44. Парадокси глобальної і регіональної безпеки.

Вища мета глобальної цивілізації — створення наднаціональної людини світу, громадянина планети Земля, єдиної людської громади. Але глобальний світовий дім «без стін» може виявитись нездатним забезпечити головні права людини, бо окремі люди й угруповання можуть утратити свою локальну (етнічну, конфесіональну, традиційну) самоідентифікацію і не витримати конкурен­ції в глобалізованому світі. Крім того, прискорений процес глобалізації неминуче тягне за собою в нову цивілізацію старі соціальні хвороби (бідність, безробіття, злочинність, тероризм, корупцію, епідемії, демографічну кризу, неконтрольовану міграцію тощо).

ООН визначила шість основних причин криміналізації людського товариства під впливом стрімкої глобалізації: по-перше, розвиток демократії в суспільствах і країнах, котрі «не доросли» до ліберальних цінностей і не можуть ними правильно користуватись (унаслідок чого поширюються міжетнічні, міжкон­фесійні, політичні, територіальні конфлікти, збільшується кількість біженців); по-друге, розширення сфери впливу економічного лібералізму (за рахунок чого міжнародні й національні олігархи захопили майже весь прибуток, зросла частка бідних людей, поглибився розкол між бідними і багатими в національних суспільствах); по-третє, процес інтеграції світової економіки, трансформація її в глобальну систему (через що поширюється відплив капіталів, кваліфікованої робочої сили й інтелекту в розвинуті країни-лідери, криміналізація влади, капіталу та ін.); по-четверте, зростання небезпеки для людини(внаслідок чого породжується економічний, психологічний, інформаційний диском­форт людини, обмежується фактична її свобода тощо); по-п’яте,здійснення ідеологічного диктату і насильства над людиною за допомогою засобів масової інформації (з метою чого тиражуються небезпечні зразки поведінки людини, культ сили, аморальність тощо); по-шосте, посилення адміністративного тиску на людей, позбавлення їх реального права вибору (для чого монополізується влада, власність, з’являється феномен наслідування не тільки власності, а й влади).

Під терміном «глобальна безпека» розумітимемо безпечний розвиток людства, людської цивілізації, екосистеми «Людина — Світ». Термін «регіональна (національна) безпека» визначимо як безпечний свободний розвиток кожного складника згаданої системи, тобто кожної людини, країни, локальної цивілізації. При цьому термін «безпека» охоплює економічні, політичні, наукові, технічні, природоохоронні, правозахисні, соціальні, медичні та інші аспекти життєдіяльності людей і різних форм суспільної організації. Що стосується терміна «парадокс», то він характеризує ситуацію гострої розбіжності із загальноприйнятою ортодоксальною думкою. У більш вузькому і спеціальному формально-логіч­ному значенні парадокс — це два несумісних протилежних твердження, для кожного з яких є переконливі аргументи і докази.

45. Цивілізаційний вибір України.

Проблема цивілізаційного вибору для України знову стала актуальною з початку 90-х рр. ХХ ст. у зв’язку з розпадом СРСР, трансформацією політичних і соціально-економічних систем країн Східної Європи, новими політичними реаліями у світі, глобалізацією всіх сфер життя.

Перший досвід розв’язання подібної проблеми в історії України пов’язаний з вибором великого князя Володимира Святославича християнської віри для Київської Русі. І в минулому, і наразі це була і є проблема цивілізаційного вибору, вибору одвічного, стратегічного, визначального.

Проблема такого масштабу складна, багатоаспектна і має політичні, економічні, історичні, екологічні, соціокультурні виміри. Її розв’язання лежить на перехресті інтересів багатьох країн і народів Сходу і Заходу, Півдня і Півночі.

Що стосується етимології терміна «цивілізація», то він латинського походження, і різні його модифікації перекладаються на українську як «громадянський», «громадянин», «громадське су­спільство». Це слово можна тлумачити як акт залучення до культури, процес цивілізування, як моноцентричну чи поліцен­тричну культурно-історичну форму, як лінійний обо нелінійний розвиток історії, як мономірну або багатомірну конструкцію, як унікальну чи універсальну, глобалістську чи антиглобалістську модель розвитку культур.

До початку ХХ ст. в європейській ментальності поняття цивілізації застосовувалось для позначення особливостей розвитку європейського суспільства, протиставлення всьому неєвропейському. Після двох світових війн Західна Європа позбавилась претензій на звання єдиної у світі цивілізації. Поступово в менталітеті європейця вимальовується мультиплікативна картина світових цивілізацій.

Першим таке бачення окреслив М. Я. Данилевський, який включив до цієї картини світу десять типів цивілізацій «природної системи історії»: 1) єгипетську, 2) китайську, 3) давньосемітську, 4) індійську, 5) іранську, 6) європейську, 7) грецьку, 8) римську, 9) аравійську, 10) германо-романську.

О. Шпенглер нараховує лише вісім типів цивілізацій, які відповідають його концепції «омертвіння відповідної історичної культури»: 1) китайську, 2) вавілонську, 3) єгипетську, 4) античну (аполонівську), 5) арабську (магічну), 6) західну (фаустівську), 7)майя, 8) російську.

А. Тойнбі визначає в історії людства понад 30 цивілізацій,  з яких до нашого часу збереглось лише шість: 1) західна, 2) візантійсько-ортодоксальна, 3) російсько-ортодоксальна, 4) арабська, 5) індійська, 6) далекосхідна (китайська та японо-корейська).

Сучасність трактує цивілізаційний процес насамперед не як монолінейний, а як поліцентричний нелінійний розвиток куль­турно-історичних форм. Саме на підставі нелінійного, плюралістичного тлумачення напрямів розвитку людства можна подолати однобічність як євро-, так і сходоцентризму. На цьому шляху головним є не ранжирування цивілізацій від «нижчої» до «вищої», а розгляд їх як рівноцінних, самобутніх, неповторних, унікальних історичних утворень — макроіндивідів історії, у кожному з яких втілюється, уособлюється відповідною мірою і в специфічний саме для нього спосіб увесь всесвітньо-історичний процес.

Ідеться про відродження універсалістського принципу, що визнає єдність людства, про багатомірний, стохастичний світ, в якому нелінійність реалізується через людську свободу і творчість.

Нелінійність цивілізаційного процесу пов’язана, за В. С. Біблером, із «самодетермінацією» людини через діалог культура.