Тема 4. 2. Економічна думка у другій половині хvііі ст. - першій половині хіх ст.

План

1. Економічні погляди А. Сміта та Д. Рікардо.

2. Економічні погляди на принципи оподаткування Дж. С. Міля і А. Вагнера.

3. Історична школа Німеччини.

4. Марксистська економічна теорія.

Економічні погляди а. Сміта та д. Рікардо а. Сміт (1723–1790 рр.).

Англія середини XVIII ст. — епоха становлення нового економічного порядку, цей процес відображено у працях А. Сміта — творця теорії ринкової економіки, в якій, однак, є й суперечливі положення.

У праці “Дослідження про природу і причини багатства народів”, А. Сміт започаткував систематизований виклад політичної економії. Він досліджує “людину економічну”, не ізолюючи її від інших аспектів людського буття.

А. Сміт ствердно називає першоджерелом багатства працю. Праця продуктивна у матеріальній сфері виробництва, тому, що прирощує капітал. Праця непродуктивна у сфері обслуговування, тому, що приносить лише доход.

На його думку, основним фактором зростання багатства та “загального добробуту” є поділ праці, який веде до збільшення продуктивності життєдіяльності людини. А. Сміт відкриває джерело багатства нового часу — поділ праці на основі його взаємодії з капіталом; промисловість робить свої перші успіхи у зростанні багатства, її носій — підприємець, власник мануфактури. Його рушійний мотив — егоїзм, він пови­нен отримувати прибуток, це заохочує його. Він заповзятливий, ощадливий, відмовляється від насолод та інших земних благ. Підприємець — людина доброчесна і природна, але він не з’я­вився з нічого і з нізвідки.

Пуританізм в Англії носив радикальний характер. У концепції Сміта, де егоїзм — ру­шійна сила економіки, зберігається і теза: “нагляд за порядком Всесвіту, піклування про всесвітній добробут і розумних істот належить Богові, а не людині, призначення людини більш обме­жене і відповідає її слабким силам та вузькості розуміння. Вона має піклуватися про власне щастя і добробут свого сімейства, своїх друзів, своєї країни”.

Концепція “економічної людини” народилася на основі моральної філософії, елементом якої в XVIII ст. була психологія. Це і обумовило видиму подвійність “економічної людини”, яка ототожнюється з пуританином, з його раціоналізмом, доброчесністю. Йому притаманні поміркованість, виражена в турботі про здоров’я та добробут, незмінна помір­ність та велика працелюбність.

Отже, такою є “економічна людина” А. Сміта, герой нового часу. Ця людина — не монах, не лицар, а діловий, підприємли­вий бізнесмен, який відмовляє собі в багатьох задоволеннях, люди­на діла, людина праці. Цей функціонер несе людству новий економічний порядок, який А. Сміт розкриває разом з роллю капіталу.

Сміт досліджує вплив, на «економічну людину» природних умов. «Економічна людина» прагне до сімейного добробуту, яке породжує і суспільний добробут. Вона прагне збільшити запаси капіталу.

Заповзятливість залежить від розмірів власного капіталу. Звід­си один з найважливіших висновків про місце і роль малого і се­реднього бізнесу. У країнах, що досягли високих меж багатства, звичайна ринкова норма процента дуже низька, тому тільки най-багатші люди можуть жити на проценти зі своїх грошей. Усі вла­сники невеликих і середніх статків змушені самі продуктивно ви­трачати свої капітали.

У Сміта наявність у окремої особистості будь-яких привілеїв визначається не народженням або королівською волею, а успіха­ми в продуктивному процесі. Людина відірвалася від общини, вона індивідуально автономна. Вона контактує з такими самими індивідами. У цьому відбувається її самореалізація. Вона володіє таким скарбом, як інформація.

Основою економічних поглядів А. Сміта є потреба та важливість нагромадження капіталу. Капітал – це рушійна сила економічного процесу, це запас продукції (не використаний для споживання), що дає прибуток. Продуктивним є капітал зайнятий не лише у сільсько господарському виробництві, але й у всіх галузях матеріального виробництва. Вперше капітал було поділено на основний (знаряддя праці, продуктивні сили) та оборотний (гроші, сировина, готова продукція).

Учення про капітал складається з трьох частин: про капітал взагалі, про основний і обіговий капітал, про способи застосування капіталу.

“Капітал взагалі з’являється на тій історичній стадії, коли з’являється відомий надлишок у формулі виробни­цтво — споживання. Коли людина, споживаючи його за можливості більш ощадливо, намагається виробити щось своєю працею у відшкодування своїх запасів, поки вони не будуть цілком спожиті. У цьому разі її дохід походить виключно від її праці”.

Звідси робиться висновок, що є дохід від праці і є до­хід від капіталу (запасу). Залежно від того, як ці запаси (капітал) приносять дохід, вирізняють основний і обіго­вий капітал. Капітал може бути застосований двома різ­ними способами, для того щоб дати дохід, або прибуток, своєму власнику. Капітал купця приносить прибуток через обіг, він купує і перепродує товар. Це — обіговий капітал. Якщо дохід або прибуток не переходить від одного власника до іншого, або без дальшого обігу — осно­вний капітал.

Основний капітал — це машини, знаряддя праці, прибуткові будови (усе це відрізняється від житлових будинків), розчищення, осушення, огороджування, удо­брювання, придбані й одержані здібності всіх жителів або членів суспільства. “Придбанням таких здібностей вважається також утримання їх суспільством способом виховання, навчання або учнівства, що завжди потребує справжніх витрат і являє собою основний капітал, який начебто реалізується в особистості”.

