24.Похідні цінні папери та їх види.

Похідніцінніпапери — цецінніпапери, механізмвипуску та обігуякихпов'язаний з правом на придбаннячи продаж їхпротягомтерміну, визначеного договором (контрактом).

Підприємство, якщоце не суперечитьйого статуту, маєможливістьмобілізуватидодатковийкапітал через випускціннихпаперів другого порядку, тобтовипускціннихпаперів на вжечинніцінніпаперипідприємства.

Похідніцінніпапери — цеінструментзниженняфінансовогоризикуінвесторів, учасниківфондового ринку.

Видипохіднихціннихпаперів:

Право підписки на акції — цепереважне право на придбанняакціонерамиціннихпаперівпідприємства нового випускупропорційно до їхіснуючоговнеску. Тим самим зберігаєтьсявідноснапропорціямайновихінтересівакціонерів. Цим правом можутькористуватисявласникизвичайнихакцій, якщоцепередбачено статутом підприємстваемітента. Право підписки на акції — цекороткостроковийціннийпапір, якийможекотируватись на фондовійбіржі.

Опціон — цеціннийпапір, якийрозглядають як результат опціонного контракту. Згідно з цим контрактом один з учасниківнабуває право купівлі (продажу) певноїкількостіціннихпаперів за обумовленоюціною у певнийперіод часу, а іншийучасник за грошовупреміюзобов'язується, у разінеобхідності, продати (купити) цінніпапери за договірноюціною. Зазвичай, опціонивиставляють на звичайніакції.

Варрант — це вид цінногопапера, пов'язаний з зобов'язанням, якепродавецьдаєпокупцеві в розумінні права власності на цінніпапери.Варрантивипускають на звичайніакції, при тому існуєгарантія права власності, тобтозобов'язанняпродавцяпередати право власності без збереження права на йогозатриманняпродавцем.Варрант — цедовгостроковийціннийпапір. Власник варранта має право обмінятийого на певнукількістьзвичайнихакцій за твердою ціноюпротягомпевногопроміжку часу, якщо курс акційдосягаєпевногообумовленогорівня.

25. Фондова біржа. Принципи діяльності фондової біржі.

Фондова біржа - організаційна форма спеціалізованого ринку, де здійснюється торгівля цінними паперами (акціями, облігаціями, зобов 'язаннями державної скарбниці, сертифікатами, документами, які забезпечують рух кредитних ресурсів і валютних цінностей та формування їх біржового курсу. Фондова біржа створюється як акціонерне товариство, засновниками якого можуть бути торгівці цінними паперами, що мають дозвіл на здійснення комерційної та комісійної діяльності.

Фондова біржа будує свою діяльність на основі таких принципів:

– особиста довіра між брокером і клієнтом (наприклад, угоди на біржі укладаються усно й оформляються юридично заднім числом);

- перевірка якості і надійності цінних паперів;

- становлення на основі аукціонної торгівлі єдиного курсу на однакові цінні папери одного емітенту;

– гласність (публікуються зведення про всі угоди і відомості, надані емітентом за згодою з біржею про внесення акцій у біржовий список, незалежно від активності емітента);

– тверде регулювання адміністрацією біржі й аудиторами діяльності дилерських фірм шляхом установлення правил торгівлі й обліку, здійснюваних операцій з цінними паперами.

25. Фондова біржа та біржові індекси. Західні фондові ринки.

Залежно від вибору цінних паперів, інформація про які використовується для обчислення індексу, він може характеризувати фондовий ринок в цілому, ринок груп цінних паперів (ринок державних цінних паперів, ринок облігацій, ринок акцій і т.д.), ринок цінних паперів галузі (транспорту, телекомунікацій, нафтогазового комплексу і т.д.). Зіставлення динаміки поведінки цих індексів дає можливість спостерігати за змінами стану будь-якої галузі стосовно економіки в цілому.

 Біржові фондові індекси є середніми або середньозваженими показниками курсів цінних паперів, (як правило, акцій), що дають уяву про стан і динаміку фондового ринку.

Біржовий фондовий індекс - показник, який визначає зведений курс групи лістингових цінних паперів, що котируються на фондовій біржі [5].

