istoriya

            У 1944 р. в рядi європейських країн вiдбулись антифашистськi повстання. Поразкою завершилось повстання, пiдняте 1 серпня у Варшавi Армiєю Крайовою (командуючий генерал Бур-Комаровський). 29 серпня почалось Словацьке нацiональне повстання за участю партизанів та словацької армiї. Цiною великих зусиль гiтлерiвцям вдалося придушити і його.

            У СРСР боротьба народних месників досягла особливо великого розмаху. На чолi її став Центральний штаб партизанського руху. Основною партизанською базою була Бiлорусiя. Тут знаходились найбiльшi з’єднання i великi партизанськi райони. В Українi центр партизанського руху був у пiвнiчних районах. Iснував постiйний зв’язок мiж партизанськими базами i “Великою землею”, звiдкiля партизанам постачали зброю, спорядження‚ квалiфiкованих вiйськових спецiалiстiв. У 1942 р. радянські партизани нараховували 125 тис. чол., у 1943 р. – 250 тис. Боротьбу з фашистами вели також загони Української Повстанської Армiї.

            Партизанська боротьба мала як вiйськове, так i полiтичне значення. Широкомасштабнi диверсiйнi операцiї партизан, винищувальнi рейди внесли значний вклад в перемогу над фашистами. Значнi операцiї провели партизанськi з’єднання Ковпака, Федорова, Сабурова, Наумова та iн. Усього на територiї СРСР дiяло понад 6 тис. партизанських загонiв, якi знищили близько 1 млн. гiтлерiвцiв.

