Висновок
В ході розгляду і вивчення теми «Проблеми саморегулювання та державного регулювання у ринковій економіці» було виявлено, що на сьогоднішній день накопичилось дуже багато суперечливих думок про доцільність застосування методів державної дії. Наприклад, представники класичної школи виступали за невтручання держави в економіку. Теорія суспільного вибору критикувала державне регулювання і зробила об'єктом аналізу не вплив кредитно-грошових і фінансивих заходів на економіку, а сам процес ухвалення урядових рішень.
Методи державного регулювання ринкової економіки, які мають орієнтовний, рекомендаційний характер, належать до індикативних. Індикативними є економічні методи, які можна зарахувати до опосередкованих засобів державного впливу на функціонування і розвиток ринкової економіки. У практиці регулювання ринкової економіки широко використовуються прямі методи регулювання. Це відбувається тоді, коли держава безпосередньо втручається у протікання економічних процесів, що характерно для адміністративних методів (крім правових, які належать до непрямих методів державного регулювання ринкової економіки). Для цього використовуються такі інструменти, як державні контракти, замовлення, субсидії, субвенції, дотації, прямі витрати уряду.
Отже, для державного регулювання ринкової економіки використовується значна кількість методів, здатних забезпечити її ефективне функціонування і розвиток в інтересах усього суспільства.
Формування і реалізація стратегічного курсу реформування економіки постсоціалістичних країн у ринкову, розв'язання поточних проблем її розвитку не можуть здійснюватись без держави, участі її законодавчих і виконавчих органів у цих складних процесах. Тому особливої ваги набуває регуляторна діяльність держави в умовах перехідної економіки.
Для перехідної економіки притаманний цілий ряд суперечностей економічного, соціального, політичного характеру. Для зменшення їх гостроти, успішності реформування економічної системи необхідна цілеспрямована регуляторна діяльність держави та використання наявних матеріальних, фінансових, інтелектуальних ресурсів суспільства.
Отже, роль держави на етапі трансформації адміністративно-командної економіки у ринкову якісно відрізняється від її ролі в умовах функціонування уже сформованої, добре відрегульованої ринкової економіки. Самоорганізація, класичним взірцем якої є ринок, властива початковим етапам розвитку товарного виробництва, і тому вона малоефективна в період переходу від однієї системи економічних відносин до іншої. Окрім того, відсутність будь-яких регулюючих начал у період трансформації адміністративно-командної економічної системи у ринкову веде до консервації старих структур і неминучого наростання хаотичних процесів.
Своєрідність ситуації полягає в тому, що держава в перехідній економіці, з одного боку, руйнує попередню економічну систему, а з іншого, виступає основною творчою силою для формування нової.
Загалом регулювальна роль держави має оцінюватися не за рівнем втручання в ринковий механізм, а за станом забезпечення державою внутрішніх та зовнішніх умов сталого функціонування національної економіки. Для цього вона як своєрідний гарант функціонування і розвитку ринкової системи має підтримувати ті галузі національної економіки, які відіграють виняткову роль у гарантуванні її національної безпеки, незалежності і суверенітету.
Отже, регулювання функціонування й розвитку економіки в умовах її трансформації у ринкову має свої особливості. Вони полягають у тому, що держава має зламати основи попередньої системи і створити основні складові ринкової економіки. При цьому держава, виконуючи ряд тимчасових функцій у перехідній економіці, здійснює регуляторно-створювальну функцію, яка має забезпечити формування і розвиток системи ринкових відносин у постсоціалістичних країнах.
Отже, в сучасній економіці здійснюється взаємодія ринкового механізму саморегулювання, що базується на економічній свободі суб'єктів ринку, та державного регулювання економіки, заснованому на впливі держави на економічні процеси. Останній проявляється через правові акти, що закріплюють ринкові відносини, широке використання договірних відносин, фінансування розвитку державного сектора, науки, освіти, охорони здоров'я, соціальний захист населення.
Регулююча роль держави у ринковій економіці визнається практично всіма школами сучасної економічної теорії. Однак щодо меж регулювання одностайності немає. Можна виділити два підходи: кейнсіанський і неоліберальний. За кейнсіанським підходом ринковий механізм не в змозі забезпечити стабільність економічного розвитку. Головна причина полягає в тому, що попит відстає від пропозиції, оскільки переважає так звана схильність до збереження, що призводить до скорочення споживання, а отже, і надвиробництва. Тому держава повинна здійснювати акції, спрямовані на збільшення платоспроможного попиту, і цим стимулювати зростання виробництва. Неоліберальний підхід полягає в тому, що втручання держави в економіку повинно бути обмеженим і відбуватися лише в тих сферах, де ринковий механізм нездатний до саморегулювання. Такими сферами є насамперед грошово-кредитна та фінансова. Всі інші галузі ефективніше будуть саморегулюватись без втручання держави.
На мою думку основною концепцією державного регулювання економіки України повинна стати структурна політика, а її основу скласти виборча підтримка галузей, що забезпечують виробництво конкурентної продукції, розвиток малого і середнього бізнесу, незалежність і безпеку економіки, підвищення рівня життя та добробуту народу. Адже багато в чому саме від державної політики і ефективності застосування важелів державного регулювання залежить імідж нашої держави, а відповідно і співпраця з багатьма країнами, залучення іноземних інвесторів.