Більша половина фондових індексів належить до однієї з двох груп: капіталізовані і цінові індекси.Капіталізовані індекси - це тип індексів, які вимірюють загальну капіталізацію підприємств, цінні папери яких використовуються для розрахунку індексу на конкретну дату. (Капіталізація - це добуток ринкової вартості цінних паперів і їх чисельності, що перебуває в обігу). До капіталізованих індексів належать індекси "Standart and Poors", зведений індекс Нью-Йоркської фондової біржі, індекси газети "Mos-kow News" тощо.

Основні риси фондових індексів:

1) номенклатура цінних паперів (може визначатися як видами цінних паперів, що аналізуються, так і колом емітентів, які відрізняються, наприклад, за родом своєї діяльності або ще за якимись ознаками);

2) спосіб усереднення інформації;

3) курс, що вивчається (купівлі, продажу, середній);

4) база порівняння (якщо порівнюється поточний момент із попереднім, то такий індекс називають ланцюговим,якщо за певним часом - базисним).

У Західній Європі існує в 17 країнах 58 різних фондових бірж. У провідних капіталістичних країнах фондовий ринок має велике, хоча далеко не однакове значення. Це стосується, в першу чергу, Великобританії, Швейцарії, Голландії і також Франції, Німеччини, Бельгії і яскраво специфічного ринку Люксембургу. У таких країнах, як Австрія, Італія, Іспанія і також у скандинавських країнах роль фондових ринків невелика.У Греції, Ірландії, Португалії вони практично не мають значення. Очевидно, що найбільший західноєвропейський ринок акцій - англійський, набагато менше американського, але одночасно набагато більше інших західноєвропейських - швейцарського, німецького і французького. Що стосується значення ринку акцій і відтворення капіталу, то провідну, на рівних з США, роль грають ринки акцій Великобританії і Швейцарії, але тут слід враховувати велику частку іноземних акцій. Набагато меншу роль грає голландський ринок акцій, ще меншу - французький, бельгійський, німецький. З облігаційних ринків найбільший знаходиться в Німеччині, другий за величиною у Великобританії, причому відставання їх від США менш значно. Найбільше значення ринок облігацій має в економіці Великобританії, Бельгії та Німеччини. Великобританія Фондовий ринок Великобританії традиційно є, в силу значної капіталізації англійських монополій , важливою частиною кредитно-фінансового механізму країни. . 

25. Стратегія інвесторів на ринку цінних паперів.

Інвестори є учасниками фондового ринку, які забезпечують інвестиційний процес необхідними джерелами фінансування. Інвестори відрізняються за стратегією й тактикою діяльності на фондовому ринку. За стратегією діяльності інвесторів поділяють на стратегічних, портфельних і спекулянтів, за тактикою — на ризикових, поміркованих і консервативних.

Консервативні інвестори. Головна задача консервативного інвестора – це надійність вкладень, зведення ризику до мінімуму. При цьому віддача вкладених коштів може бути мінімальною. Серед всіх видів цінних паперів він віддає перевагу акціям відомих фірм, облігаціям, державним цінним паперам, банківським депозитним сертифікатам. Портфель, що складається з таких інструментів є консервативним.

Агресивні інвестори. Такі інвестори намагаються отримати максимальні прибутки. У своїй інвестиційній стратегії агресори передбачають перспективне зростання курсу цінних паперів і формують портфель зросту, що складається з об`єктів інвестування з великим ризиком. У формуванні портфеля перевага надається спекулятивним акціям, акціям зростання, опціонам, вкладанням коштів у взаємні фонди.

Помірковані інвестори. Інвестори такого типу отримують середні доходи при середніх ризиках. Можна вважати, що це проміжний тип між консервативним і агресивним інвестором. Стратегія поміркованого інвестора носить менш спекулятивний характер порівняно з агресором. Він формує портфель доходу, в який входять акції з високими дивідендами, привілейовані акції, акції з високим рейтингом, акції з “блакитними корінцями”.

За своїм статусом інвестори можуть бути корпоративними, інституційними та індивідуальними.

Корпоративні інвестори — це переважно акціонерні товариства, що мають вільні грошові кошти.

Інституційні інвестори — це портфельні інвестори, які формують портфель цінних паперів на підставі фундаментального прогнозу поведінки їхніх котирувань у довготерміновому і середньотерміновому періодах, а потім керують цим портфелем. Зазвичай це фахівці, робота яких полягає в управлінні чужими коштами. Інституційні інвестори у сукупності володіють контрольними пакетами акцій практично в усіх великих американських корпораціях відкритого типу. Інституційні інвестори зробили акцент на оцінюванні ефективності інвестицій і виявленні окремих чинників, що привело до розвитку складних систем аналізу та управління інвестиційним портфелем.

