Тема 5.2. Економічна думка в період монополістичної конкуренції (друга половина хіх ст. - початок хх ст.)

План

1. Виникнення та сутність маржиналізму (А. Маршалл, А. Пігу, Дж. Б. Кларк, В. Парето, Л. Вальрас).

2. “Податкова держава“ Й. Шумпетера.

Виникнення та сутність маржиналізму

(Альфред Маршалл, Джон Бейтс Кларк, Вільфредо Парето, Леон-Марі Еспрі Вальрас).

Закономірним явищем в економічній теорії є поява в останній третині ХІХ ст. маржиналізму (marginal – граничний). Основна ідея маржиналізму – дослідження граничних економічних величин як взаємопов’язаних явищ економічної системи на рівні фірми, галузі (мікроекономіка), національної економіки (макроекономіка). Маржиналісти намагалися звільнитися від ідеологічного впливу та відокремитися від конкретно-економічних дисциплін щодо з’ясування універсальних закономірностей, незалежних від місця і часу своїх досліджень. На відміну від класиків політекономії, маржиналісти розглядають економіку як систему взаємозалежних господарюючих суб’єктів, які розпоряджаються господарськими благами, фінансовими і трудовими ресурсами. Завдяки маржинальній теорії, проблема рівноваги та стабільного розвитку економіки стала предметом аналізу результатів її взаємодії з навколишнім середовищем – як підприємств і фірм, так і народного господарства в цілому.

Характерними особливостями т. з. “маржинальної революції” є – застосування граничних величин для аналізу та характеристики змін у економічних явищах; застосувння математичних методів аналізу та моделювання; зміна відношення до грошей та монетарної політики.

У своєму розвитку маржинилізм пройшов два етапи. Перший охоплює 70 – 80-і рр. XIX ст. і пов’язується з діяльністю австрійської школи, коли основою досліджень був взаємозвязок: потреби – корисність – блага, які підсумовували сутність добробуту як економічної категорії. Другий етап охоплює 90-і рр. XIX ст. і пов’язується з неокласиками, характерною особливістю діяльності яких стало обє’днання у економічних дослідженнях сфер виробництва, споживання, обміну та розподілу, де визначалися граничні витрати у сукупності з граничною корисністю.

Австрійська школа економічної теорії висунула тезу про те, що збут є реалізацією потреб, насамперед людських, причому потреб зро­стаючих. Він психосоціальний, а разом з тим має і загальні потреби: їжа, одяг, житло, насолоди, матеріальний добробут. Саме реалізація фізіологічних, духовних, етичних потреб є об’єктом підприємницької діяльності.

Підприємець у господарській діяльності реалізує досягнення в загальній хімії, фізиці, механіці, нових технологічних і технічних рішеннях. Наука стає одним з факторів, який використовує підприємець у виробничій і комерційній діяльності. Потрібна була нова наука, наука про реалізацію виробленого — маркетинг. А для цього необхідний певний обсяг інформації від галузе­вих, виробничих і споживчих ринків про платоспроможний по­пит, про психологію й інші характеристики покупця-споживача. В англійській і французькій політекономії панував егоїзм як ру­шійна сила розвитку суспільства, а до людини з її потребами їй діла не було.

Збут виробленої продукції — першочергове завдання для під­приємців провідних країн - Англії, Франції, Німеччини, Австрії, США. Саме тому одночасно виникає економічна концепція про корис­ність як основу цінності австрійської, лозаннської, кембриджсь­кої шкіл.

Історично становленню маркетингу як науки перешкодили Перша світова війна, що наближалася, потім події 30 - 40-х років, далі 50-х, і тільки в 60-х pp. XX ст. відновлюється рівновага сил у пла­нетарному масштабі і з’являється маркетинг як повноправне від­галуження економічної науки. Але місце і роль австрійської школи і її родоначальника Карла Менгера у визначенні базових поло­жень маркетингу беззаперечні.

Якщо К. Маркс дослідження суспільст­ва в Англії розпочинає з економічної клітинки — товару, то Мен­гер — з загального — “сутності благ”. Ті предмети, які задово­льняють потреби окремої людини, К. Менгер називає корисностями, а за­стосовувані дані предмети для задоволення людських потреб — благами.

Для того щоб предмет набрав характеру блага, необхіне поєднання чотирьох умов:

- людської потреби;

- властивостей предмета, що роблять його придатним бути поставленим у причинний зв’язок із задоволенням цієї потреби;

- пізнання людиною цього причинного зв’язку;

- можливості розпоряджатися предметом таким способом, щоб насправді вживати його для задоволення цієї потреби.

Якщо немає хоча б однієї умови, предмет втрачає характер блага.