Рух Опору в Європі

Країна	Організації, збройні форимування руху Опору	Основні події визвольної боротьби
Франція	Зовнішній рух Опору: «Вільна Франція», «Франція, що бореться», їх наступник – Французький комітет національного визволення (ФКНВ, 1943р.). Внутрішній рух Опору: «Таємна армія» (1942 р.), Національна рада опору (НРО,1943 р.), Французькі внутрішні збройні сили (ФФІ, 1944 р.) Всі учасники руху Опору визнавали загальне керівництво ФКНВ на чолі з Ш.де Голлем.	Збройні підрозділи зовнішнього опору приймали участь у бойових діях проти німецьких та італійських військ у Північній Африці та Західній Європі у складі військ союзників. Внутрішній опір використовував всі методи боротьби з окупантами від підпільної боротьби до партизанських дій (макі). 15 березня 1944 р. НРО прийняла програму руху: зройне повалення окупаційного режиму і створення тимчасового уряду. Після висадки військ союзників у Нормандії макі активізували дії по всій території Франції. Найбільше повстання спалахнуло в районі Гренобля (південь Франції). 18 серпня 1944 р. у Парижі спалахнуло антифашистське повстання. Через 4 дні місто було повністю в руках повсталих.
Бельгія	Фронт незалежності (1941 р.) у 1943 р. створив патриотичну міліцію. Емігрантському уряду підпорядковувалась «Таємна армія».	Формування руху пру використовували як пасивні, так і активні методи боротьби з окупантами (саботаж, диверсії, дії партизанських загонів тощо).
Голландія	Рада Опору (1943 р.), «Бойові дружини», «Служба порядку». Єдиного керівного центру опору не було.	Названі організації використовували всі методи боротьби. З 1944 р. емігрантський уряд намагається встановити контроль над оорганізаціями руху Опору.
Данія	Рада Свободи (1943 р.), мала воєнну комісію і армію чисельністю 25 тис. чол.	Під тиском руху Опору колабораціоністський уряд відмовивився від подальшого співробітництва з окупантами. З квітня 1944 р. бойові дії руху Опору були підпорядковані штабу військ союзників.
Норвегія	Частини норвезької армії, які не склали зброю, партизанські загони, підпільні групи. Єдиного центру опору не існувало.	1940-1941 рр. активна збройна боротьба проти окупантів. 1942 р. спад руху Опору. З 1943 р. активізація руху Опору. Найгучніша акція: знищення заводу по виробництву важкої води для німецької атомної бомби; зрив мобілізації норвезької молоді до німецької армії.
Італія	Комітет національного визволення. Партизанські загони гарібальдійців (утворили ліві і центриські партії). У вересні 1943 р. король і маршал Бодальо зміщають Муссоліні.	З осені 1943 р. розгортання масового партизанського руху на Півночі Італії проти німецької окупації і держави Сало на чолі з Муссоліні. Створення «партизанських республік». Захоплення і страта партизанами Муссоліні та його коханки Карли Петаччі (28 квітня 1945 р.).
Польща	Сили зовнішнього опору: збройні формування на території СРСР Армія В.Андерса (у 1942 р. з СРСР була перекинута у Північну Африку), Войсько польське (вело боротьбу разом з радянською армією). Сили внутрішнього опору: Армія Крайова (утворена в 1939 р. представниками правих і націоналістичних сил, підпорядковувалась емігрантському уряду). Гвардія Людова утворена комуністами. Батальйони хлопські. Польський комітет національного визволення (1944 р.) займав прорадянські позиції.	Участь у бойових діях разом з союзниками (Північній Африці, Західному і Східному фронтах Другої світової війни). Участь у штурмі Берліна (Войсько польське). Сили внутрішнього опору застосовували всі методи боротьби. Серпень 1944 р. антифашистське повстання у Варшаві організоване АК (командуючий генерал Бур-Комаровський) було придушене після місячних боїв. У 1943 р. у варшавському гетто відбулось антифашистське повстання євреїв, яке було жорстоко придушене.
Чехія і Словаччина	Сили зовнішнього опору: Чеська бригада під командуванням Л.Свободи, що воювала в складі радянської армії. Емігрантський уряд у Лондоні. Сили внутрішнього опору: найслабший у Європі (Чехія). Діяли окремі підпільні групи і збройні загони. Партизанська армія Словаччини (65 тис. чол.).	На території Чехії рух Опору обмежувався в основному актами саботажу. Антифашистське повстання у Празі (травень 1945 р.).           Словацьке національне повстання (осінь 1944 р.). Придушене німецькими військами.
Югославія	Четніки («Королівська армія Югославії на батьківщині» під командуванням Драголюба-Дража Михайловича, утворена влітку 1941 р.), переважно сербська. Народно-визвольна армія Югославії (НОАЮ), під керівництвом комуністів на чолі з Броз Тіто. Визнана союзниками.	Антифашистське повстання влітку 1941 р. у Сербії та Черногорії. Придушене. Створення партизанських армії, розгортання масової боротьби. До початку 1943 р. НОАЮ, яка нараховувала 320 тис. бійців, звільнила 2/5 території країни. Вирішальна битва в долині р. Неретви. Німецькі війська не змогли розгромити НОАЮ. У 1943 р. було створено уряд нової Югославії –  Національний комітет визволення Югославії на чолі з Й.Броз Tiто, на засіданні Антифашистського віче народного визволення Югославії, який було визнано країнами союзниками антигітлерівської коаліції.
Албанія	Національно-визвольний фронт (НОФ) і його Національно-визвольна армія (НОА), очолювана комуністами (Е.Ходжі). Батальйон «Антоніо Грамши» з італійських солдат, які в 1943 р. перейшли на бік партизан.	Рух Опору вів успішну боротьбу проти італійських, а з 1943 р. проти німецьких окупантів. НОА самостійно звільнила країну від окупації.
Греція	У 1941 р. Комуністична партія Греція на чолі з Д.Сатьясом створила широкий Фронт опору (ЕАМ) зі своєю підпільною партизанською армією (ЕЛАС, командуючий генерал С.Сарафіс) – найбільш чисельна і боєздатна (40 тис. чол.).	До пиходу англійських військ (січень 1944 р. ЕЛАС звільнила територію Греції від німецьких військ і спробував встановити свою владу. У 1944 р. розгорнулись бої між ЕЛАС і англійськими військами (введені за угодою між Черчіллем і Сталіним), які завдали їй поразки.

 

4. Початок корінного перелому в ході війни.Сталінградська битва. Другий період на радянсько-німецькому фронті охоплював дві кампанії: зимову 1942/43 р. і літньо-осінню 1943 Восени 1942 р. почався перелом у ході війни. До цього часу німецькі війська перейшли в наступ у напрямку Волги та Кавказу. 19 листопада 1942 почаласяСталінградська битва, в ході якої передбачалося розгромити німецькі війська на південному напрямку і поліпшити становище під Москвою і Ленінградом. У наступі брали участь війська Південно-Західного (командуючий М. Ф. Ватутін), Донського (командувач К. К. Рокосовський) і Сталінградського (командуючий А. 1. Єременко) фронтів.

У боях за Сталінград німецька армія втратила 700 тис. вбитими і пораненими, більше 1 тис. танків і 1,4 тис. літаків. Було взято в полон 91 тис. чоловік, у тому числі 24 генерали на чолі з генерал-фельдмаршалом Ф. Паулюсом.

