1.2. Основи правопорядку у сфері господарювання

Правопорядок є частиною системи суспільних відносин, що врегу­льовані нормами права, перебувають під захистом закону та охо­роняються державою. Він установлюється в результаті додер­жання режиму законності в суспільстві. Якщо законність - це принцип, метод діяльності, режим дій і відносин, то правопоря­док є їх результатом.

Правопорядок - стан (режим) правової впорядкованості (вре-гульованості і погодженості) системи суспільних відносин, що складається в умовах реалізації законності. Інакше кажучи, це атмосфера нормального правового життя, що встановлюється в результаті точного та повного здійснення розпоряджень право­вих норм (прав, свобод, обов'язків, відповідальності) всіма су­б'єктами права. Правовий порядок як динамічна система вбирає в себе всі впорядковуючі засади правового характеру.

Кожна країна формує свій правопорядок. Необхідність його формування і вдосконалення обумовлюється зустрічними інтере­сами громадянського суспільства та держави, їх основними зако­нами і тенденціями розвитку.

Правопорядок як державно-правове явище служить стабілі­зації, підтриманню рівноваги між інтересами громадянського сус­пільства й держави. Його антиподом є сваволя та беззаконня. Правовий порядок кожного суспільства розкривається через його ознаки, принципи, функції, зміст, форму, структуру.

Основні ознаки правопорядку:

1. закладається в правових нормах у процесі правотворчості;

2. спирається на принцип верховенства права й панування закону в галузі правових відносин;

¹ Гайворонський В.М., ЗКушман В.П. Господарське право України. - X.: Право, 2005. - С. 62-63.

14

15

3. установлюється в результаті реалізації правових норм, тобто здійснення законності в діяльності з реалізації права;

4. створює сприятливі умови для здійснення суб'єктивних прав;

5. передбачає своєчасне й повне виконання всіма суб'єктами юридичних обов'язків;

6. вимагає невідворотності юридичної відповідальності для кожного, хто вчинив правопорушення;

7. встановлює сувору громадську дисципліну;

8. передбачає чітку та ефективну роботу всіх державних і приватних юридичних органів і служб, насамперед право­суддя;

9. створює умови для організованості громадянського суспі­льства і режим сприяння індивідуальній свободі;

10)забезпечується всіма державними заходами, аж до примусу.

Зміст правопорядку — це система правових і неправових еле­ментів, властивостей, ознак, процесів, що сприяють установленню і підтриманню правомірної поведінки суб'єктів, тобто такої пове­дінки, яка врегульована нормами права і досягла цілей правово­го регулювання¹.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий поря­док в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законо­давством. Конституційні основи правопорядку у сфері господа­рювання визначені в статті 5 ГК України.

Правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання еко­номічних відносин суб'єктів господарювання та державного ре­гулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституцій­ної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою ді­яльність та визначення України як суверенної і незалежної, де­мократичної, соціальної, правової держави.

Конституційні основи правового господарського порядку в Україні становлять: право власності українського народу на землю, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ре­сурси, які знаходяться в межах території України, природні ре­сурси її континентального шельфу, виключної (морської) еко­номічної зони, - яке здійснюється від імені українського народу органами державної влади і органами місцевого самоврядуван­ня в межах, визначених Конституцією України; право кожного

'Скакун О.Ф. Теорія держави і права. - X.: Консум, 2001. - С. 454-455.

16

громадянина користуватися природними об'єктами права влас­ності народу відповідно до закону; забезпечення державою за­хисту прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, со­ціальної спрямованості економіки, недопущення використання власності на шкоду людині й суспільству; право кожного воло­діти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю, резуль­татами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; визнання всіх суб'єктів права власності рівними перед законом, непорушності права приватної власності, недопущення протиправного позбав­лення власності; економічна різноманітність, право кожного на підприємницьку діяльність, не заборонену законом, визначення виключно законом правових засад і гарантій підприємництва; забезпечення державою захисту конкуренції в підприємницькій діяльності, недопущення зловживання монопольним станови­щем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та не­добросовісної конкуренції, визначення правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання виключно законом; за­безпечення державою екологічної безпеки та підтримання еко­логічної рівноваги на території України; забезпечення держа­вою належних, безпечних і здорових умов праці, захист прав споживачів; взаємовигідне співробітництво з іншими країнами; визнання та дія в Україні принципу верховенства права.

Суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах установле­ного правового господарського порядку, додержуючись вимог за­конодавства.

У справі забезпечення законності, організованості, дисцип­ліни й порядку значне місце відводиться праву, яке є регулято­ром суспільних відносин. Це означає, що суб'єкти господарю­вання зобов'язані:

• здійснювати свою діяльність відповідно до правових при­писів органів державної влади;

• самостійно, з допомогою локальних нормативних актів ре­гламентувати різні сфери своєї діяльності;

• використовувати можливості договорів.

Таким чином, у процесі своєї статутної діяльності суб'єкти господарювання повинні дотримуватися правопорядку у сфері господарювання, використовувати весь арсенал засобів з упоряд­кування відносин для вирішення завдань, поставлених перед ними. Уся ця діяльність суб'єктів господарювання є правовою роботою в народному господарстві, на підприємстві.

17

1.3. Поняття правової роботи і роль юридичної служби в її здійсненні

У преамбулі Постанови Кабінету Міністрів України від 27.08.1995 р. № 690 «Про затвердження Загального поло­ження про юридичну службу міністерства, іншого центрально­го органу виконавчої влади, державного підприємства, органі­зації і установи» зазначено, що основними завданнями юридич­ної служби є: організація правової роботи, спрямованої на пра­вильне застосування, додержання та запобігання невиконанню вимог законодавчих та інших нормативних актів міністерства­ми, підприємствами, а також їх керівниками та працівниками під час виконання покладених на них завдань і функціональ­них обов'язків¹.

Зазначені обставини дозволяють окреслити межі правової роботи як виду юридичної діяльності, яка охоплює різні сфери діяльності суб'єктів господарювання у сфері суспільного вироб­ництва, а саме: виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність; дають можливість визначити основні завдання пра­вової роботи. Ці завдання полягають у такому:

• дотримання законності в діяльності суб'єктів господа­рювання;

• активне використання правових "засобів для зміцнення господарського розрахунку та поліпшеня економічних показників;

• забезпечення зберігання майна підприємства;

• захист прав і законних інтересів підприємств.

Виконання зазначених завдань вимагає не тільки знання законодавства, але й уміння організувати його реалізацію на практиці. Для цього необхідні розуміння суті правової роботи, її місця та значення в управлінні виробництвом, правильний підхід до самої правової роботи. Правова робота в народному господарстві як вид юридичної діяльності характеризується універсалізмом².

Універсалізм правової роботи полягає в тому, що вона охоп­лює різні сторони діяльності суб'єктів господарювання.

Правова робота - особливий, багатоплановий вид діяль­ності суб'єктів господарювання, спрямований на забезпечення підвищення їхньої ділової активності, розвиток підприємництва та на цій основі підвищення ефективності суспільного вироб­ництва, його соціальну спрямованість, підвищення продуктив­ності праці та якості роботи за дотримання планової, договір­ної, трудової дисципліни.

Із зазначеного випливає, що коли ми говоримо про універ­сальний характер правової роботи, то перш за все маємо на увазі всебічний вплив права на розвиток господарської та соціальної діяльності колективів, адже в цій роботі беруть участь не лише органи управління, а й профспілки, трудові колективи.

Так, відповідно до Закону України «Про професійні спілки, їх права і гарантії діяльності»¹, професійні спілки здійснюють свою діяльність у сфері праці у двох основних напрямках. Перший напрямок передбачає захист інтересів працівників, у другому напрямку профспілкові органи діють як роботодавці. Основними функціями діяльності профспілок є захисна і пред­ставницька, які доповнюються контрольними повноваження­ми з дотримання законодавства про працю.