До особливої категорії благ він відносить “взаємини” монопо­лії, фірми, кола покупців, права видання, патенти. Сукупність благ розподіляється на дві категорії: з одного бо­ку, матеріальні блага (включаючи й усі сили природи), з друго­го — корисні людські дії (у відповідному випадку — бездіяль­ність), з яких найбільшу важливість являє праця.

Менгер визначає блага першого порядку — ті, що задоволь­няють потреби людини безпосередньо, наприклад хліб, але хліб — результат дії таких благ, як паливо, сіль, необхідна квалі­фікована праця і т. д. Це — блага другого порядку. Блага третьо­го порядку — млин, пшениця, праця. До благ четвертого поряд­ку відносяться — поля, знаряддя виробництва, кваліфікована праця.

Менгер формулює закон: “Справжня потреба в окремих бла­гах вищого порядку щодо визначених проміжків часу обумовлена наявністю в нашому розпорядженні комплементарних кількостей відповідних благ вищого порядку”. Цей закон, за Менгером, може бути реалізований у практичній діяльності, де виражається ідея моделювання економіки у визначених благах вищого порядку.

У поняттях господарських благ вирізняються економічні, гос­подарські і неекономічні блага. Блага, які перевищують потребу в них, не є об’єктами людського господарювання. Менгер називає їх неекономічними. У власності можуть виявитись і предмети які не приймають участі в задоволенні людських потреб, а це означає, що вони не можуть вважатись економічними.

Як правило, благ для повного задоволення потреб не вистачає. Звідси — прагнення утримати у своєму розпорядженні кожну ча­стку благ і зберегти цю частку в її корисних властивостях. Тому відбувається вибір між найбільш важливими потребами, які не­обхідно задовольнити; “...застосувати найбільш доцільним спо­собом до задоволення своїх потреб як предмети споживання, так і засоби для виробництва. Вся сукупність діяльності людей, спрямованої на зазначену мету, називається господарством, а блага в кількісному співвідношенні — винятковими об’єктами господарства, або господарськими благами”. Дослідження по­няття блага в Менгера є основою вчення про цінність.

Англійці Вільям Стенлі Джевонс (1835–1882) та Альфред Маршалл (1842–1924), замість терміна ”політична економія”, вводять нейтральний термін “economics“.

1890 року було опубліковано шестикнижжя Маршалла під назвою “Принципи економікс”, яке й починається із визначення: “Політична економія, або економічна наука (economics), досліджує нормальну життєдіяльність людського суспільства; вивчає ту сферу індивідуальних і суспільних дій, яка тісно пов’язана зі створенням матеріальних основ добробуту”. Суспільство розглядається як сукупність індивідів, економіка – як система взаємозалежних суб’єктів господарювання, а економічні закономірності – як наслідок взаємодій індивідуальних рішень, прийнятих на вільному виборі суб’єктів.

Маршалл також розробив принцип економічної рівноваги в економіці. Економічна рівновага – це відповідність між попитом і пропозицією, між ресурсами та потребами. Ціновий механізм рівноваги встановлюється шляхом або обмеження споживчого попиту, або збільшення обсягів виробництва (і пропозиції). Обґрунтовуючи принцип рівноваги, А. Маршалл запровадив в економічну науку категорію “рівноважної ціни”, що являє собою точку перетину кривої попиту (граничної корисності) та кривої пропозиції (граничних витрат). Обидва ці фактори – складові ціни; корисність і витрати однаково значущі. Вченим враховується як об’єктивна (витрати виробництва), так і суб’єктивна (корисність благ) сторона. За твердженням А. Маршалла, принцип витрат виробництва і принцип “кінцевої корисності“ безперечно є складовою одного загального закону попиту і пропозиції: кожний із них можна порівняти з одним із лез ножиць.

Маршалл виходить з того, що у науковій думці потрібна й інду­кція, і дедукція. Так само, як людині для ходіння потрібні обидві ноги: і права, і ліва.

Ще одна безсумнівна заслуга Маршалла — у введенні в економічну науку графіків, хоч його ставлення до математичних методів в економіці не однозначне.

Дослідження економічних процесів — це узагальнення тен­денцій, що характеризують дію людини за певних умов. “Між тим не існує такого ряду економічних тенденцій, які б діяли так само стійко і які можна було б виміряти так само точно, як за­кон тяжіння. Не існує й економічних законів, таких за своєю то­чністю, які можна було б зрівняти із законом тяжіння”, — під­креслює Маршалл. Якщо політекономія стверджувала про на­явність економічних законів як таких, то Маршалл ставить цей висновок не тільки під сумнів, як це робить історична школа Німеччини, але й взагалі заперечує їхню харизму. А це вже “Еконо­мікс”.

