Розділ х (зм 10)

Економічний розвиток України в умовах радянської економічної системи та формування засад ринкового осподарства

в Украіні у 90-их роках ХХ ст.

Тема 10.1. Економічний розвиток України в умовах радянської економічної системи

План

1. Радянська економічна система між першою та другою світовими війнами.

- НЕП;

- сталінська індустріалізація та її наслідки;

2. Економіка України в 40 - 90 рр. ХХ ст.

3. Економічна думка першої половини ХХ ст. (О. В. Чаянов, М. Д. Кондратьєв) та складання радянської політичної економії.

Радянська економічна система між першою та другою світовими війнами.

НЕП в Україні

Воєнні дії, які точилися на території України впродовж семи років, та політика насадження комунізму у 1918 – 1920 рр. завдали величезної шкоди народному господарству. Було порушено економічні зв’язки між окремими районами, підірвано грошовий обіг, зруйновано матеріально-технічну базу важкої промисловості. Загальні збитки оцінювалися в 10 млрд золотих карбованців. У 1920 році в Україні майже припинився видобуток залізної руди, виробництво сталі становило 1,7 %, прокату – 1,8 %, видобуток вугілля – 22 % від довоєнного рівня. У шахтах Донбасу знаходилося 85 млн т заваленого або затопленого вугілля, із 3 269 шахт видобували 893 т, а з 295 тис. шахтарів залишилося всього 147,7 тис. У глибокому занепаді знаходилися основні галузі легкої та харчової промисловості. Із 192 цукрових заводів, що на 1913 р. виробляли 85 млн пудів цукру, працювали лише 76 із загальним обсягом продукції в 4 млн пудів (4,8 % довоєнного виробництва).

Наприкінці 1920 року важка промисловість України й Росії випускала продукції майже в сім разів менше, ніж у 1913 р., товарообіг залізниць зменшився у чотири рази. Чисельність промислових робітників зменшилася наполовину, з’явилася велика кількість безробітних. Голод, епідемії косили десятки тисяч жителів міст. До липня 1920 р. грошова емісія зросла у 60 разів, а ціни у 1923 р. – на 7 200 %.

Радянський уряд продовжував ігнорування об’єктивно існуючих економічних законів. На початку 1921 року приймаються декрети про безгрошовий випуск продукції за картами, безкоштовне надання палива, комунальних та поштових послуг. Починалася підготовка до скасування грошового обігу. Селянство протестувало проти заборони торгівлі й продрозкладки. Для придушення селянських виступів застосовувалися найбоєздатніші частини Червоної армії на чолі з головою Раднаркому УСРР Г. Раковським та командуючим Збройними силами України М. Фрунзе, численні загони ЧК. Господарське становище України значно погіршувалося у зв’язку з катастрофічною посухою 1921 року, яка у 1922–1923 рр. викликала жахливий голод. Хлібний дефіцит в Україні зумовлювався інтенсивним вивезенням хліба за межі республіки. До РСФСР було вивезено 27 млн пудів зерна, тоді, як його дефіцит в Україні становив 25 млн пудів.

Таким чином, економічне становище України на початку 20-х років було вкрай складним. Політика воєнного комунізму призвела до дезорганізації господарських зв’язків, занепаду виробництва, руйнування матеріально-технічної бази промисловості, селянського незадоволення. Нова економічна політика визрівала із самої суті соціально-економічної та політичної ситуації у країні.

Термін “нова економічна політика“ вперше було вжито на Всеросійській продовольчій нараді 16 червня 1921 року, хоча початком її впровадження вважається прийняття 21 березня 1921 року Х з’їздом РКП(б) постанови “Про заміну розкладки натуральним податком”. Вона базувалася на відносно широкому використанні ринкових механізмів і стимулів, її запровадження повинно було врятувати економіку країни від повного розвалу. Концептуальною основою непу був шлях до соціалізму через державний капіталізм. Складовою моделі в економіці була адміні­стра­тивно-ринкова система господарювання.

Як комплекс заходів перехідного періоду, нова економічна політика, включала:

– заміну продрозкладки продподатком;

– використання товарно-грошових відносин;

– формування інфраструктури ринку;

– кооперування трудящих;

– запровадження госпрозрахунку, особистої зацікавленості трудівника у результатах праці;

– тимчасовий допуск капіталістичних елементів в економіку.

Центральною проблемою в розробці та здійсненні нової економічної політики було селянське питання. Виходячи з рішень Х з’їзду РКП(б), надзвичайна сесія ВУЦВК прийняла відповідний закон про заміну продрозкладки продподатком, а Раднарком УСРР 24 травня 1921 р. видав Декрет про його норми й розмір. Загальна сума податку становила 126 млн пудів зерна, замість 180 млн пудів згідно з продрозкладкою. Продподаток визначався як частка від загальної кількості продукції, при цьому враховувалися обсяг врожаю, майнове становище сім’ї, кількість членів у сім’ї тощо. Спочатку розмір продподатку становив 20 % від чистого продукту селянського господарства, а згодом його було зменшено до 10 % врожаю. Надлишок продукції селянин міг продавати державі чи на ринку за вільними цінами. Згідно з Цивільним кодексом, прийнятим у грудні 1922 р., земля проголошувалася власністю держави і не могла використовуватися як об’єкт товарного обороту. Володіння землею допускалося винятково на правах користування. Усе це значно стимулювало сільськогосподарське виробництво.