Повноваження трудових колективів регулюються главами II «Колективний договір», ХУІ-А «Трудовий колектив» Кодексу законів про працю України², Законами України «Про колективні договори і угоди»³, «Про порядок вирішення колективних трудо­вих спорів»⁴ та ін.

Зазначені вище та інші нормативно-правові акти вказу­ють на те, що трудові колективи підприємств беруть безпосе­редню участь у визначенні умов праці, укладанні колективно­го договору, встановленні робочого часу, забезпеченні трудо­вої дисципліни, затвердженні правил внутрішнього трудового розпорядку та ін.

Універсальний характер правової роботи полягає також у тому, що це діяльність не лише з правового регулювання існуючих суспільних відносин за допомогою правових приписів органів дер­жавної влади та управління, але також нормотворча діяльність,

¹ ЗП України. - № 1. - Ст. 20.

² Рябов А.А. Организация правовой работьі в народном хозяйстве. - Изд-во Казанского университета, 1988. - Ст. 6-7.

¹ ВВР України. - 1999. - № 45. - Ст. 397.

²ВВР України. - 1971. - Додаток до № 50. - Ст. 375.

³ВВР України. - 1993. - № 36. - Ст. 361.

⁴ ВВР України. - 1998. - № 34. - Ст. 227.

18

19

спрямована на оптимальний вплив на суспільні відносини всере­дині конкретного підприємства¹.

Як зазначає професор О.Ф. Скакун, нормотворчість комер­ційних корпорацій полягає у виданні корпоративних норм, спрямованих на регулювання питань життя колективу (як використовувати отриманий прибуток, у якому порядку про­вадити розрахунки з контрагентами та ін.) і на деталізацію, конкретизацію законодавчих розпоряджень (наприклад, інструкція про порядок провадження претензійної та позов­ної роботи - корпоративний акт, який регулює порядок пред'яв­лення претензій на конкретному підприємстві та який дета­лізує й конкретизує законодавчі положення). Нормотворчість корпорацій виражається в статутах підприємств, які є актами фундаторського характеру, а також у положеннях, правилах, посадових інструкціях та ін.

Нормотворчість трудових колективів (державних і комер­ційних підприємств, установ, організацій) спрямована на розви­ток норм трудового права, які поширюють свою дію лише на відносини одного підприємства, де їх прийнято. Правотворчість трудових колективів здійснюється, як правило, у вигляді норма­тивних угод, що містять обов'язкові до виконання правові роз­порядження. Такою нормативною угодою є колективний договір - консолідований акт у галузі праці².

Локальні нормативні акти підприємств розробляються і при­ймаються на виконання приписів централізованого законодавст­ва або за вказівками чи з ініціативи керівних органів підприємс­тва, або з ініціативи структурних підрозділів.

Підзаконний нормативний акт державного підприємства, установи, організації і підзаконний нормативний акт комерцій­ної організації - це локальні нормативні акти (нормативний на­каз, інструкція адміністрації, статут, положення, правила внутріш­нього розпорядку та ін.), що діють лише в межах даного підпри­ємства, комерційної організації. Основне призначення локальних нормативних актів - конкретизувати розпорядження закону сто­совно умов діяльності відповідного колективу, не виходячи за рамки закону і не обмежуючи ініціативу виконавців, які діють у межах закону. Ці документи також називають корпоративними нормативними актами.

¹ Завойский И. Правовая робота на предприятии. - М.: Хозяйство и право, 1981. - № 10. - С. 41.

² Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Посібник. - X.: Консум, 2001. - С. 304.

20

Корпоративний нормативний акт — це акт-документ ор­гану управління комерційної та некомерційної корпорації (під­приємства), який містить корпоративні норми, спрямовані на са­морегулювання відносин, що складаються в ній, шляхом конкре­тизації розпоряджень нормативно-правових актів, виданих зако­нодавцем, а також вищими правотворчими органами, з якими він знаходиться у відносинах службового підпорядкування.

