41. Форми здійснення інтелектуальних інвестицій.

Однією зі складових інвестиційного ринку є ринок інтелектуальних товарів і послуг. Об’єктом цього ринку виступає особливий товар — інтелектуальна власність індивідуума чи колективу. Звідси — дві форми інтелектуальної власності: індивідуальна і колективна. Крім того, інтелектуальна власність може бути розподілена на кілька видів:

1. виключна власність — запатентована чи захищена авторським правом;

2. інформаційна власність — у вигляді надбаних знань, ідей, досвіду, навичок, кваліфікації. Вона не має правового захисту та реалізується у вигляді інформаційних послуг на контрактній основі через вивчення, освіту чи публікацію;

3. ліцензійна власність — у вигляді придбаних інвестором прав власності чи користування, які фіксуються ліцензіями.

Можна виокремити ще один вид інтелектуальної власності, який не може бути запатентований, оскільки його авторами можуть виступати кілька індивідуумів чи колективів. Така власність має властивість швидко перетворюватися з виключної на суспільне надбання. Прикладом її слугують окремі ідеї та пропозиції, які реалізуються у законодавчих та нормативних актах, втрачаючи при цьому авторство. З метою захисту прав на таку власність автори користуються послугами спеціальних реєстраційних фірм, що фіксують пріоритет. Інший спосіб захисту такої власності — спосіб першої публікації.

При здійсненні інвестиційної діяльності особливого значення набувають форми та види інвестицій, від яких залежить правовий режим суб'єктів інвестиційної діяльності, оподаткування, митний режим, дивідендна політика та багато інших чинників.

Суб'єкт підприємницької діяльності може здійснювати фінансове інвестування у таких формах:

1) вкладення капіталу до статутних фондів спільних підприємств;

2) вкладення капіталу у прибуткові види грошових інструментів;

3) вкладення капіталу у прибуткові види фондових інструментів.

Інтелектуальні інвестиції здійснюються у вигляді:

1. придбання виключних прав користування — купівля патентів, ліцензій на винахід, промислові зразки, товарні знаки;

2. придбання інформаційних послуг через наймання різного роду спеціалістів — вчених і практиків за контрактом чи у вигляді разового придбання інформаційних послуг (консультування, експертиза, рекомендації та ін.);

3. придбання науково-технічної продукції, тобто інтелектуаль­них товарів у матеріальній формі (проектно-кошторисної документації, програм, методик, ноу-хау);

4. вкладень у людський капітал, тобто витрат на освіту, підготовку та перепідготовку кадрів, навчання тощо.

42. Сутність іноземних інвестицій.

Однією із форм міжнародної підприємницької діяльності є іноземні інвестиції - передача капіталу резидентами однієї країни для подальшого його використання в економіці іншої країни. Такі інвестиції поділяються на дві великі категорії - прямі іноземні інвестиції та портфельні інвестиції. Основна відмінність між цими типами інвестицій полягає у тому, якою мірою інвестор хоче контролювати вкладений капітал - брати активну участь в управлінні компанією, в яку вкладено кошти, чи пасивно одержувати дохід від інвестицій.

Необхідність такого залучення пояснюється тим, що більшість країн мають обмежені внутрішні інвестиційні ресурси. Міжнародна інвестиційна діяльність зумовлюється експортом інвестиційного капіталу за кордон у грошовій або товарній формі з метою одержання прибутку і розширення економічного впливу.

Іноземні інвестори мають право здійснювати інвестиції в наступних формах:

– участь іноземних інвесторів у підприємствах України;

–створення підприємств, які повністю належать іноземним інвесторам;

– придбання діючих підприємств;

– придбання рухомого та нерухомого.