Індивідуальні або приватні інвестори — це фізичні особи, які використовують свої нагромадження для придбання цінних паперів. Індивідуальний інвестор найчастіше зацікавлений у тому, щоб вільні грошові кошти принесли прибуток, що слугуватиме джерелом доходів при досягненні пенсійного віку або забезпечить фінансову стабільність його родині.

25. Ринок цінних паперів України та напрями його розвитку.

Стратегічним напрямком на шляху залучення в господарській обіг вільних грошових ресурсів інвесторів є подальший розвиток ринку цінних паперів та залучення за допомогою його інструментів інвестицій у реальний сектор економіки. Прискорення розвитку ринку цінних паперів, за допомогою якого можуть бути забезпечені умови для залучення інвестицій на підприємстві, має розглядатися як один із реальних шляхів подолання інвестиційного спаду  та спрямування значних фінансових ресурсів. Основними фінансовими інструментами залучення інвестицій є цінні папери - акції та облігації.

Існує ціла низка проблемних факторів ,які негативно впливають на розвиток вітчизняного ринку ЦП.

       До таких факторів слід віднести:

-   низький рівень захисту прав і покупців цінних паперів;

-   недосконалість чинного законодавства України з питань захисту власності що призводить до виникнення численних конфліктних ситуацій між учасниками ринків ЦП, які дуже складно і довго розглядаються в судових органах що призводить до зниження активності фінансових операцій на ринках цінних паперів;

-   низький рівень нормативного та інформованого забезпечення учасників ринків ЦП, що за відсутності відповідних законів з питань захисту інтересів власників ЦП призводить до нецивілізованих механізмів обігу ЦП – можливості  існування тіньових фінансових операцій з цінними паперами;

-   відсутність рівних умов для операцій, пов’язаних із купівлею і продажем ЦП для всіх реальних і потенційних учасників ринку ЦП;

-   нерозробленість організаційних та фінансових механізмів, дія яких ми забезпечувати прозоре та справедливе ціноутворення;

-   обмеженість асортименту цінних паперів, які реально використовуються вітчизняних ринках ЦП, порівняно з аналогічними ринками розвинутих держав;

-   відсутність відкритих вторинних ринків ЦП, на яких має відбуватись масовий рух цінних паперів тощо.

Для подальшого ефективного розвитку цінних паперів в Україні необхідно здійснити ряд першочергових заходів:

- забезпечити зосередження торгівлі цінними паперами тільки на організаційно сформованому біржовому та позабіржовому ринку;

- розширити сферу діяльності інвестиційних інвесторів в Україні шляхом удосконалення нормативної бази діяльності інститутів спільного інвестування;

- створити систему спеціалізованих організацій інфраструктури фондового ринку, зокрема національного депозитарію, зберігачів цінних паперів та розрахунково-клірингових установ;

- забезпечити сприятливі умови для обігу цінних паперів іноземних емітентів на території України і цінних паперів резидентів за її межами;

- поліпшити механізм залучення вільних коштів суб’єктів господарювання через систему внутрішніх місцевих позик;

       - удосконалити законодавчу й нормативну базу оподаткування операцій з цінними паперами на первинному та вторинному ринках;

       

29 . Сутність реальних інвестицій та їх структура.

Реальні інвестиції - це вкладання коштів в реальний (основний та оборотний) капітал, спрямоване на приріст виробничих фондів та матеріально-технічних запасів. Реальні інвестиції можуть мати вигляд нетто-інвестицій, або початкових інвестицій, які здійснюються на основі проекту або при купівлі підприємства (фірми), та реінвестицій (знову вивільнені інвестиційні ресурси, які використовуються на придбання нових засобів виробництва). Нетто-інвестиції разом із реінвестиціями утворюють брутто-інвестиції.