Кожна установа, підприємство або організація мають свій ста­тут, положення або інший фундаторський документ, правила вну­трішнього розпорядку для працівників даної організації в управ­лінні її діяльністю, правила обліку господарської та фінансової ді­яльності, правила взаємовідносин із клієнтами та ін. Це і є корпора­тивний нормативний акт, який видається органами управління під­приємства, компетентними у вирішенні тих чи інших питань вироб­ничого й соціального життя колективу, тобто питань локальних -лише в межах корпорації. У ньому тією чи іншою мірою має вира­жатися інтерес (воля) колективу. Звідси виникає владність, офіцій­ність, обов'язковість корпоративного нормативного акта.

Корпоративний нормативний акт характеризується такими ознаками:

1)має правотворчий характер, тому що в ньому корпоратив­ні норми встановлюються, змінюються і припиняються;

2. видається органом (посадовою особою) управління кор­порації лише в межах його компетенції;

3. видається з дотриманням передбаченого законом поряд­ку, якщо такий установлено (наприклад, разом або за по­годженням із профспілковим комітетом);

4. відповідає Конституції України, законодавству, а також нор­мативним актам, які мають вищу юридичну силу;

5. має форму письмового акта-документа (рішення загаль­них зборів, ради директорів, наказ керівника і т. ін.) із певними реквізитами (найменування акта, дата ухвален­ня, номер, підписи посадових осіб та ін.).

Крім нормативних актів, на підприємстві видаються інші корпоративні акти, які не мають нормативного характеру (на­приклад, наказ керівника видати цінний подарунок працівникові або наказ про звільнення його за прогул).

Корпоративні нормативні акти різняться за галузевою ознакою:

1. фінансові корпоративні акти - акти, що регулюють фінан­сову діяльність корпорації;

2. адміністративні корпоративні акти - акти, що регулюють сферу управління;

27

3. трудові корпоративні акти - акти, що регулюють сферу застосування праці;

4. цивільно-правові нормативні акти - акти, що регулюють майнову сферу в межах корпорації, та ін.

Слід зазначити, що серед корпоративних нормативних ак­тів є багато актів процедурного характеру, тобто актів, що регулюють порядок застосування матеріальної правової норми (наприклад, Положення про порядок накладення дисциплінар­ного стягнення, Положення про порядок нарахування заробіт­ної плати, Положення про порядок розподілу прибутку, Поло­ження про порядок укладення договорів тощо). За наявності типових актів локальні акти розробляються відповідно до них, а за їх відсутності - самостійно¹.

До системи правової роботи належать суб'єкти господарю­вання, об'єкти, юридичні (правові) дії, засоби і способи їх здійс­нення, результати юридичних (правових) дій.

Суб'єктами правової роботи є господарські організації - юри­дичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, кому­нальні та інші підприємства, створені відповідно до ГК України, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяль­ність та зареєстровані в установленому законом порядку. Су­б'єктами правової роботи є також громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяль­ність і зареєстровані відповідно до закону як підприємці, а також філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), структурні підрозділи підпри­ємств (юридична служба, бухгалтерія, відділ кадрів та ін.).

Об'єктами правової роботи є дії суб'єктів правової роботи, правові процеси (розгляд господарських спорів у господарських судах, трудових спорів - у місцевих), правові документи (догово­ри, акти, претензії, позовні заяви, положення, інструкції та ін.).

Юридичні (правові) дії - це зовнішні акти поведінки суб'єк­тів правової діяльності, які вдосконалюють правові явища.

Засоби правової діяльності - це явища, предмети явищ і дій, які забезпечують досягнення необхідного результату правової діяльності, нормативно-правові акти централізованого і локаль­ного регулювання, докази.

Способи правової діяльності - це конкретні шляхи досягнен­ня наміченого результату за допомогою конкретних засобів, обу­мовлених юридичною справою.

Результати правових дій - це підсумок відповідних операцій і дій, досягнутий за допомогою певних способів і засобів суб'єк­тами правової роботи.

