Розділ іі (зм 2) Господарство та економічна думка суспільства Європейської цивілізації в період середньовіччя (V – хv ст.)

Тема 2.1. Феодальна система господарства в Західній Європі та Україні. Економічна думка середньовіччя.

План

1. Формування і розвиток феодальних відносин у Західній Європі (на прикладі – королівства Франції, Англії, Німецьких земель).

2. Середньовічне місто, цехове ремесло, торгівля.

3. Економічна думка середньовіччя. Учення про “справедливу ціну” Фоми Аквінського.

4. Економічна думка на Україні доби середньовіччя

Формування і розвиток феодальних відносин у Зах. Європі (на прикладі Франції, Англії, Німецьких земель)

У V ст. н. е. у всіх країнах Зах. Європи формуються нові економічні відносини, які названо феодалізмом (або аграрним суспільством). Еволюція аграрного суспільства відбувалася у двох напрямах – розвитку античних форм ранньофеодальних стосунків (колонат, прекарій, серваж) та шляхом природної трансформації общинної власності в аллодально-прекаріальну, а в умовах активного одержавлення – в бенефіціально-ленну.

Докорінно змінюється соціально-економічна структура аграрного суспільства і набирає такого вигляду

Основні ознаки аграрного суспільства:

1. Монополія феодалів на землю (немає землі без сеньйора).

2. Протиріччя між селянським виробництвом і великою земельною власністю.

3. Умовний характер землеволодіння пов’язаний з виконанням військово-адміністративної служби.

4. Наявність васально-сеньйоріальної системи.

5. Наявність різних форм ренти (натуральна, відробіткова, грошова) та своєрідний статус селян, які не були власниками землі, а її утримувачами на різних умовах, аж до права спадкового користування.

6. Різні форми і ступінь позаекономічного примусу селян, особиста і поземельна залежність, судова підлеглість владі феодала, станова неповноправність селянства.

7. Панування натурального господарства (все, що виробляю – споживаю).

8. Зростання ролі індивідуальних виробничих навичок.

9. Активне поширення християнства в Західній Європі.

Основні господарські одиниці феодального виробництва:

1. Феодальний маєток – сеньйорія, монор, фогство, помістя, фільварок у сільському господарстві.

2. Ремісничий цех у промисловості.

3. Торгові гільдії та союзи, лихварські контори, ломбард, банки у товарно-грошовій та посередницькій сфері.

Основні етапи генези аграрного суспільства:

І-й (V – X ст.) – еволюція різних типів феодальних систем, феодального виробництва і феодальних держав, установлення васально-ленних відносин.

ІІ-й (ХІ – ХV ст.) – утвердження феодальних відносин, станово-представницьких абсолютистських монархій, розвиток феодальних міст, ремесла та торгівлі.

ІІІ-й (к. XV – I пол. XVII ст.) – активна товаризація господарства; комутація ренти; великі географічні відкриття та розвиток економічних зв’язків; виникнення мануфактурного виробництва; початок першої хвилі буржуазних революцій.

Франція

У 481 році, після завоювання Риму, Хлодвіг започатковує франкську королівську династію меровінгів. Становлення та розвиток аграрного суспільства у державі франків відбувалося впродовж кількох періодів.

VI – п. VIІ ст. – поєднується общинне землеволодіння з приватною власністю на землю.

Верховна влада общин проявлялася в неможливості селянином продати чи закласти свою землю. Якщо у нього не було спад­коємця – сина, земля передавалася общині і перерозподілялася. При­садибна земля знаходилась у приватній власності. Рухоме май­но також було приватним, спадковим, без права конфіскації. Піс­ля збирання врожаю земля ставала общинним пасовищем. Общині належали ліси, ріки, луги, пасовища на сервітутному праві.

VIІ ст. – з’являється аллод – спадковий наділ частини продуктивної общинної землі, закріплений у приватну власність. Аллод передавався у спадщину не тільки синові, а й близьким родичам, але не сусідам. Земля могла вільно відчужуватися.

У цей період відбувається процес активного ”одержавлення” королями громадських земель, лісів, пасовищ. Звичайним явищем стає військова конфіскація землі і роздача її солдатам та знаті.

Захоплення селянських аллодів призвело до добровільного переходу останніх у васальну залежність до феодалів чи монастирів. При цьому втрачалася ними воля, а земля ставала довічною власністю феодала, складалися прекаріальні відносини.

У VIII – X ст. в умовах безперервних війн (Карл Мартел 715 – 741, Карл Великий 771 – 814) з’являється бенефіцій – умовна форма землеволодіння, що надавалася в пожиттєве користування за умови виконання військової служби. Фондом для надання бенефіціїв були конфісковані і секуляризовані землі.

Частка рядового воїна в захоплених областях — аллод. Його доля також була вирішена — він мав змінити власника. Селянсь­кий наділ міг збільшитися тільки за рахунок землі великих земе­льних власників, зокрема й монастирів. З’являється орендар — вчорашній общинник, власник аллоду.