еальне інвестування є головною формою реалізації загальної економічної стратегії розвитку підприємства. Саме ця форма інвестування дає можливість підприємству успішно проникати на нові товарні й регіональні ринки, забезпечувати постійне зростання ринкової вартості підприємства. За допомогою реальних інвестицій також вирішуються завдання збільшення обсягу виробництва й реалізації продукції, розширення асортиментів вироблених виробів і підвищення їхньої якості. Розрізняють три форми реальних інвестицій. 1 .Капітальні інвестиції, або капітальні вкладення, — це вкладення капіталу у відтворення основних фондів підприємства. Основою капітальних інвестицій с капітальні вкладення - це витрати на будівництво нових, розширення, реконструкцію та технічне переобладнання наявних основних фондів виробничого та невиробничого призначення. Основою капітальних інвестицій с капітальні вкладення - це витрати на будівництво нових, розширення, реконструкцію та технічне переобладнання наявних основних фондів виробничого та невиробничого призначення. 2. Інноваційні інвестиції (інновації) — це вкладення капіталу в нематеріальні активи підприємства з метою використання в Діяльності підприємства нових наукових і технологічних знань. нноваційні інвестиції — це одна з форм реальних інвестицій підприємства, що здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво. Інновації впроваджуються по наступних видах: — комплексна механізація й автоматизація виробництва; — впровадження нових технологічних процесів; — освоєння виробництва нових видів товарів і техніки. За напрямами інноваційних витрат виділяють: — фундаментальні й прикладні дослідження; — розробки; - придбання прав на патенти, ліцензії, ноу-хау, технології та інше; — технологічна підготовка виробництва; — придбання машин, устаткування та інших основних фондів; — маркетинг і реклама; 3. Інвестиції в матеріальні оборотні активи — це вкладення капіталу в приріст запасів матеріальних оборотних активів підприємства з метою забезпечення необхідної пропорційності в розвитку основних та оборотних активів підприємства.

30. . Капітальні вкладення та джерела їх фінансування.

Капітальні вкладення являють собою витрати на утворення нових, розширення, реконструкцію, модернізацію і технічне переоснащення діючих виробництв. За допомогою капітальних вкладень може здійснюватись як просте, так і розширене відтворення основних фондів.

Джерела фінансування капітальних вкладень підприємства-інвестора можуть формуватися за рахунок різних фінансових ресурсів, а саме: власних фінансових ресурсів і внутрішньогосподарських резервів; запозичених фінансових ресурсів; залучених фінансових коштів, які отримують від продажу акцій, пайових і інших внесків членів трудових колективів; грошових коштів, які централізуються об'єднаннями підприємств в установленому порядку; коштів позабюджетних фондів; коштів державного бюджету, які надаються на безповоротній і поворотній основі, місцевих бюджетів; коштів іноземних інвесторів.

Структура джерел фінансування капітальних вкладень підприємства залежить від багатьох факторів, зокрема:

• оподаткування доходів підприємства;

• темпів зростання реалізації товарної продукції і її стабільності;

• структури активів підприємства;

• стану ринку капіталу;

• відсоткової політики комерційних банків;

• рівня управління фінансовими ресурсами підприємства;

• суті стратегічних цільових фінансових рішень підприємства.

31.Інвестиції в основний та оборотний капітал

Основний капітал включає основні засоби, а також незавершенідовгострокові інвестиції, нематеріальні активи і нові довгостроковіфінансові інвестиції (вкладення).

Основні засоби, орендовані з правом подальшого викупу або наприкінці оренди за умовами договору, що переходять у власність орендаря, враховуються також, як власні основні засоби.

До складу капіталу також включаються витрати на незавершенікапітальні вкладення в основні засоби та на придбання обладнання. Ця частина витрат на придбання та будівництво основних засобів, якаще не перетворилася в основні засоби, не може брати участь у процесігосподарської діяльності, а тому не повинна піддаватися амортизації. Уосновний капітал ці витрати включаються з тієї причини, що вони вже вилученіз оборотного капіталу.

Основні засоби - це кошти, вкладені в сукупністьматеріально-речових цінностей, що відносяться до засобів праці.  Основні засоби і довгострокові інвестиції в основні засоби роблятьбагатоплановий і різнобічний вплив фінансовий стан і результатидіяльності фірми.

Необхідно відзначити, що можливості аналізу ефективності функціонування основних засобів на підприємствах обмежені низьким рівнем організації оперативно-технічного обліку часу роботи і простоїв устаткування, їх продуктивності і ступеня завантаження. Це стримує можливості застосування повноцінного факторного моделювання й аналізу основних засобів для цілей управління.

Оборотний капітал (оборотні кошти) - це частина капіталу фірми  (підприємства), вкладеного в його поточні активи. За матеріальною ознакою до складу оборотного капіталу включаються: предметипраці (сировина, матеріали, паливо і т. д.), готова продукція на складах,товари для перепродажу, грошові кошти та кошти в розрахунках.