До основних принципів маржиналістичного дослідження потрібно віднести – статичний підхід, рівноважний підхід, економічну раціональність, граничний аналіз, математизацію. На початку ХХ ст. маржиналісти розробили кілька теорій.

А. Маршалл, А. Пігу та Дж. Робертсон – кількісну теорію грошей про безпосередній вплив грошової маси у обігу на рівень цін; або у результаті зіткнення товарів і грошей у короткостроковому періоді, зміна цін на товари залежить виключно від кількості грошей.

МV = РТ, де

М – кількість грошей; V­- швидкість їх обігу;

Р – середньоврівноважений рівень цін; Т – кількість усіх товарів.

А. Пігу – економічну теорію добробуту про задоволення, яке можна оцінити в грошовому еквіваленті;

Р. Хоутрі – монетарну теорію економічного циклу про зв’язок споживчих доходів та витрат з економічним циклом і кредитуванням;

Дж. Б. Кларк – теорію граничної продуктивності про те, що фактор виробництва – праця або капітал – може прирощуватися доти, доки вартість продукту, що виробляється цим фактором, не зрівнюється з його ж ціною; дія цього закону у практиці господарювання передбачає, що стимул збільшувати фактор виробництва вичерпує себе, коли ціна цього фактора починає перевищувати можливі доходи підприємця або кожний новий внесок праці у виробництво за незмінних розмірів капіталу супроводжується зменшенням продуктивності праці;

Вільфредо Парето – теорію економічного оптимуму про оптимальний розподіл економічних ресурсів і благ, що виробляються.

До основних праць Парето належать “Курс політичної економії” (1898), “Вчення політекономії” (1906), “Трактат із загальної соціології“. У своєму “Вченні політекономії” Парето відмовився від традиційних підходів до кількісної характеристики корисності на основі міжособистісних порівнянь корисності, сформулювавши поняття суспільної максимальної корисності, тобто те поняття, яке в економічній літературі сьогодні прийнято називати “оптимум Парето”. Це поняття вживають для оцінки таких змін, які або поліпшують добробут усіх, або не погіршують їхнього добробуту з покращанням добробуту принаймні однієї людини. Оптимум Парето визначається як стан, за якого неможливо покращити чийсь добробут шляхом трансформації товарів та послуг у процесі виробництва або обміну без шкоди для добробуту певного індивіда. Концепція “оптимуму Парето” дозволяє прийняти оптимальне рішення щодо максимізації прибутку (відповідно і корисності), якщо теоретична аргументація оптимальної комбінації споживання ґрунтується на таких передумовах:

• суто особистісна оцінка власного добробуту;

• визначення суспільного добробуту через добробут окремих осіб;

• неможливість зрівняння добробуту окремих людей.

Видатний математик Леон-Марі Еспрі Вальрас створив замкнуту математичну модель загальної економічної рівноваги. Рівновагу в системі продуктивних послуг і предметів споживання Вальрас характеризував як стан, де ефективний попит і пропозиція продуктивних послуг будуть однаковими, існуватиме постійна стійка ціна на ринку продукції, продажна ціна продукції дорівнюватиме витратам, вираженим у продуктивних послугах. Дві перші умови належать до рівноваги обміну, а третя – до рівноваги виробництва. Рівновага в економіці не зводиться до рівноваги обміну, до ринкової рівноваги. Із теоретичної концепції Вальраса випливає принцип взаємозв’язку та взаємозалежності основних елементів ринкової економіки. Це вихідне положення для розуміння взаємозв’язку виробництва, споживання, доходів на макрорівні.

Ресурси Інвестиційних товарів

Ресурси Доходи Витрати Ресурси

Домашнє господарство

Фірми

Товари Витрати Доходи Товари

Ринок споживчих товарів

У подальшому на теорію загальної економічної рівноваги спираються вчення про динаміку економічного зростання, концепція загального добробуту, побудова системи міжгалузевих зв’язків.

“Податкова держава“ Йозефа Алоїза Шумпетера

У контексті економічної теоретичної науки (у перехідний та новий час) активного розвитку набуває вчення про податки. Це було зумовлено історичними факторами соціального й політичного характеру. Починаючи з першої хвилі буржуазних революцій, коли до влади приходила активна і підприємницька буржуазія, особливо інтенсивно відбувається теоретичне осмислення фінансових явищ та оновлення фіскального інструментарію. З другої половини ХІХ ст. західноєвропейська фіскальна думка переважає в розробці питань оподаткування з боку державних інтересів, у той час як американським ученим належить більшість наукових пріоритетів у інтерпретації оподаткування під кутом зору комерційних інтересів підприємницько-корпоративних структур. Найвагомішою щодо цього є праця видатного економіста і соціолога Йозефа Шумпетера (1883–1950) “Криза податкової держави”. Шумпетер був основоположником самої ідеї та поняття “податкова держава. За його визначенням, податки не лише допомогли створити державу, вони сприяли її оформленню. Податкова система стала тим органом, розвиток якого спричинив виникнення інших органів. За допомогою податкового законодавства держава підпорядкувала собі приватні господарства і забезпечила домінування над ними.