Державні інвестиції – це позики, кредити, які одна держава або група держав надає іншій державі. У цьому випадку мова йде про відношення між державами, що регулюються міжнародними договорами і до яких застосовуються норми міжнародного права. Під приватними розуміють інвестиції, які надають приватні фірми, компанії чи громадяни однієї країни відповідним суб’єктам іншої країни. Розрізняють дві форми вивезення капіталу: 1) вивіз підприємницького капіталу – його розміщення у виробничі підприємства країн-імпортерів; 2) вивіз позичкового капіталу – у вигляді позичок, кредитів, вкладень на поточні рахунки в іноземні банки.

Прямі іноземні інвестиції – вкладення у зарубіжні підприємства, що забезпечують контроль інвестора або його участь в управлінні підприємством.

Портфельні іноземні інвестиції – це вкладення в акції зарубіжних підприємств (без придбання контрольного пакету), облігації та інші цінні папери іноземних держав, міжнародних валютно-кредитних організацій з метою одержання підвищеного доходу за рахунок податкових пільг, зміни валютного курсу тощо. Такі інвестиції не дають реального контролю інвестора над об’єктом інвестування.

Кількісним критерієм розмежування прямих і портфельних інвестицій у розвинених країнах вважається 10% об’єкта інвестування. Однак інвестиція може не бути прямою, якщо частка інвестора становить понад 10%, але він не має реального контролю над об’єктом. І, навпаки, інвестиція може бути прямою і з меншою часткою участі, але вона повинна забезпечувати реальний вплив на прийняття рішень об’єкта інвестування.

Інвестування може проводитися іноземними інвесторами у виг­ляді: іноземної валюти; будь-якого рухомого чи нерухомого майна; акцій, облігацій та інших цінних паперів, а також векселів та інших грошових вимог; будь-яких прав інтелектуальної власності, що мають вартість; прав на господарську діяльність; платних послуг; в іншому вигляді, що не суперечить чинному законодавству України.

43.Форми та види прямих іноземних інвестицій.

Прямі́ інозе́мні інвести́ції — за визначенням «інвестиція, що викликає тривалий інтерес до підприємства, яке діє за межами економіки інвестора».^[1] Згідно з методологією МВФ ПІІ — це закордонні інвестиції, величиною у понад як 10 відсотків статутного капіталу, що дає зацікавленій стороні право на участь в управлінні підприємством.

Види іноземних інвестицій в Україні — іноземні інвестиції можуть здійснюватись у вигляді:

• іноземної валюти, що визнається конвертованою Національним банком України;

• валюти України — у разі реінвестицій в об'єкт первинного інвестування чи в будь-які інші об'єкти інвестування відповідно до законодавства України за умови сплати податку на прибуток (доходи);

• будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов'язаних з ним майнових прав;

• акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також корпоративних прав (прав власності на частку (пай) у статутному фонді юридичної особи, створеної відповідно до законодавства України або законодавства інших країн), виражених у конвертованій валюті;

• грошових вимог та права на вимоги виконання договірних зобов'язань, які гарантовані першокласними банками і мають вартість у конвертованій валюті, підтверджену згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями;

• будь-яких прав інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями, а також підтверджена експертною оцінкою в Україні, включаючи легалізовані на території України авторські права, права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау тощо;

• прав на здійснення господарської діяльності, включаючи права на користування надрами та використання природних ресурсів, наданих відповідно до законодавства або договорів, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями;

• інших цінностей відповідно до законодавства України.

Форми здійснення іноземних інвестицій — іноземні інвестиції можуть здійснюватись у таких формах:

• часткової участі у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними і фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств;

• створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю;

• придбання не забороненого законами України нерухомого чи рухомого майна, включаючи будинки, квартири, приміщення, обладнання, транспортні засоби та інші об'єкти власності, шляхом прямого одержання майна та майнових комплексів або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;

• придбання самостійно або за участю українських юридичних або фізичних осіб прав на користування землею та використання природних ресурсів на території України;

• придбання інших майнових прав;

• в інших формах, які не заборонені законами України, зокрема без створення юридичної особи на підставі договорів із суб'єктами господарської діяльності України.

44.Критерії привабливості країни для іноземного інвестора.