Характерною особливістю оборотних коштів є швидкість їхньогообороту. Функціональна роль оборотних коштів у процесі виробництва вкорені відрізняється від основного капіталу. Оборотні кошти забезпечуютьбезперервність процесу виробництва.

Кругообіг капіталу охоплює три стадії: заготівельну,виробничу і збутову.

Елементи оборотного капіталу є частиною безперервного потокугосподарських операцій. Купівля призводить до збільшення виробничихзапасів і кредиторської заборгованості; виробництво веде до зростання готовоїпродукції; реалізація веде до зростання дебіторськоїзаборгованості і грошових коштів в касі і на розрахунковому рахунку. Цей циклоперацій багаторазово повторюється і в результаті зводиться до грошових надходженьі грошовим платежам.

Елементи оборотного капіталу безупинно переходять зі сферивиробництва в сферу обігу і знову повертаються у виробництво. Частинаоборотного капіталу постійно знаходиться у сфері виробництва (виробничі запаси, незавершене виробництво, готова продукція на складі і т. д.), а інша частина - у сфері обігу (відвантажена продукція,грошові кошти, цінні папери і т. д.).

32. Інноваційна форма інвестицій.

Інноваційна діяльність виступає однією з форм інвестування, яке у даному разі здійснюється з метою впровадження досягнень науки і техніки у виробництво та соціальну сферу.

Інноваційна діяльність включає:

1) випуск та розподіл принципово нових видів техніки і технологій;

2) прогресивні міжгалузеві структурні зрушення;

3) реалізацію довгострокових науково-технічних програм з тривалими термінами окупності витрат;

4) фінансування фундаментальних досліджень з метою здійснення якісних змін у системі продуктивних сил країни;

5) розробка та впровадження нових ресурсозберігаючих технологій, які спрямовані на покращення економічного та екологічного стану.

Під інноваціями розуміють вкладення інвестиційного капіталу у нововведення, які призводять до кількісних та якісних покращень підприємницької (виробничої) діяльності.

Підготовка, обґрунтування, освоєння та контроль за впровадженням інвестицій у нововведення і є інноваційний процес. Головними особливостями його є циклічність, поетапна реалізація нововведень та виключно високий ступінь ризику, пов’язаний з низькою вірогідністю успішного втілення нової ідеї у новому виді продукції (ця вірогідність становить, як правило, близько 9—10 %).

Інноваційний цикл охоплює весь комплекс відносин виробництва та споживання і являє собою період від народження ідеї до її комерційної реалізації.

Державні комплексні науково-технічні програми та міжгалузеві інноваційні проекти фінансуються за рахунок бюджету держави, а галузеві інноваційні програми — за рахунок коштів підприємств та організацій.

В Україні створено Державний інноваційний фонд (ДІФ), до складу якого входить 27 регіональних відділень (у кожній області, АР Крим та містах Києві і Севастополі), які проводять конкурси проектів, що мають державне значення, та залучають для їх фінансування кошти банків, компаній, відомств, що зацікавлені в реалізації цих проектів. Кошти ДІФ формуються за рахунок відрахувань підприємств та організацій у розмірі 1 % від обсягу реалізованої продукції з відношення витрат на собівартість продукції, з яких 0,3 % перераховується до центрального органу ДІФ, а 0,7 % — в його регіональні відділення.

33. Інноваційна діяльність.

Інноваційна діяльність — процес, спрямований па реалізацію результатів завершених наукових досліджень і розробок або інших науково-технічних досягнень у повий або вдосконалений продукт, що реалізується на ринку, у новий або вдосконалений технологічний процес, що використовується у практичній діяльності, а також супутні наукові дослідження і розробки. Інноваційна діяльність розпочинається з виникнення науково-технічної ідеї і завершується розповсюдженням продукту.

Суть інноваційної діяльності полягає в її напрямах:

— управління процесами створення нових знань;

— управління творчим потенціалом тих, хто створює нові знання;

— управління освоєнням та розповсюдженням (дифузією) нововведень;

— управління соціальними та психологічними аспектами нововведень.

Інноваційна діяльність як система має такі властивості: взаємозв'язок і взаємодія всіх елементів, цілісність, узгодженість і синхронність у часі, узгодженість із завданнями і цілями організації, адаптивність, гнучкість до змін середовища, автономність управлінської структури, функцій управління, багатофункціональність і багатоаспектність, оновлюваність.