Таким чином, правова робота, будучи сукупністю нормотвор-чої та правореалізуючої діяльності, пронизує всі сфери право­вої дійсності і спрямована на досягнення подвійної мети: за­безпечує законність у діяльності суб'єктів господарювання і посилення впливу на суспільне виробництво. Попри таку об­межену єдність нормотворчіи та правореалізуючіи діяльності відводиться значне місце в усій правовій діяльності. Це не випадково, оскільки, здійснюючи свою статутну діяльність під­приємства різних форм власності та організаційно-правових форм реалізують правові норми як централізованого, так і локального характеру. .

Відомо, що реалізація права здійснюється в таких фор­мах: дотримання, виконання, використання. Через ці форми втілюються вимоги та можливості права. Тому суб'єкти гос­подарювання при дотриманні та виконанні вимог правових принципів повинні максимально широко використовувати передбачені правом засоби для ефективного господарюван­ня¹. Це актуально в наш час - у період переходу до соціально орієнтованої ринкової економіки.

До числа важливих правових засобів належать господарські й трудові договори. З їх допомогою встановлюються, змінюються або припиняються господарські зобов'язання (поставка продук­ції (товарів), підряд, оренда майна, купівля-продаж та ін.).

Трудовий договір посідає особливе місце. Він є підставою ви­никнення трудових правовідносин працівника з роботодавцем, що обумовлює цілу систему відносин, які регулюються трудовим правом, а саме: робочий час, час відпочинку, оплата праці та ін.

Важливим фактором у дотриманні законності та підвищенні ефективності виробництва є претензійна та позовна робота на підприємстві, яка посідає важливе місце в правовій роботі і спря­мована на виконання договірних зобов'язань як власних, так і обов'язків контрагентів.

Успішній організації правової роботи на підприємстві сприяє аналіз і узагальнення практики застосування та реалізації пра­вових норм, які містяться в різних галузях права: цивільному, господарському, трудовому, фінансовому, аграрному таін. Власне,

'Скакун О.Ф. Цитована праця. - С. 340-341.

22

¹ Рябов А.А. Организация правовой работьі в народном хозяйстве. -Изд-во Казанского университета, 1988. - С. 9.

23

цю роботу доцільно проводити за окремими напрямками: виконання договірних зобов'язань, зберігання майна, дотриман­ня законодавства про працю, про охорону навколишнього природ­ного середовища тощо.

Така діяльність у межах правової роботи здійснюється на під­приємствах з метою встановлення причин правопорушень у тій чи іншій галузі господарської діяльності та виявлення винних осіб. За допомогою аналізу результатів, узагальнень створюється мож­ливість активізувати правову роботу на підприємстві не лише з наслідками правопорушень, а й з причинами їх виникнення, які можуть бути різними: недостатнє знання чинного законодавства, недостатній рівень правового регулювання, винні дії посадових осіб, організаційно-технічні недоліки та ін. Результати такого ана­лізу оформлюються у вигляді довідки чи службової записки і до­водяться до відома органів управління підприємством.

Одним із напрямків дотримання законності є вдосконалення правової пропаганди на підприємстві. На жаль, в останні роки, особливо в приватних підприємствах, така робота майже не про­водиться, у той час як вона є важливим засобом попередження правопорушень і має здійснюватись у вигляді лекцій, інформацій у місцевих газетах, радіо та ін.

Таким чином, правова робота за своїм змістом має універса­льний характер, тому що вона, охоплюючи всі сторони діяльності підприємств, одночасно пронизує всі сфери правової дійсності: нормотворчість і правореалізацію; аналіз практики застосування законодавства і правове виховання.

Правова робота є невід'ємною частиною діяльності всіх струк­турних підрозділів підприємства, серед яких важливе місце нале­жить юридичній службі як спеціалізованому правовому підрозді­лу підприємства. Але слід також мати на увазі, що проведення та організація правової роботи покладається на керівництво під­приємств.

У п. 4 ст. 65 ГК України зазначено, що в разі наймання керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), у якому визначається строк найму, права, обов'язки та відповіда­льність керівника. Разом з тим слід підкреслити, що одне з найважливіших місць у здійсненні правової роботи на підприєм­стві відводиться юридичній службі, що більш детально розгляда­тиметься в наступному розділі.