1. Характеристики місцевого ринку. В першу чергу потенційного інвестора цікавлять обсяг місцевого ринку, відносна купівельна спроможність населення та потенціал зростання цих показників, а також економіки в цілому. Суттєвими показниками є забезпеченість країни мінеральною базою та її географічне розміщення. 2. Доступність ринку. Маються на увазі, передовсім, законодавчі та нормативні акти, які не обмежують доступ компанії на місцевий ринок. Як свідчить досвід, для нормального функціонування іноземних інвесторів не обов’язково надавати їм додаткові пільги порівняно з місцевими підприємцями. Достатньо, щоб нормотворче середовище давало можливість зарубіжним підприємцям «на рівних» конкурувати з місцевими компаніями.

3. Якість робочої сили. З одного боку, іноземних інвесторів приваблює дешева робоча сила, особливо у трудомістких галузях. З іншого — необхідно забезпечити достатню якість робочої сили. При цьому інвестори звертають увагу на якість освіти в країні-одержувачі. Вартість і продуктивність робочої сили є ключовими елементами при визначенні конкурентоспроможності товару на міжнародному ринку. У країнах, що розвиваються, інвестори враховують навіть такий фактор продуктивності робочої сили, як кількість прогулів.

4.Валютний ризик. Курс місцевих валют до основних валют, що вільно конвертуються у світовій фінансовій системі, прямо впливає на витрати і прибутки іноземних інвесторів, які оцінюють свої фінансові результати через співвідношення основних валют. Правильна політика встановлення валютного курсу передбачає переоцінку місцевої валюти на постійній основі, яку можна передбачити і яка сприяє економічній стабільності та породжує довіру інвесторів. Іноземні інвестори ризикують отримати збитки у разі, коли країна-одержувач, виходячи зі своїх інтересів, «заморожує» курс своєї валюти щодо основних іноземних валют або встановлює занадто високий курс. В останньому випадку експорт продукції стає дорожчим, ніж експорт з країн-конкурентів.

5. Можливість репатріації капіталу. Це дуже суттєвий момент для інвесторів. Найсприятливішим є законодавство, яке не обмежує можливості вивозити інвестований капітал і прибутки. Як правило, дочірні підприємства переводять прибутки своїй материнській компанії через дивіденди, сплату відсотків, винагороди і плату за технічну допомогу. Транснаціональні корпорації можуть також продати частину свого бізнесу у країні-одержувачі. 6. Захист інтелектуальної власності. Для іноземних інвесторів цей критерій є пріоритетним, особливо в динамічних галузях промисловості, таких як виробництво комп’ютерів, зв’язок, фармацевтика, в яких технологія є головною зброєю в боротьбі з конкурентами при розробці нових продуктів та освоєнні нових ринків.

45.Правове регулювання іноземних інвестицій в Україні.

Регулювання іноземних інвестицій в Україні здійснюється згідно із Законом України "Про режим іноземного інвестування". Закон визначає основні види і форми іноземних інвестицій, методи і способи їх оцінки, у ньому зафіксовані загальні гарантії захисту іноземних інвесторів і переведення за кордон прибутків і доходів в іноземній валюті.

Іноземні інвестори можуть здійснювати інвестиції на території України у видах, передбачених законом. Іноземними інвестиціями визнаються цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку.