Об'єктами інноваційної діяльності є:

• інноваційні програми і проекти;

• нові знання та інтелектуальні продукти;

• виробниче обладнання та процеси;

• інфраструктура виробництва і підприємництва;

• організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру і якість виробництва і (або) соціальної сфери;

• сировинні ресурси, засоби їх видобування і переробки;

• товарна продукція;

• механізми формування споживчого ринку і збуту товарної продукції.

Суб'єктами інноваційної діяльності можуть бути фізичні або юридичні особи, які провадять інноваційну діяльність або залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні чи запозичені кошти в реалізацію інноваційних проектів.

Інноваційний процес — цілеспрямована діяльність щодо перетворення наукового знання в інновацію та дифузію останньої, тобто свідомий послідовний ланцюг подій, спрямований на отримання інноватором визначеного виду ефекту за допомогою задоволення існуючих або нових потреб. Це не просто відтворення новинок, а свідома, планомірна діяльність для ефективного втілення знань.

Інноваційний процес можна уявляти по-різному. У найширшому контексті початковою стадією здійснення інноваційного процесу можна вважати проміжок часу від визначення (усвідомлення) необхідності реалізації інновації до створення робочої версії інноваційного проекту. Середня стадія триває від розробки кінцевого варіанта технічного обґрунтування й бізнес-плану інноваційного проекту до його практичної реалізації па підприємстві як експериментального зразка. Завершальна стадія — це реалізація трансферу інновацій та їх подальше поширення в економіці країни й поза її межами.

34. Форми здійснення інноваційних інвестицій (придбання патентів і “ноу-хау”).

Інноваційні інвестиції в формі придбання готової науково-технічної продукції мають наступні види:

• придбання патентів на наукові відкриття, винаходи, промислові зразки і товарні знаки;

• придбання "ноу-хау". Воно представляє собою сукупність технічних, технологічних, комерційних і інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, виробничого досвіду, необхідних для організації тої чи іншої виробничої діяльності, але не запатентованих.

Придбання патентів і "ноу-хау" здійснюється на основі ліцензійних угод.

Отримувати торговий патент повинні як юридичні особи, так і фізичні особи-суб'єкти підприємницької діяльності, які займаються вищезазначеною торговельною діяльністю.

Обов'язок придбання торгового патенту не поширюється на торговельну діяльність та діяльність з надання побутових послуг суб'єктів підприємницької діяльності - фізичних осіб, які:

o здійснюють торговельну діяльність з лотків, прилавків і сплачують ринковий збір (плату) за місце для торгівлі продукцією в межах ринків усіх форм власності;

o сплачують податок на промисел у порядку, передбаченому чинним законодавством;

o здійснюють продаж вирощеної в особистому підсобному господарстві, на присадибній, дачній, садовій і городній ділянках продукції рослинництва, худоби, кролів, нутрій, птиці (як у живому вигляді, так і продукції їх забою в сирому вигляді та у вигляді первинної переробки), продукції власного бджільництва;

o сплачують державне мито за нотаріальне посвідчення договорів про відчуження власного майна, якщо товари кожної окремої категорії відчужуються не частіше одного разу на календарний рік;

o сплачують фіксований податок відповідно до законодавства про оподаткування доходів фізичних осіб.

«Ноу-хау» —) — передача на договірній основі різних знань та досвіду наукового, технічного, виробничого, адміністративного чи іншого характеру, які практично застосовуються в діяльності підприємства чи у професіональній діяльності, але ще не стали загальним надбанням. Передача здійснюється на основі укладання ліцензійних договорів. Однією з ознак є елемент конфіденційності. 

Договір про передачу "ноу-хау" - самостійний договір у сфері права інтелектуальної власності. Його не можна розглядати як не пойменований стосовно такого типу договорів, як договори з розпорядження майновими правами інтелектуальної власності, оскільки право на "ноу-хау" не належить до абсолютних виключних, що виникають на традиційні об'єкти інтелектуальної власності.

За договором про передачу "ноу-хау" одна сторона - правоволоділець - зобов'язується надати іншій стороні - набувачу - право на використання "ноу-хау" в установлених договором межах, передати для цього відповідні інформацію, досвід і знання, а набувач - прийняти "ноу-хау", зберігати його конфіденційність

35. Напрями процесу управління інноваційними інвестиціями.

В умовах ринкової економіки інноваційна діяльність перетворюється в один з ключових факторів забезпечення високої конкурентоздатності підприємства і росту кінцевих фінансових результатів його діяльності.

