншими особами (фінансовими посередниками).

За часом інвестування розрізняють:

- короткотермінові інвестиції

- вкладення капіталу на період не більше року (наприклад, короткострокові депозитні внески, купівля короткострокових ощадних сертифікатів та ін.);

- довготермінові - вкладення капіталу на період понад рік.

За формою власності інвестиції поділяються на:

- приватні - вкладення коштів, які здійснюють громадяни і приватні підприємства;

- державні - це вкладення капіталу, що проводять центральні та місцеві органи влади й управління бюджетних, позабюджетних фондів;

- іноземні - це вкладення капіталу іноземних громадян, юридичних осіб і держав;

- спільні - це вкладення коштів юридичних і фізичних осіб країни та іноземних держав.

Інвестиції можна класифікувати за регіональною програмою:

- внутрішні інвестиції - вкладення коштів в об'єкти інвестування, розміщені в межах країни;

- зовнішні - вкладення коштів в об'єкти інвестування, розміщені за межами країни;

- іноземні інвестиції - інвестиції, які здійснює в країні іноземний інвестор.

4. Інвестиційна діяльність та її суб’єкти.

Інвестиційна діяльність визначається Законом України “Про інвестиційну діяльність” (ст. 2) як сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.

Інвестиційна діяльність здійснюється на основі:

 - інвестування, здійснюваного громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, спілками і товариствами, а також громадськими і релігійними організаціями, іншими юридичними особами, заснованими на колективній власності;

 - державного інвестування, здійснюваного органами влади і управління України. Кримської АРСР, місцевих Рад народних депутатів за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і позичкових коштів, а також державними підприємствами і установами за рахунок власних і позичкових коштів;

 - іноземного інвестування, здійснюваного іноземними громадянами, юридичними особами та державами;

 - спільного інвестування, здійснюваного громадянами та юридичними особами України, іноземних держав.

До суб’єктів інвестиційної діяльності Законом України “Про інвестиційну діяльність” (ст. 5) віднесені інвестори та учасники.

Інвестори – суб’єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладання власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об’єкти інвестування.

Інвестори можуть виступати у ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності.

Учасниками інвестиційної діяльності можуть бути громадяни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора.

Суб’єктами інвестиційної діяльності є держава через свої інститути, господарські товариства (компанії) і корпорації, фінансово-кредитні установи, інші функціональні учасники.

Залежно від об’єктів інвестування розрізняють такі форми інвестиційної діяльності:

1) інноваційна діяльність, яка здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво і соціальну сферу

2) капітальне будівництво — інвестиційна діяльність, що здійснюється з метою створення нових і відтворення діючих основних фондів, в які вкладаються кошти;

3) лізинг — підприємницька діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів.

4) корпоративна (в тому числі акціонерна) форма інвестування — вкладення коштів в акції підприємств, що мають форму акціонерних товариств, і в статутні фонди (майно) інших підприємницьких організацій корпоративного типу (господарські това­риства).

5. Інвестиційний процес та його стадії. Інвестиційний процес - це прийняття інвестором рішення щодо вибору об’єктів, обсягів та строків інвестування. Інвестиційний процес може бути представлений як послідовність п’яти основних етапів:

1. Вибір інвестиційної політики;

2. Аналіз ринку цінних паперів;

3. Формування портфелю цінних паперів;

4. Перегляд портфелю цінних паперів;

5. Оцінка ефективності портфелю цінних паперів.

На першому етапі фінансовий посередник повинен визначити основні принципи інвестиційної політики. Будь-який тип фінансового посередника, чи то страхова компанія, пенсійний фонд, комерційний банк та інвестиційна компанія при формуванні інвестиційної політики повинен враховувати вимоги законодавства щодо складу активів. Вибір інвестиційної політики повинен проводитись згідно з вимогами законодавства, та з урахуванням інвестиційних декларацій.

На другому етапі, фінансовими аналітиками компанії з управління активами фондів (інвестиційних або пенсійних) або спеціалізованого департаменту страхової компанії або банку проводиться аналіз ринків тих категорій цінних паперів, які відповідають затвердженим принципам інвестиційної політики. В результаті такого аналізу робляться оцінки інвестиційної привабливості цінних паперів, складається прогноз доходності і визначається перелік можливих об’єктів інвестування.

На третьому етапі на підставі висновків фінансових аналітиків щодо інвестиційної привабливості цінних паперів компанією з управління активами приймається рішення про придбання цінних паперів. При цьому враховуються нормативні вимоги щодо структури нвестиційного портфелю, тобто заплановані придбання узгоджуються з структурою активів, передбаченою нормативними вимогами та інвестиційною декларацією. Після прийняття рішення з придбання конкретних цінних паперів подається заявка брокеру на виконання цієї операції.

На четвертому етапі , у зв’язку з мінливістю ринкових умов (зміна процентних ставок, курсів акцій, валютного курсу) частина цінних паперів може бути продана з метою придбання інших, інвестиційно привабливіших з метою оптимізації інвестиційного портфелю.

На п’ятому етапі проводиться періодична оцінка доходності інвестиційногопортфелю та пов’язаних з ним ризиків. Фактична доходність інвестиційного портфелю порівнюється з доходністю еталонного інвестиційного портфелю .

\