Іноземні інвестиції можуть здійснюватися у вигляді: 1) іноземної валюти, що визнається конвертованою НБУ; 2) валюти України: а) при реінвестиціях в об'єкт первинного інвестування чи в будь-які інші об'єкти інвестування відповідно до законодавства України за умови сплати податку на прибуток (доходи); б) при первинному інвестуванні, якщо валюту України придбано за іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України; в) при вкладенні коштів в об'єкти приватизації за умови подання державним органам приватизації відомостей про джерела надходження таких коштів; 3) будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов'язаних із ним майнових прав; 4) акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також корпоративних прав (прав власності на частку (пай) у статутному фонді юридичної особи, створеної відповідно до законодавства України або законодавства інших країн), виражених у конвертованій валюті; 5) грошових вимог та права на вимоги виконання договірних зобов'язань, які гарантовані першокласними банками та мають вартість у конвертованій валюті, підтверджену згідно із законами (процедурами) країни-інвестора чи міжнародними торговельними звичаями; 6) будь-яких прав інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно із законами (процедурами) країни інвестора чи міжнародними торговельними звичаями, а також підтверджена експертною оцінкою в Україні, включаючи легалізовані на території України авторські права, права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау тощо; 7) прав на здійснення господарської діяльності, включаючи права на користування надрами та використання природних ресурсів, наданих відповідно до законодавства чи договорів, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно із законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями; 8) інших цінностей відповідно до законодавства України.

46.Сучасний стан і проблеми іноземних інвестицій в Україні.

Останнім часом, в Україні склалася непроста політична й економічна ситуація. Щоб завершити процес реформування економіки потрібно переоцінити власні можливості народного господарства і вивчити тенденції світового ринку. У цій ситуації стає актуальним залучення іноземних інвестицій. Доцільність цього процесу обумовлена тим, що відчувається гостра нестача власних фінансових ресурсів та сучасних технологій, а також іноземні інвестиції сприяють входженню України в систему світового економічного господарства і формуванню власної ринкової інфраструктури.

За останні роки українська держава значно підвищила свою інвестиційну активність та вжила низку заходів для її підвищення, а саме: було підписано угоди про сприяння і взаємний захист інвестицій із понад 70 країнами світу, укладено більше ніж 50 міжнародних договорів про уникнення подвійного оподаткування, ратифіковано Вашингтонську конвенцію 1965 року про порядок вирішення інвестиційних суперечок між державами та іноземними суб’єктами господарювання, вступ України у 2008 р. у СОТ.

Справді, сьогодні в Україні існує багато перешкод і проблем із залученням іноземних інвестицій, серед яких: – корумпованість влади. Іноземні вкладники сподіваються, що українська влада забезпечить максимальну прозорість інвестиційних схем; – жорстке оподаткування. В нашій країні існує велика кількість різних видів податків, спостерігається несвоєчасність повернення податку на додану вартість, а також відсутність стабільності податкового законодавства; – складність реєстраційних, ліцензійних, сертифікаційних та митних процедур. – відсутність чітких і простих процедур викупу й оренди землі для ведення господарської діяльності; – відсутність державного захисту інвестицій. Інвестори вимагають захисту своїх прав та інтересів у судах, підвищення ефективності судової системи, створенням системи контролю за ухваленням судами відверто неправових, рейдерських рішень. – нестабільне законодавство, відсутність надійних гарантій захисту від його змін для іноземних інвесторів; – темпи інфляції залишаються на значно вищому рівні, ніж у країнах Західної Європи і США; – низька купівельна спроможність значної частини населення зменшує можливість реалізації на внутрішньому ринку продукції; – невисокий рівень розвитку інфраструктури, яка могла б забезпечити швидкий оперативний зв’язок України з іншими країнами.

47.Спеціальні (вільні) економічні зони та їх види.

Ві́льна економі́чна зо́на (ВЕЗ) — частина території країни, виділена із загального митного кордону держави, яка має повну свободу в режимі господарських питань, з особливим режимом управління і пільговими умовами діяльності, податковими пільгами для місцевих підприємців та іноземних фірм.

Господарський кодекс України визначає поняття та основні типи спеціальних економічних зон.