В найбільш загальному вигляді поняття інноваційної діяльності можна охарактеризувати як процес нового прикладення наукових, технічних і технологічних знань в цілях досягнення комерційного успіху. Ефективність цього процесу в значній мірі визначається об’ємом і видами інноваційних інвестицій підприємства.

Інноваційні інвестиції здійснюються в двох основних формах:

• шляхом придбання готової науково-технічної продукції;

• шляхом розробки нової науково-технічної продукції.

Процес управління інноваційними інвестиціями в розглянутих видах і формах охоплює наступні основні напрямки:

1.Формування загальної потреби в інноваційних інвестиціях в плановому періоді виходить з необхідності використання окремих їх видів у відповідності з вибраною інноваційною стратегією підприємства.

2.Вибір і оцінка вартості об’єктів інноваційних інвестицій здійснюється у два етапи.

На першому етапі в розрізі видів інноваційних інвестицій, передбачених до реалізації у відповідності з вибраною стратегією, вивчається пропозиція і формуються конкретні об’єкти інвестування, що вимагають фінансування в плановому періоді.

На другому етапі проводиться оцінка вартості окремих об’єктів інноваційного інвестування. 

3. Планування потреби в інвестиційних ресурсах по етапах здійснення інноваційної діяльності основується на оцінці вартості об’єктів інвестицій і життєвому циклі інновацій. 

4. Визначення ефективності інноваційних інвестицій засновано на використанні тих самих показників, що і по реальних інвестиціях. Воно базується на співставленні показників витрат інвестиційних ресурсів і очікуваного чистого грошового потоку, приведених до теперішньої вартості. Прибуток від впровадження інновацій розраховується методом прямого рахунку або методом різниць (різниця між сумою прибутку після і до впровадження інновацій).

36. Інноваційні стратегії підприємств.

Розвиток будь-якого підприємства неможливий без вироблен­ня ним стратегічних напрямків своєї діяльності, які ґрунтуються на нововведеннях, тобто мають інноваційний характер. Стратегія розвитку підприємства базується на використанні науково-технічних досягнень у сфері організації, техніки і технології, ця стратегія націлена на спроможність підприємства використовува­ти комплексні інновації.

На початковому етапі формування інноваційної стратегії під­приємству слід визначити її тип. Існують кілька типів стратегій, і різні економісти визначають їх по-різному. Одні з них визнача­ють три типи стратегії. Це — наступальна (активна), імітаційна і комбінована стратегії.

Інноваційна стратегія підприємства визначається такими най­головнішими складовими: об'єктом і характером ресурсів, які має (або планує мати) підприємство, і ринковими позиціями та загальногосподарською структурою (контрольована частка рин­ку, доступ до джерел фінансування та сировини, стан конкурен­тоспроможності).

На початковому етапі розбудови інноваційної стратегії вирі­шується і тривалість періоду формування стратегії підприємства. По-перше, інновація потребує досить тривалого періоду часу, що, звичайно, відбивається на всьому процесі виробничого життя підприємства. По-друге, період формування нової стратегії під­приємства неможливий без інвестиційної стратегії підприємства.

На початковому етапі інновацій на підприємстві формулю­ються цілі інноваційної стратегії. По-перше, необхідно врахову­вати напрям загальної стратегії розвитку підприємства, а також спосіб організації інноваційного процесу на підприємстві. Відомо три моделі такої організації: внутрішня, коли інновація створюється і засвоюється внутрішніми підрозділами підприємства; зов­нішня, коли замовлення на створення передається іншим органі­заціям; венчурна, коли підприємства для реалізації інноваційних проектів створюють дочірні венчурні фірми.

Формулювання цілей інноваційної стратегії має бути пов'язане з життєвими циклами продукції, які проходять стадії: народження, дитинство, юність, рання зрілість, остаточна зрі­лість, старіння і відродження. І на кожній з цих стадій інновацій­ний розвиток підприємства має свій специфічний характер.

Інноваційна політика підприємства (стратегія нововведень на підприємстві) — це об'єднання цілей технічної політики і полі­тики капіталовкладень і спрямування їх на впровадження нових технологій і нових видів продукції. Інноваційна політика перед­бачає досягнення майбутніх результатів шляхом налагодження інноваційного процесу, який включає в себе стадії дослідження, запровадження нововведень у виробництво, отримання нового продукту, просування його на ринок та отримання результату.