2. Вплив національних культур на прийняття управлінських рішень.

Висхідні положення для самостійного опрацювання другого питання теми полягають у такому. По-перше, важливо принципово відрізняти східну і західну культури прийняття рішень. По-друге, важливо розрізняти вплив конкретних національних культур на прийняття рішень.

У східній культурі наголос робиться на правильному формулюванні проблеми. Головна увага при цьому приділяється процесу усвідомлення суті проблеми і доцільності її розв’язання на основі консенсусу (абсолютної згоди). Коли згоди досягнуто, процес прийняття рішення просувається значно швидше, оскільки єдине розуміння проблеми практично виключає виникнення суперечностей. При цьому значною в процесі прийняття рішень є орієнтація на групову роботу, де цінується конформізм і співпраця. Процес групового прийняття рішень в Японії має чимало особ­ливостей, які дістали назву «рингісей». Він полягає у тривалому попередньому накопиченні виконавчими керівниками значного обсягу інформації і суджень підлеглих до моменту прийняття рішення. Згода підлеглих або їхня думка формально підтверджується особливою печаткою — ханкою.

Західна культура прийняття рішень базується на обґрунтуванні кращих варіантів дій та якнайшвидшій їх реалізації. Дуже часто в західній культурі спочатку знаходяться шляхи розв’язання проблем і лише потім організацію переконують у користі та необхідності прийняття рішення. Акцент при цьому робиться на індивідуальному прийнятті рішення та конкретній відповідальності за його виконання.

Важливо звернути увагу і на чіткі особливості прийняття рішень в умовах певних національних культур. У цьому зв’язку наведемо порівняльні приклади прийняття рішень у різних країнах:

1. США — переважно централізоване прийняття рішень у сфері зовнішньоекономічних операцій.

Фактор:

• необхідність контролю за розвитком світових стратегій.

2. Японія — прийняття рішень шляхом консенсусу з поперед­німи ретельними консультаціями, а також поєднання централізованого і децентралізованого підходів до прийняття рішень.

Фактори:

• вищий менеджмент має значну владу, яка піддається перевірці з боку нижчих менеджерів;

• нижчі менеджери мають повноваження щодо огляду, аналізу, критики рекомендованих варіантів дій.

3. Великобританія — більшість організацій є досить децентралізованими.

Фактори:

• менеджери вищого рівня (uper-level) не розуміються на технічних деталях бізнесу і передають право прийняття рішень униз;

• найвищі менеджери (top-level) також залежать від середніх менеджерів у керівництві безпосереднім процесом прийняття рішення.

4. Франція — використовуються різні підходи, однак останнім часом спостерігається тенденція до централізації.

Фактор:

• вищі менеджери — випускники престижних навчальних закладів — не мають належної довіри до середніх менеджерів.

5. Німеччина — переважно централізація, автократія, ієрархія.

Фактори:

• специфічна правова система (Codetermination) потребує обговорення варіантів рішень робітниками та їх менеджерами;

• менеджери приділяють продуктивності, якості продукції і послуг більшу увагу, ніж керівництву підлеглими;

• менеджерська освіта має переважно технічну орієнтацію.

6. Скандинавські країни — децентралізація та участь.

Фактори:

• правова система подібна до німецької (Codetermination);

• головна увага менеджерів — якість трудового життя;

• важливість індивідуальності в організації.

7. Італія — використання традиційних і перевірених засобів прийняття рішень.

Фактори:

• повага до історії і традицій країни;

• світова роль римського права, що є основою сучасної системи цивільного права.

8. Єгипет — повільне і розважливе прийняття рішень.

Фактори:

• час не цінується так дорого, як на Заході, оскільки історія вважається важливішою згідно з єгипетським прислів’ям: «Все боїться часу, а час боїться пірамід»;

• процес життя цінується вище, ніж результати бізнесу.

9. Індія — рішення приймаються виключно вищими менеджерами, що не бажають ризикувати.

Фактори:

• велика дистанція влади;

• значне прагнення уникнути невизначеності.