1)зовнішньоторговельні зони - частина території держави, де товари іноземного походження можуть зберігатися, купуватися та продаватися без сплати мита і митних зборів або з їх відстроченням. Формами організації таких зон можуть бути вільні порти (порто-франко), вільні митні зони (зони франко) та митні склади;

2)комплексні виробничі зони - частина території держави, на якій запроваджується спеціальний (пільговий податковий, валютно-фінансовий, митний тощо) режим економічної діяльності з метою стимулювання підприємства, залучення інвестицій у пріоритетні галузі господарства, розширення зовнішньоекономічних зв'язків, запозичення нових технологій, забезпечення зайнятості населення. Вони можуть мати форму експортних виробничих зон, де розвивається насамперед експортне виробництво, орієнтоване на переробку власної сировини та переважно складальницькі операції, та імпортоорієнтованих зон, головна функція яких - розвиток імпортозамінних виробництв;

3) науково-технічні зони - це СЕЗ, спеціальний правовий режим яких орієнтований на розвиток наукового і виробничого потенціалу. Вони можуть існувати у формі регіональних інноваційних центрів - технополісів, районів інтенсивного наукового розвитку, високотехнологічних промислових комплексів, науково-виробничих парків (технологічних, дослідних, промислових, агропарків), а також локальних інноваційних центрів та опорних інноваційних пунктів;

4) туристично-рекреаційні зони - це СЕЗ, які створюються в регіонах, що мають багатий природний, рекреаційний та історико-культурний потенціал, з метою ефективного його використання і збереження, а також активізації підприємницької діяльності (в тому числі із залученням іноземних інвесторів) у сфері рекреаційно-туристичного бізнесу;

5) банківсько-страхові (офшорні) зони - це зони, в яких запроваджується особливо сприятливий режим здійснення банківських та страхових операцій в іноземній валюті для обслуговування нерезидентів. Офшорний статус надається банківським та страховим установам, які були створені за участю лише нерезидентів і обслуговують лише ту їхню підприємницьку діяльність, що здійснюється за межами України.

6) зони прикордонної торгівлі - частина території держави на кордонах із сусідніми країнами, де діє спрощений порядок перетину кордону і торгівлі.

Крім зазначених в Україні можуть створюватися СЕЗ інших типів, а також комплексні спеціальні (вільні) економічні зони, які поєднують у собі риси та елементи зон різних типів. СЕЗ можуть бути класифіковані й за іншими критеріями. Так, за ознакою відкритості розрізняють СЕЗ інтеграційні та анклавні.

48.Інститути міжнародної інвестиційної д-ті та їхній вплив на економіку України.

Основними міжнародними держаними організаціями є:

Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) спеціалізоване агентство, створене в 1945 році і працююче в співробітництві з ООН з метою допомоги в фінансуванні повоєнного відновлення господарства та підвищенню рівня життя в країнах, що розвиваються шляхом надання позик урядам чи шляхом гарантій позик, які отримані із інших джерел. Банк надає позики на комерційній основі для спеціалізованих проектів чи для більш загальних цілей соціального розвитку. Засоби для позик мобілізуються на міжнародних грошових ринках. Банк разом зі своїми філіалами – Міжнародною асоціацією розвитку та Міжнародною фінансовою корпорацією часто називають Світовим Банком (Word Bank). Ним володіють уряди 151 країни. Ці країни також повинні бути членами Міжнародного валютного фонду. Штаб-квартира банку знаходиться в Вашингтоні, відділення – в Парижі та Токіо.

Міжнародна фінансова корпорація (МФК)- філіал МБРР створений в 1956 році з метою надання допомоги приватним проектам. Вона являється юридично і фінансово самостійною організацією, але використовує кошти Світового банку для надання приватним інвесторам. Роль МФК значно посилилася в 80-90 роки по мірі розвитку кризи державних заборгованостей та переорієнтації міжнародних фінансових структур на приватнопідприємницький сектор. Штаб-квартира МФК знаходиться в Вашингтоні.

 Міжнародний валютний фонд (МВФ) - підрозділ ООН, створений в 1945 році для сприяння валютному співробітництву та розширенню міжнародної торгівлі, стабілізації обмінних курсів валют та допомоги державам, які мали короткострокові проблеми в вирівнюванні своїх платіжних балансів, в підтримці обмінних курсів їх валют.