В Україні формувалася єдина система кооперації (”Плодоспілка”, ”Добробут”, ”Кооптах”; кооперовано 3,1 млн госп. із 5,1 млн). У жовтні 1921 р. з єдиної системи споживчої кооперації було створено машино-тракторні, тваринницькі, насінневі, цукробурякові, меліоративні та інші товариства. Для забезпечення селян посівним матеріалом, робочою худобою, реманентом у 1922 р. було створено акціонерне товариство “Село – допомога” (кредити 400 млн крб., ввезено 20 тис. тракторів), у лютому 1923 р. утворено Всеукраїнську спілку сільськогосподарських кооперативів “Сільський господар“, яка здійснювала всі позиково-продовольчі операції на селі. Упродовж 1921 – 1928 рр. сільськогосподарська кооперація республіки зосередила в собі значну частину товарної продукції сільського господарства: до 37 % планової заготівлі зерна та близько 50 % технічних культур.

Працюючи в нових економічних умовах, селяни підвищували продуктивність праці. У 1921 – 1922 рр. держава отримала 233 млн пудів хліба, у 1922 – 1923 рр. – 429,6; а в 1925 – 1926 рр. – 496 млн пудів. Заготівля яєць зросла у 6 разів, масла – у 3,1 раза. У 1927 р. в Україні обробляли на 10 % більше землі, ніж у 1913 р., а виробництво зерна досягло довоєнного рівня, хоча урожайність залишилася невисокою. Екстенсивний характер землеробства та низька агрокультура, на жаль, знижували товарність зернового виробництва.

Принципи непу в промисловості визначалися “Наказом Ради Народних Комісарів про впровадження в життя начал нової економічної політики“ від 9 серпня 1921 р. та постановою Ради Праці й Оборони від 12 серпня 1921 р. “Основні положення про заходи по відбудові великої промисловості й піднесенню та розвитку виробництва“. В Україні відповідні законодавчі акти були прий­няті РНК УСРР 30 серпня та 21 жовтня 1921 року.

Реформування в галузі промислового виробництва здійснювалося в наступних напрямах:

– поділ підприємств на три групи – державні, орендовані та ті, що підлягали ліквідації;

– переведення державних промислових підприємств на самофінансування та господарський (комерційний) розрахунок;

– впровадження заробітної плати як основної форми винагороди за працю;

– часткова денаціоналізація дрібних (10–12 осіб), кустарних та середніх підприємств (в оренду було здано 5 200 підприємств, на частку приватного сектора припадало 20–25 % виробництва промислової продукції);

– залучення іноземного капіталу у вигляді кредитів, концесій, змішаних товариств тощо (60 % видобутку свинцю й срібла, 85 % марганцевої руди);

– радикальна перебудова системи управління економікою на основі впровадження трестів і синдикатів (75 трестів, серед них “Дон вугілля”, “Південь сталь”, “Південнорудний трест”, “Хімвугілля”, “Скло сода”, “Коксобензол”) та керівництва ними з боку Української Ради Народного Господарства;

– пріоритетний розвиток металургійного виробництва (60 % капіталовкладень) із впровадженням мартенівських печей;

– реалізація плану ГОЕЛРО (Штерівська, Дніпровська, Чугуївська ГЕС);

– створення власної тракторобудівної галузі (Харківський тракторний завод);

– становлення залізничного, морського, автомобільного та авіаційного транспорту.

Реформи в промисловості та сільському господарстві супроводжувалися формуванням фінансової та торговельної системи. Першим організаційним кроком щодо зміцнення фінансової системи було заснування 12 жовтня 1921 р. Державного банку, який мав налагодити грошовий обіг, сприяти розвиткові народного господарства, оволодіти внутрішнім ринком та торговельним оборотом. Т. Сокольников, М. Владимиров та Л. Юровський підготували грошову реформу, сутність якої (1922–1924 рр.) полягала в тому, що на основі закону від 11 жовтня 1922 р. були випущені десятикарбованцеві банкноти – червінці. Один червінець прирівнювався до 7,7 г чистого золота. Крім червінців, в обіг було випущено так звані казначейські білети вартістю 1,5 та 5 крб (1 червінець дорівнював 10 крб казначейських білетів).

Неп був видатним зразком у вітчизняній та світовій економічній історії. У результаті проведених заходів з 1921 до 1926 рр. обсяг промислового виробництва зріс майже втричі, довоєнного рівня сягнуло сільськогосподарське виробництво. Темпи приросту національного прибутку за 1921 – 1928 рр. склали 18 %. До 1928 р. національний прибуток на душу населення зріс на 10 %. Реально знижувалося безробіття. Історичний досвід непу розвіяв уявлення про ринок як систему, що не підлягає регулюванню.

Однак з другої половини 20-х років почали змінюватися головні принципи економічної політики. Неп з її спрямованістю на госпрозрахунок, матеріальні стимули, ініціативу людей почав підмінятися командно-адміністративною системою керівництва. У період хлібозаготівельної кризи 1927–1928 рр. нову економічну політику було остаточно відкинуто.

Україна відбудовувалась швидше ніж Союз у цілому. Але процес йшов однобоко. Командні висоти у вугільній, залізорудній, машинобудівній галузях промисловості належали Москві. Легка і харчова промисловості виготовляли не готову продукцію, а напівфабрикати. Молодий український економіст Волобуєв у кінці 20-х років заявив про колоніальне становище України.