У переліку повинностей частка грошей незначна. У госпо­дарстві селянина на правах індивідуальної власності: присадибна ділянка, знаряддя праці, ткацький верстат та гончарний круг, коні, воли, продуктивні тварини, птахи, бджоли, його не можна вбити, і потрібно піклуватися про нього. Судовою владою наділені сеньйори. Господарство натура­льне, тільки незначна частина продукту відправляється на ринок (гроші для сплати орен­ди, податків). Збільшується і зміцнюється дрібне і середнє феодальне землеволодіння.

Саме цього часу, відбувається історична по­дія — переворот в аграрних відносинах. Утворення великого землеволодіння з багатьма малоземельними землеробами-селянами з певним рівнем агрокультури і ремесла, позбавлени­ми власності на пасовища та землю, але наділеними правом ко­ристування, особисто залежними, позбавленими прав і свобод. На відміну від римських аграрних відносин, франкський селя­нин був особисто зацікавлений у результатах праці, він міг і був зобов’язаний розвивати підприємливість.

Поступово бенефіцій перетворюється у лен (феод) – спадкове землеволодіння дрібних феодалів, на основі чого завершилося формування феодальної вотчини – сеньйорії. Його зміст розкриває лист Одона королю Фран­ції: “Дивуєш ти мене дуже, мій государе, як настільки швидко, не розібравши справи, присудив ти мене недостойним феоду твого, бо родовитість у мене є. Якщо справа стосується виконання служби... служив тобі і придворі, й у війську, і на чужині... Бога і душу свою став­лю у свідки, що краще виберу смерть на своєму феоді, ніж без свого феоду”.

843 року імперія Меровінгів починає розпадатися. За Верденським договором її було поділено на три частини, які дали початок створенню трьох самостійних держав: Франції, Німеччини та Італії.

Монархія Карла Великого була тим центром, з якого виок­ремилися три національності, кожна з яких прагнула до внутріш­нього об’єднання. Пізніше, коли мореплавство почало відігравати важливу роль, до них приєдналася острівна Англія. Саме вони стали локомотивом становлення та успішного функціонування індустріальної цивілізації. Завдяки Карлу Великому католицизм утвердився як світова релігія. Він вивів на папський престол римського єпископа, що­правда не дав йому тих прав, які він міг мати в середні віки [60].

Карл Лисий засновує династію Каролінгів, королів Франції. Завершується складання класичної феодальної системи. Реформи 847 р. (Карл Лисий), 853 р., 864 р. – остаточно закріпачили вільних селян, прикріпили їх до землі та змусили нести феодальні повинності, селяни перетворюються у сервів. Залежне селянство каролінзької вотчини поділялося на три групи: колони, які становили більшість (особисто вільні, але перебували в поземельній залежності), раби-серви (поземельно особисто залежні) та літи (перебували під патронатом феодала і мали наділ у спадковому користуванні).

Англія

На відміну від Франції, де VIII – X ст. пануючою формою власності став бенефіцій, у Англії цього періоду пануючою формою власності стає бокленд, особливо в умовах початку активного формування централізованої королівської влади (802 – 839 король Вассексу Еберт).

На правах бокленду король передавав села або цілі округи, що йому належали, з вільним населенням, яке було підвладне королю як главі держави, рицареві чи ленд-лорду. Але земля не ставала приватною власністю рицаря. Його влада поширювалася тільки на людей. Складалася ситуація, коли одночасно на одну і ту саму ділянку землі поширювалася влада феодала, якому платилася рента, і влада селянина (на звичаєвому праві фолькленду), але земля залишалася у власності короля. Селяни до ІХ ст. залишалися в більшості особисто вільними, але опинилися під правовою юрисдикцією згідно з наданим імунітетом феодалу. Більшість селян наділялися земельними ділянками до 30 акрів.

У кінці ІХ – Х ст. у ході військових реформ К. Мартелла основою армії стає важкоозброєна кіннота, що вимагала великих витрат, які могли покрити закріпачене населення та нормандське завоювання Англії герцогом Вільгельмом у 1066 р. (початок насильного закріпачення селян) прискорився процес феодалізації поземельних стосунків. “Книга страшного суду” к. ХІ ст. (звід феодальних законів) свідчить, що з 1,5 млн ос. населення 95 % зайняті у сільському господарстві, основну частку – становили вільні селяни (фригольдери відробляли повинності, але могли покинути помістя) як основна виробнича сила. Разом з тим відбувається скорочення кількості вільних селян. З’являються селяни-віллани (члени сільської общини з наділом до 30 акрів землі та власними знаряддями праці), які сплачували ренту і відробляли панщину 3 – 4 дні, селяни-котери (залежні селяни без землі або з невеликими ділянками до 7 акрів). У ході комутації ренти вілланів та котерів перетворюють у копигольдерів та переводять на грошовий оброк.

Таким чином, у Англії існувало, в основному, общинне землеволодіння із значною частиною особисто вільного населення, що сприяло активному розвитку товарно-грошових відносин та товаризації господарства у XІV – XV ст.