Д. Рікардо (1772–1823)

1817 року Д. Рікардо опублікував основну свою працю “Засади політичної економії і оподаткування”. Якщо у фізіократів і Сміта предметом дослідження було виробництво, то в Рікардо — розподіл, але на підставі виробництва.

Є доходи факторів вироб­ництва, однак головне питання — або фактори виробництва в га­рмонії реалізації їхніх інтересів, або вони мають антагоністичні засади. Звідси різні соціальні висновки, саме тут криється водорозділ між кон­цепціями.

Д. Рікардо став тією знаковою постаттю, яка поклала початок марксизму і теорії соціалістичного реформістського “ра­дикального” напряму. За Д. Рікардо, саме класові відносини лежать в основі процесів розподілу доходів у суспільстві. Оскільки він був упевнений, що зростання доходів капіталістів (прибуток) обовязково знижує доход робітників (заробітну плату) і навпвки, вбачаючи у цьому жорсткий закономірний зворотній зв’язок.

Головне питання: у чому джерела багатства? Відповідь фі­зіократів — це природа і праця від Бога; Сміт стверджує: праця і природа. Рікардо дає однозначну відповідь — праця. Вона єдиний творець вартості. Проте пізніше він припускає, що дру­гим джерелом може бути час (колись пустеля Сахара була жит­ницею. Потепління на Землі вносить багато змін у проблему її цінності).

Д. Рікардо вперше ввів поняття “природної” та “ринкової” ціни праці. Характеризуючи “природну” ціну праці як можливість робітника утримувати своєю працею себе та сім’ю, а “ринкову” ціну праці як плату, що складається під впливом реального співвідношення поиту і пропозиції на працю.

Рікардо на­голошує, що праця є основою будь-якої вартості. Він визначає різницю між простою і складною працею: “Праця різної якості винагороджується по-різному”. В останні роки життя він визнає, що вчення про вартість небездоганне. Чим вища заробітна плата, тим нижчий прибуток, і навпаки. “Прибуток буде високим або низь­ким відповідно до того, низька чи висока заробітна плата”. Прибуток має одне джерело — вирахування з продукту праці. Праця, що створює вартість, включає і додаткову вартість, такий висновок Д. Рікардо.

Д. Рікардо розширив та доповнив теорію вартості через теорію розподілу. Багатство розподіляється на заробітну плату, прибуток та ренту. Розподіл вважається фактором зростання. Заробітна плата – це дохід робітника, плата за працю. Прибуток – це перевищення цінності над заробітною платою.

Д. Рікардо — економіст доби початкового етапу індустріа­льної революції, і це відобразилося у його прагненні до “механізації”, в якій він убачає засоби вияву негативних процесів, які проходили в ті часи. Це проблема зростання ефек­тивності сільського господарства, проблема падіння економіч­ного зростання. Так, Рікардо формулює залежність застосуван­ня великої кількості машин і вартості продукту. Відносні ціни товарів будуть підвищуватися з падінням заробітної плати і па­дати з підвищенням заробітної плати — парадоксальний для свого часу висновок. Але, слід відзначити, що в XX ст. питома вага заробітної плати у витратах виробництва становила майже половину, а ціна благ падала.

“Ця теорія — про функціональні принципи людського в умовах поділу праці, спеціалізації та інтеграції професіональних груп і дальшого посилення зв’язків між людьми і тому має бути названа законом утворення зв’язків, що необхідно для розуміння похо­дження цивілізації і розвитку прогресу”, — зазначав Л. Мезес у своїй праці “Теорія та історія”.

Використання праці - джерело багатства нації. Це набагато більше, аніж просто теорія. “Беручи всю можливу вигоду з благодіянь природи, люди досягають кращого розподілу з біль­шою економією в праці”, - відзначає Д. Рікардо.

Теорію Д. Рікардо про капітал Е. Бем-Баверк називає безбарвною (капітал - нагромаджена праця). “Капітал це та частина ба­гатства країни, яка споживається у виробництві і складається з їжі, одягу, інструментів, сирих матеріалів, машин тощо, необхід­них, щоб привести в рух працю”. Але капітал - фактор вироб­ництва і він має функціонера-капіталіста, має особливий дохід – прибуток. Ця теза з’являється у Рікардо тільки під кінець життя.

Рікардо - фритредер: “Багато і до справи писали в нас про вигоди, які приносить країні свобода торгівлі, надаючи кожній людині можливість скористатися зі своїх талантів і свого капіта­лу, якнайкраще. Я з задоволенням спостерігаю за просуванням цього ве­ликого принципу” [60].

У праці “Засади політичної економії і оподаткування” Д. Рікардо продовжив розвиток ліберальних принципів оподаткування, які спрямовувалися на забезпечення економічного зростання. Зокрема, зростання виробництва, національного багатства та національного доходу повинне випереджати підвищення податків і державних витрат; оскільки податки виплачуються за рахунок капіталу або доходу, уряд повинен заохочувати накопичення та обмежувати оподаткування капіталу; для забезпечення соціального добробуту оподаткування майна має бути мінімальним для того, щоб не перешкоджати переходу капіталу в руки підприємців; простота збирання деяких податків не компенсує їхнього шкідливого впливу; велике зло оподаткування полягає в його дії, взятій у цілому.