32

ВСТУП

За Конституцією України згідно статті 1 – Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Згідно статті 5 Конституції України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ, який здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Розширення повноважень органів місцевого самоврядування з метою демократизації суспільного життя в Україні зумовлює необхідність процесу активізації управлінського впливу на всі сфери життя суспільства.

Поняття «місцеве самоврядування» уперше ввів німецький юрист Х. Р. Гнейст стосовно британських муніципальних органів у XIX столітті. Самостійність общини та крупніших спільнот в управлінні місцевими справами у межах закону але без втручання центральної адміністрації на її чиновників та місцях визначалася основною ознакою місцевого самоврядування. Звідси – місцеве самоврядування визнавалося як місцеве управління, що здійснюється самостійно населенням певної територіальної одиниці. У радянській літературі поняття «місцеве самоврядування» використовувалося, в основному, як ознака «буржуазного муніципального управління» [13, c.45]. Ряд фахівців виділяють місцеве управління та місцеве самоврядування (В. В. Медведчук, Б. А. Страшун, С. Ю. Кашкін. Останні – стосовно місцевого управління у зарубіжних країнах). При цьому наголос робиться на тому, що місцеве управління провадиться місцевими органами державної виконавчої влади, а місцеве самоврядування є діяльністю місцевих самоврядних органів, які обираються місцевим населенням та виконують відповідні функції по забезпеченню його інтересів. Цим обґрунтовується окреме виділення державного та муніципального управління відповідно до різних суб’єктів управління. Така постановка проблеми спірна і викликає багато суперечок. Як аспект її вирішення пропонується використовувати єдину дефініцію – «місцеве управління».

На наш погляд, використання понятійного апарату залежить від об’єкту досліджень. Якщо ним постає управлінська вертикаль органів виконавчої влади – доцільне використання поняття «управління на місцевому рівні». Якщо об’єктом досліджень постають об’єкти власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об’єкти їх спільної власності, то використовуються поняття «місцеве самоврядування». Дефініція «місцеве управління» має наскрізний характер, внаслідок чого необхідно тлумачити, який зміст до нього вкладається.

Конституцією України визначено, що «місцеве самоврядування є правом територіальної громади – жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста – самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України» [1,c.4] як одну з основ конституційного устрою, основний принцип демократичного управління у державі.

Засади функціонування місцевого самоврядування значним чином визначаються формою конституційної структури держави.

Виконавча влада в особі місцевих державних адміністрацій і місцеве самоврядування не є протилежним за своєю правовою природою системи влади, як інколи намагаються представити деякі політики і науковці, хоча питання співвідношення цих систем влад є не дуже простим. В юридичній науці склалося три підходи до теорії місцевого самоврядування з точки зору його правової природи: громадська, державницька та дуалістична теорії. В основі першої теорії лежить уявлення про місцеве самоврядування як повністю незалежної від держави муніципальної (місцевої) влади, в основі другої – як децентралізованої виконавчої влади на рівень територіальних громад та органів, що обираються цими громадами. А в основі третьої – як змішаної, що поєднує елементи державницької і громадської теорії.

Місцеве самоврядування користується лише правовою, організаційною та фінансовою автономією відносно державної влади, а не є особливим різновидом влади, оскільки вся влада в Україні має джерелом весь народ, а не його окрему частину (громаду). Водночас Європейська хартія місцевого самоврядування є однією з головних підвалин будь-якого демократичного режиму, оскільки здатне забезпечити ефективне і, водночас, наближене до громадянина управління. Саме тому Хартія під місцевим самоврядуванням розуміє право і реальну здатність органів місцевого самоврядування регламентувати значну частину державних справ і управляти нею, діючи у межах закону, під свою відповідальність і в інтересах місцевого населення. Хартія визнає за органами місцевого самоврядування повну свободу дій, в межах закону, для здійснення власних ініціатив з будь-якого питання, яке не виключене з їхньої компетенції і не віднесене до компетенції іншого органу влади [10, c.11]. Положення Хартії забороняють також обмеження повноважень органів місцевого самоврядування іншими органами влади, поєднання повноважень органів місцевого самоврядування із повноважень органів місцевого самоврядування із повноваженнями інших органів влади.

Розділ I загальна характеристика органів міського самоврядування

1.1 Поняття місцевого самоврядування

Місцеве самоврядування в Україні – це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади – жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста – самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією і законами України.

Особливості конституційно-правового регулювання статусу міських рад визначені з урахуванням тривалого досвіду існування в Україні місцевого самоврядування та вимог Європейської хартії місцевого самоврядування.

Згідно з частиною [1, c.39] конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Закон України «Про місцеве самоврядування в України» наводить наступне визначення ради, а саме, визначає виборний орган, тобто раду як представницький орган місцевого самоврядування, який складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення.

Виконавчим органом міських рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління ті інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи міських рад підконтрольні і підзвітні міським радам, а з питань здійснення делегованих їм повноваження органів виконавчої влади – також підконтрольні відповідним органам виконавчої влади.

Представницькі органи місцевого самоврядування, міські голови, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами [2, c.5].

Повноваження місцевого самоврядування - це ви­значені Конституцією і законами України, іншими право­вими актами права і обов'язки територіальних громад, органів місцевого самоврядування із здійснення завдань та функцій місцевого самоврядування.

У загальному вигляді найважливіші питання, віднесені до відання місцевого самоврядування, визначені Консти­туцією України, яка передбачає, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управля­ють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвит­ку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві подат­ки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утво­рюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні під­приємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місце­вого значення, віднесені законом до їхньої компетенції [1, c.40].

Деталізуються та конкретизуються повноваження міс­цевого самоврядування в Законі «Про місцеве самовряду­вання в Україні», в галузевому законодавстві та в інших правових актах. Одночасно необхідно зазначити, що пере­важна більшість повноважень місцевого самоврядування здійснюється через представницькі органи місцевого само­врядування та їх виконавчі органи. В силу цього, в законах та інших правових актах повноваження місцевого самовря­дування як правило визначаються шляхом закріплення по­вноважень відповідних органів місцевого самоврядування. При цьому Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» згідно з принципом розподілу повноважень окремо визна­чає компетенцію представницьких органів місцевого само­врядування - сільських, селищних, міських рад, їх вико­навчих органів та сільського, селищного, міського голови.

За своєю структурою повноваження місцевого самовря­дування включають:

а) власні (самоврядні) повноваження, здійснення яких пов'язане з вирішенням питань місцевого значення, надан­ням громадських послуг населенню;

б) делеговані повноваження (окремі повноваження ор­ганів виконавчої влади надані законом органам місцевого самоврядування), здійснення яких пов’язане з виконанням функцій виконавчої влади на місцях.

Територіальні громади, як первинні суб’єкти місцевого самоврядування, правомочні безпосередньо розглядати та вирішувати будь-яке питання, віднесене до самоврядних повноважень.

Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» визна­чає групи повноважень місцевого самоврядування в таких сферах та галузях:

• соціально-економічного і культурного розвитку, плану­вання та обліку;

• бюджету, фінансів і цін;

• управління комунальною власністю;

• житлово-комунального господарства, побутового, торго­вельного обслуговування, громадського харчування, тран­спорту і зв'язку;

• будівництва;

• освіти, охорони здоров'я, культури, фізкультури і спорту;

• регулювання земельних відносин та охорони навколи­шнього природного середовища;

• соціального захисту населення;

• зовнішньоекономічної діяльності;

• оборонної роботи;

• вирішення питань адміністративно-територіального устрою;

• забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян;

• відзначення державними нагородами, відзнаками Пре­зидента України та присвоєння почесних звань України.