“Податок вносить дух грошей та розрахунку в усі щілини, де ним до того і не пахло, і таким чином стає творчим фактором самого державного організму, який створив податок.”

Шумпетер визначав “податкову державу” через зростання важливості оподаткування та нове значення державного боргу, що було викликано посиленням централізованої влади, розширенням урядових функцій, активністю зовнішньої політики, амбіціями національних еліт.

Криза податкової держави настає за умов:

– втрати державою здатності збирати податки та повністю контролювати податковий процес;

– одержавлення податкової системи;

– перебільшення розвитку фіскальних засад державності.

Отже, податкова держава повинна вимагати від платників не так багато, щоб вони не втрачали фінансовий інтерес до виробництва, щоб рівень оподаткування не паралізував енергію до господарювання, не зумовлював деморалізацію суспільства. В іншому випадку починається криза податкової держави, коли податки руйнівним чином позначаються у першу чергу на економіці, потім – на способі життя, а в кінцевому результаті – на культурному рівні.

Основні терміни і поняття

Дивіденд – прибуток від інвестицій, як правило, у формі готівки або акцій. Є частиною прибутку акціонерного товариства, яку щороку розподіляють між акціонерами за їхніми акціями і яка залежить від величини чистого прибутку і кількості акцій.

Електрична революція – процес упровадження електричної енергії в усі сфери господарського життя, який розпочався у к. ХІХ ст. у США та інших провідних країнах світу.

Індустріалізація – це світовий економічний процес створення великого машинного виробництва в усіх галузях господарства, який забезпечив перевагу промисловості над сільським господарством, важкої індустрії над легкою.

Імперіалізм – державно-монополістичний капіталізм.

Картель – це форма монополістичного об’єднання, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва, вироблений продукт, мають виробничу та комерційну самостійність, але складають угоду про регулювання обсягів виробництва, умов збуту продукції (розподіляють ринок збуту) і найму робочої сили (як правило, у межах однієї галузі), визначають єдині монопольно високі ціни, умови обміну патентами на нову техніку з метою отримання монополістичного прибутку.

Концерн – це така форма монополістичного об’єднання, у якому формально самостійні підприємства різних галузей виробництва, транспорту, торгівлі, банків та страхових компаній підпорядковані повній фінансовій залежності від власників контрольного пакета акцій.

Конгломерат – це одна з форм монополістичного об’єднання, у якій під єдиним фінансовим контролем зосереджені компанії, які функціонують у різних технологічно не пов’язаних між собою галузях.

Консорціум – це сучасна форма об’єднання монополій, які створюються для розмежування інтересів монополій, які конкурують у галузі виробництва та збуту певного товару.

Монополії – це великі господарські об’єднання, що перебувають у приватній власності (індивідуальній, акціонерній чи груповій) і здійснюють контроль за ринками за допомогою концентрації матеріальних та фінансових ресурсів, науково-технічного потенціалу з метою отримання монопольного прибутку.

Міжнародний поділ праці – це спеціалізація окремих країн на виробництві певних товарів для потреб світового ринку.

Рантьє – особа, яка живе за рахунок доходів від цінних паперів чи на відсотки від наданого у кредит капіталу.

Революція Мейдзі – започаткована 1868 р. імператором Мацухито; ряд соціально-політичних та економічних реформ, що сприяли розвитку капіталістичних відносин у Японії к. ХІХ ст.

Світове господарство – це сукупність національних господарств, зв’язки між якими здійснюються за допомогою зовнішньоекономічних відносин.

Синдикат – це така форма монополістичного об’єднання, учасники якого створюють спільну збутову контору або інший аналогічний орган з метою розподілу замовлень, придбання сировини та реалізації готової продукції.

Трест – це така форма монополістичного об’єднання, учасники якого втрачають не тільки комерційну, але й виробничу і навіть юридичну самостійність, підпорядковуючись єдиному контролю. Це повне об’єднання підприємств, які випускають однорідну продукцію з метою спільного виробництва та збуту.

Транспортна революція – поширення автомобільного та авіаційного транспорту на основі винайдення Отто та Дізелем різних типів двигунів внутрішнього згорання.