Будь-який основний капітал спочатку виникає з капіталу обі­гового — тут висловлюється ідея кругообігу капіталу, розгорнута в третьому томі “Капіталу” К. Маркса.

“Гроші — це велике колесо обігу, це велике знаряддя обміну і торгівлі, хоч і становлять, поряд з іншими знаряддями виробниц­тва, частину, і до того ж вельми цінну частину капіталу, і не вхо­дять жодною частиною в дохід суспільства, якому вони належать”.

В судженнях про капітал у А. Сміта “можна знайти більш чи менш певні зародки майже всіх більш пізніх протилеж­них теорій”. Сміт не вдавався до систематичного дослідження важливого питання, з якого ж джерела походить прибуток на капі­тал. За однією версією, дохід на капітал походить від того, що “покупці через бажання капіталістів до прибутку змушені погодитися платити за товар більше, аніж коштує затрачена на нього праця, прибуток - це надлишок цінності продукту над цінністю створеною працею. За другою версією, прибуток - являє собою утриману час­тину створеної працею цінності”.

Сміт робить важливі економічні висновки: капітал — потужне знаряддя зростання ба­гатства, його збільшення — справа національна. “Будь-яке збільшення або зменшення капіталу природно веде до збільшен­ня або зменшення промислової діяльності, кількості продуктивних робітників, а отже, і мінової вартості річного продукту землі та праці країни, багатства і реального доходу всіх її жителів”.

Як справжній пуританин Сміт проголошує: “Капітали зростають в результаті ощадливості. Ощадливість, а не працелюбство, є безпо­середньою причиною зростання капіталу”. “Кожний марнотратник являється ворогом суспільного блага, а всяка ощадлива люди­на— громадським благодійником”. Сміт — пуританин, для нього бездіяльність — ознака амораль­ності; пуританство — основа його поглядів щодо ставлення до праці, багатства (“так китайці багатшають завдяки ощадливості”). Ощадливість, а не працелюбство, є безпосередньою причиною збі­льшення капіталу. Як бачимо, закон про психологічне почуття ощадливості китайці відкрили набагато раніше за Адама Сміта.

Сміт піддає гострій критиці марнотратство, яке применшує дохід, призначений на приріст продуктивної праці. Воно немину­че зменшує кількість праці, яка збільшує вартість того предмета, на який вона затрачається, а отже, річний продукт землі і праці всієї країни, справжнє багатство і доходи її населення. Показую­чи обмеженість поглядів фізіократів, які бачили в земельних вла­сниках об’єктивні умови відтворення, у тому числі виробництво предметів розкоші. Сміт зазначає, що їхні витрати на купівлю віт­чизняних товарів рівною мірою зменшують фонд утримання про­дуктивної праці. Він робить важливий висновок щодо вивезення капіталу: “інтерес власників грошей вимагає, щоб вони були задіяні в обігу. І оскільки для них немає застосування всередині країни, вони будуть всупереч усім законам і заборонам відсила­тися за кордон”. І остаточний удар по меркантилізму — теза про вивезення валюти за кордон: вивезення золота і срібла в цьому разі є не причиною, а наслідком занепаду країни.

У Сміта велике значення для зростання багатства має вчення про монополію і конкурен­цію. Він розрізняє монополії, створені державою, і монополії економічні. Якщо монополія стримує зростання багатства, прирі­каючи його на застій, то конкуренція утворює прибуток, стиму­лює зростання багатства.

“Жодне суспільство, без сумніву, не може процвітати й бути щасливим, якщо значна частина його членів бідні й нещасні”, — зазначає Сміт. Пізніше ця ідея буде реалізована в теорії “держави загального благоденства”.

А. Сміт чітко фіксує вплив фондоозброєності праці на її про­дуктивність. “Продуктивна сила тієї самої кількості робітників може бути збільшена тільки в результаті збільшення або вдос­коналення машин і знарядь, які полегшують і скорочують пра­цю, або в результаті більш доцільного поділу і розподілу пра­ці”. Машина — один із факторів зростання продуктивності праці, поряд з поділом праці.

Підґрунтям економічної концепції Адама Сміта є схильність людей до обміну, а це риса психологічна. “Ми звертаємося не до їхньої гуманності, а до їхнього егоїзму, і ніколи не кажемо їм про труднощі, а говоримо про їхню вигоду. Не було б схильності до торгу й обміну, давній людині доводилося б самій здобувати для себе все необхідне для життя”. З обміну Сміт виводить поділ праці, степінь поділу праці визначається можливостями обсягу ринку (ідея рівноваги в початковому вигляді пропонується Смітом). Поділ праці та обмін передбачають наявність знаряддя обміну. Таким знаряддям є гроші. Гроші мають товарну природу і виконують важливу функцію як засіб обігу.

Якщо обмін є однією з найважливіших характеристик сучас­ного йому господарства, то зрозуміло, що існує мінова вартість і споживча вартість.

Щодо поняття вартості, то воно розглядається як “цінність”. Цінність має подвійне значення – корисність та можливість придбання інших предметів. Корисність є “цінністю у споживанні”, а можливість придбання – “цінністю в обміні”. Мінова (природна цінність, що визначається через працю) цінність товару для товаровиробника визначається кількістю чужої праці, яку він може одержати в обмін на одиницю свого товару. Гроші становлять лише номінальну вартість товару.