- •Тема 1. Предмет і джерела римського приватного права
- •Термінологічний словник
- •Література
- •2. Римське приватне та римське публічне право
- •3. Історична роль римського цивільного права та його значення для сучасного юриста.
- •4. Поняття та види джерел римського цивільного права. Джерела виникнення та змісту римського цивільного права.
- •6. Форми діяльності римських юристів. Імператорські конституції
- •Тема 2. Вчення про позови
- •Термінологічний словник
- •Література
- •Тема 3. Особи
- •Термінологічний словник
- •Література
- •1. Поняття суб'єкта права.
- •3. Правове становище вільних та рабів.
- •4. Правове становище римських громадян, латинів, перегринів, колонів, вільновідпущеників
- •Тема 4. Сімейні правовідносини
- •Література
- •2. Поняття шлюбу в римському праві. Види шлюбу.
- •3. Законний римський шлюб та його різновиди. Конкубінат.
- •4. Порядок укладання та умови шлюбу. Припинення шлюбу. Розірвання шлюбу в римському праві.
- •6. Правові відносини батьків та дітей у римському праві. Інститут батьківської влади у Стародавньому Римі.
- •7. Опіка та піклування у Стародавньому Римі.
- •Тема 5. Речове право. Право власності
- •Термінологічний словник
- •Література
- •1. Поняття речевого та зобов'язального права.
- •2. Поняття та види речей у римському праві.
- •4. Поняття майна в римському праві.
- •5. Володіння у Стародавньому Римі
- •6. Поняття та зміст права власності.
- •7. Види права власності у Стародавньому Римі.
- •8. Виникнення та припинення права власності. Способи набуття права власності.
- •9. Захист права власності. Віндикаційний, негаторний та публіціанський позов.
- •Тема 6. Права на чужі речі
- •Термінологічний словник
- •Література
- •1. Поняття та види прав на чужі речі.
- •2. Емфітевзис, суперфіцій застава, сервітути у римському праві.
- •4. Виникнення, втрата та захист сервітутів.
- •Тема 7. Загальне вчення про зобов’язання
- •Термінологічний словник
- •Література
- •1. Поняття зобов’язального права та зобов’язання
- •2. Підстави виникнення зобов’язання
- •3. Поняття юридичного факту. Зміст зобов`язання.
- •4. Класифікація зобов`язань.
- •5. Сторони в зобов`язанні.
- •6. Виконання зобов`язання.
- •Тема 8. Договори у римському приватному праві
- •Література
- •1. Поняття та види договорів у римському праві.
- •2. Умови дійсності договору
- •3. Зміст договору
- •4. Порядок укладання договору. Представництво
- •Тема 9. Зобов’язання ніби з договорів
- •Література
- •Тема 10. Зобов’язання з приватних деліктів
- •Література
- •1. Делікти як джерело зобов’язань
- •2. Поняття деліктів.
4. Поняття майна в римському праві.
Майно — сукупність цивільних прав і обов'язків, актив і пасив, вимоги і борги, що належали одній особі. Це було важливо при прийнятті спадщини, адже за римським приватним правом "умирає людина, а не борг".
5. Володіння у Стародавньому Римі
За римським правом володіння — це факт, а не право. Правовий захист володіння надавався тільки юридичному володільцеві, володіння і власність не були поняттями тотожними.
Юридичне володіння - це фактичне володіння річчю, поєднане з наміром володіти від свого імені. Власник речі практично завжди був її володільцем (якщо тільки добровільно не поступався правом володіння чи не губив річ внаслідок делікту чи власної необережності). Володілець не завжди був власником речі - наприклад, злодій. Крім того, володілець повинен був зберігати можливість впливу на річ, що для власника було необов'язковим (передана в оренду земля юридично залишалася власністю).
Володіння мало два елементи: об'єктивне володіння річчю (річ фактично є); суб'єктивне володіння (вважаю річ своєю). Фізичний володілець речі - це особа, яка мала змогу безпосередньо впливати на річ. Володіння не втрачалося і у випадку тимчасової передачі речі третій особі. Але у випадку, якщо річ випадково була загублена, навіть в межах маєтку володільця, можливість впливу на неї втрачалася, а отже, зникав і один з двох елементів володіння. Другий елемент полягав у намірі вважати річ своєю, здійснювати володіння (орендатор визначається тільки держателем речі).
Держання (посідання) - це не буде привласненням, це фактичне володіння річчю без наміру вважати її своєю. Володільці захищалися від незаконних посягань на річ самостійно, з допомогою системи чітко
визначених позовів, а держателі - лише через посередництво юридичного власника (володільця) речі. Це дозволяло тримати держателів (орендаторів, колонів тощо) в постійній залежності.
Володіння поділялося на види залежно від його набуття. Законне володіння може бути придбане будь-яким дозволеним способом (купівля, обмін). Законне володіння часто ототожнюють з правом власності, що в основному вірно, за одним винятком земельного володіння, що юридично приватною власністю не вважалося.
Незаконне володіння - це володіння, надбане незаконним способом.
Незаконне добросовісне володіння - якщо набувач помилково впевнений у законності набуття речі (купив крадене, не знаючи, що продавець -злодій; загублену або залишену річ сприйняв за викинуту тощо).
Незаконне недобросовісне володіння — володіння, яке набувач придбав насильно, таємно, він усвідомлює незаконність свого володіння (шахрайство тощо). Добросовісний володілець міг за давністю володіння стати власником, незаконний - прав власності не набував ніколи. Різною була і цивільна відповідальність добросовісного і недобросовісного незаконного володільця перед законним власником (володільцем). Наприклад, у випадку повернення речі добросовісний незаконний володілець відповідав лише за плоди від речі, отримані після висунення позову; недобросовісний - навіть за не отримані плоди, які законний власник міг би отримати від украденої речі.
Похідне володіння - це володіння, набуте за договором на визначений час, наприклад, при заставі річ повертається після сплати боргу. Формула прав володільця - користуйся і використовуй, тобто май усю можливу вигоду з корисних якостей речі. Існувало правило - Ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.