37. Державна підтримка інновацій. Оподаткування інноваційної діяльності.

Державна інноваційна політика повинна бути спрямована на створення сприятливого економічного клімату для здійснення інноваційних процесів та має пов’язувати між собою сферу «чистої» (академічної) науки та завдання виробництва.

Роль держави у сфері підтримки інновацій, як правило, зводиться до виконання таких функцій:

1. сприяння розвитку науки та її практичного застосування;

2. підготовка наукових та інженерних кадрів;

3. здійснення різного роду програм, спрямованих на підвищення активності інноваційного бізнесу, в межах єдиної державної програми;

4. державні замовлення — головним чином у формі контрактів на проведення науково-дослідних і дослідно-конструкторсь­ких робіт (НДДКР), які забезпечують початковий попит;

5. стимулювання зростання ефективності та необхідності прийняття інноваційних рішень окремими фірмами з боку державних фінансових установ та інших органів виконавчої влади;

6. посередництво у справі ефективної взаємодії академічної та прикладної науки, а також стимулювання кооперації промислових корпорацій та університетів у сфері НДДКР.

Форми впливу держави в інноваційній сфері поділяються на прямі та непрямі. Їх співвідношення визначається економічною ситуацією в країні та вибором у зв’язку з цим концепції державного регулювання.

Прямі методи державного регулювання інноваційної діяльності здійснюються в адміністративній та цільовій формах. Адміністративна форма регулювання являє собою пряме дотаційне фінансування через державні цільові програми підтримки нововве­день, у тому числі і на малих наукомістких фірмах, створення системи державних контрактів на придбання тих чи інших товарів і послуг, надання кредитних пільг фірмам для реалізації нових ідей. Цільове фінансування — це один з елементів системи контрактних відносин, за яких укладаються угоди між замовниками та підрядниками.

Непрямі методи націлені на стимулювання інноваційних програм і створення сприятливих умов для новаторської діяльності. До них належать:

1. лібералізація податкової та амортизаційної політики (так, у США податкові та амортизаційні пільги покривають до 20 % загальних витрат на НДДКР);

2. створення соціальної інфраструктури, що включає формування єдиної інформаційної системи країни.

Особливості в оподаткуванні інноваційної діяльності полягають в наданні пільг щодо податку на додану вартість, податку на прибуток та земельного податку.

38. Венчурне підприємництво та його сутність.

За останні роки однією з форм інноваційної діяльності стають фірми, що отримали назву венчурних (ризикованих). Венчурне підприємництво – це діяльність, спрямована на здійснення „ризикованих” проектів, як правило інноваційного характеру, з метою одержання прибутків.

Венчурне підприємництво здійснюється через створення спочатку невеликої наукоємної фірми з наступним перетворенням її в закриту або відкриту корпорацію, яка дозволяє засновникам придбати великий пакет акцій. Діяльність венчурних фірм пов’язана із значним ризиком банкрутства, тому що, розробляючи інновації, ніхто не знає напевно, чи успішно завершаться дослідження. Вірогідність успіху більша для тих, хто виходить на ринок з новими продуктами, які не мають аналогів, але на них має бути сформований потенційно високий попит.

Збільшення кількості венчурних фірм пояснюється рядом чинників:

• необхідністю розробки принципово нових продуктів і технологій, відсутніх на ринку;

• відокремленістю від великого поточного виробництва і можливістю науково-технічної творчості;

• наявністю стійкої пропозиції на інвестиційному ринку;

• можливістю швидкого збагачення у результаті інтенсивної творчої праці.

Як правило, венчурна фірма створюється невеликим колом однодумців – винахідників, інженерів, менеджерів – з певним досвідом роботи у лабораторіях великих фірм. Для створення фірми потрібні три важливих умови: ідея нововведення (новий продукт, технологія або послуга); підприємець, готовий на основі такої ідеї створити фірму; капітал, що спеціалізується на фінансуванні малих фірм.

Основним критерієм класифікації венчурного підприємництва є джерело інвестування. В залежності від джерел фінансування розрізняють:

1. Незалежні венчурні фірми (чистий венчур), які організовуються у вигляді акціонерних товариств, рекламуючи у пресі свою ідею створення інновації, акумулюючи під цю ідею кошти приватних та інституційних інвесторів.

2. Зовнішній венчур – впроваджу вальні фірми, створені однією або декількома корпораціями на пайових засадах.

3. Венчурні фірми, що фінансуються інвестиційними фондами, компаніями, трастами, можуть також використовувати інші джерела: кошти великих корпорацій, банків, пенсійних і благодійних фондів, страхових компаній, особисті заощадження інвесторів, частково державні субсидії. Мета таких закладів – акумулювання венчурного капіталу та венчурне фінансування і кредитування спеціалізованих ризикових фірм (вен чурів).

4. Внутрішній венчур. Великі концерни і корпорації стали створювати у своїх структурах автономні науково-дослідні і проектні групи або відділи, які були призначені зосередитися на пошуку обґрунтуванні ідей дослідних зразків і налагодженні виробництва нових видів продукції, впровадженні прогресивних технологічних процесів. Фінансували „внутрішні венчури” за рахунок основної діяльності компанії.