У результаті Сталінградської битви стратегічна ініціатива остаточно перейшла в руки радянських Збройних Сил, ніж було покладено початок корінного перелому в ході другої світової війни.

В результаті загального наступу радянських військ у січні 1943 р. була прорвана блокада Ленінграда.

3. Завершення корінного перелому у війні. Курська битва. Влітку 1943 р. командування вермахту для заповнення втрат перекинуло на східний фронт понад дивізій 34, полегшивши дії англо-американських військ у Північній Африці та 1талії. Чергову стратегічну наступальну операцію (Цитадель) германське командування планувало провести в районі Курського виступу за участю 50 дивізій, з них 20 танкових і моторизованих чисельністю 900 тис. чоловік.

Активно готувалися до літньої кампанії та радянські війська. Ставка зосередила на Курській дузі потужну угруповання військ, перевершує по чисельності (1,3 млн. чоловік) сили противника. Радянське командування вирішило перейти до навмисною оборони з метою розгрому танкових угрупувань і переходу в контрнаступ. У проведенні контрнаступу брали участь війська Центрального фронту (командувач генерал К. К. Рокоссовський), Воронезького (командувач генерал М. Ф. Ватутін), Степового фронтів (генерал 1. С. Конєв). У ході Курської битви (5 липня - 23 серпня), яка поклала край стратегічної ініціативи німецьких військ, було звільнено Орел, Бєлгород, Харків.

У жовтні відбулися запеклі бої на р.Дніпро, що завершилися 6 листопада звільненням Києва (за героїзм при форсуванні Дніпра 2438 солдатів і офіцерів були визнані гідними звання Героя Радянського Союзу).

Партизанський рух. Вже в кінці червня-початку липня 1941 РНК і ВКП (б) прийняли постанову про організацію боротьби в тилу німецьких військ. На окупованій радянській території розгорнулася діяльність партизанських загонів (3500) і підпільних груп спротиву. Для військово-стратегічного керівництва партизанської боротьбою 30 травня 1942 був створений Центральний штаб партизанського руху на чолі з П.К. Пономаренко.

Активізувався з 1942 р. партизани своїми діями сковували значні сили ворога (в середині 1942 року - не менше 10% німецьких військ). Дієвої формою партизанської боротьби було так звана рейкова війна, під час якої партизани тільки з жовтня 1942 р. по березень 1943 здійснили 1,5 тис. диверсій на залізницях. Влітку 1943 німецьке командування було змушене збільшити до 25 кількість дивізій для охорони тилу. До осені 1943 р. було виведено з ладу понад 2 тис. км залізничних шляхів. У 1943 р. 24 партизана були визнані гідними високого звання Героя Радянського Союзу.

Радянський тил. Цілям забезпечення перемоги над німецько-фашистськими військами було присвячено роботу тилу в роки війни.

3. Мілітаризація промисловості. У 1942 р. була введена трудова мобілізація всього міського і сільського населення, що досяг 14 років, посилені заходи щодо зміцнення трудової дисципліни, робочий день був збільшений до 11 годин.

3. Важливою проблемою в умовах війни була масова евакуацію на схід великих промислових підприємств і мільйонів людей. Всього за роки війни були евакуйовані 2593 заводу і більше 10 млн. чоловік з прифронтових областей. Був здійснений переклад цивільного сектора промисловості на випуск військової продукції.

У 1942 році обсяг валової продукції промисловості зріс у 1,5 рази в порівнянні з 1941 р. З 1943 р. почався загальне піднесення виробництва. За роки війни радянська промисловість випустила 103 тис. танків і самохідних артилерійських установок, 112 тис. літаків, 482 тис. гармат, німецька відповідно - 46, 90 і 320 тис. Основний продовольчої базою в роки війни були райони Поволжя, Сибіру, Казахстану, Середньої Азії.

У серпні 1943 р. було прийнято Постанову РНК СРСР та ЦК ВКП (б) Про негайні заходи по відновленню господарства в районах, звільнених від німецької окупації.

Розвиток союзницьких відносин. У 1943 р. воєнні успіхи СРСР та інших держав антигітлерівської коаліції визначили процес розширення співробітництва країн - учасниць.

