Німеччина

На початку 20-х років німецька економіка була повністю деморалізована. Загальні втрати на ведення війни становили 150 млрд марок, а ресурси, накопичені за чотири роки війни, не перевищували 32–35 млрд марок. Втрати трудових ресурсів були значними – 7,5 млн ос., у тому числі 1 млн 800 тис. чоловік загинуло. Загальний обсяг промислового виробництва, порівняно з 1913 р., зменшився на 45 %, національне багатство скоротилося вдвічі. Франко-бельгійські війська у лютому 1923 року окупували Рурську область, у результаті Німеччина втратила 88 % видобутку вугілля, 70 % виплавки чавуну, 40 % виплавки сталі. Зменшилися валові збори пшениці та картоплі на 45 %, жита на 35 %, вівса на половину. Безробіття зросло до 72 %. У країні з 1916 року розпочався голод. До 1924 року в Німеччині продовжувалася глибока економічна криза.

Революційна ситуація, що складалася в Німеччині, змусила західні країни розпочати заходи щодо економічного відродження країни. На Лондонській конференції, 16 серпня 1924 року, міжнародна комісія експертів на чолі з американським банкіром Чарльзом Дауесом запропонувала план, що розпочав діяти 1 вересня 1924 року (термін дії 1924–1929 рр.).

План Дауеса передбачав:

– пом’якшення репараційного тиску на період досягнення економічної стабілізації – у 1924–1925 бюджетному році сплата повинна була становити 1 млрд золотих марок, 1925–1926 рр. – 1,2 млрд, а з 1929 року – 2,5 млрд марок;

– більша частина репараційних платежів йшла за рахунок непрямих податків на предмети широкого вжитку (пиво, табак, цукор, взуття тощо), менша – за рахунок доходів від промислового виробництва;

– припинялася окупація Рурського вугільного басейну франко-бельгійськими військами;

– значно збільшувалися прямі інвестиції в німецьку економіку – до 200 млн дол., у тому числі 100 млн дол. із США;

– щоб уникнути можливої конкуренції з боку німецьких виробників на європейському ринку, експорт промислових товарів спрямовувався до СРСР в обмін на поставки стратегічної сировини;

– установлення контролю міжнародної комісії експертів над німецьким бюджетом, грошовим обігом та кредитом, залізничним транспортом.

За період дії плану Дауеса, з 1924 до 1929 року, загальна сума іноземних інвестицій становила 26–27 млрд зол. марок, у той час, як сума репараційних платежів – 10 млрд зол. марок. Деякі кре­дити надавалися на 20–30 років і використовувалися на модернізацію промисловості. Сам уряд отримав позику на 800 млн марок.

У 1928 році німецька економіка не тільки досягла довоєнного рівня, але й на 8 % його перевищила. Прискореними темпами розвивалася важка промисловість, машинобудування, електротехніка. Видобуток вугілля зріс на третину, збільшилося виробництво металу на 37 %, синтетичних волокон у 10 разів, азоту у 53 рази, хімічної продукції на 80 %, освоєно виробництво синтетичного бензину та штучного шовку. Створено найбільший у Європі ”Сталевий трест” (75 % виробництва сталі Європи), продовжується концентрація виробництва. Концерни створили 50 міжнародних фінансових об’єднань. Німецький фінансовий капітал брав участь у 200 із 300 міжнародних монополій. За загальним обсягом промислового виробництва Німеччина знову вийшла на друге місце у світі після США.

Разом з тим зберігалася низька заробітна плата, 60–70 % від довоєнного рівня і найнижча серед провідних країн Європи. Безробіття коливалося в межах 3,5–19 млн осіб.