Контрольні питання

1. Назвіть ознаки господарської діяльності.

2. У чому полягають завдання правової роботи?

3. У чому полягає універсалізм правової роботи?

4. Суть нормотворчості підприємства.

5. Що таке корпоративний нормативний акт?

6. Які ознаки властиві корпоративному нормативному акту?

7. Що належить до системи правової роботи?

Список рекомендованої літератури Нормативно-правові акти

1. Конституція України // ВВР України. - 1996. - № ЗО. - Ст. 141.

2. Господарський кодекс України // Голос України. - 2003. - 14 березня.

1. Закон України «Про інноваційну діяльність» // ВВР України. - 1992. - № 10.- Ст. 139.

2. Закон України «Про інвестиційну діяльність» // Офіційний вісник України. - 2002. - № 36. - Ст. 266.

3. Цивільний кодекс України // Голос України. - 2003. - 12- 13 березня.

3. Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» // ВВР України. - 2003. -№ 31-32. - Ст. 263.

4. Загальне положення про юридичну службу міністерства, іншого цен­трального органу державної виконавчої влади, державного підпри­ємства, установи, організації // ЗП України. - № 1. - Ст. 20.

5. Господарське законодавство України: правове регулювання госпо­дарської діяльності: Збірник нормативних актів / Упор. М.І. Кам-лик. - К.: Атіка, 2004.

6. Науково-практичний коментар до Господарського кодексу України / За ред. В.К. Матузової. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - 688 с.

Матеріали судової практики

1. Збірник роз'яснень Вищого Господарського Суду України / Укл. Д. Притика. - К.: Ін Юре, 2003. - 304 с.

2. Постанови Верховного Суду України та Вищого Господарського Суду у господарських справах. - Вип. 1. - К.: Ін Юре, 2003. - 176 с.

3. Постанови Верховного Суду України та Вищого Господарського Суду у господарських справах. - Вип. 2. - К.: Ін Юре, 2003. - 212 с.

4. Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з пе­ревезенням вантажів автомобільним транспортом: Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 21 липня 1992 р.

24

25

№ 01-6-856 // Збірник офіційних документів Вищого арбітражного суду України. - К., 1997. - С. 20-29.

5. Про деякі питання практики вирішення господарських спорів, по­в'язаних з прийомною продукції і товарів за кількістю та якістю: Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 12 жовтня 1993 р. № 01-6/1106 // Збірник офіційних документів Ви­щого арбітражного суду України. - К., 1997. - С. 71-75.

6. Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з поста­вкою продукції і товарів неналежної якості та некомплектних: Роз'­яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 12.11.93 р. № 01-6/1205 // Збірник офіційних документів Вищого арбітра­жного суду України. - К., 1997. - С. 75-80.

7. Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнан­ням угод недійсними: Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 р. № 02-5/111 // Вісник Вищого арбі­тражного суду України. - 1999. - № 2. - С. 92-101.

8. Про деякі питання практики застосування Закону України «Про орен­ду державного та комунального майна: Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 25.05.2000 р. № 02-5/237 // Вісник Вищого арбітражного суду України. - 2000. - № 3. - С. 141-149.

9. Про застосування деяких норм Статуту залізниць України та Пра­вил перевезення вантажів: інформаційний лист Вищого господар­ського суду України № 01-8/917 від 20.08.2001 р. // Вісник госпо­дарського судочинства. - 2001. - № 4. - С. 114-117.

10. Судовий розгляд справ про визнання договорів неукладеними // Вісник господарського судочинства. - 2001.. - № 2. - С. 128-131.

11. Судовий розгляд спорів, пов'язаних з договорами оренди // Вісник господарського судочинства. - 2001. - № 4. - С. 142-143.

12. Деякі проблеми, пов'язані з розглядом справ за договорами поставки // Вісник господарського судочинства. - 2001. - № 4. - С. 148-151.