Союзницькі поставки за цей період не перевищували 4% від радянського промислового виробництва. Але по танках і літаках вони були дуже значні, складаючи відповідно 10 та 12%. Необхідних фронту і тилу автомобілів по ленд-лізу надійшло у пять разів більше, ніж було випущено вітчизняними заводами. Загальний обсяг продовольчої допомоги склав 4,3 млн. т. Всього було надано допомоги на взую суму 11 млрд доларів.

У той же час союзники зволікали відкриттю другого фронту в Європі. У листопаді 1943 р. відбуласяТегеранська конференція керівників трьох великих держав - Великобританії (У. Черчиль), США (Ф. Рузвельт),СРСР (Й. В. Сталін), на якій була досягнута домовленість про проведення операції Оверлорд з висадки союзницьких військ у Франції в травні 1944р., обговорювалися питання повоєнного облаштування світу (включаючи, визнання лінії Керзона в якості майбутньої кордону Польщі; згоду союзників на передачу СРСР Східної Пруссії з м.Калінінградом і анексію Прибалтійських держав). 5. 28 листопада — 1 грудня 1943 р. в Тегерані відбулася перша зустріч «Великої трійки» — Й. В. Сталіна, Ф. Д. Рузвельта й У. Черчілля. Перед цим Рузвельт і Черчілль зустрілися в Каїрі. Черчілль знову порушив питання про «балканський варіант». Рузвельту було не важко цього ра­зу остаточно відкинути домагання Черчілля: напередодні німецькі війська розгромили британські десанти біля Гре­ції. Рузвельт підкреслив, що англо-американські війська вже спізнилися, бо Червона Армія перебувала в 60 км від Праги й 40 км від Бессарабії.

Тегеранська конференція глав урядів СРСР, США й Ан­глії проходила на території радянського посольства в Теге­рані, де жили Сталін і Рузвельт (за запрошенням Сталіна у зв'язку із загрозою диверсії з боку гітлерівських агентів).

Конференція прийняла ряд дуже важливих узгодже­них документів.

1. Воєнні рішення Тегеранської конференції спрямо­вувалися на прискорення закінчення війни. Нарешті більш-менш точно було визначено початок операції «Оверлорд» у Нормандії — в травні 1944 р. (Але й цей строк союзники не дотримали: операція почалася 6 черв­ня.) Характерно, що американські військові радники ка­тегорично попереджали Рузвельта: «Якщо ми не зможемо повідомити росіянам точної дати вторгнення у Францію, то немає рації продовжувати конференцію». Тоді вже ста­ло ясно, що Радянський Союз може наодинці розгроми­ти Німеччину.

2. До цих рішень, розроблених штабами союзників, була додана «Декларація трьох держав» (прийнята в кінці конференції). В ній підкреслювалося, що наступ союзних армій буде нещадний — зі Сходу, Заходу й Півдня — і триватиме до беззастережної капітуляції Німеччини.

Декларація проголосила взаєморозуміння «Великої трійки», твердий намір їхніх народів спільно працювати як під час війни, так і в мирний час. «Ми, — говорилося в Декларації, —від'їжджаємо друзями за духом і метою».

3. Щодо повоєнної долі Німеччини Рузвельт знову ви­сунув «проект Моргентау» — про розчленування Німеч­чини на 5 держав. Черчілль пропонував з частин Німеч­чини й сусідніх країн створити Дунайську федерацію. Сталій висловився проти, виступаючи за єдину, демокра­тичну й миролюбну Німеччину. Вирішили ще повернути­ся до цієї проблеми.

4. В «Декларації трьох держав про Іран» союзники до­мовилися зберегти його суверенітет, вивести радянські й англійські війська з країни після війни, надати Ірану фі­нансову й економічну допомогу.

5. «Велика трійка» обмінялася думками про Польщу. Ра­дянський Союз пропонував установити західні кордони Польщі по річках Одеру й Нейсе, а східну — по «лінії Керзона». Питання про уряд Польщі залишилося відкритим.

Сторони в принципі домовилися про передання Ра­дянському Союзові областей Кенігсберга й Мемеля, а та­кож частини італійського військово-морського флоту.

6. Радянська делегація в таємному протоколі зазначи­ла, що після капітуляції Німеччини СРСР вступить у вій­ну проти Японії.

Міжнародне значення Тегеранської конференції, не­зважаючи на певні суперечності між її учасниками, було величезним, її рішення передбачали не тільки прискорен­ня закінчення війни в Європі, а й перспективи розвитку європейських країн у мирний час. Конференція «Великої трійки» підтвердила силу і єдність антигітлерівської коа­ліції, знаменувала новий етап її діяльності.